Політичні технології: поняття та класифікація. 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Політичні технології: поняття та класифікація.



У світовому арсеналі політичних дій нагромаджено чималий досвід використання як позитивних, так і негативних прийомів досягнення стратегічних цілей і реалізації завдань політики. Суб’єкти політики, які активно впливають на процеси прийняття політичних рішень, рідко вдаються до експромтів. Для підвищення ефективності політичної діяльності використовують спеціально розроблені й апробовані на практиці політичні технології.

Політичні технології — це система прийомів, технік послідовного досягнення бажаного результату в тій чи іншій сфері політичної діяльності.

Відомий політолог Д. Видрін використовує також поняття антитехнологій, звертаючись до яких суб'єкти політики роблять ставку на досягнення часткового або найближчого результату, ігноруючи загальні й довготермінові наслідки своєї діяльності, тобто використовують тактичні прийоми без огляду на політичну стратегію.

Типологія політичних технологій:

1) аналітичні (технології збору та аналізу політичної інформації);

2) директивні (технології прийняття політичного рішення);

3) мобілізуючі (технології форсування підтримки політичного рішення значними масами населення).

Важливим аспектом аналітичних технологій є уміння визначати специфічні характеристики кожної конкретної ситуації і запобігати механічному застосуванню стратегій, які могли б мати успіх не за цих, а за інших обставин. Політична дія завжди конкретна, розвивається у специфічному контексті, який необхідно правильно розуміти, щоб досягнути успіху. На основі зібраної інформації та її аналізу кандидат на ту чи іншу політичну роль формує свою політичну позицію, або іншими словами - приймає політичні рішення.

Складовими аналітичних виборчих технологій виступають:

- аналіз громадської думки для складання точної картини настанов та думок людей на момент проведення опитування;

- аналіз результатів минулих виборчих компаній, що має на меті відстежити динаміку змін в регіоні;

- демографічний та соціальний аналіз електорату;

- проведення інтерв’ю серед репрезентативних груп, моніторинг громадської думки;

- аналіз проблем регіону;

- аналіз виборчої компанії опонентів.

Загалом аналітичні технології допомагають перевести політичну інформацію та її аналіз у гасла, пункти програм, вимоги до влади, які виборці можуть зрозуміти та підтримати.

Політичні аналітичні технології передбачають також знання закономірностей так званої „виборчої інженерії”. Цим терміном позначають порівняльне дослідження різних виборчих округів, що має на меті визначитися у маневрах претендента і таким способом підвищити його шанси на обрання.

Особливістю директивних технологій є не лише спосіб прийняття політичного рішення, а й усвідомленим вибором напряму і способу дії для тих, хто приймає це рішення.

З директивних технологій що їх використовують при форму­люванні передвиборчих програм, найважливішу роль, на думку Д. Видріна, відіграють такі "технології змісту":

- акумуляційна технологія, що передбачає формулювання таких положень у програмі, які б кваліфіковано акумулювали інтереси різних соціальних і національних груп;

- інноваційна технологія, що передбачає обов'язкове формулювання нових ідей, ще не засвоєних масами, що забезпечує оригінальність і ефективність програми;

- технології, що конкретизують, спрощують і роблять зрозумілим зміст політичних програм. Аналіз програм кандидатів у депутати різних рівнів переконує, що головним їх недоліком є перенасиченість абстрактними гаслами справедливості, гуманності, демократії без визначення шляхів і механізмів їх реалізації.

Ефективність політичної діяльності також значною мірою залежить від того, наскільки владним структурам удається переконати населення у правильності прийнятих рішень, мобілізувати його на виконання цих рішень. Політична мобілізація - це форсування підтримки тих чи інших політичних дій значними масами населення. Мобілізуючі технології передбачають високий рівень участі мас у політиці.

Мобілізуючі технології поділяються на:

- раціональні (м’які, що спираються на переконання та жорсткі, що спираються на примус);

- ірраціональні (посилання на авторитет та маніпуляції).

 

Політичні рішення: сутність, технології прийняття та впровадження.

Особливістю будь-якої форми політичної діяльності, серцевиною усього процесу політичного функціонування, що забезпечує виконання політичною системою її головних функцій, є прийняття і реалізація політичних рішень. Рішення є засобом узгодження інтересів, розв'язання назрілих проблем суспільства.

Політичне рішення як момент політичного процесу і як продукт діяльності певних політичних суб'єктів (насамперед керівних центрів) виступає у двох аспектах. Для тих, хто його приймає, рішення є усвідомленим вибором напряму і способу дії, а для тих, кому воно адресоване, рішення є директивною вказівкою, яку належить виконувати.

Прикладом політичних рішень можуть бути закони, накази, розпорядження, постанови тощо. Таким чином, політичні рішення поділяються на:

1) загальнодержавні, регіональні та місцеві;

2) колегіальні та одноосібні;

3) стратегічні і тактичні;

4) оперативні рішення (їх приймають задля вирішення гостроактуальних поточних проблем);

5) функціональні або дисфункціональні.

Суб’єктами процесу прийняття політичних рішень є або безпосередньо громадяни, або опосередковано їх представники у представницьких органах, політичних організаціях, чи взагалі владні структури.

Стадії прийняття політичних рішень:

1. Висловлення інтересів і підготовка громадської думки. На першій стадії відбувається фіксація вимог, пов’язаних з проблемою задоволення потреб, інтересів, цінностей індивідуальних і групових суб’єктів політики у різних документах, а також організація масових акцій. Ця стадія передбачає масовий характер політичних дій з метою привернення громадської уваги до існуючої проблеми.

2. Підготовка рішення — стадія, в якій беруть участь різні співпра­цюючі організації, експерти, із залученням (прямим або опосередкованим) зацікавлених сторін, урахуванням їх думки. Це фактично стадія підготовки самого акту вибору. Отже, важливо визначити, від яких факторів цей вибір залежить:

по-перше, він залежить від того, чи запропоновані взагалі альтернативні курси політики. Якщо пропонується лише один політичний курс, неможливо говорити про вибір і про прийняття рішення;

по-друге, характер вибору грунтується на передбаченні можливих наслідків кожного з альтернативних курсів;

по-третє, у сумнівних ситуаціях характер вибору залежить від психологічної підготовленості суб’єктів прийняття рішень до ризику, урахування фактору непередбачуваності. Особливої ваги на стадії підготовки рішення набувають аналітичні політичні технології.

3. Прийняття рішення — це сам акт вибору. Він може здійснюватися одноособово і колективно. Відповідно існують директивні технології одноособового прийняття рішення та технології колективного прийняття рішення.

Здатність приймати рішення можна віднести до найнеобхідніших якостей політичного діяча, що є одним із факторів ефективності політичної діяльності.

4. Реалізація політичного рішення. На цій стадії важливу роль відіграють норми права, оскільки на їх основі діють органи влади і державної адміністрації. Для формування нормативної поведінки індивіда або суспільної групи, яких стосується прийняте рішення, використовують не тільки правові норми, а й різні мобілізуючі політичні технології, про які говорилося вище.

 

 

Питання для самоконтролю

1. Назвіть різновиди політичного процесу.

2. Охарактеризуйте особливості політичної діяльності?

3. Проаналізуйте чинники ефективності політичної діяльності?

4. Дайте характеристику аналітичних, директивних та мобілізуючих технологій.

5. Охарактеризуйте стадії прийняття політичного рішення.

 

Рекомендована літеретура

1. Бодуен Ж. Вступ до політології: Пер. з фр. - К.: Вид-во „Основи”, 1995. - 176 с.

2. Гелей С.Д., Рутар С.М. Політологія. Навч. посібник. - 7-е вид-ня.- К., „Знання”, 2008. -415с.

3. Кузь О.М. Політологія. - Харків: Вид-во ХНЕУ, 2004. - 340 с.

4. Політологія / за ред. О.В. Бабкіної, В.П. Горбатенька. - К.: Вид-во „Академія”, 2006. - 567с.

5. Політологія / За ред. А. Колодій. - К.: Вид-во „Ельга, Ніка-центр”, 2003. - 664 с.

6. Троян С.С. Вступ до теорії політики. Навч. посібник. - К.: НМЦВО, 2005. - 250 с.

7. Холод В.В. Політологія. - Суми: ВТД „Університетська книга”, 2006. - 480 с.

Додаткова література

1. Балашов А. Н. Технология избирательной кампании в западной политической науке // Весник Московского университета. - Серия 12: Политические науки. – 2000. - № 2. – С. 62-79.

2. Головатий М. Мистецтво здобувати владу // Політичний менеджмент. – 2003. - № 1. - С. 49-58.

3. Головатий М. Ф. Мистецтво політичної діяльності: Навчальний посібник. – Київ: МАУП, 2002. – 176 с.

4. Джабасов А. А. Политические технологии избирательных кампаний: проблема категориального осмысления // Весник Московского университета. - Серия 12: Политические науки. – 2000. - № 2. – С. 56-62.

5. Кабаченко А. П. Политический процесс и политическая система: источники саморазвития // Весник Московского университета. - Серия 12: Политические науки. – 2001. - № 3. – С. 102-119.

6. Словник-довідник політологічних термінів / За ред. М.П. Гетьманчука. - Львів: Військовий інститут, 2006. - 228 с.

7. Соловьев А. И. Политология: Политическая теория, политические технологии: Учебник. - Москва: Аспект Пресс, 2000. - 559 с.

8. Телешун С. О., Баронін А. С. Політична аналітика, прогнозування та політичні консультації. – Київ: Вид. Паливода А. В., 2001. – 112 с.


РОЗДІЛ 5. ОСОБИСТІСТЬ В ПОЛІТИЧНОМУ ПРОЦЕСІ



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-06-29; просмотров: 296; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 44.221.43.88 (0.033 с.)