Рівні та типи політичної свідомості.

У політичній свідомості залежно від способу освоєння політичної дійсності виділяють два основні рівні – раціональний та ірраціональний (емоційний).

Раціональний рівень політичної свідомості передбачає наявність у особи соціального досвіду, власної системи цінностей, здійснення продуманого вибору та усвідомлення його наслідків. Ознаками раціонального рівня політичної свідомості є:

· цілісність;

· систематизованість (узгодження соціальних ідеалів та принципів з політичними поглядами);

· здатність до прогнозування (політичні ідеї).

Раціоналізація політичної свідомості можлива лише за наявності стабільного розвитку економіки, зростання добробуту, закріплення у політичній культурі демократичних цінностей, становленні реальної конкуренції політичних еліт, що ускладнюють можливості появи утопічних проектів.

Ірраціональний (емоційний) рівень політичної свідомості творить сукупність упереджень, ілюзій, символів, міфів, чуток, навіювань, які відображають щоденні потреби та інтереси людей. Цей рівень характеризується підвищеною емоційністю, несистематизованістю, суперечливістю, уривчастістю. Значення емоційних чинників зростає за умов матеріальної нестабільності, що породжує зростання емоційного напруження, за незначного політичного досвіду, що сприяє некритичному ставленню до політичної дійсності, сприйняттю всього на віру. Основним носієм емоційної політичної свідомості є натовп як сукупність людей, що не мають спільної усвідомленої цілі та знаходяться у стані сильного емоційного збудження. У натовпі торжествує анонімність, рівність, безвідповідальність. Всі учасники натовпу вірять у власну безнаказаність, а тому здатні як до безладу, так і до геройства, ентузіазму. При раціональному баченні домінують усвідомлені наміри, що робить поведінку відповідальною, в той час як у натовпі переважають індивідуальні безсвідомі уявлення.

Раціональні та ірраціональні елементи тісно переплетені. Дослідники доводять, що навіть в умовах демократії жодні програми, дії не будуть сприйняті масами, якщо вони суперечать їх політичній психології. Так, статистичні дані засвідчують, що лише третина виборців орієнтується на програми кандидатів, натомість для більшості населення важливим є те, як виглядає кандидат, вони дотримуються сформованих сімейних традицій, особистих симпатій.

Для кращого розуміння сутності політичної свідомості дослідники виділили такі її різновиди. Так, за рівнем проникнення, усвідомлення сутності політики та політичної влади виділяють свідомість буденну (емпіричну), фахову (державну) та наукову (теоретичну).

Буденна (емпірична) політична свідомість властива для основної маси населення, формується впродовж щоденного життя у вигляді уявлень, поглядів, настроїв, почуттів, намірів тощо. До цієї свідомості входять також уявлення минулих поколінь, традиції, звичаї, звички, які люди сприймають як власні. Ці уявлення виникають внаслідок безпосередньої участі населення у політичному житті та фіксації безпосередніх проявів політичного процесу. Буденна свідомість виникає стихійно, з практичної діяльності людей, з їх життєвого досліду. Саме тому дослідники стверджують, що її образи часто є поверхневими, не відділеними від емоцій, стихійними, розмитими, суперечливими, такими, що формуються під впливом побутових уявлень та суджень про політику. Водночас ці уявлення є гнучкими, вони можуть коректуватися та перевірятися щоденною практикою. Такі уявлення відображають відношення суб′єктів політичної влади, та зумовлені рівнем економічного та соціального розвитку. Часто саме на таку свідомість впливають лідери-популісти, в демагогічних закликах яких – обіцянки втілення у життя певної ідеальної нереальної моделі майбутнього суспільного розвитку.

Фахова (державна) політична свідомість притаманна для чиновників державного апарату, політиків. Вона характеризується наявністю систематизованих знаннь про державну політику, демократію, виявляється у вміння керувати та управляти політичними процесами на загальнодержавному та регіональному рівнях. Цей рівень свідомості передбачає компетентність, професіоналізм, противагою йому є дилетантизм, що проявляється у відсутності необхідних знань, організаційних здібностей, непередбачуваності результатів та наслідків власних дій та прийнятих рішень.

Наукова (теоретична) свідомість притаманна для дослідників, які вивчають певні аспекти політичного життя суспільства. Характеризується глибокими дослідженнями соціальної дійсності та теоретичними узагальненнями політичних явищ, повнотою розкриття, адекватністю відображення їх сутності. Дослідники стверджують, що якщо буденна політична свідомість виникає внаслідок практичного освоєння дійсності у процесі повсякденної діяльності, узагальненого життєвого досвіду людей, то теоретична свідомість передбачає більш-менш організовану працю: йдеться про розробку різноманітних політичних уявлень, ідей, концепцій суспільного розвитку, які творять ідеологію. На відміну від буденної свідомості теоретична свідомість є вільна від почуттів та настроїв. Саме тому теоретичне усвідомлення дає змогу вирішувати найважливіші політичні завдання, виробляти концептуальні підходи до трактування політичної дійсності, розробляти різноманітні форми контролю за реалізацією політичних рішень. Основним ознаками теоретичної політичної свідомості є систематизація, цілісність та здатність до прогнозування.

За носіями (суб’єктами) політичної свідомості її поділяють на індивідуальну, групову, масову та суспільну.

Індивідуальна політична свідомість передбачає індивідуальну інтелектуально-психологічну діяльність окремої людини, що включає формування відчуттів, інтелектуальну роботу, емоції та волю, що спрямовані на усвідомлення людиною своєї ролі та місця у політичному житті, власних прав та свобод, вміння їх реалізувати у конкретно–історичних ситуаціях. Індивідуальна політична свідомість формується, зазвичай, під впливом необхідності реалізації певних потреб: фізіологічних (у їжі, житлі, безпеці тощо), суспільних (у свободі, соціальному статусі, знаннях тощо). Ієрархія цих потреб у кожної людини визначає мотиви політичної поведінки та політичні орієнтації. Базові потреби можуть формувати різноманітні життєві позиції: конформістські («бути як всі»), ескопістські (відсторонення від участі у суспільному житті, як йоги, члени релігійних сект), на виживання, прагнення кар′єри, влади, творчої реалізації, розширення знань, духовного збагачення, альтруїстські орієнтації (захистити інших) тощо.

Групова свідомість – це політичні уявлення та почуття певних соціальних спільнот, класів, верств, демографічних, професійних та інших груп.

Масова політична свідомість є складнішою за групову і відображає політичну свідомість суспільства загалом. На основі особистих потреб та життєвих орієнтацій, у індивідів формуються уявлення про їх власні місце та роль у політиці, співвідношення з суспільними групами, владою. Ці уявлення виявляються у громадській думці, яка відображає ставлення (приховане чи явне) різних груп суспільства до політичних фактів та подій, важливих проблем розвитку суспільства, його політичної, економічної, культурної систем тощо. Окрім цього масову політичну свідомість розглядають при аналізі випадкових та нестабільних аморфних об′єднань людей (на мітингу, демонстрації, у натовпі), як таку, що має актуальне змістовне наповнення в межах конкретної політичної ситуації. Для такої свідомості властиві розірваність, суперечливість, здатність до несподівано швидких змін. За своїм змістом масова свідомість є сукупністю ідей, уявлень, у тому числі ілюзорних почуттів, настроїв, що доступні масам та здатні викликати у них інтерес і відображають всі сторони життя суспільства. У ній переважає міфологічність, готовність до спонтанної політичної дії.

Суспільна політична свідомість є свідомістю макроколективів (населення країни, континенту, представників історичної епохи, націй та етносів), які сприймають думки, ідеї, образи, які ними не вироблені, але сприймаються як власні. На суспільну політичну свідомість накладають відбиток історичні, соціально-культурні та національні традиції, давні звичаї та вірування народу, суспільні установки, цінності, ідеї тощо.

Кожен з розглянутих рівнів політичної свідомості не функціонує ізольовано: вони взаємодоповнюються, проникають один в одного, формуючи, таким чином, політичну свідомість загалом. Характеристики різних її типів дають можливість зрозуміти останню не лише як специфічну форму мислення, але й як вияв політичних інтересів громадян, класів, суспільних верств тощо. Політична свідомість впливає на політичне життя, визначаючи спрямування політичної діяльності різних спільнот, партій, суспільно-політичних рухів та індивідів. Саме тому лише досягнувши певного рівня її розвитку, учасники політичного процесу спроможні якнайкраще усвідомити власні політичні потреби, інтереси у політиці, а також визначити способи їх реалізації.

 

Схема 7.1.