Які науковці запропонували порівняльно-політологічне обгрунтування ролі партій як політичних виразників соціальних розколів ?

1) К. Маркс;

2) Д. Істон;

3) Г. Алмонд;

4) С. Ліпсет;

5) С. Рокан;

6) Г. О’Доннел.

 

Критерії побудови ідеальних типів демократичних політичних систем Р. Даля:

1) рівень допустимої опозиції/політичної конкуренції;

2) структура суспільства: однорідна чи плюралістична;

3) частка населення, що має право участі у системі публічного суперництва за владу;

4) поведінка еліт: ворожа чи коаліційна;

5) спрямування і сила політичного контролю;

6) внутрішньосистемна автономія.

 

Критерії типологізації демократичних політичних систем А. Лейпхардта:

1) рівень допустимої опозиції/політичної конкуренції;

2) структура суспільства: однорідна чи плюралістична;

3) частка населення, що має право участі у системі публічного суперництва за владу;

4) поведінка еліт: ворожа чи коаліційна;

5) спрямування і сила політичного контролю;

6) внутрішньосистемна автономія.

Основний внесок в розробку теорії модернізації зробили такі вчені:

1) К. Маркс;

2) Г. Алмонд;

3) Д Істон;

4) Х. Арендт;

5) Д. Растоу;

Ш. Ейзенштадт.

 

Основні типи модернізації за критерієм застосованого механізму:

1) «органічна» модернізація;

2) імітаційна модернізація;

3) амбівалентна модернізація;

4) модернізація «навздогін»;

5) диференційована модернізація;

6) радикальна модернізація.

 

Основні типи «людини політичної»:

1) аполітична людина;

2) учасник натовпу;

3) пасивна людина;

4) державний урядовець;

5) свідомий громадянин;

Активна людина.

До основних розділів політичної філософії відносять:

1) політичну фразеологію;

2) політичну онтологію;

3) політичну діалектологію;

4) політичну етнологію;

5) політичну хронологію;

Політичну епістемологію.

 

З філософів Античності найбільший вклад в дослідження суспільства внесли:

1) Фалес;

2) Аристотель;

3) Анаксімен;

4) Демокріт;

5) Платон;

6) Парменід.

 

Питання філософії політики в період Відродження розроблялися:

1) Н. Коперніком;

2) Н. Макіавелі;

3) Л. да Вінчі;

4) Ж. Боденом;

5) Г. Галілеєм;

6) Б. Паскалем.

 

До основних ідеологів комунітаризму відносять:

1) Дж. Роулза;

2) Ч. Тейлора;

3) Р. Нозіка;

4) Ф. Хаєка;

5) М. Сендела;

6) Р. Дворкіна.

 

Виділяють наступні політико-філософські підходи до співвідношення політики та моралі:

1) моралізаторський підхід;

2) концептуальний підхід;

3) ціннісно-нейтральний підхід;

4 ) критично-аналітичний;

5) історико-політичний підхід;

6) компромісний підхід.

 

Які субсуспільства, згідно А. Тойнбі, дійснювали творчу місію і діяльність щодо своїх цивілізацій?

1) Афіни в третій період розвитку елінського суспільства;

2) Рим в другий період розвитку елінського суспільства;

3) Італія в другий період розвитку західного суспільства;

4) Англія в третій період розвитку західного суспільства;

5) США в четвертий період західної цивілізації;

6) Росія в п'ятий період західної цивілізації.

Прихильники неортодоксального прочитання марксизму (С. Платонов) наголошують, що за К. Марксом комунізм – це:

1) ідеальний стан суспільства, який є метою суспільного розвитку;

2) ідеал, з яким дійсність повинна узгоджуватись;

3) істинне становище, що починає з самого себе;

4) не ідеальний стан, а ціла історична епоха;

5) не ідеальний спосіб виробництва, а сукупність способів виробнцтва;

6) ще не позитивний гуманізм, а гуманізм, що опосередковааний сам собою шляхом подолання приватної власності.

Прихильники неортодоксального прочитання марксизму (С. Платонов) наголошують, що позитивний гуманізм — це:

1) істинне царство свободи, яке настане після комунізму;

2. передісторія – це царство усвідомленої необхідості;

3) комунізм – це царство природної необхідності;

4) стан суспільства, де самоціллю стає розвиток сутнісних сил людини;

5) епоха відчуження включає 5 способів суспільного виробництва;

6) азійський спосіб виробництваа передує рабовласницькому і є наступником первіснообщинного.

Відповідно до тлумачення О. Шпенглера:

1) культури — це живі організми з притаманними їм прасимволами, які осягаються раціонально;

2) культурра є наслідком цивілізації, де панує релігія;

3) цивілізація є вершиною культури з домінуваанням космополітизму;

4) культура народжується як форма опредметнення відповідної душі;

Цивілізації притаманні техніцизм, мілітаризм, бюрократія, атеїзм.

 

У теорії циклічної флуктуації соціокультурних суперсистем П. Сорокіна для ідеаційного типу світогляду характерно:

1) переконання, що все має суто матеріальне походження;

2) смисл свого існування люди вбачають в підчиненні божественному абсолюту;

3) основним обєктом впливу є не людська душа, а природа;

4) в пізнанні домінує емпірична наука і розсудкове мислення;

В пізнанні домінує внутрішній духовно-містичний досвід.

Які з перерахованих положень є необхідними ознаками етногенези за Л. Гумільовим:

1) поява пасіонаріїв у статистично значущих кількостях напередодні поштовху;

2) поява пасіонаріїв у статистично значущих кількостях в ареалі поштовху;

3) жорстка регламентація поведінки членів новонародженого етносу, контроль шлюбних відносин, встановлення охоронних заходів щодо годуючого ландшафту;

4) демографічних вибух в ареалі поштовху;

5) підвищення національної активності в політичній та культурній царинах життєдіяльності;

6) збереження етнічного стереотипу поведінки в ареалі поштовху.

 

Неотомістська концепція сенсу історії в інтерпретації Ж. Марітена передбачає:

1) пріоритет граду Божого над градом земним як необхідна умова втілення в життя християнсько-ліберального ідеалу гуманізму;

2) єдність граду земного та граду Божого як необхідна умова втілення в життя християнсько – ліберального ідеалу інтегрального гуманізму;

3) реалізація ідеї «плебісцитарної демократії»;

4) реалізація ідеї «персоналістської демократії»;

5) християнізацію всіх галузей духовної культури та екуменічне зближених релігій;

6) утвердження пріоритету християнства над всіма іншими конфесіями;

7) перехід до ноосфери.

 

Яке з наведених тверджень відповідає поглядам П.Сорокіна щодо природи соціокультурних суперсистем?

1) за сенсатного типу в мистецтві домінує оспівування духовної і відкидання тілесної краси;

2) є два типи культури, сенсатна та ідеаційна, що поперемінно змінюють одна одну;

3) є три типи культури, а ідеалістичний тип є гармонізацією чуттєвої та духовної;

4) тепер добігає свого завершення сенсатний тип культури і ми напередодні вступу до ідеалістичного типу культури;

5) тепер добігає свого завершення сенсатний тип культури і ми напередодні вступу до ідеаційного типу культури.

 

15. Відповідно до тлумачення М.Данилевського щодо соціокультурних типів:

1) кожна культура за весь період свого існування повинна пройти етнічну та цивілізаційну фази;

2) нараховується вісім культур, які є біоорганізмами і можуть співіснувати в різних своїх вікових періодах;

3) цивілізація – це опредметнення неповторних рис етносу, які повинні сягнути своїх меж за цивілізації;

4) є чотири розряди культурно-історичної діяльності та чотири типи культур, а слов’янська належить до чотириосновної і буде синтезом усіх попередніх культур;

5) є чотири розряди культурно-історичної діяльності та чотири типи культур; а слов’янська належить до триосновної і буде синтезом усіх попередніх культур.

Британський мислитель А.Уайтхед розглядав:

1) релігію як емоційну реакцію;

2) взаємини науки і релігії як неминучий конфлікт, коли наука сприймається як система знань, що розвивається, а релігія – як догматичне мислення;

3) науку і релігію як два різні погляди на дійсність, що дають об’ємне бачення світу;

4) науку і релігію як два різні погляди на дійсність, що дають спотворене бачення світу;

5) науку і релігію як два різні погляди на дійсність, що вимагають відмови від релігійної упередженості.

 

Визначте три «ідеальних» типи політичної культури за типологією Г.Алмонда і С.Верби:

1) патріархальний;

2) гегемоністський;

3) підданський;

4) активістський;

5) домінуючий;

6) інтегрований.

 

Визначте три «ідеальних» типи легітимності політичної влади за підходом М.Вебера:

1) авторитарний;

2) демократичний;

3) традиційний;

4) тоталітарний;

5) харизматичний;

6) легальний.

 

На думку Г.Алмонда і С. Верби, в основі політичної культури знаходяться три різновиди орієнтацій населення, а саме:

1) когнітивні;

2) ірраціональні;

3) оціночні;

4) традиційні;

5) афективні.