Рівні та типи політичної культури.

Залежно від рівня прояву політичної культури, виділяють декілька її рівнів, до яких відносять:

· політичну культуру всього суспільства;

· політичну культуру певної соціальної верстви (групи) чи спільноти;

· політичну культуру окремої особистості.

Окрім цього виділяють:

· Світоглядний рівень, на якому визначаються уявлення людини, групи та суспільства про політику та політичну картину світу. Останні поєднуються з нормами, цінностями, символами, установками та орієнтирами, якими керуються учасники політичного життя, самовизначаючись у сфері політики.

· Громадянський рівень – включає в себе ті мотиви, які сприяють виробленню ставлення до влади та способів її здійснення, навиків, способів та засобів, за допомогою яких люди досягають своїх цілей у політиці.

· Власне політичний рівень – на якому творяться всі ціннісні уявлення, позиції людини щодо конкретних питань політичного життя, виробляється ставлення до політичних явищ, зокрема до існуючих політичної системи та політичного режиму, до засобів здійснення політики, до своїх прихильників та супротивників.

У ході історичного розвитку різних країн та народів сформувалися відмінні одна від одної національні політичні культури, для яких притаманні особливі політичні цінності та установки, специфічне ставлення до держави та політичної влади. Відмінності між політичними культурами визначаються передусім національними та релігійними особливостями, відкритим чи закритим типом суспільства, пануючою у ньому ідеологією та характером політичного режиму.

Найбільш відома та поширена класифікація політичних культур запропонована Г.Алмондом та С.Вербою, які аналізували політичні системи Великобританії, Італії, США, Німеччини та Мексики, порівнюючи міру свідомої участі акторів у політиці. Ці дослідники виділили три основних типи політичної культури: патріархальну, підданську та культуру участі.

Патріархальна (парохіальна) політична культура характеризується орієнтацією на безпосередні інтереси найближчого оточення, національні цінності та проявляється у формі місцевого патріотизму, клановості, корупції, мафії тощо. Член суспільства, для якого притаманний такий тип культури, є пасивним у політиці, не виконує конкретних політичних ролей, у нього відсутній інтерес до політичного життя країни та суспільства, він піклується лише про власні та місцеві проблеми. Даний тип культури характерний для слаборозвинутих (африканських та частково азіайських) країн, для молодих незалежних держав, для частини жителів сільської місцевості з сильними пережитками родоплемінних та земляцьких відносин, де ще не сформувалась чи тільки почала формуватись політична система.

Підданська політична культура передбачає пасивне, відсторонене ставлення особистості до політичної системи. Громадянин орієнтується на традиції, хоча є політично свідомим, має загальні уявлення про політичну систему та її інститути. Підкоряючись владі, він очікує від неї різноманітних благ, заохочень за покору та дисциплінованість, та боїться її диктату, покарань за непокору. Підданий добре розуміє державну владу та вміє ефективно (для системи) підкорятися їй. Такий тип культури притаманний для перехідних суспільств, що трансформуються, у яких тільки формуються нові принципи та форми політичних відносин.

Активістська (партисипаторна) політична культура характеризується чіткою орієнтацією людини на активну роль у політичній системі, залученістю та раціональністю. Громадяни свідомо прагнуть впливати на політичну сферу, направляти її діяльність, з метою задоволення власних інтересів за допомогою законних засобів впливу (вибори, демонстрації тощо). Такий тип культури притаманний для розвинутих демократичних держав.

У реальній політичній практиці відбувається поєднання цих «чистих» типів. У результаті твориться 3 типи змішаних політичних культур: патріархально-підданська, піддансько-партисипаторна, патріархально-партисипаторна. Втім найбільш оптимальним є змішаний тип політичної культури, який дослідники назвали «громадянською культурою». У своїй основі вона є партисипаторною культурою, яка інтегрувала певні елементи патріархальної та підданської. Вчені це пояснюють тим, що демократія – це не тільки свобода та активність, а й відповідальність, підкорення законам, правилам та принципам. Громадянська культура – це культура, у якій існує консенсус стосовно легітимності політичних інститутів, напрямку та змісту суспільної політики, широко поширена терпимість стосовно плюралізму інтересів та переконань, а також почуття політичної компетентності та взаємної довіри громадян. Дослідники спробували визначити приблизні співвідношення ідеальних типів політичних культур. Так, «формула» громадянської культури виглядає таким чином: 60% «учасників», 30% «підданих» та 10% «парохіалів».

Таким чином, громадянська культура є найвищим проявом політичної культури, за якої суб'єкти політичного процесу у своїй діяльності керуються передусім інтересами всього суспільства і саме йому підпорядковують свої часткові, корпоративні цілі, а дії цих суб'єктів спрямовуються на досягнення громадянського консенсусу і здійснюються в межах правової держави.

Окрім вищезазначений типів політичної культури виділяють також фрагментарну та інтегровану політичну культуру. Для фрагментарної культури характерна відсутність згоди стосовно основних принципів політичного устрою та правил поведінки у політиці, що визначається наявністю різноманітних й конфліктуючих систем цінностей, ідей та установок. У рамках цієї культури переважають місцеві політичні лояльності над національними, відсутні загальноприйняті процедури залагодження соціальних конфліктів, а також довіра між окремими групами суспільства. Інтегрована (гомогенна) політична культура характеризується низьким рівнем політичного насилля, переважанням громадянських процедур у налагодженні політичних конфліктів на основі норм права та з урахуванням інтересів всіх учасників конфлікту, довірою у політичних відносинах, лояльністю щодо існуючого режиму, його інститутів та механізмів. Для гомогенного типу політичної культури притаманна наявність значної кількості різних, але мирно співіснуючих та доповнюючих одна одну систем цінностей та установок (політичний плюралізм). Змішаний тип поєднує у собі риси гомогенного та фрагментарного типів політичної культури. У рамках цього типу існує згода щодо певних питань у суспільстві, але щодо інших – зберігається жорстка конфронтація.

Виділяють також тоталітарну та демократичну політичну культури. Для тоталітарної політичної культури притаманні переважання у суспільстві колективістської психології та цінностей, загальна нетерпимість до інакомислення, ігнорування відмінних від загальноприйнятих інтересів, культ сильної необмеженої влади та лідера, ставка на силу у вирішенні конфліктів, пошук внутрішніх та зовнішніх ворогів. Демократична політична культура характеризується високим рівнем політичної активності громадян, їх включенням у політичну систему. За такого типу культури визнаються громадянські права і свободи, реалізуються принципи контролю за діяльністю уряду, визнаються відмінності між політичними силами. Загалом це культура громадянського суспільства у правовій державі.

Політична культура України.

Особливості державотворчих процесів в Україні, демократизація та гуманізація суспільних відносин, процес переходу від тоталітаризму до демократії, від неправової до правової держави сприяє становленню демократичної політичної культури, зростанню впливу людини на політичне життя, відображенню у ньому багатоманітних суспільних інтересів. Дослідники стверджують, що основою типової політичної поведінки в Україні, як і у будь-якій країні, є система цінностей та норм національної політичної культури, що сформована під впливом історично зумовлених етнічних політико-правових традицій. Таким чином, політична культура українців є особливим та універсальним способом відтворення минулого, сьогодення та майбутнього життя нашого народу.

У сучасних дослідженнях стверджується, що у політичній культурі пострадянських країн домінують колективістські соціонормативні настанови, що успадковані з часів панування радянської системи, які поєднуються із яскраво вираженою антисистемністю, заідеологізованістю масової політичної свідомості, що проявляється у поляризації політичних позицій різних соціополітичних сил.

Тоталітарна система за роки свого панування в Україні надзвичайно вплинула на менталітет нашого народу, що проявилось у прагненні до загальної матеріальної рівності та справедливості, міцній вірі у патерналістські зобов′язання держави перед громадянами, зневірі у спроможність громадян брати активну участь в управлінні державою, страху рішуче діяти без дозволу начальства та брати на себе відповідальність за вчинене, нетерпимості до неординарних політичних ідей та форм активності тощо. Ще одним показником політичної культури в Україні є практична нерозвинутість суспільно-політичного та соціально-економічного компромісу чи досягнення такого рівня стабільності суспільних взаємовідносин, за яким починається етап соціального партнерства.

Подолати таку ситуацію, що склалась у масовій українській суспільній свідомості за часів тоталітаризму, можливо шляхом індивідуалізації суспільного життя, коли особистість сприймається не як відображення групових, класових чи професійних втілень, а як самостійний та автономний суб′єкт політичного життя. Важливе значення у цьому контексті має й реалізація на практиці принципу поділу влади, її децентралізації, утвердження у масовій свідомості раціонального ставлення до всіх сторін суспільного життя. Особливо важливим є подолання дисбалансу між суспільним та індивідуальним рівнем політичної свідомості, коли політична верхівка суспільства та саме суспільство живуть окремим життям і функціонують за своєю власною логікою. Таким чином, йдеться про становлення демократичного типу політичної культури українського суспільства, яка буде характеризуватись визнанням самодостатності особистості, впевненістю у необхідності забезпечення та дотримання її свободи, політичною терпимістю до позицій та прагнень інших людей, законослухняністю, що поєднуватиметься з готовністю відстоювати у держави власні права, підтримкою основних демократичних установ та інститутів, увагою до дотримання закону всіма суб′єктами політичної діяльності.

Схема 8.1.

Функції політичної культури

 

Таблиця 8.1.

Рівні політичної культури

Світоглядний рівень – уявлення людини, групи та суспільства про політику та політичну картину світу, які поєднуються з нормами, цінностями, символами, установками та орієнтирами, якими керуються учасники політичного життя, самовизначаючись у сфері політики

Громадянський рівень – мотиви, які сприяють виробленню ставлення до влади та способів її здійснення, навиків, способів та засобів, за допомогою яких люди досягають своїх цілей у політиці

Власне політичний рівень – ціннісні уявлення, позиції людини щодо конкретних питань політичного життя, виробляється відношення до всіх політичних явищ, зокрема до існуючої системи та режиму, до засобів здійснення політики, до своїх прихильників та супротивників

 

Таблиця 8.2.