Основні напрями Української політичної думки кінця хіх – першої пол. Хх ст.

Напрями	Ідейні засади	Представники
народницько-демократичний	визнання народу рушійною силою історичного процесу; розуміння українського народу як окремої культурної одиниці; обґрунтування ідей народоправства у вигляді народно-демократичної республіки; федеративний устрій України; входження України до складу федеративних чи конфедеративних союзів; надання переваги колективним формам власності як історично традиційним	М. Грушевський, Р. Лащенко, С. Шелухін
ліберально-демократичний	права і свободи людини та громадянина мають вищу цінність ніж інтереси держави, нації, класу чи соціальної групи; функції держави зводяться до мінімуму, держава має будуватися згідно принципів правової держави; федералізм та самоврядування як основа державного устрою	М. Драгоманов, Б. Кістяківський
націонал-демократичний	вимога самоуправління національно-культурних спільнот; апеляція до «народу», або «нації», як джерела суверенітету та підстав легітимності влади; «народ», який оголошується джерелом влади, має бути не абстрактним конгломератом індивідів, а історичною (етнічною, мовною, культурною тощо) спільнотою; приведення державного кордону у відповідність з культурно-етнічними кордонами	І. Франко, Ю. Бачинський, С. Дністрянський, О. Бочковський, С. Рудницький
консервативний	обґрунтування унікальності українського руху, опори в державному будівництві на власний політичний досвід та історичні традиції; визнання домінуючої ролі держави в суспільному житті, пріоритет інтересу держави над інтересом нації; критичне ставлення до ліберально-демократичних засад суспільного ладу; територіальний патріотизм – розуміння української нації як територіального об’єднання усіх громадян, що проживають в Україні; монархізм; елітаризм	В. Липинський, С. Томашівський, В. Кучабський
націоналістичний	«нація» розуміється в якості культурно гомогенної спільноти, виступає джерелом суверенітету, переважним об’єктом лояльності та виключною основою легітимності влади; інтегралізм – суспільство є організмом з власною соціальною ієрархією і пов’язане взаємодією між різними соціальними класами; волюнтаризм – один зі світоглядних принципів; національна революція – основний засіб досягнення державності, національна диктатура – перехідна форма українського державотворення; елітаризм та вождизм	М. Міхновський, Д. Донцов, М. Сціборський, П. Полтава, Л. Ребет
соціалістичний	суспільно-політичний устрій має будуватися на засадах соціальної справедливості та рівності; політичними засобами реалізації ідеалів соціалізму є поєднання представницької та прямої демократії, а також федеративний державний устрій; розв’язання національного питання підпорядковане вирішенню питання соціального визволення українського народу, звільнення селян та робітників від капіталістичної експлуатації	І. Франко, Ю. Бачинський, М. Грушевський, В. Винниченко
націонал-комунізм	боротьба за соціальне визволення поєднувалася з вимогою національного визволення; гасло утворення самостійної і незалежної Української Соціалістичної Республіки; необхідність впровадження інституту рад на базі диктатури пролетаріату; революція в Україні є складовою всесвітньої соціалістичної революції; незалежність держави не може бути конечним гаслом трудового народу в його революційній боротьбі, а лише тактичним засобом для досягнення Всесвітньої Федерації Соціалістичних Республік, членом якої повинна була стати й Україна	М. Хвильовий, О. Шумський, М. Скрипник, В. Шахрай, В. Винниченко

 

 

Питання для самоконтролю

 

1. Розкрийте особливості поглядів на співвідношення світської та духовної влади у політичній думці Київської Русі.

2. У чому полягав політико-ідеологічний зміст полемічної літератури у Речі Посполитій наприкінці XVI – початку XVII ст.?

3. Які політичні ідеї властиві для періоду існування козацько-гетьманської держави?

4. Розкрийте суть філософсько-політичних ідей Кирило-Мефодіївського братства.

5. Назвіть спільні та відмінні риси націонал-демократичного та націоналістичного напряму політичної думки в Україні кінця ХІХ – початку ХХ ст.

6. Охарактеризуйте головні особливості консервативного напряму політичної думки України кінця ХІХ – початку ХХ ст.

7. На яких ідейних засадах базувався націонал-комуністичний проект розвитку суспільно-політичного устрою України?

Рекомендована літеретура

1. Гелей С.Д., Рутар С.М. Політологія: Навч. посіб. – К.: Знання, 2008. – 415 с.

2. Піча В.М., Хома Н.М.Політологія: підручник для студ. вищ. закладів освіти. – Л.: Новий Світ-2000, 2008. – 304 с.

3. Політологія: підручник для студ. ун-тів / О.І. Семків, А.І. Пашук, Г.М. Світа та ін.; За ред. О.І. Семківа. - Львів: Світ, 1994. – 592 с.

4. Політологія: Підручник / За ред. О.В. Бабкіної, В.П. Горбатенка. – К.: ВЦ «Академія», 2006. – 568 с.

5. Шляхтун П.П. Політологія (теорія та історія політичної науки): Підручник. – К.: Либідь, 2005. – 576 с.

 

Додаткова література

1. Кам’янська А.В. Український націонал-комунізм: витоки, сутність, еволюція: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. політ. наук: 23.00.01 [Електронний ресурс] / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. – К., 2008. – 20 с. – Режим доступу до джерела: http://www.nbuv.gov.ua/ard/2008/08kavvse.zip

2. Кухта Б.Л. З історії української політичної думки. – К., Генеза, 1994. – 368 с.

3. Левенець Ю. Теоретико-методологічні засади української суспільно-політичної думки: проблеми становлення та розвитку (друга половина ХІХ – початок ХХ століття). – К.: Стилос, 2001. – 584 с.

4. Лисяк-Рудницький І. Між історією і політикою: статті до історії та критики української суспільно-політичної думки. – Торонто: Сучасність, 1997. – 443 с.

5. Мала енциклопедія етнодержавознавства / НАН України. Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького; Редкол.: Ю.І. Римаренко (відп. Ред.) та ін. – К.: Довіра: Генеза, 1996. – 942 с.

6. Потульницький В.А. Теорія української політології. Курс лекцій. – К.: Либідь, 1993. – 192 с.

7. Салтовський О.І. Концепції української державності в історії вітчизняної політичної думки (від витоків до початку ХХ сторіччя). – К.: Вид. ПАРАПАН, 2002. – 396 с.

8. Хто є хто в європейській та американській політичній науці: Малий політологічний словник / Б. Кухта, А. Романюк, М. Поліщук; За ред. Б. Кухти. – Вид. 2-ге, перероб. і доп. – Львів: Кальварія, 1997. – 288 с.

Словник термінів

 

Абсентеїзм – байдуже ставлення громадян до реалізації своїх політичних прав та обов’язків, яке проявляється, в першу чергу, у формі ухиляння від участі у голосуванні на виборах.

Абсолютна монархія – різновид держави, в якій вся повнота влади зосереджена в руках монарха, який одноосібно призначає уряд, що виконує його волю.

Авторитаризм – політичний режим, що характеризується концентрацією і зосередженням влади в руках однієї особи або обмеженої групи осіб; відчуженням народу від прийняття політичних рішень, звуженням політичних прав і свобод громадян, суворою регламентацією їх активності й діяльності, різким скороченням повноважень демократичних інституцій.

Активістська політична культура (культура участі) - тип політичної культури, за якого громадяни проявляють великий інтерес до всього, що відбувається у політичному житті й самі беруть у ньому активну участь.

Альтернативна партійна система – партійна система, за якої владні структури формуються на основі конкурентних виборів і на зміну одній правлячій партії завжди може прийти інша.

Антрепренерська система добору політичних лідерів – характерна для демократичних суспільств, відкрита система за якою, при умові значного рівня підтримки широких мас та в процесі гострої конкуренції, лідером стає особа, яка володіє визначними особистими якостями, професіоналізмом та здатністю до керівництва.

Агенти політичної соціалізації – особи структури і середовища, які здійснюють соціалізацію особи та під впливом яких індивід набуває соціальних властивостей, необхідних йому для адекватної поведінки в певному соціально організованому суспільстві. До агентів політичної соціалізації відносять: сім’ю, систему освіти, професійні та референтні групи, політичні партії, політичних лідерів, громадські організації, засоби масової інформації.

Аристократія (від грецьк. aristos – кращий і...кратія) – форма державного правління, при якій верховна влада належить по спадковості родовій знаті, привілейованій верстві.

Бездіяльність політична – виключність особи з політики, яка може бути викликана різними причинами та проявляється у формах абсентеїзму, апатії, бойкоту, нейтралітету, відчуження.

Верховенство права – це панування права у суспільстві. Верховенство права вимагає від держави втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, ідей соціальної справедливості, свободи, рівності тощо.

Верховна Рада України – єдиний орган законодавчої влади в Україні. Складається з 450 депутатів, які обираються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на 5 років, працюють на постійній основі і не можуть мати іншого представницького мандата чи бути на державній службі.

Вибори – демократичний спосіб формування та зміни персонального складу органів влади народом шляхом голосування.

Виборча дільниця — виборча одиниці, що об'єднують виборців за загальним місцем голосування.

Виборчий процес – врегульована законом специфічна діяльність уповноважених органів і громадян, спрямована на формування якісного і кількісного складу органів влади.

Виборчий ценз – сукупність офіційно закріплених законодавством умов, що обмежують виборчі права громадян; сукупність вимог, яким має відповідати потенційний виборець для отримання права участі у виборах.

Виконавча влада – у відповідності з теорією розподілу влад одна з самостійних гілок державної влади, що здійснює функції управління (глава держави, уряд), базуючись на законах та інших нормативних актах, може приймати власні постанови та рішення для виконання актів законодавчої влади.

Війна – збройний конфлікт між двома і більшою кількістю сторін, коли застосовується сила. “Війною” також називають силові конфлікти. Виділяють різні типології воєн, в залежності від масштабів і засобів їх провадження: громадянська, партизанська, обмежена, тотальна, міжусобна, міжплемінна, холодна, расова, торгівельна, визвольна і ін.

Влада – форма організації суспільних відносин, здатінсть та можливість здійснювати вплив на діяльність, поведінку людей за допомогою авторитету, права чи насильства,

Влада політична – визначальний вплив на поведінку мас, груп, організацій за допомогою засобів, якими володіє держава, політичне панування, система державних органів.

Громадська організація – це добровільне об’єднання громадян, яке сприяє розвитку їхньої політичної, трудової активності й самодіяльності, задоволенню і захисту їхніх багатогранних інтересів і запитів, діє відповідно до завдань, цілей, закріплених у її статуті.

Громадська думка – стан масової свідомості, що відображає ставлення різних груп людей до подій та фактів політичної дійсності, проблем розвитку політичної системи, економіки, освіти тощо,

Громадянин ідеальний – модель політичної соціалізації індивіда наділеного певними громадянськими чеснотами: активного, свідомого, зацікавленого станом політичної дійсності, законослухняного, готового до участі у політиці і суспільному житті.

Громадянська політична культура – змішаний тип політичної культури, в якому норми раціонально-активістської поведінки добре уживаються з елементами патріархальної та підданської культур. Це культура довіри, участі і підтримки, яка найкраще забезпечує політичну стабільність.

Громадянське суспільство – це сфера спілкування й солідарності, спонтанної самоорганізації і самоврядування вільних індивідів на основі добровільно сформованих асоціацій громадян, яка захищена необхідними законами від прямого втручання і регламентації з боку держави.

Декларація про державний суверенітет України – політико-правовий документ, прийнятий Верховною Радою України 16 липня 1990 р., який проголосив державний суверенітет України, верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади в межах території УРСР, обумовив недоторканість та незмінність кордонів, оголосив принцип рівноправності та невтручання у внутрішні справи України при укладанні угод з іншими республіками СРСР.

Делегітимація влади – втрата владою правочинності, невизнання народом законності панування даної еліти через її неспроможність забезпечити ефективне управління державою.

Демократична політична культура – ціннісні орієнтації, зразки політичної поведінки, що відповідають таким принципам демократичного режиму, як свобода, рівність, плюралізм, змагальність при здобутті і здійсненні влади, відповідальність владної еліти перед народом тощо.

Демократична система правління – має такі ознаки: визнання джерелом влади народу; виборність вищих органів державної влади; можливість змінити уряд без застосування сили; легітимність опозиції; конкурентна боротьба за владу; гарантовані регулярні, чесні, конкурентні вибори.

Демократичний політичний режим – це спосіб функціонування політичної системи суспільства, система засобів і методів здійснення політичної влади, що базується на визнанні народу джерелом влади та передбачає його активну участь у вирішенні державних і суспільних справ.

Демократичні принципи виборів – засади, на основі яких здійснюється виборчий процес і відповідно до змісту яких вибори є реальним волевиявленням громадян.

Демократія – організація та функціонування державної влади на засадах визнання народу її джерелом і носієм, на прагненні забезпечити справедливість, рівність і добробут усіх при розв"язуванні проблем і питань суспільного врядування; це форма державного ладу, заснована на участі громадян в процесі прийняття рішень через пряме народовладдя і делегування свого суверенітету представницьким і виконавчим органам влади, за якої гарантуються права і свободи особистості і меншин, забезпечується право громадян на контроль за діяльністю владних структур, реалізуються принципи поділу влади та представництва інтересів всіх соціальних груп. Це форма організації та функціонування політичної системи, при якій існують рівні можливості для здійснення прав і свобод кожного члена суспільства.

Держава – структурована і правовим шляхом унормована суверенна публічна влада, що здійснює контроль над даною територією і виступає від імені всього суспільства при здійсненні внутрішніх і зовнішніх функцій.

Державно-територіальний устрій – територіально-політична організація держави, що визначається політико-правовим статусом її терторіальних складових частин та принципами їх взаємовідносин з центральними органами влади і між собою.

Дуалістична монархія – різновид монархії, в якій влад поділена між монархом (виконавча влада і суттєвий вплив на законодавчу сферу) і парламентом (законодавча влада).

Діяльність політична – специфічна форма активного ставлення особи до суспільно-політичного середовища що проявляється у намаганні цілеспрямовано регулювати і змінювати політичну дійсність за допомогою фактора влади.

Еліта – верства, суспільна меншість, представники якої володіють такими соціальними т інтелектуальними якостями, які дають їм можливість відігравати провідні ролі в усьому суспільстві або в окремих його сферах.

Еліта політична – суспільна верства, що бере участь у здійсненні влади, забезпечує збереження та відтворення політичних цінностей та політичної системи, займає провідні позиції в політичному житті.

Елітарна демократія – модель демократичного устою, що передбачає обмежену участь народних мас в управлінні суспільством через низький рівень їх компетентності, а також через схильність до ірраціоналізму та радикалізму. Ефективне управління може забезпечити лише еліта, яка дотримується демократичних цінностей та перебуває під контролем народу.

Ефективність політичного функціонування – фактична результативність діяльності основних владних структур та політичних лідерів, що вимірюється ступенем виконання ними найважливіших функцій управління відповідно до вимог і сподівань найвпливовіших суспільних груп.

Законодавча влада – самостійна, а за деякими версіями теорії поділу влади - верховна гілка державної влади, система органів держави, які мають право приймати нові і змінювати чинні закони, здійснювати контроль за їх виконанням. Ця влада делегується народом та реалізується колегіально через видання законодавчих актів, а також через спостереження та контроль за виконавчою владою.

Змішана виборча система – така процедура проведення виборів, яка включає елементи як мажоритарної, так і пропорційної виборчих систем.

Зовнішня політика – це діяльність держави та інших політичних інститутів, що здійснюється на міжнародній арені; комплекс дій, спрямованих на встановлення і підтримку відносин з міжнародним співтовариством, захист власного національного інтересу та поширення свого впливу на інші суб’єкти міжнародних відносин.

Ідеологія – теоретично узагальнена система політичних, правових, моральних, релігійних, естетичних та філософських поглядів, переконань, ідей та цінностей, які відображають ставлення соціальних груп, рухів та партій, окремих особистостей до дійсності, існує зазвичай у вигляді концепцій, доктрин, вчень, які становлять основу політичних дій.

Імперія – насильно створена складна держава, досить часто має деспотичні форми правління.

Інститут політичний – компонент політичної системи, суспільства, який існує у вигляді організацій, установ, об′єднань громадан, що наділені особливими повноваженнями та виконують спеціальні функції в політичному житті суспільства.

Кабінет Міністрів України – вищий орган в системі органів виконавчої влади в Україні. У своїй діяльності керується Конституцією, законами та актами Президента України.

Кадрова політична партія (від фр. cadre – особовий склад) – партія, організаційна структура якої базується на відсутності фіксованого членства та партійних списків, складається з партійного активу, що діє на професійних засадах.

Клан – це мала група, що існує у рамках великої, виникає стихійно і тому належить до системи неформальних зв’язків.

Контреліта – політично активна верства, з якої в майбутньому може бути сформований новий тип еліти, що прийде на зміну існуючій.

Консенсус –згода між суб’єктами політики з певних питань, на основі базових цінностей і норм, спільних для всіх основних соціальних і політичних груп суспільства; прийняття рішення без голосування за виявленням всезагальної згоди.

Консолідація – це форма політичної взаємодії, що веде до об’єднання заінтересованих груп для досягнення спільних цілей.

Конституція України – основний закон Української держави, який закріплює її суспільний і державний устрій, права, свободи і обов’язки громадян, організацію державної влади і місцевого самоврядування, територіальний устрій.

Конфедерація – союз суверенних держав, що укладається з метою реалізації спільної мети, як правило зовнішньополітичної чи оборонної.

Криза легітимності влади – заперечення правочининності влади і владних відносин у суспільстві, відмова виконувати розпорядження владних структур, безвладдя.

Культура політична – система стійких уявлень, орієнтацій, цінностей, позицій, зразків поведінки у взаємовідносинах влади інароду, які виявляються в діях учасників політичного процесу, стиль діяльності людини як учасника політичного процесу, який обумовлений сукупністю та характером політичних знань, зразками і нормами поведінки, ціннісними уявленнями людини про політичні явища.

Легальність – узаконеність діяльності, яка базується на документах та загальноприйнятих нормах.

Легітимація – процес визнання влади та її інститутів як всередині держави так на міжнародному рівні, набуття владою легітимності, її "узаконення" в суспільній свідомості;

Легітимність – визнання суспільством та міжнародним співтовариством правочинності політичної влади, «узаконення» певного політичного режиму в свідомості людей.

Ліва політична партія – партія, основними ідеологічними засадами якої є розширення державного сектора в економіці, визнання за державою функції вирішення соціальних проблем, встановлення високого та диференційованого податку на прибуток.

Лідер – член групи або цілого суспільства за яким визнається право приймати відповідальні рішення в тій чи іншій ситуації; авторитетна особа, яка відіграє провідну роль в організації групи і регулює взаємостосунки між її членами.

Лідер політичний – особа, яка має постійний пріоритетний вплив на те чи інше політичне об’єднання або на усе суспільство завдяки своїй активній участі у політиці.

Мажоритарна виборча система – система визначення результатів виборів, завдяки якій депутатські мандати (один або кілька) від округу одержують тільки ті кандидати, які отримали встановлену законом більшість голосів, а всі інші кандидати вважаються необраними.

Масова політична партія – партія, організаційна структура якої базується на фіксованому членстві, наявності партійних списків та чіткій ієрархії.

Масова політична свідомість – знання та уявлення великих груп людей, яка відображає умови повсякденного життя, включає в себе ідеї, духовні цінності, ілюзій, стереотипи, почуття стосовно політичних проблем, інститутів та діячів.

Мафія – це група осіб, які намагаються досягнути корисливих і владолюбних цілей не тільки в рамках певної організації, а й супільства загалом.

Мета політики - забезпечення панування одних соці­альних груп над іншими або узгодження соціальних інтересів, створення ме­ханізму реалізації спільної волі і спільного інтересу.

Механізм політичного лідерства – система правил, що регулюють найважливіші процеси висунення перших осіб у структури влади і здійснення ними владних повноважень.

Місцеві державні адміністрації в Україні – органи виконавчої влади на рівні області, району, міст Києва та Севастополя в Україні, що входять до єдиної системи державної виконавчої влади. Утворюються Президентом України. Місцеві адміністрації очолюють їх голови, що призначаються на посаду і звільняються з посади Президентом України.

Міжнародні відносини –система економічних, правових, дипломатичних, ідеологічних, військових, культурних та інших зв’язків і відносин між народами, державами і групами держав, що діють на світовій арені. Більшість науковців поділяє міжнародні відносини на два типи: 1)відносини, які базуються на балансі сил; 2) відносини, які базуються на балансі інтересів.

Міжнародні організації – об’єднання держав, національних громадських організацій та індивідуальних членів з метою вирішення питань регіонального або глобального характеру, відвернення та врегулювання військових конфліктів.

Міфологія політична –фантастичне, спрощене нереальне уявлення про політичну дійсність.

Монархія – форма правління, при якій верховна державна влада зовереджена в руках одного глави держави – монарха та передається у спадок. Влада монарха є спадковою, суверенною, безстроковою і безвідповідальною перед законом і народом.

Населення – людська спільнота, що проживає на території держави і підкоряється її владі.

Нацизм – назва німецького різновиду фашизму, який походить від назви Націонал-соціалістичної робітничої партії в Німеччині, утвореної у 1919р. Нацистська ідеологія базувалась на ідеях расизму, шовінізму, антидемократизму, зовнішньополітичного експансіонізму, елітизму.

Нація – це етнополітична спільнота, якій притаманний високий рівень консолідації та самоусвідомлення, включеність у політичне життя, творення або прагнення до творення власної держави.

Національна держава -- у міжнародній політиці цим терміном позначають географічно обмежену, законно визнану цілісність, яка керується єдиним урядом і населення якої вважає себе єдиною нацією.

Національний інтерес – це збереження благ і цінностей, які дане суспільство вважає для себе істотними, це засіб обґрунтування, проголошення або критики зовнішньополітичних курсів з урахуванням потреб суспільства.

Норми політичні – різновид соціальних норм, що регулюють відсйнии між соціальними групами та індивідами з приводу політичної влади, встановлюють взаємозалежності між політичними цілями і засобами їх досягнення, служать засобом інституалізації політичної практики.

Неальтернативна партійна система – партійна система, яка притаманна недемократичним режимам і характеризується відсутністю боротьби за владу між політичними партіями, що призводить до незмінного знаходження при владі однієї партії; усі інші партії або забороняються, або штучно усуваються від владних змагань шляхом політичних махінацій.

Об’єкт політології – політична сфера, яку вивчають і аналізують у поєд­нанні з особливостями її функціонування й розвитку та зв'яз­ками з економічною й духовною сферами суспільства.

Олігархія (від грецьк. oligarсhia, від oligos — небагаточисельний та arche — влада) – форма врядування, за якої влада перебуває в руках невеликої й нерепрезентативної групи, що здійснює правління у своїх власних інтересах, ігноруючи інтереси загальносуспільні; політичне панування невеликої групи можновладців.

Організаційно-консервативна система добору політичних лідерів – характерна для недемократичних суспільств, закрита система при якій рекрутування політичного лідера відбувається в основному з низів політичної еліти, без необхідності підтримки широких мас населення; основним критерієм відбору служить відданість вождю, ідеології, системі.

Охлократія ( від грецьк. ochlos – натовп, чернь та...кратія) – влада натовпу, якому притаманне безпосереднє волевиявлення без звернення до певних інститутів.

Парадигма держави – концептуальна модель, схема теоретичного осмислення держави та її сприйняття суспільною свідомістю.

Парламентська монархія – різновид монархії, в якій обсяг повноважень короля чи імператора є настільки незначним, що швидше можна говорити про збереження „символу монархії”, ніж про монархічну форму державного правління; реальні повноваження знаходяться у парламенті і обраному ним уряді.

Партія політична (від лат. pars, partis – частина, група) – форма організованої участі громадян у політиці, що виражає інтереси певних соціальних груп, спирається на ідеологію і ставить за мету здобуття влади або здійснення впливу на неї.

Партійна система – сукупність та система взаємодії політичних партій даної країни, які реально змагаються за владу і мають вплив на вироблення державних курсів.

Патріархальна політична культура – тип політичної культури, що відзначається повною відсутністю у населення країни інтересу до політичної системи.

Підданська політична культура – тип політичної культури, за якого члени суспільства зацікавлені результатами діяльності політичної системи, але їх мало цікавить, яким чином ці результати досягаються.

Підзаконність влади – це політико-правовий принцип, за яким діяльність держави обмежується прийнятими нею законами, які визначають рамки поведінки окремих посадовців і органів державної влади.

Плебісцит – а) опитування населення через голосування стосовно питання приналежності території на якій воно проживає до тієї чи іншої держави; б) дорадче опитування населення з питань загальносуспільної ваги.

Плюралістична демократія – теоретична модель демократичного устрою, ідеалом якої є протиборство груп інтересів та еліт, що їх представляють, яке завершується досягненням компромісу.

Поділ влад – принцип та механізм реалізації влади, при якому законодавча, виконавча та судова влади належать різним людям та інститутам відповідно до Конституції. Всі ці влади є автономними та рівними.

Поведінка політична – будь-яка форма реакції людини на імпульси, що йдуть від політичного середовища, яка виражає її ставлення до політичної або суспільної системи. Може проявлятись у двох видах: відкрита (участь у політичному житті) та закрита (відмова від участі у політиці, політична неучасть, бездіяльність).

Політика – це суспільна діяльність, що передбачає суперництво і співробітництво при здобутті і здійсненні влади. Суттю цієї діяльності є прийняття і виконання владних рішень щодо різних суспільних груп і суспільства загалом.

Політична діяльність – специфічна форма активного ставлення людей до свого суспільного середовища, яка має на меті цілеспрямоване його регулювання та перетворення за допомогою фактора влади.

Політична філософія – дисципліна, що вивчає політику в цілому, її природу, значення для людини, взаємовідносини між людьми, суспільством і державною владою. Політична філософія розробляє ідеали і нормативні принципи політичного устрою. Політична філософія історично була першою формою існування політичної науки.

Політичний конфлікт – зіткнення, протиборство різних соціально-політичних сил, суб’єктів політики в їх прагненні реалізувати свої інтереси і цілі, пов’язані насамперед з боротьбою за здобуття влади, її перерозподіл, зміну свого політичного статусу, а також з політичними перспективами розвитку суспільства.

Політичний процес – функціональна характеристика політичної системи, зміст якої визначається виконанням суб’єктами політики своїх специфічних ролей і функцій.

Політичні технології − система прийомів, технік послідовного досягнення бажаного результату в тій чи іншій сфері політичної діяльності.

Політологія – цілісна, логічно обґрунтована сукупність знань про суть, форми, закономірності функціонування і розвитку політики і політичної влади, політичних інститутів, відносин, свідомості, діяльності, їх місце і роль в житті суспільства; наука про процеси формування, функціонування і поділу політичної влади, боротьбу за владу та участь у ній, формування та розвиток міжнародних політичних відносин.

Політичний режим – спосіб функціонування державної влади, система методів і прийомів її реалізації, які визначають характер відносин між владою та народом, рівень правової захищеності особи, виявляють ставлення владних структур до правових основ своєї діяльності.

Політичний плюралізм – визнання множинності соціальних інтересів та способу їх виразу у політиці; показник та результат зрілості процесу становлення демократичної політичної системи. Головний принцип політичного плюралізму – це управління різними специфічними інтересами і потребами, а не ліквідація цієї різниці.

Політичні партії в Україн и – це сукупність організованих політичних об’єднань на основі спільності інтересів та політичних переконань, які разом з державою та за її допомоги, прагнуть брати участь у політичному житті, керівництві суспільними справами.

Права політична партія – партія, основними ідеологічними засадами якої є перевага в економіці держави приватного сектора, обмеженість соціальних програм держави, зниження податку на прибуток.

Правова держава – це форма організації і діяльності публічно-політичної влади, яка функціонує згідно з принципом верховенства права, за якою діють усталені правові норми, встановлені у порядку, що визначений Конституцією, гарантуються права і свободи людини, владні структури не втручаються у сферу громадянського суспільства.

Предмет політології – сукупність проблем, досліджуваних політологією такі як, політична система, держава, державний устрій, влада, владні відносини, політич­ні партії та громадсько-політичні організації й рухи, політична діяльність, політична свідомість, політична культура, ідеологія та ін.

Представницька демократія – система взаємодії між державною владою і громадянами, що характеризується участю громадян в процесі формування владних структур, підзвітністю влади громадянам, та широким залученням громадян до політичного процесу.

Президент України – глава держави, що виступає від імені України, є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності, додержання Конституції, прав і свобод людини і громадянина.

Принципи демократі ї – демократія базується на наступних принципах: народного суверенітету; активної участі громадян у політичному житті суспільства; принципу більшості, який поєднується із гарантованою правовою захищеністю меншості; права меншості на опозицію; виборності органів державної влади; поділу державної влади; політичного та ідейного плюралізму; компромісу і консенсусу; свободи і рівності; гласності та свободи слова.

Пропорційна виборча система – система, за якої депутатські мандати розподіляються між партіями пропорційно кількості голосів виборців, отриманих кожною з них в межах виборчого округу.

Протопартії (від гр. protos – перший та лат. pars, partis – частина, група) – форми участі громадян у політиці, попередники сучасних політичних партій, які не мали чіткого ідеологічного забарвлення і зазвичай не ставили основною метою боротьбу за безпосередній прихід до влади. Існували у різних формах: станові партії Стародавньої Греції та Риму; елітарні клуби чи партії Франції XVIII - XIX ст.

Пряма демократія – механізм вироблення державних рішень безпосередньо громадянами. Найвідоміші приклади існування прямої демократії демонстрували стародавні грецькі міста-поліси. В умовах представницької демократії репрезентована інститутами плебісцитів та референдумів.

Ратифікація – затвердження верховним представницьким органом державної влади міжнародного договору, який після цього набуває юридичної сили для цієї держави.

Республіка – різновид держави, в якій влада формується шляхом виборів на певний термін, і підзвітною перед законом і похідною від влади народу.

Ресурси влади – засоби, що їх використовує або може використати політична еліта для здійснення влади.

Референдум – всенародне опитування громадян шляхом голосування заради остаточного вирішення важливих питань державного та суспільно-політичного життя.

Свідомість політична –спосіб відображення політичної дійсності у формі знань, оцінок, думок, емоцій, почуттів, цілісне духовне утворення, що складається із знань про закономірності політичного життя та уявлень, настроїв, спостережень, що виникає і функціонує д