А. Антична система віршування.

Антúчний, або Метрúчний, або Квантитатúвний вірш розвинувся у древньогрецькій, а потім перейшов і в римську літературу.

У древньогрецькій і латинській мовах розрізняли короткі і довгі склади (мори і дві мори). Вони так чи інакше об’єднувалися в стопи.

Стопою в античному віршуванні називали сполучення певної кількості довгих і коротких складів, яке повторюється у віршовому рядку і надає йому ритмічного звучання. Антична стопа включала в себе від двох до чотирьох складів, видів стіп налічувалося понад двадцять вісім. Найпоширеніші з них: хорей (довгий, короткий склади:), ямб (короткий, довгий:), пірихій (два коротких), спондей (два довгих:), дактиль (довгий, короткий, короткий:), амфібрах (короткий, довгий, короткий:), анапест (короткий, короткий, довгий:), бакхій (три коротких:), антибакхій (один короткий і два довгих склади: È — —); амфімакр (довгий, короткий, довгий склади: — È —); хоріямб (— È È —); пеони — стопи, що складалися з різних сполучень одного довгого і трьох коротких складів (— È È È; È — È È тощо).

Найпоширенішим в античній поезії розміром був гекзаметр (гр. hex — шість і metron — міра), що складався з шести переважно дактилічних стіп, але з деякими замінами. У гекзаметрі могли чергуватися стопи дактиля і спондея, але п’ята стопа звичайно була дактилічна, а шоста двоскладовою (хорей або спондей). Цим розміром написані, зокрема, «Іліяда» та «Одісея» Гомера, «Енеїда» Вергілія, «Метаморфози» Овідія.

При перекладі гекзаметра українською мовою довгі склади замінюють наголошеними, короткі — ненаголошеними. Наведемо для прикладу фраґмент «Метаморфоз» Овідія у перекладі М.Зерова:

Сонця високий палац на гінких підіймався колонах,

Золотом весь мерехтів, полум’яним мінився піропом.

Гребінь блискучий слонової кості білів на покрівлі,

Срібні, важкі променіли здалека двійчасті в нім двері.

Часом українські поети використовують гекзаметр і у власній творчості: І.Франко («Мелеагер»), П.Тичина («Хмари кругом облягли»), М.Зеров, М.Рильський та ін.

Б. Фольклорне віршування

Ународній творчості склалися дві форми вірша — пісенний і речитативний.

Пісенний вірш. Текст і будова народної пісні пов’язані з мелодією. Тому фрази симетрично розміщуються в куплетах (строфах), усі куплети однієї пісні подібні за будовою. У рядках виділяються коліна — силабічні групи з трьох—семи складів (відповідники стіп у силабо-тонічній системі). У колінах з 3—4 складів один головний наголос; з 6—7 складів — таких наголосів два. Таким чином, кількість наголошених складів у рядках визначена, але місце їх у межах коліна може бути різне. Загальна кількість складів у рядках теж у межах пісні, зазвичай, однакова. Окремі слова звільняються від наголосів, а іноді вводяться вигуки. Тому, крім граматичних наголосів, у народних піснях мають місце ритмічні наголоси, які іноді не відповідають граматичним.

Розглянемо конкретний приклад:

О й під кал и ною / в с а ду зел е ному

— È È — È È — È È — È È

Ст о яла д і вчина / т а й заруч е ная

— È È — È È — È È — È È

О й ти дівч и нонько / т а й заруч е ная

— È È — È È — È È — È È

Ч о го ж ти т а кая / т а й засмуч е ная.

— È È — È È — È È — È È

Тут у кожному рядку 12 складів, у кожному куплеті два рядки. У рядку два шестискладові коліна, у кожному коліні два головних наголоси. Вони часто не збігаються з граматичними наголосами. Розмір тут визначається: (6 + 6) 2.

Виділяють кілька найхарактерніших підвидів народнопісенного вірша:

♣ Шумкóвий, або Козачкóвий — два двоколінні такти, розділені цезурою на два рядки. Вони творять чотирирядкову строфу з суміжним римуванням:

Сонце гріє, / вітер віє,

А дівчина / з жалю мліє.

Знати, знати / по тім личку,

Що тужила / цілу нічку.

(4 + 4) 2.

♣ Коломийковий — чотирнадцятискладовий триколінний вірш з дворядковою строфою з суміжним римуванням та переважно парокситонною римою:

Ой Івасю, / Івасюню // житній колосочку,

Ні по чім тя / не пізнаю, // лиш по голосочку!

(4 + 4 + 6) 2.

♣ Колядковий — вірш, що складається з двох половин, розділених цезурою (помітною паузою в середині рядка). Його формула: (5 +5). Цей розмір характерний для колядок та щедрівок. Часом його використовують і деякі поети:

Сонце за/ходить, // гори чор/ніють,

Пташечка / тихне, // поле ні/міє.

Т. Шевченко

Речитативний вірш, яким творилися думи і голосіння, не має поділу на куплети, рядки у ньому за кількістю складів різні, групуються вони в різні за розміром тиради — мовні періоди здебільшого від двох до вісьми рядків різної довжини, що об’єднані римою. Цей тип вірша виконується речитативом (співом-проказуванням, мелодекламацією).

 

В.Силабічна система

Силабічний вірш вирізняється ♣ рівною кількістю складів у віршових рядках (найчастіше — 13, нерідко — 11) з вільним розташуванням наголосів у середині рядка; ♣ парним римуванням з переважно парокситонною римою; ♣ наявністю цезури:

За великую собђ мђлъ то нагороду,

Кгды зъ неволђ вызволилъ кого на свободу.

Касіян Сакович «Вірші на жалосний погреб...

Петра Сагайдачного...»

 

Г. Тонічна система

Тонічний вірш побудований на однаковій кількості наголосів у віршованих рядках при відсутності поділу їх на стопи.

Ця система віршування досить рідкісна й давня, виростає вона з варязького, давньонімецького і руського фолькльору (билини).

Твори, написані тонічним віршем трапляються у М.Лермонтова (стилізація під билинний фолькльор «Пісня про купця Калашникова», у Г.Ґайне, Т.Шевченка, Л.Полтави.

Якб и мені, м а мо, нам и сто,

То пішла б я завтра на м і сто,

А на м і сті, м а мо, на м і сті

Грає, м а мо, муз и ка тро ї ста.

Т. Шевченко

 

Ґ. Силабо-тонічна система віршування.

Ритмічна орґанізація поезії постійно змінюється, розвивається, зокрема і в українському віршуванні. Так, у ХVІ—ХVІІІ ст. панівною у нашій літературі була силабічна система. На межі ХVІІІ—ХІХ ст. усталилася силабо-тонічна (від грец. syllabe — склад і tonos — наголос). Уже «Енеїда» І.Котляревського написана силабо-тонічним віршем (чотиристоповим ямбом).

Ця система визначається наявністю рівної кількості складів у відповідних рядках та рівномірним чергуванням наголошених і ненаголошених складів у рядках.

Найпростішою одиницею виміру ритму у силабо-тонічній системі є стопа. Це поєднання одного наголошеного і одного або двох ненаголошених складів. Стопи, отже, поділяються на дво- і трискладові.

Для того, щоби правильно визначити віршовий розмір твору, написаного силабо-тонічною системою, необхідно виконати кілька порад:

1. Намалювати схему всього вірша чи принаймні однієї-двох його строф.

2. Ритмічно прочитати наголоси. Важливий нюанс: наголоси визначаємо не фонетичні, а ритмічні, себто ті, яких вимагає ритм.

Слово навіть з фонетичним наголосом може вимовлятися як ритмічно ненаголошене (це службові частини мови, а то й займенники).

Інколи у віршових рядках можуть траплятися службові, або допоміжні стопи. Це зумовлено тим, що у двоскладовому розмірі наголошені і ненаголошені склади мають чергуватися через один склад, але ж трапляються багатоскладові слова; в инших випадках доводиться розміщувати поруч два наголошені склади; трискладова службова стопа спричиняється наявністю слів з трьома і більше ненаголошеними складами. При визначенні розміру ці стопи рахуємо, але на них не зважаємо — беремо до уваги лише основну стопу.

3. Наступний етап: малюємо схему кожного віршорядка, кожен наголошений склад позначаючи рискою «—», ненаголошений горизонтальною дужкою «È». При цьому треба пам’ятати: скільки голосних звуків у рядку, стільки й складів.

4. Далі необхідно скісними рисками поділити склади на стопи. Пам’ятаймо, здійснюючи такий поділ, що у рядку має бути один вид основної стопи, а також, що в одній стопі можливий лише один наголошений склад (крім украй рідкісного спондея).

А тепер розглянемо докладніше види стіп.

Двоскладові стопи

1. Хорéй, або Трохéй (грец. choréios, від choros — хор) — двоскладова стопа з наголосом на першому складі / — È /.

2. Ямб (грец. íambos — напасник) — двоскладова стопа з наголосом на другому складі / È — /.

3. Пірúхій (грец. pyrrichios, від pyrriche — військовий танок) — службова двоскладова стопа з обома ненаголошеними складами / È È /.

4. Спондéй (грец. spondeios) — службова двоскладова стопа з обома наголошеними складами.

 

Трискладові стопи

1. Дáктиль (грец. dáktylos — палець, міра довжини) — трискладова стопа з наголосом на першому складі / — È È/.

2. Амфібрáх (грец. amphibrachys, від amphi — обабіч та brachys — короткий) — трискладова стопа з наголосом на другому складі / È — È /.

3. Анапéст (грец. anápaistos — зворотний щодо дактиля) — трискладова стопа з наголосом на третьому складі / È È — /.

4. Бáкхій (грец. bakcheios — вакхічний) — службова трискладова стопа з трьома ненаголошеними складами / È È È /.

Стопи у кінці рядків можуть бути повними і неповними. Якщо у неповній стопі є лише наголошений склад, то вона все одно рахується при визначенні розміру.

Під цим кутом зору віршорядки поділяються на три види:

1. Акаталектúчний (грец. a — префікс, що означає заперечення і katalēktikos — усічений), або Неусічений – віршорядок, у якому наявні всі повні стопи його розміру.

2. Каталектúчний (гр. katalēktikos), або Усічений — віршорядок, у якому останню стопу усічено відповідно на один чи два склади, залежно від її виду.

3. Гіперкаталектúчний (гр. hyper — понад та katalēktikos), або Нарощений — віршорядок, у якому до останньої стопи додано ще один чи два склади залежно від виду стопи.

Для того, щоб визначити віршовий розмір, необхідно порахувати кількість стіп (зі службовими включно) у кожному рядку вірша. Якщо ця кількість однакова у всіх віршорядках, то це буде дво-, три-, чотирисстоповий (і так далі) відповідно хорей, ямб чи інший розмір. Якщо ж кількість стіп неоднакова (з будь-яким співвідношенням), то це буде різностоповий хорей, ямб чи інший розмір.

Розглянемо приклади:

1. З е мле р і дка! М о зок мій світл і є,

І душ а ніжн і шою ста є,

Як тво ї спод і ванки і мр і ї

У житт я влив а ються мо є.

В.Симоненко.

— È / — È / — È / È È / — È /

È È / — È / — È / È È / —

È È / — È / — È / È È / — È /

È È / — È / — È / È È / —

Вид стопи — хорей з пірихієм; віршовий розмір — п’ятистоповий хорей; перший і третій рядки акаталектичні, другий і четвертий — каталектичні.

2. Страшн і слов а, коли вон и мовч а ть,

кол и вон и знен а цька прича ї лись,

кол и не зн а єш, з ч о го їх поч а ть,

бо вс і слов а бул и уже чи ї мось.

Леся Українка.

È — / È — / È È / È — / È — /

È — / È — / È — / È È / È — / È

È — / È — / È — / È È / È — /

È — / È — / È — / È È / È — / È

Вид стопи — ямб з пірихієм; віршовий розмір — п’ятистоповий ямб; перший і третій рядки акаталектичні, другий і четвертий — гіперкаталектичні.

3. Я є сть нар о д, якого пр а вди с и ла

нік и м звой о вана ще не бул а...

П.Тичина.

— — / È — / È È / È — / È — / È

È — / È — / È È / È È / È — /

Вид стопи — ямб зі спондеєм та пірихієм; віршовий розмір — п’ятистоповий ямб; перший рядок гіперкаталектичний, другий — акаталектичний.

4. Церква святої Ірини

криком кричить із імли.

Мабуть, тобі вже, мій сину,

зашпори в душу зайшли.

В.Стус.

— È / È / — È È / — È

— È È / — È È / —

— È È / — È È / — È

— È È / — È È / —

Вид стопи — дактиль; віршовий розмір — тристоповий дактиль; усі віршорядки каталектичні.

5. Люб і ть Укра ї ну, як с о нце, люб і ть,

Як в і тер, і тр а ви, і в о ди...

В год и ну щасл и ву і в р а дості м и ть,

люб і ть у год и ну нег о ди!

В.Сосюра.

È — È / È — È / È — È / È —

È — È / È — È / È — È /

È — È / È — È / È — È / È —

È — È / È — È / È — È /

Вид стопи — амфібрах; віршовий розмір — різностоповий амфібрах; перший і третій рядки каталектичні, другий і четвертий — акаталектичні.

6. Гетьте, д у ми, ви хм а ри ос і нні!

Таж теп е ра весн а золот а!

Чи то т а к у жал ю, в голос і нні

Промин у ть молод і ї літ а?

Леся Українка.

È È — / È È — / È È — / È

È È — / È È — / È È — /

È È — / È È — / È È — / È

È È — / È È — / È È — /

Вид стопи — анапест; віршовий розмір — тристоповий анапест; перший і третій рядки гіперкаталектичні, другий і четвертий — каталектичні.

 

У силабо-тонічній системі у цілому творі здебільшого зберігається однакова кількість стіп у рядках (наприклад, п’ятистоповий ямб). Проте трапляються і різностопові розміри:

Пл и не с и ньою саг о ю

Н і ч.

П і тьма п а дає габ о ю

З пл і ч.

О.Олесь.

— È / — È / È È / — È /

— È / — È / È È / — È /

У цьому уривку, як бачимо, поєднується чотири- і одностоповий хорей.

Зрідка трапляються силабо-тонічні вірші, у яких поєднуються різні види стіп у визначеній послідовності. Ці розміри називаються логаéди (грец. logaoidikos, від logos — слово і aoide — спів). Використовуються вони з метою надати віршеві певної мелодики.

Бувають прості логаеди — у яких ритмічно поєднуються віршорядки з різними видами стіп:

Ще не вд а рив мор о з, а вже вт о млений л и ст

в’ я не, ж о вкне...

Спів цик а ди дзвінк и й перейш о в в тихий св и ст

х у тко вм о вкне.

Леся Українка.

È È — / È È — / È È — / È È — /

— È / — È /

È È — / È È — / È È — / È È — /

— È / — È /

Тут у різних рядках поєднуються чотиристоповий анапест і двостоповий хорей.

Трапляються також складні логаеди — рядки яких складаються з різних стіп, об’єднаних у певній послідовності:

Х о дить в і тер, по ж и ті

Мов госп о дар спров о лу

Колос о чки нал и ті

Ст и ха х и лить дод о лу.

І.Франко.

— È / — È / È — È /

È È / — È / È — È /

È È / — È / È — È /

— È / — È / È — È /

 

5. Експресивні функції віршування.

Нагадаємо, насамперед, що мовна експрéсія (лат. expressio — вислів, від exprimo — чітко вимовляю, зображую) — вираження певних почуттів засобами мови.

Творячи поезію, автор свідомо чи найчастіше несвідомо, під впливом натхнення добирає ті чи ті рими, римування, клавзули, віршові розміри з метою якомога багатогранніше передати ними ті чи ті почуття.

А отже, і при аналізі твору треба насамперед з’ясувати (наскільки це можливо), яку експресивну функцію і як саме виконує той чи той засіб. Тут дослідникові значною мірою треба покладатися на своє естетичне чуття, а також пам’ятати про суто авторський, конкретно-неповторний підхід, бо у різних поетів одні і ті ж засоби можуть виконувати різні функції.

Отож, з’ясуємо деякі функції версифікаційних засобів.

1. Дво- і трискладові розміри. При читанні двоскладових розмірів наголоси відчуваються через один склад, тому вони творять інтонацію пришвидшену, що підкреслює рух, швидку зміну подій, радість, роздратованість тощо.

У трискладових розмірах наголос відчувається через два склади, тому інтонація тут уповільнена, підкреслює монотонність, печаль, спокій, тяжкі чи глибокі роздуми.

2. Висхідні — спадні розміри. Висхідні розміри ямб / ↑È — / і анапест /↑ È È — /, адже тут стопи закінчують наголошеними складами, які вимовляються з підвищеною інтонацією, посилено. Вони частіше виражають позитивні емоції.

Спадні розміри — хорей / ↓ — È / і дактиль / ↓ — È È /, бо тут стопи закінчуються ненаголошеними складами, що зумовлює інтонацію спадну. Ці розміри частіше виражають неґативні емоції, хоча трапляється і навпаки.

3. Довжина рядка. Значну інтонаційну роль відіграє і довжина рядка (кількість стіп). Короткий рядок звучить маршево, мелодійно, пришвидшено, весело, рішуче, підкреслює швидку зміну подій, радість, рух, гнів тощо. Довгий рядок звучить урочисто, поважно, монотонно, підкреслює спокій, роздуми, епічний опис або сум.

Розглянемо два приклади. Обидва ці вірші написані хореєм, але перший — вдостоповим, другий — семистоповим, тому інтонації їхні зовсім різні:

Рани гніву,

Рани днів...

Крик журливий

Журавлів.

Голі гони,

Голий гай...

І червоний

Небокрай.

В.Сосюра.

 

В темнім небі — корогодом зорі синьоокі,

В темні небі світить місяць золотим серпом.

Ми лишили підземелля душні і глибокі.

На зимовий теплий вирій тягнемось повзком.

М.Богданович.

4. Паузи. Пауза в кінці рядка значно більша, ніж цезура, тому вона звертає особливу увагу читача на останнє в рядку слово. Тому поети часто найважливіше слово (образ) виносять у кінець рядка:

Нема в нас такого лану й поля,

В якім ніхто не вбитий був ніким.

І жодна, мабуть, не звелась тополя,

Щоб не спіткнулась об кістяки.

В. Затуливітер[62]

Найчастіше віршорядок збігається з певним синтаксично закінченим відтинком (реченням чи його цілісною частиною). Тоді вірш звучить плавно, розмірено:

Реве та стогне Дніпр широкий

Сердитий вітер завива.

Додолу верби гне високі,

Горами хвилі підійма.

Т. Шевченко

Але часом поет вдається до енжамбемáну (франц. enjambement — перенесення), або перенесення — розриває речення, переносить його частину в інший рядок з метою виділити, інтонаційно підкреслити певні слова, що в такий спосіб опиняються у кінці віршорядка перед ритмічною павзою:

На панщині пшеницю жала,

Втомилася. Не спочивать

Пішла в снопи. Пошкандибала

Івана — сина годувать.

Т.Шевченко.

5. Клавзули. Рими. Окситонна клавзула підкреслює закінченість думки, надає інтонації твердості, рішучості, впевненості, увиразнює радість, рух, гнів тощо.

Навпаки, перокситонна і особливо пропарокситонна та гіпердактилічна створюють враження незакінченості, сумніву, невпевненості, лагідності, рефлективності, підсилюють співучість, мелодійність, спокій, сум.

Конкретні приклади:

Синій вітер, посадка, сел о.

Я чекаю когось. Я прит и х...

Наче сонце моє розцвіл о

І промінням під ноги лягл о

У хитанні дерев золот и х.

В.Сосюра.

Суцільні окситонні клавзули у цьому вірші підкреслюють логічну закінченість кожного рядка, впевненість ліричного героя.

Ой широко лиман розлив а ється,

Верболозом кругом він квітч а ється.

Над ним сонце ясне усміх а ється

І по хвилях вогнем розсип а ється.

Дніпрова Чайка[63].

Суцільні пропарокситонні клавзули у цьому вірші створюють наспівну інтонацію, допомагають уявити лагідний, спокійний, розлогий лиман.

Найчастіше у вірші окситонні — парокситонні чи інші клавзули гармонійно чергуються. Це дозволяє уникнути монотонності звучання, посилює ритм.

Особливої мелодійності, підкресленої наспівності надають віршеві внутрішні рими:

Сонце гр іє, вітер в іє

З поля на долину,

Над вод ою гне з верб ою

Червону калину.

Або:

Все йде, все мин ає — і краю нем ає,

Куди ж воно ділось? відкіля взялось?

І дурень, і мудрий нічого не знає.

Т.Шевченко.

 

Строфіка.

Строфá (грец. strophe — поворот, зміна, коло) — віршова сполука, яка повторюється у поетичному творі, об’єднана здебільшого спільним римуванням та відмежована від аналогічних сполук помітною поузою.

Поетичні твори можуть бути строфічні (поділені на строфи) і астрофічні (не поділені на строфи).

Якщо строфічний твір складається з однієї строфи, — він однострофічний; якщо з кількох — полістрофічний. Якщо один і той же вид строфи використовується у всьому творі, він — рівнострофічний; якщо у вірші використовується кілька видів строф, він — нерівнострофічний.

 

За характером римування і кількістю рядків строфи поділяються на кілька груп: звичайні строфи, античні, романські, східні, персько-арабські тощо. Розглянемо найбільш поширені з них.

А. Звичайні строфи.

1. Моностúх (гр. monos — один і stichos — вірш) — однорядкова строфа:

Тиша — це мова, якою говорить до людини Бог.

Б.-І.Антонич.

2. Дúстих (гр. distichon), або Двовірш — дворядкова строфа з суміжним римуванням:

Повій, вітре, на Вкраїну,

Де покинув я дівчину.

С.Руданський.

3. Терцéт (італ. terzetto, від лат. tertius — третій), або Тривірш — трирядкова строфа, об’єднана однією римою:

Сам лицемірствує з собою,

Хто людським серцем і журбою

Турбується з самохвальбою.

І.Франко.

4. Катрéн (франц. quatrain), або Чотиривірш — чотирирядкова строфа з різним способами римування:

О, принесіть як не надію,

То крихту рідної землі:

Я притулю до уст її

І так застигну, так замлію.

О.Олесь.

Зустрічаються також іноді п’ятирядкові (пент и на), шестирядкові (секст е та), семирядкові (септ и ма), восьмирядкові (окт а верс), дев’ятирядкові (нон а верс), десятирядкові (дециверса) строфи.

 

Б.Романські строфи

Деякі строфи використовуючись у літературі упродовж століть і навіть тисячоліть у майже незмінному вигляді, перетворилися на літературний канон, стали канонізованими (канон — це твердо встановлена норма). Найвдаліші серед канонізованих — романські строфи, тобто ті, які первісно з’явилися в романських літературах (насамперед італійській, еспанській, французькій).

1. Терцúна (італ. terzina, від terza rima — третя рима) — трирядкова строфа п’ятистопового ямба з римуванням а б а, у наступній строфі — б в б і т.д.

Створена ця строфа Данте для «Божественної комедії». В основу цієї поеми автор поклав містику числа 3, увиразнюючи у такий спосіб символ Святої Трійці: поема складається з трьох частин, показує три по три пекельні кола, має по 33 пісні у кожній частині (у першій + 1), нарешті, написана терциною. Певний містичний відблиск цієї строфи зберігся й далі на всіх творах, нею написаних.

В українській літературі терцину використовували П.Куліш, І.Франко (пролог до «Мойсея»), Юрій Клен («Попіл імперії»).

Народе мій, замучений, розбитий,

Мов паралітик той на роздорожжу,

Людським презирством, ніби струпом, вкритий!

 

Твоїм будущим душу я тривожу,

Від сорому яких нащадків пізних

Палитиме, заснути я не можу.

І.Франко.

2. Секстúна (італ. sextina, від лат. sex — шість) — шестирядкова строфа п’яти шестистопового ямба з римуванням абаавв (укорочена октава). Можуть бути й інші способи римування.

О краю мій! Вечірньої години,

Коли в полях смутна лягає мла,

До тебе серце, як дитина лине,

І кволі руки, наче два крила,

І далеч простираються незриму,

І молодости землю несходиму.

М.Рильський.

3. Октáва (лат. octava — восьма) — восьмирядкова строфа п’яти- або шестистовпового ямба з римуванням: абабабвв (перехресним у шести рядках і суміжним у двох останніх).

Творцем цієї строфи вважається Д.Бокаччо. У ряду майстрів октави — Шиллер, Ґете, Пушкін, П.Куліш, І.Франко, Тодось Осьмачка, Юрій Клен («Прокляті роки»).

Помолимось за тих, що у розлуці

Помруть відірвані від рідних хат.

Помолимось за тих, що у розпуці

Вночі гризуть залізні штаби ґрат.

Що душать жаль у невимовній муці,

За тих, кого веде не страту кат.

Над ними, Господи, в небесній тверді

Простри свої долоні милосердні.

Ю.Клен.

4. Тріолéт (фр. triolet, від лат. trio — троє) — восьмирядкова строфа, у якій повторюються рядки — перший у четвертому та восьмому, другий — у сьомому або перший у четвертому і сьомому, а другий — у восьмому.

І ти лукавила зо мною!

Ах, ангельські слова твої

Були лиш от блиском брехні,

І ти лукавила зо мною,

І нетямущому мені

Затрули серце гризотою

Ті ангельські слова твої,

А ти лукавила зо мною.

І.Франко.

5. Рондéль (франц. rondelle — щось кругле, від лат. rotundus — круглий) — тринадцятирядкова строфа на дві рими, у якій тричі повторюється перший рядок і двічі — другий.

Походить з давньофранцузької поезії. Для українського віршування строфа досить рідкісна (відомо кілька ронделів Павла Тичини, сучасного поета Петра Поліщука). 1994 р. М.Боровко [64] видав збірку «Ронделі». Ось один з віршів книги:

Лист Тараса Шевченка братовів Івану

Напитай мені, брате, хату,

Щоб корінням росла з Дніпра

І щоб вікнами для добра

Слала пісню свою багату.

 

Не торгуйся з вітрами за плату –

Все віддам, що в душі зібрав...

Напитаймені, брате, хату,

Щоб корінням росла з Дніпра.

 

Передай гайдамаці-сату,

Щоб ватагу почав збирать,

Щоб не смів більше лютий тать

На Вкраїноньку зазіхати.

Напитай мені, брате, хату...

 

6. Сонéт (італ. sonetto — звучати) — чотирнадцятирядкова строфа п’яти — або шестистопового ямба, що складається з двох чотиривіршів і двох тривіршів з римуванням: абабабабввдеед (хоч можливі й інші способи римування).

Зародилася ця строфа у ХІІІ ст. в Італії і проходить через усю історію європейської та світової літератури. Серед найвидатніших майстрів сонета — Данте, Петрарка, Шекспір, Ронсар, І.Франко, Леся Українка, М.Зеров, М.Рильський, І.Бунін, М.Боґданович, Б.-І.Антонич, Є.Маланюк, Анна Ахматова, М.Орест, Д.Павличко, І.Світличний та ін.

За змістом в сонеті перший чотиривірш зазвичай містить у собі тезу, другий — антитезу, а тривірші — синтезу (т.зв. «сонетний замóк»).

Рими мають бути точні і дзвінкі, кожна строфа — синтаксично викінченою.

Яскравим зразком сонета є вірш Д.Павличка, що, властиво, започаткував шістдесятництво:

* * *

Коли умер кривавий Торквемада,

Пішли по всій Іспанії ченці, → теза

Зодягнені в лахміття, як старці,

Підступні пастухи людського стада.

 

О, як боялися святі отці,

Чи не схитнеться їх могутня влада! → антитеза

Душа єретика тій смерті рада —

Чи не майне десь усміх на лиці?

 

Вони самі усім розповідали,

Що інквізитора уже нема. → синтеза

А люди, слухаючи їх, ридали...

 

Не усміхались навіть крадькома;

Напевне, дуже добре пам’ятали,

Що здох тиран, але стоїть тюрма!

Постійно відбувається оновлення сонетного канону. Уже Шекспір застосував три чотиривірші та двовірш. Крім того, зустрічаються неканонічні форми сонета.

Це — «хвостаті» сонети — з додатковим рядком; «перевернуті» — започатковані двома тривіршами; «суцільні» — побудовані на двох римах; «безголові» — з одним чотиривіршем і двома тривіршами тощо.

П’ятнадцять сонетів, об’єднаних спільною темою складають вінок сонетів. При цьому перший і останній сонет — маґістральний, або ключовий — складається з перших рядків решти чотирнадцяти сонетів. Вінки сонетів знаходимо у доробку В.Бобинського, М.Вінграновського, Тамари Коломієць, Б.Степанюка, І.Андрусяка, Маріяни Кияновської.