Розділ 1. Теорія та історія політичної думки

З предмету «Політологія»

Розділ 1. Теорія та історія політичної думки

Завдання першого рівня

Як називався рух за реформування церкви у XIV-XVI ст.?

1) Лютеранство;

2) Реформація;

3) Рух «богомилів»;

4) Кальвінізм.

 

Як називався культурно-філософський рух кінця Середньовіччя – початку Нового часу, що ґрунтувався на ідеалах гуманізму та орієнтувався на спадщину античності?

1) Схоластика;

2) Реформація;

3) Відродження;

4) Просвітництво.

 

Кому належить вислів "Правитель повинен бути хитрим як лис і лютим як лев"?

1) Томасу Гоббсу;

2) Ніколо Макіавеллі;

3) Жану Бодену;

4) Фрідріху Ніцше.

 

Хто є засновником томізму?

1) Томас Мор;

2) Томас Мюнцер;

3) Томас Гоббс;

4) Фома Аквінський.

 

Хто увів до наукового обігу термін «утопія»?

1) Карл Маркс;

2) Томас Мор;

3) Томмазо Кампанелла;

4) Томас Гоббс.

Яке «штучне тіло» Томас Гоббс порівняв з біблійним чудовиськом Левіафаном?

1) армію;

2) державу;

3) приватну власність;

4) церкву.

 

Хто вперше в історії політичної думки висунув теорію суспільного договору?

1) Гуго Гроцій;

2) Томас Гоббс;

3) Жан-Жак Руссо;

4) Джон Локк.

Яким чином, згідно теорії суспільного договору Жан-Жака Руссо, має здійснюватися керівництво суспільством?

1) апаратом державної влади;

2) правителем;

3) парламентом;

Через загальне волевиявлення.

Іммануїл Кант вважав, що метою держави є:

1) щастя громадян;

2) власна безпека;

3) безпека громадян;

4) торжество ідей права.

Політичним ідеалом Георга Вільгельма Геґеля була:

1) республіка;

2) абсолютна монархія;

3) конституційна монархія;

4) анархія.

Що таке «нігілізм», згідно вчення Фрідріха Вільгельма Ніцше?

1) жадання влади;

2) постійні сумніви;

3) знецінення вищих цінностей;

4) віра в Ніщо.

 

Як у вченні Освальда Шпенглера називається заключна стадія існування культури?

1) імперія;

2) нація;

3) цивілізація;

4) етнос.

 

Згідно соціалістичного вчення Карла Маркса та Фрідріха Енгельса, «базисом» суспільної формації є:

1) виробничі відносини;

2) політичне суперництво;

3) культурний розвиток;

4) державна влада.

 

Як називається напрямок в історії політичної думки, який не визнає метафізичного обґрунтування наукових знань і вимагає емпіричного обґрунтування?

1) утопізм;

2) ірраціоналізм;

3) структуралізм;

Позитивізм.

Як Карл Поппер називав суспільство, в якому люди критично ставляться до табу, приймають особисті рішення і ґрунтують їх на спільному обговорення і можливостях свого інтелекту?

1) закрите суспільство;

2) відкрите суспільство;

3) формалізоване суспільство;

4) прозоре суспільство.

 

За визначенням Моріса Оріу, інститут – це ідея справи або підприємництва, яка здійснюється:

1) методами маніпуляції;

2) правовими засобами;

3) методами одержавлення;

4) політичними пріоритетами.

 

Моріс Дюверже стверджував, що «масові» партії формуються переважно наступним шляхом:

1) парламентським;

2) позапарламентським;

3) революційним;

4) насильницьким.

Згідно концепції Ханни Арендт, «масова» людина спирається на класову основу (базу):

1) буржуазії;

2) пролетарів;

3) аристократії;

Всіх класів.

 

«Археологія знання» як особлива дисципліна, котра виявляє історично змінні системи розумових передумов пізнання та культури була запропонована:

1) Мішелем Фуко;

2) Юргеном Хабермасом;

3) Ханною Арендт;

4) Толкоттом Парсонсом.

 

На думку Герберта Маркузе, у сучасному західному суспільстві революційним потенціалом володіють:

1) інтелігенти;

2) «нові ліві»;

3) пролетарі;

4) соціальні аутсайдери.

 

На думку Елвіна Тоффлера, вирішальну роль у суспільстві «третьої хвилі» відіграє:

1) техносфера;

2) соціосфера;

3) інфосфера;

4) кратосфера.

 

Згідно концепції Габріеля Алмонда, для партисипаторного типу політичної культури характерним є:

1) відсутність інтересу до політики;

2) присутність інтересу до політики, але відсутність активної участі в ній;

3) сліпе підпорядкування владі;

4) присутність інтересу до політики та активна участь в політичному житті;

5) слідуванням політичним традиціям.

 

У праці «Зіткнення цивілізацій» Самюель Гантінгтон виділив наступну кількість цивілізацій:

1) п’ять;

2) шість;

3) сім;

4) вісім.

Згідно концепції Жана Бодріяра, в якості альтернативи капіталістичному суспільству виступає:

1) технократія;

2) символічний обмін;

3) критична теорія;

4) «молодіжний расизм».

 

На думку Карла Поппера, основним шляхом переходу до відкритого суспільства має бути:

1) встановлення влади закону;

2) соціалістична революція;

3) розвиток техніки;;

4) пошуки ідентичності.

 

Хто є автором праці „Анархія, держава та утопія”, в якій обгрунтовано концепцію „мінімальної держави”?

1) Ф.фон Хаєк;.

2) Р.Нозік;

3) Дж.Роулз;

4) Дж.М.Кейнс.

 

Перші програми емпіричних досліджень з використанням експериментальних методів були розроблені і апробовані:

1) Франкфуртською школою;

2) Чикагською школою;

3) Мічиганською школо;

4) Американською асоціацією політичної науки (APSA).

 

Ідеологічна течія ХХ ст., представниками якої були А. Етціоні, М. Уолзер, А.Макінтайр має назву:

1) антиглобалізм;

2) неоконсерватизм;

3) комунітаризм;

4) екологізм.

 

Хто запропонував у праці “По інший бік демократії суперництва” модель унітарної демократії, за якої учасники демократичного процесу прагнуть до досягнення загального блага шляхом спільного обговорення проблем, що виникають?

1) А.Лейпхарт;

2) Е.Арато;

3) Р. Даль;

4) Дж. Мансбрідж.

 

Дж. Кін та Е. Арато є відомими сучасними теоретиками:

1) теорії раціонального вибору;

2 ) теорії громадянського суспільства;

3) „нового інституціоналізму”;

4) ідеології неоконсерватизму.

 

Хто з французьких мислителів застосував концепцію постструктуралізму до аналізу політичних феноменів?

1) М.Оріу;

2) М. Фуко;

3)Р.Арон;

4) Е.Гіденс.

 

Американський політолог, один із найвизначніших авторів концепцій постіндустріального суспільства, автор праці «Прийдешнє постіндустріальне суспільство»:

1) Д. Белл;

2) Ж. Бодріяр;

3) З.Бжезінський.

4) М.Кастельс.

 

Хто є автором праці „Анархія, держава та утопія”, в якій обгрунтовано концепцію „мінімальної держави”?

1) Ф.фон Хаєк;.

2) Р.Нозік;

3) Дж.Роулз;

4) Дж.М.Кейнс.

 

Перші програми емпіричних досліджень з використанням експериментальних методів були розроблені і апробовані:

1) Франкфуртською школою;

2) Чикагською школою;

3) Мічиганською школо;

4) Американською асоціацією політичної науки (APSA).

 

Ідеологічна течія ХХ ст., представниками якої були А. Етціоні, М. Уолзер, А.Макінтайр має назву:

1) антиглобалізм;

2) неоконсерватизм;

3) комунітаризм;

4) екологізм.

 

Хто запропонував у праці “По інший бік демократії суперництва” модель унітарної демократії, за якої учасники демократичного процесу прагнуть до досягнення загального блага шляхом спільного обговорення проблем, що виникають?

1) А.Лейпхарт;

2) Е.Арато;

3) Р. Даль;

4) Дж. Мансбрідж.

 

Дж. Кін та Е. Арато є відомими сучасними теоретиками:

1) теорії раціонального вибору;

2 ) теорії громадянського суспільства;

3) „нового інституціоналізму”;

4) ідеології неоконсерватизму.

 

Хто з французьких мислителів застосував концепцію постструктуралізму до аналізу політичних феноменів?

1) М.Оріу;

2) М. Фуко;

3)Р.Арон;

4) Е.Гіденс.

Автор терміну «агрегація інтересів», американський політолог, спеціаліст в області загальнотеоретичної і порівняльної політології:

1) Ч. Меріам;

2) К. Райт;

3) Х. Арендт;

Г. Алмонд.

 

Британський вчений, автор і представник школи „критичного раціоналізму”, розробник теорій верифікації та фальсифікації:

1) І.Берлін;

2) Р. Арон;

3) Дж. Роулз;

К.Поппер.

 

Французький соціолог і філософ-постмодерніст, засновник сучасного трактування термінів "симулякр" і "гіперреальність", автор виразу: „Ми живемо в епоху симуляцій”:

1) М.Фуко;

2) Ж.Бодріяр;

3) Ж.Деріда;

4) Л.Дюгі.

 

Хто є автором теорії «мережевого суспільства»?

1) Д.Белл;

2) Г.Маркузе;

3) М.Кастельс;

4) Й.Масуда.

Ю.Хабермас є автором концепції:

1) елітарної демократії;

2) політичного поля;

3) радикального функціоналізму;

4) деліберативної демократії.

Яка з перерахованих концепцій не належить Й.Масуді?

1) глобального інформаційного простору;

2) глобальної комп’ютопії;

3) соціально-інформаційної утопії;

4) інформаційного суспільства.

 

Журнал “Омега” провів опитування серед своїх читачів, котрі визначили шостий номер журналу найкращим номером 2011 року. Який вибірковий метод був використаний під час проведення дослідження?

1) серійна вибірка;

2) гніздова вибірка;

3) механічна (крокова) вибірка;

Випадкова вибірка.

 

Закарпатською громадською організацією “Молодіжні ініціативи” серед молоді Закарпатської області, було проведено дослідження “Молодь і наркотики”, в якому взяли участь 630 студентів вищих навчальних закладів, 420 учнів ПТУ та близько 200 школярів старших класів. Який вибірковий метод був використаний під час проведення дослідження?

1) серійна вибірка;

2) гніздова вибірка;

3) механічна (крокова) вибірка;

4) випадкова вибірка.

Політико-аналітичний центр “Влада” провів дослідження “Податки – 2011”, з приводу ставлення до змін у податковому законодавстві, було опитано кожного 34-го представника малого та середнього бізнесу міста Ужгорода. Який вибірковий метод був використаний під час проведення дослідження?

1) серійна вибірка;

2) гніздова вибірка;

3) механічна (крокова) вибірка;

4) випадкова вибірка.

Аристотель.

 

Кліматичні умови для цього мислителя виступають підставою для порівняльного аналізу "духу законів" різних народів. Мова йде про:

1) Ш. Л. Монтеск’є;

2) Ж. Д’Аламбера;

3) Ж. Ламетрі;

4) Ж. Кондорсе.

 

Символ прогресу виступав в якості найважливішого критерію компаративного аналізу в епоху:

1) Античності;

2) Пізнього Риму;

3) Середньовіччя;

Нового Часу.

 

Явище, при якому події в якійсь одній країні (групі країн) впливають на життя в іншій країні (країнах), в порівняльній політології отримало назву:

1) дисперсії;

2) кооптації;

3) Кореляції;

Дифузії.

 

Статистичний взаємозв'язок двох або декількох випадкових величин, за умови, що зміни значень однієї або декількох з цих величин приводять до систематичної зміни значень іншої або інших величин, називають:

1) дисперсією;

2) кооптацією;

3) кореляцією;

4) дифузією.

 

Класичним прикладом «поглибленого дослідження окремого випадку на порівняльному фоні (case-study порівняння)»
є книга:

1) Н. Макіавелі «Роздуми на першу декаду Тіта Лівія»;

2) Ш.-Л. Монтеск’є «Про велич і падіння Риму»;

3. А. де Токвіля «Демократія в Америці»;

4. К. Маркса «Капітал».

 

Глобальний процес краху антидемократичних режимів в середині 1970-х років С. Гантінгтон назвав:

1) «Другою хвилею демократизації»;

2) «Третьою хвилею демократизації»;

3) «Четвертою хвилею демократизації»;

4) «П’ятою хвилею демократизації».

 

Можливість проводити даний вид порівнянь з’явився в 60-ті рр. XX ст. у зв’язку із розвитком порівняльної статистики, появою даних з більшості країн та розвитком комп’ютерних програм. Мове йде про:

1) регіональне порівняння;

2) «Сase-study» порівняння;

3) глобальне порівняння;

4) крос-темпоральне порівняння.

 

Мислитель, який завдяки праці «Старий режим і демократія» став піонером порівняльного аналізу держави:

1) Ш. Л. Монтеск’є;

2) Ж-.Ж. Руссо;

3) А. де Токвіль;

4) Дж. С. Міль.

 

Серед французьких просвітників найбільш повно лінеарну концепцію прогресу в порівняльному дослідженні історичних епох розвитку людства використовував:

1) Ш.-Л. Монтеск’є;

2. Ж. Д’Аламбер;

3) Ж. Ламетрі;

Ж. Кондорсе.

«Батьки-засновники» соціології О. Конт, Р. Спенсер, Е. Дюркгейм, Дж. С. Міль розглядали порівняльний метод як найкращу заміну методу:

1) спостереження;

2) експерименту;

3) контент-аналізу;

4) соціометричного опитування.

«Держава є спілкування, організоване для блага громадян і таке, що обіймає всі інші види спілкування», вважав:

1) Конфуцій;

2) Аристотель;

3) Ф. Аквінський;

4) М. Падуанський.

 

Етична традиція вивчення політики була започаткована в:

1) Стародавній Греції;

2) Стародавньому Римі;

3) Середньовіччі;

4). Новий час.

 

Відповідно до уявлення Т. Гобса, держава є «Левіафаном», початком народження якого можна вважати момент, коли:

1) великий вождь захоплює владу в племені і силоміць впокорює інших;

2) старійшини переконують одноплемінників підкоритися владі однієї людини або групи людей;

3) жерці обманом встановлюють владу багатих і знатних;

Бог в людській подобі.

У своєму ставленні до марксизму Юрген Хабермас;

1) відзначає зникнення пролетаріату як носія майбутньої революції;

2) заперечує зникнення. відчуження виробника від свого продукту;

3) вдосконалює теорію класової боротьби як головного джерела суспільного розвитку теорією соціальної еволюції;

4) наголошує на розвиткові нових форм відчуження.

 

Якому способу осмислення людського буття відповідає настанова, що все на світі підлягає людському осмисленню і має тільки той смисл, який надає йому людина, виходячи зі структури своїх потреб та діяльності?

1) розгляд життя як продукування смислу;

2) розгляд життя як втілення смислу;

3) розгляд спілкування як здобуття життєвого смислу;

4) всіма трьома вищеназваними способами.

Еріх Фромм вважав, що економічний базис формує типи соціального характеру, серед яких:

1) експлуататорський найбільш оптимальний;

2) накопичувальний призводить до конформізму;

3) ринковий провокує деструктивізм;

Жодна із існуючих орієнтацій не є продуктивною, бо орієнтують на оволодіння (мати), а не бути, і тільки любов – єдина активна сила, споконвіку закладена в людині, яка чекає свого визнання і звільнення з в’язниці свого несвідомого.

Людська доля у східних вченнях обумовлена кармою, яка означає, що:

1) після смерті кожної особистості (маски) не залишається нічого, окрім причин, породжених особистістю;

2) причини, породжені людиною, неможливо усунути за даного життя;

3) людина є продуктом зовнішніх впливів;

4) відновлення гармонії між наслідками і причинами можливе тільки для жінок.

 

Філософське осмислення проблеми походження людини засвідчує, що:

1) дарвінізм беззаперечно і остаточно довів процес походження людини;

2) космічні інтерпретації походження людини є науково обгрунтованими і доведеними;

3) релігійне тлумачення має перевагу над іншими;

Соціологічний підхід.

 

Р.-Ж. Шварценберг виділив три основних способи політичної комунікації. Визначте зайве:

1) комунікація через засоби масової інформації;

2) комунікація через суспільно-політичні організації (інститути);

3) комунікація через неформальні канали;

4) комунікація через політичних лідерів.

 

Визначте, для якого «ідеального» типу політичної культури за типологією Г.Алмонда і С.Верби характерні наступні ознаки: відсутність інтересу громадян до політичного життя; брак достовірної інформації про політику; сліпе підпорядкуванням владі; злиття політичних орієнтацій з релігійними і соціальними:

1) патріархальний;

2) гегемоністський;

3) підданський;

4) активістський.

 

Визначте, для якого «ідеального» типу політичної культури за типологією Г.Алмонда і С.Верби характерні наступні ознаки: наявність інтересу та інформації про політичне життя, але відсутність прагнення до активної участі (невисокий рівень індивідуальної активності громадян); визнання особливого авторитету влади, шанобливе ставлення до неї:

1) патріархальний;

2) гегемоністський;

3) підданський;

4. Активістський.

 

Визначте, для якого «ідеального» типу політичної культури за типологією Г.Алмонда і С.Верби характерні наступні ознаки: зацікавленість громадян у політичній участі і прояв ними активності в політиці незалежно від позитивного чи негативного відношення до політичної системи.

1) патріархальний;

2) гегемоністський;

3) підданський;

Активістський.

 

За типом політичної культури Г.Алмонд основні типи політичних систем. Визначте зайвий тип:

1) доіндустріальна з диференційованою політичною культурою;

2) демократична з інтегрованою політичною культурою;

3) континентально-європейська з фрагментарною політичною культурою;

4) англо-американська із секулярною, гомогенною культурою.

 

Що означає термін “легітимність політичної влади":

1) визнання народом влади, правомірності її застосування і згода громадян підкорятися владі;

2) здатність влади силоміць змушувати людей коритися її наказам;

3) законність влади, тобто юридичне, законодавче обґрунтування застосування влади;

4) юридичне, законодавче визнання розмежування повноважень між державою і структурами громадянського суспільства.

 

Як називаються уявлення людини про ідеальні моделі політичної поведінки й кінцеві цілі діяльності, про абстрактні політичні ідеали не пов'язані з конкретним об'єктом чи ситуацією, уявлення про те, що бажано і необхідно?

1) політичні установки;

2) політична ідентичність;

3) політичні цінності;

4) політичний міф.

 

Популярна праця Г.Алмонда і С.Верби називається «Громадянська культура: політичні установки і демократія в п'яти країнах». Визначте країну, політична система якої детально не аналізувалися в цій праці:

1) Великобританія.

Франція.

3) Італія.

4) США.

 

На якому рівні інформаційно-комунікативних зв'язків, за підходом Дж.Томсона, розкривається залежність процесів передачі інформації і виникнення комунікації між суб'єктами від вживаних знаково-мовних форм?

1) технічний рівень;

2) нормативний рівень;

3) інфлуентальний рівень;

Семантичний рівень.

 

На якому рівні інформаційно-комунікативних зв'язків, за підходом Дж.Томсона, інформаційна діяльність політичних суб'єктів розглядається як функціонування спеціальних організаційних структур, кадрових центрів, банків даних, мереж і технологій збереження і передачі інформації?

1) технічний рівень;

2) нормативний рівень;

3) інфлуентальний рівень;

4) семантичний рівень.

 

На якому рівні інформаційно-комунікативних зв'язків, за підходом Дж.Томсона, визначаються ті умови, від яких залежить сила духовного впливу на громадян цілей, цінностей і ідей, пропонованих державою, партіями?

1) технічний рівень;

2) нормативний рівень;

3) інфлуентальний рівень;

4) семантичний рівень.

 

 

Який науковець розумів політичну систему як цілісну сукупність кількох структурних аналітичних рівнів (блоків), пов'язуючи функції чи групи функцій (соціалізації, рекрутування…) макросистеми з діяльністю окремих інститутів, груп і навіть індивідів, включених у системну організацію у якості структурних елементів?

1) Т.Парсонс;

2) Г.Алмонд;

3) К.Дойч;

4) Д.Істон.

 

К.Дойч.

4) Д.Істон.

 

Який науковець перший цілісно обґрунтував функціонування політичної системи як макроструктури, зануреної у зовнішнє середовище існування, а процес функціонування системи описав через відносини обміну вхідними і вихідними імпульсами з зовнішнім середовищем?

1) Т.Парсонс;

2) Г.Алмонд;

3) К.Дойч;

Д.Істон.

Першим історичним твором у нашій країні вважають:

1) «Літопис Аскольда»;

2) «Повість минулих літ»;

3) «Послання оріян хозарам»;

4) «Київський літопис».

 

Назвіть перше зведене політико-правове джерело Київської Русі:

1) «Слово про закон і благодать»;

2) «Руська правда»;

3) «Повчання дітям»;

4) «Ізборник Святослава».

 

У змісті «Слова о полку Ігоревім» закладено:

1) процес консолідації давньоруської еліти;

2) процес об’єднання руських земель;

3) процес роздрібненості руських земель;

4) процес етнокультурної інтеграції руських земель.

 

Заповіт-звернення Володимира Мономаха називається:

1) «Повість минулих літ»;

2) «Повчання»;

3) «Посланіє»;

4) «Уривок».

 

В’ячеслав Липинський.

 

Дмитра Донцова.

Назвіть працю І.Дзюби, яка активізувала рух «шестидесятників»:

1) «Комунізм»;

2) «Інтернаціоналізм»;

3) «Націоналізм»;

4) «Соціалізм».

 

Завдання другого рівня

Що з переліченого є характерним для консерватизму:

1) збереження існуючих соціально-політичних норм та традицій;

2) ліквідація приватної власності;

3) збереження існуючих соціально-політичних структур та інститутів;

4) збереження суспільної власності на засоби виробництва;

5) обмеження обсягу і сфер діяльності держави;

6) ліквідація приватної власності.

 

Що з переліченого є характерним для анархізму:

1) збереження існуючих соціально-політичних структур та інститутів;

2) ліквідація приватної власності;

3) заперечення будь-яких форм владних відносин;

4) забезпечення державної власності на засоби виробництва;

5) розширення сфери державного впливу;

6) збереження ієрархії державних іститутів.

 

Що з переліченого є характерним для класичного лібералізму:

1) збереження існуючих соціально-політичних структур та інститутів;

2) державно-монополістичне регулювання економіки;

3) визнання невідчужуваності прав людини на життя, свободу, власність;

4) забезпечення суспільної власності на засоби виробництва;

5) обмеження обсягу і сфер діяльності держави;

6) ліквідація приватної власності.

 

Які з перелічених форм правління Арістотель відносив до правильних:

1) монархія;

2) олігархія;

3) аристократія;

4) політія;

5) демократія;

6) тиранія;

7) теократія;

8) охлократія.

 

Які з перелічених форм правління Арістотель відносив до неправильних:

1) монархія;

2) олігархія;

3) аристократія;

4) політія;

5) демократія;

6) тиранія;

7) теократія

8) охлократія.

Моріс Оріу виділив наступні типи інститутів:

1) демократичні;

2) корпоративні;

3) авторитарні;

4) речові;

5) автономні;

6) тоталітарні;

7) національні;

8) групові.

 

Макс Вебер виділив наступні типи легітимного панування:

1) харизматичне;

2) патріархальне;

3) традиційне;

4) раціональне;

5) партисипаторне;

6) тоталітарне;

7) колективне;

8) індивідуальне.

 

Габріель Алмонд та Сідней Верба виділили наступні ідеальні типи політичної культури:

1) патріархальний;

2) харизматичний;

3) раціональний;

4) підданський;

5) партисипаторний;

6) авторитарний;

7) тоталітарний;

8) індивідуальний.

 

Юрген Хабермас виділив наступні системи знання:

1) раціональне;

2) аналітичне;

3) критичне;

4) гуманітарне;

5) гуманістичне;

6) практичне;

7) індивідуальне;

8) колективне.

 

Ханна Арендт виділила наступні види терору:

1) авторитарний терор;

2) тоталітарний терор;

3) культурний терор;

4) терор революційної диктатури;

5) терор національних меншин;

6) класовий терор;

7) індивідуальний терор;

8) колективний терор.

 

Арендт Лейпхарт визначив консоціальну демократію за допомогою головних та допоміжних ознак. До головних ознак він відніс:

1) пропорційність;

2) велика коаліція;

3) право вето;

4) автономія сегментів;

5) плюралізм;

6) монополізм;

7) однопартійність

8) багатопартійність.

За організаційною будовою Моріс Дюверже поділяв партії на такі типи:

1) буржуазні;

2) пролетарські

3) кадрові;

4) індивідуальні;

5) масові;

6) парламентські;

7) позапарламентські;

8) демократичні.

 

Для політичної системи Девіда Істона притаманні:

1) адаптація;

2) експансіонізм;

3) незмінність політичного курсу;

4) модернізація;

5) статичність;

6) динамічність;

7) мотивація;

8) революція.

 

Основними чинниками влади Елвін Тоффлер вважав:

1) насильство;

2) вільні вибори;

3) багатство;

4) бідність;

5) знання;

6) державний апарат;

7) верховенство закону;

8) суд.

 

На думку Торстейна Веблена, капіталізм проходить наступні стадії свого розвитку:

1) стадія панування підприємця;

2) стадія варварства;

3) стадія панування фінансів;

4) стадія дикунства;

5) індустріальна стадія;

6) демократична стадія;

7) недемократична стадія;

8) стадія занепаду.

 

Які з перелічених понять є видами солідарності за Е. Дюркгеймом:

1) традиційна;

2) механічна;

3) позитивна;

4) негативна;

5) соціальна;

6) органічна;

7) технічна;

8) динамічна.

 

Згідно концепції Жана Бодріяра, для світу постмодерну притаманними є:

1) копіювання;

2) демократизація;

3) надреальність;

4) спектакль;

5) симулякр;

6) незалежні ЗМІ;

7) залежні ЗМІ;

8) абсурд.

 

Згідно теорії справедливості Джона Роулза, соціальна та економічна нерівність мають регулюватися таким чином, щоб це забезпечувало:

1) найбільшу вигоду для найменш привілейованих;

2) функціонування принципу виробництва;

3) відкритий доступ до призначень на посади за умови рівності можливостей;

4) функціонування постіндустріального суспільства;

5) існування сфери підприємництва;

6) існування ліберальної демократії.

 

Збігнев Бжезинський виділяє такі вирішальні сфери глобальної влади:

1) військова;

2) політична;

3) економічна;

4) технологічна;

5) культурна;

6) законодавча;

7) виконавча;

8) судова.

 

Габріель Алмонд виділив наступні рівні політичної орієнтації громадян:

1) ідеологічні орієнтації;

2) орієнтації системного рівня;

3) орієнтації не системного рівня

4) орієнтації рівнів процесу;

5) партійні орієнтації;

6) непартійні орієнтації;

7) орієнтації рівня політичного курсу;

8) орієнтації на автономію.

 

У поліархічній політичній системі Роберта Даля повинні бути забезпечені такі невід’ємні права громадян:

1) передавати свої переваги співгромадянам та уряду;

2) поступатися своїми перевагами заради збереження демократії;

3) впливати своїми перевагами на розробку управлінських рішень;

4) примушувати до своїх переваг інші соціальні структури;

5) формулювати свої переваги;

6) відмовлятися від своїх перваг;

7) завжди перевершувати інших;

8) не мати жодних переваг перед іншими.

 

Джованні Сарторі виділив наступні рівні консенсусу:

1) ціннісний;

2) розподільчий;

3) згода у відношенні політики й уряду;

4) підданський;

5) процедурний;

6) лабораторний;

7) громадянський;

8) іноземний.

 

Арендт Лейпхарт визначив консоціальну демократію за допомогою головних та допоміжних ознак. До допоміжних ознак він відніс:

1) пропорційність;

2) велика коаліція;

3) право вето;

4) автономія сегментів;

5) плюралізм;

6) монополізм;

7) однопартійність;

8) багатопартійність.

 

Гі Єрнест Дебор виділив у суспільстві «спектаклю» наступні характеристики:

1) спектакль – це сукупність образів;

2) спектакль – це суспільні відносини, опосередковані образами;

3) спектакль – це доповнення до реального світу;

4) спектакль – це точка відліку нереальності реального суспільства;

Екзистенційна спільнота.

 

Які з перерахованих нижче типів міжнародних систем виділяв американський вчений М.Каплан?

1) біполярна система стабільних блоків;

2) ієрархічна система;

3) аграрна система;

4) гнучка біполярна система;

5) вільна біполярна система;

6) периферійна система.

Які з перерахованих нижче типів міжнародних систем виділяв американський вчений М.Каплан?

1) біполярна система нестабільних блоків;

2) біполярна система розрядки;

3) система повної проліферації;

4) аграрна система;

5) периферійна система;

6) монохроматична система.

 

Національна держава.

Російська дослідниця Т.Алексеєва виділяє три основні методи дослідження політики в рамках інституційного підходу:

1) описово-хронологійчний;

2) історико-оглядовий;

3) апріорно-дедуктивний;

4) описово-індуктивний;

5) історико-компаративістський;

6) формально-легальний.

Метод «снігового нальоту».

 

Метод «мозкового штурму».

Синусоїдна шкала.

 

Дж. Берджеса.

Поняття «ідеального типу» як особливого дослідницького інструменту порівняння було запроваджено:

1) М. Вебером;

2) Г. Спенсером;

3) Р. Міхельсом;

4) М. Ковалевським;

5) Е. Дюркгеймом;

6) Т. Парсонсом.

 

Основними факторами, що сприяли інституціоналізації порівняльної політології у США були:

1) формування нової соціальної моралі;

2) Політична експансія США;

3) розвиток статистичної науки;

4) поділ суспільства на клас пролетаріату та буржуазії;

5) еміграція інтелектуалів з Європи напередодні та під час Другої світової війни;

6) формування світового ринку.

Піднесення «нової порівняльної політології» в другій половині XX ст. відбулась під впливом наступних подій:

1) проведення Еванстонського семінару (1952 р.);

2) розробки С. Роканом «концептуальної мапи Європи» (1970-ті рр.);

3) створення Норвезької служби даних з суспільних наук (1975 р.);

4) створення Європейського консорціуму політичних досліджень (1970 р.);

5) проведення у 1948 р. під егідою ЮНЕСКО в Парижі першої міжнародної конференції політологів;

6) діяльності Комітету з порівняльної політології, очолюваного Г. Алмондом (1954 р.).

 

До основних методологічних проблем порівняльної політології відносять:

1) проблему порівнянності;

2) проблему гіперрадикалізму;

3) проблему еквівалентності;

4) проблему «формули компромісу»;

5) проблему виміру;

6) проблему співвідношення засобів та цілей.

 

Виділяють такі типи порівняльних досліджень:

1) «сase-study» порівняння;

2) пілотажне порівняння;

3) описове порівняння;

4) бінарне порівняння;

5) глобальне порівняння;

6) аналітичне порівняння.

Найважливішими теоретичними парадигмами для сучасної політичної компаративістики виступають:

1) структурно-функціональний підхід;

2) теорія раціонального вибору;

3) парадигма конфлікту;

4) неоінституціоналізм;

5) неомарксизм;

6) герменевтика.

 

Аналітична концепція тоталітаризму була розроблена в 1950-х роках XX ст. завдяки зусиллям таких вчених:

1) К. Фрідріх;

2) З. Бзежинський;

3) Г. Алмонд;

4) Р. Даль;

5) Х. Арендт;

6) А. Каплан.

 

Теорія політичних систем була створена в 50-ті роки XX ст. завдяки зусиллям таких американських політологів-компаративістів:

1) Д. Істона;

2) С. Ліпсета.

3) Г. Алмонда;

4) Р. Даля;

5) Р. Макрідіса;

6) Г. Лассуела.

 

Ш. Ейзенштадт.

 

Основні типи модернізації за критерієм застосованого механізму:

1) «органічна» модернізація;

2) імітаційна модернізація;

3) амбівалентна модернізація;

4) модернізація «навздогін»;

5) диференційована модернізація;

6) радикальна модернізація.

 

Основні типи «людини політичної»:

1) аполітична людина;

2) учасник натовпу;

3) пасивна людина;

4) державний урядовець;

5) свідомий громадянин;

Активна людина.

До основних розділів політичної філософії відносять:

1) політичну фразеологію;

2) політичну онтологію;

3) політичну діалектологію;

4) політичну етнологію;

5) політичну хронологію;

Політичну епістемологію.

 

З філософів Анти