Тема: Вступ. Державотворча роль мови. Функції мови. Стилі, типи і форми мовлення.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Тема: Вступ. Державотворча роль мови. Функції мови. Стилі, типи і форми мовлення.



МЕТОДИЧНИЙ ПОСІБНИК

УКРАЇНСЬКА МОВА

(ЗА ПРОФЕСІЙНИМ СПРЯМУВАННЯМ)

(для студентів медичних коледжів)

 

 

Запоріжжя

 

 

ЗМІСТ

№ пп Теми Сторінка
  І. Культура фахового мовлення  
1. Вступ. Державотворча роль мови. Функції мови. Стилі, типи і форми мовлення.
2. Літературна мова. Мовна норма. Культура мови. Культура мовлення під час дискусії. Специфіка мовлення фахівця (відповідно до напряму підготовки)
3. Формування навичок і прийомів мислення. Види, форми, прийоми розумової діяльності. Основні закони риторики
  ІІ. Етика ділового спілкування  
4. Поняття етики ділового спілкування, її предмет та завдання.
5. Структура ділового спілкування. Техніка ділового спілкування. Мовленнєвий етикет
  ІІІ. Лексичний аспект сучасної української літературної мови у професійному спілкуванні  
6. Терміни і термінологія. Загальнонаукові терміни. Спеціальна термінологія і професіоналізми (відповідно до напряму підготовки)
8. Фразеологічні звороти в мовленні медичних працівників. Фразеологічні одиниці, кліше та використання їх у мовленні
9. Точність і доречність мовлення. Складні випадки слововживання. Пароніми та омоніми. Вибір синонімів
  ІV. Нормативність і правильність фахового мовлення  
10. Орфографічні та орфоепічні норми сучасної української літературної мови. Орфографічні та орфоепічні словники
11. Морфологічні норми сучасної української літературної мови, варіанти норм. Синтаксичні норми сучасної літературної мови у професійному спілкуванні.
  V. Складання професійних документів  
12. Загальні вимоги до складання документів. Текст документа. Основні реквізити. Види документів.
13. Укладання документів щодо особового складу.
14. Текстове оформлення довідково — інформаційних документів.
15. Укладання фахових документів відповідно до напряму підготовки
  Додаток: Російсько-український словник складних випадків перекладу Список літератури Зразки медичних документів  

ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА

 

Мова вступає важливою духовною цінністю. Державність мови є символом держави, одним із найважливіших її складників.

Для майбутніх медиків особливого значення набуває сьогодні вивчення дисципліни «Українська мова (за професійним спрямуванням)». Адже мистецтво спілкування з пацієнтом, уміння правильно оформляти медичну документацію є одним із професійних обов’язків медичного працівника.

Незалежно від успіхів технічного прогресу в медицині живе слово медичного працівника ніколи не втратить свого значення. Це слово має бути зрозумілим, проникливим, переконливим, повинно викликати довір'я.

Функціонування національної мови в науковій медицині, забез­печуючи повноту мовно-професійного спілкування медичних працівни­ків, несе національно-культурне навантаження. Розвиток науко­вої медичної мови сприяє лексичному та семантичному збагаченню національної мови, її формуванню на рівні мов цивілізованих націй.

Любов і повага до рідної мови є ознакою моральності, вихова­ності, інтелігентності. Рідна мова в устах лікаря, медсестри, під пером науковця значною мірою сприяє вихованню громадських почуттів, почуттів відповідальності перед пацієнтом і перед суспільством, загострюючи принциповість, посилюючи прагнення до самовдоскона­лення.

У підготовці майбутніх медичних працівників ці важливі ас­пекти функціонування української мови об'єднуються в одне містке і основне поняття - професійну спрямованість.

Оволодіння мистецтвом слова для майбутнього медика - це ус­пішний засіб впливу на пацієнтів, могутній засіб профілактики і лікування багатьох захворювань, пропаганди здорового способу жит­тя.

Головним завданням у викладанні української мови є виховання гуманної особистості з високою мовною культурою, милосердного і професійно освіченого майбутнього фахівця-медика.

Запропонований поcібник складається з розділів: «Культура фахового мовлення»; «Етика ділового спілкування»; «Лексичний аспект сучасної української літературної мови у професійному спілкуванні»; «Нормативність і правильність фахового мовлення»; «Складання професійних документів».

Посібник має на меті допомогти студентам медичних коледжів.


Тема: Вступ. Державотворча роль мови. Функції мови. Стилі, типи і форми мовлення.

План.

1. Вступ. Предмет і мета курсу “Українська мова (за професійним спрямуванням)”.

2. Державотворча роль мови.

3. Функції мови.

4. Стилі, типи і форми мовлення.

5. Найважливіші риси, які визначають офіційно-діловий стиль.

 

Перед вищими навчальними закладами І-ІІ рівнів акредитації поставлено завдання підготувати спеціалістів висококваліфікованих, грамотних, з незалежним інтелектуальним потенціалом. До майбутніх фахівців ставляться високі вимоги, які полягають не лише в досконалих знаннях фаху, а й у високому рівні володіння українською мовою, вільному користуванні нею у всіх сферах і особливо у професійній та офіційно-діловій.

Уміння спілкуватись мовою професії сприяє швидкому засвоєнню спеціальних дисциплін, підвищує ефективність праці, допомагає орієнтуватися у професійній діяльності та в ділових контактах.

Отже, предметом курсу “Українська мова (за професійним прямуванням)” є мова фахової галузі.

Мета курсу - сформувати національно-мовну особистість, ознайомити студентів з нормами сучасної української мови в професійному спілкуванні, з основними вимогами до складання та оформлення документів, навчити їх професійного мовлення, збагатити словник термінологічною, фаховою лексикою; підвищити загальний мовний рівень майбутніх фахівців, сформувати практичні навички ділового усного і писемного спілкування в колективі, розвивати комунікативні здібності.

Предметом вивчення практичного курсу «Українська мова (за професійним спрямуванням)» є мова фахової галузі.

 

ДЕРЖАВОТВОРЧА РОЛЬ МОВИ

Становлення народу тісно пов’язане з формуванням його мови.

Українська мова є національною мовою багатомільйонного українського народу. Вона належить до високорозвинених мов із давніми писемними традиціями.

Переважна більшість українців проживає в Україні. Крім того, українською мовою розмовляють українці в Молдові, Казахстані, Киргизстані, в Росії (Воронезькій, Ростовській області, Краснодарському і Ставропольському краях, Поволжі, на Алтаї, Далекому Сході), у Польщі, Чехії, Словаччині, Румунії, Угорщині, Сербії, Хорватії, Канаді, США, Бразилії, Австралії та інших країнах.

Нормативні документи про державний статус української мови.

Стаття 10 Конституції України:

«Державною мовою в Україні є українська мова.

Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України.

В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України.

Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування.»

Зако́н «Про заса́ди держа́вної мо́вної полі́тики» № 5029-VI (неофіційно — закон Колесніченка-Ківалова або «мовний закон») —закон, прийнятий Верховною Радою України 5 червня 2012 року у першому читанні 234 голосами «за» (за деякими даними за нього проголосувало лише 172 депутати), 3 липня 2012 року — у другому читанні 248 депутатськими картками] (згідно з точкою зору деяких журналістів та політиків голосування відбулось з порушенням Конституції України, норм регламенту та процедури розгляду). 31 липня законопроект, попри категоричну власну заяву в ефірі каналу «Рада» про непідписання документу, прийнятого в такий спосіб,підписав Голова Верховної Ради Володимир Литвин, а 8 серпня — Президент України Віктор Янукович.

Законопроект внесли народні депутати Вадим Колесніченко та Сергій Ківалов 7 лютого 2012 року.

Сутність закону

Закон встановлює, що державною мовою є українська мова, але істотно розширює використання регіональних мов, якщо кількість носіїв цих мов не менше 10 % від населення певного регіону, а в окремих випадках й менше 10 %. Так, частина 7 статті 7 закону зобов'язує громадян, які проживають на території, де функціонує регіональна мова або мова меншин, розвивати та використовувати таку мову — «У межах території, на якій поширена регіональна мова або мова меншини, …, здійснення заходів щодо розвитку, використання і захисту регіональної мови або мови меншини, передбачених цим Законом, є обов'язковим для місцевих органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, установ, організацій, підприємств, їх посадових і службових осіб, а також громадян — суб'єктів підприємницької діяльності та фізичних осіб.»

Дія закону розповсюджується на 18 мов: російську, білоруську, болгарську, вірменську, гагаузьку, ідиш, кримськотатарську, молдавську, німецьку, новогрецьку, польську, ромську (циганську), румунську, словацьку, угорську, русинську, караїмську і кримчацьку.

Закон містить визначення «рідної мови», що ототожнює її з «першою мовою».

Закон набув чинності 10 серпня 2012 року.

ФУНКЦІЇ МОВИ

 

Усі сторони суспільного життя, процеси пізнавальної і творчої діяльності людини, кожен аспект її свідомості супроводжуються мовою.

Мова – найважливіший засіб спілкування людей. Вона безпосередньо пов’язана з мисленням; не може бути мови без мислення й мислення без мови. Мова й мислення мають глибоко суспільний характер, не лише за своєю природою, а й за функцією в суспільстві. За допомогою мислення люди пізнають світ, закони розвитку природи і суспільства. Пізнавальна діяльність людини, її мислення можливі лише на основі мовного матеріалу: слів і речень. Кожен аспект діяльності зумовлюється думкою та її носієм – мовою. Тільки завдяки мові все здобуте попередніми поколіннями не гине марно, а стає фундаментом для подальшого розвитку людства.

За функціональним призначенням – це мова державного законодавства, освіти, науки, мистецтва, засобів масової інформації, засіб спілкування людей у виробничо-матеріальній і культурній сферах.

Мова виконує такі найважливіші функції:

- інтегративну – об’єднує людей, формує в них відчуття групової єдності, а отже, сприяє перетворенню населення на суспільство;

- організаційну - стає засобом планування, мобілізації зусиль, адекватної передачі волі одних елементів суспільства іншими;

- регулювальну – забезпечує здатність підтримувати й відтворювати високу інтенсивність внутрішніх зв’язків, за допомогою яких поширюється інтелектуальний і моральний досвід, накопичений суспільством.

Крім того, мова виконує такі функції:

1. Комунікативну (тобто мова є засобом спілкування).

2. Мислеоформлюючу (думки мають словесну оболонку).

3. Пізнавальну (засіб пізнання оточуючого).

4. Художню (створення словесних художніх образів).

5. Передачу історичного досвіду новим поколінням.

С Т И Л І

книжні: розмовні:

- публіцистичний - розмовний

- науковий

- офіційно-діловий

- художній

ü Крім того, виділяють ще конфесійний, епістолярний та ораторський стилі

Публіцистичний (лат. publicus - суспільний) - це функціональний різновид літературної мови, який використовується в газетах, періодичних виданнях, агітаційно-пропагандистських та інших засобах масової інформації.

Функція - популярний виклад фактів, подій, агітаційно-пропагандистська спрямованість і націленість на досягнення результативного впливу.

Риси: полемічність, образність, експресивність, доступність, яскравість, чіткість. Реалізується у вигляді політичного трактату, доповіді, нарису, передової статті.

Лексика: загальновживана, терміни, емоційно-забарвлені слова, фразеологічні звороти.

Синтаксичні конструкції - спонукальні, риторично-питальні речення, уведення звертань, перифраз.

Науковий - обслуговує сферу науки.

Функція - передача інформації аргументовано і доказово.

Риси: логічність, чіткість, точність, послідовність.

Лексика: науково-термінологічна, слова з абстрактним значенням, іншомовні слова та інтернаціоналізми.

Синтаксичні конструкції-речення ускладнені дієприслівниковими, дієприкметниковими зворотами, вставними словами, словосполученнями, реченнями, складні синтаксичні конструкції, підкріплення положень за допомогою карт, схем, таблиць.

Офіційно-діловий - обслуговує сферу ділових стосунків. Офіційно-ділові папери: протокол, заява, доручення, акт, анкета, закон, ухвала та ін.

Риси: чіткий і лаконічний виклад змісту, однозначність формулювань, високий рівень стандартизації, використання мовних штампів (кліше - від фр. cliché) (слухали.., ухвалили..; ми, що нижче підписалися), майже повна відсутність образності, стислість, конкретність.

Функція: повідомлення фактів державного чи приватного значення.

Лексика: нейтральна.

Синтаксичне оформлення: поширені інфінітивні конструкції спонукання та складні речення із відношеннями з'ясувальними, причиновими, умови та наслідку.

Художній - має естетичну функцію.

Риси: емоційність, експресивність, образність.

Жанри: епос, лірика, драма. Специфіка: беруть участь елементи всіх стилів, передусім розмовного, в т.ч. й ті, що не належать до літературної норми - діалектні, просторічні, арготизми.

Лексика: слова з переносним значенням, емоційно забарвлені слова, фразеологічні звороти, прислів'я, приказки.

Синтаксичні конструкції - будь-які.

Розмовний стиль - усне літературне мовлення та розмовно-побутове. Усне літературне мовлення – ґрунтується на дотриманні правил постановки наголосу, словесного і фразового наголосу.

Риси: у розмовно-побутовому мовленні спостерігається відсутність чіткої регламентації літературних норм. Літературно-нормативні правила порушуються вживанням русизмів, діалектизмів, просторічних слів, вульгаризмів, жаргонізмів.

Порушуються закономірності чергувань звуків, наголосу, вимови.

Функція - обмін інформацією в побутовій сфері, обмін думками, враженнями.

Синтаксичні конструкції: будь-які.

Конфесійний стиль – обслуговує релігійні потреби суспільства.

Епістолярний – ведення приватного листування.

Ораторський – мова публічних виступів різного спрямування.

НАЙВАЖЛИВІШІ РИСИ,

ЛІТЕРАТУРНА МОВА

Українська літературна мова як вища форма загальнонародної національної мови, відшліфована майстрами слова, характеризується наявністю сталих норм, які є обов’язковими для всіх її носіїв.

Становлення народу тісно пов’язане з формуванням його мови. Усі сторони суспільного життя, процеси пізнавальної і творчої діяльності, кожен аспект її свідомості супроводжується мовою.

Літературна мова – відшліфована форма загальнонародної мови, що обслуговує державну діяльність, культуру, пресу, художню літературу, науку, театр, державні установи, освіту, побут людей.

За функціональним призначенням – це мова державного законодавства, освіти, науки, мистецтва, засобів масової інформації, засіб спілкування людей у виробничо-матеріальній і культурній сферах.

Українська літературна мова постійно розвивається й збагачується. Людське суспільство ніколи не буває байдужим до мови. Воно виробляє мовний еталон – досконалу літературну мову. Щоб досягти цього еталону, треба дбати про високу культуру мови у повсякденній мовній практиці.

МОВНА НОРМА

Найголовніша ознака літературної мовице її унормованість, властиві їй норми. Мовні норми є обов’язковими для всіх її носіїв.

Норми літературної мови – це сукупність загальноприйнятих правил, якими користуються мовці в усному і писемному мовленні. Опанування норм сприяє підвищенню культури мови, а висока мовна культура є свідченням культури думки.

Розрізняють орфоепічні, графічні, лексичні, граматичні, стилістичні, орфографічні та пунктуаційні норми.

Мовні норми можна показати такою таблицею:

ОЗНАКИ КУЛЬТУРИ МОВЛЕННЯ

Без мови неможливе існування будь-якого людського колективу, неможливо виробництво, трудова діяльність.

Щоб якнайкраще розуміти один одного членам колективу, треба дбати про правильність мови.

Культура мови - це володіння нормами літературної мови, вміння користуватися її засобами виразності в різних умовах спілкування відповідно до мети і змісту мовлення.

Які ж найзагальніші вимоги ставляться до усного мовлення культурної людини?

Найважливіші риси зразкового мовлення Як цього досягти
Змістовність Продумай тему і основну думку висловлювання; розкривай тему повністю, але без зайвих слів, не пиши і не говори того, чого не розумієш.
Послідовність Говори зв'язно логічно, за написаним або продуманим планом (тезами), не перестрибуй з одного на інше. Дбай про переходи ("місточки"), висновки, узагальнення.
Багатство Уникай повторів, банальностей, порожніх фраз, користуйся різноманітними, але зрозумілими тобі мовними засобами, не повторюй тих самих слів, однакових речень, уникай монотонності, однакової структури речень.
Точність Добирай найбільш точні слова, чітко формулюй думку, якщо необхідно при потребі звернись до тлумачного, синонімічного словника.
Виразність Виділяй найважливіші місця, виражай своє ставлення до того, про що говориш.
Правильність Дотримуйся мовних норм (правильної вимови, побудови речень).
Доцільність Вмій оцінити ситуацію спілкування і засоби, які найкраще підходять для неї. Завжди враховуй, з ким розмовляєш, з якою метою, де.
Образність Підбирай слова і речення, які яскраво, емоційно можуть впливати на слухача.

 

В інформаційному суспільстві фахівець має вміти швидко сприймати будь-яку форму мовлення, схоплювати необхідну інформацію, створювати монологи, вести діалоги. Слово є одним із інструментів професійної діяльності лікарів, педагогів, правозахисників, менеджерів, журналістів.

Будь-яка професійна діяльність потребує певних мовнокомунікативних вмінь. Уже на етапі працевлаштування необхідно вміти складати резюме, спілкуватися по телефону, писати електронні повідомлення і листи, брати участь у співбесіді, заповнювати бланки.

Професійна мовна компетенція передбачає насамперед наявність професійних знань, а також загальної гуманітарної культури людини, її вміння орієнтуватися в навколишньому світі, вмінь і навичок спілкування.

Проте навіть при високому володінні нормами сучасної української літературної мови, людина не може бути цілком гарантована від окремих помилок.

Основними причинами недостатнього рівня культури мовлення є такі:

1) Недостатнє читання, в тому числі художніх текстів, зокрема українською мовою; відсутність навичок осмисленого читання, слабо розвинене почуття естетичного задоволення від спілкування з книгою.

2) Вік комп’ютеризації виробив у багатьох людей байдужість до гуманітарних дисциплін, втрачаються елементи творчості, немає усвідомлення практичної необхідності знання мови.

3) Практика білінгвізму (двомовності).

4) Відсутність в окремих людей навичок користування довідковою літературою (словниками, довідниками та ін.)

5) Відсутність гарних зразків мовлення. Не завжди такі еталони культури мовлення, як преса, радіо, телебачення, відповідають сучасним вимогам.

Отже, щоб підвищувати рівень мовленнєвої культури необхідно:

1) Поважати мову, якою спілкуєшся, і людей, з якими спілкуєшся.

2) Багато читати – творів різних стилів і авторів.

3) Прагнути добре володіти нормами російської і української мови, не допускати змішування мовних явищ.

4) Не залежно від сфери своєї діяльності стежити за змінами норм.

5) Критично (і творчо) ставитися до написаного і промовленого слова.

МОВА І ДУМКА

Cogito ergo sum в перекладі з латинської означає: “Мислю – значить існую». Це слова французького філософа, фізика та математика Рене Декарта.

Мислення – узагальнене та опосередковане пізнання світу в процесі практичної і теоретичної діяльності людини, засіб творчості особистості.

Потужним джерелом розвитку мислення – є мовлення. Слово – одиниця мовлення, крім зовнішньої, звукової, має внутрішню форму – значення.

Значення – це ланка між мисленням та мовленням, умова їх єдності. Зрештою воно (значення) стає знаряддям мислення: створює можливість виходу за межі наочної, безпосередньої даної ситуації.

Мова – найважливіший засіб спілкування людей. Вона безпосередньо пов’язана з мисленням; не може бути мови без мислення й мислення без мови. Мова й мислення мають глибоко суспільний характер, не лише за своєю природою, а й за функцією в суспільстві. За допомогою мислення люди пізнають світ, закони розвитку природи та суспільства. Пізнавальна діяльність людини, її мислення можливі лише на основі мовного матеріалу: слів і речень. Кожен аспект діяльності зумовлюється думкою та її носієм – мовою. Тільки завдяки мові все здобуте попередніми поколіннями не гине марно, а стає фундаментом для подальшого розвитку людства.

Виділяють декілька класифікацій видів мислення.

1. За змістом:

а) наочно-дійове – мислення в практичній діяльності, безпосередньо включене в практичну діяльність;

б) наочно-образне – мислення з опорою на образи сприймання або образи уяви;

в) словесно-логічне – освоєння дійсності, що формується під час оволодіння науковими поняттями в процесі навчання.

2. За характером задач, що вирішуються:

а) практичне мислення – мислення, що направлене на розв’язання задач, які виникають у ході практичної діяльності;

б) теоретичне – мислення, спрямоване на розв’язання теоретичних задач, лише опосередковано пов’язаних з практикою.

3. За ступенем новизни та оригінальності виділяють:

а) репродуктивне (шаблонне) – відтворююче мислення;

б) творче – мислення, в якому вирішується проблема, виробляється нова стратегія, знаходиться нове, раніше невідоме.

Наочно-дійове мислення – розв’язування задач, поданих у наочній формі, шляхом практичних дій.

Наочно-образне (образне, просторове) мислення – розв’язування задач шляхом ідеального перетворення їх умов.

Словесно-логічне мислення – провідний засіб теоретичного освоєння дійсності, що інтенсивно формується під час оволодіння дітьми науковими поняттями в процесі навчання. Воно має вигляд міркування і здійснюється шляхом таких мислитель них дій, як аналіз, синтез, абстрагування, узагальнення, порівняння.

Теоретичне мислення можна вважати різновидом словесно-логічного. Це засіб цілеспрямованого теоретичного освоєння дійсності, відтворення її у поняттях. Поширеною формою є дискурсивне (від лат discursus – міркування, досвід, аргумент) мислення – розгорнуте в часі міркування за допомогою умовиводів – способів логічного зв’язку суджень.

Умовивід здійснюється шляхом індукції (від лат. Induction – наведення) – від менш загальних до більш загальних суджень або ж дедукції (лат. Deductio від deduco – виводжу) – застосування вже відомого до нових випадків. Отримані в результаті знання – також судження, які стверджують або заперечують наявність в об’єкті мислення певних властивостей.

Теоретичне мислення спрямоване, як правило, на побудову узагальненого і значною мірою усвідомленого образу світу.

Практичне мислення пов’язано з наочно-дійовим, але за механізмами функціонування нагадує теоретичне.

Цей вид мислення визначає успішність багатьох видів професійної діяльності. Для деяких професій практичне мислення має вигляд технічного чи оперативного.

Мислення розглядається як діяльність, направлена розв’язування певної задачі. Задача має мету та умови, з якими вона пов’язана. Початковим моментом мислення зазвичай є проблемна ситуація. Мислити людина починає тоді, коли у неї з’являється потреба щось зрозуміти. Мислення починається з проблеми.

Вирішення задачі є природним завершенням процесу мислення.

Реальний процес мислення пов’язаний зі всім психічним життям індивіда. Мислить не «чиста» думка, а жива людина, тому в процес мислення включаються почуття та переживання. Розумовий процес є активним, цілеспрямованим, вольовим актом. В свою чергу, перевірка, критика, контроль характеризують мислення як свідомий процес.

Мислення здійснюється в поняттях. Однак в реальному мисленні поняття не виступають в ізольованому вигляді, але функціонують в єдності і взаємопроникненні з наочними моментами уявлень та зі словом. Слово є формою існування поняття і разом з цим слуховим і зоровим образом.

Основні операції (прийоми) мислення: порівняння, аналіз і синтез, абстрагування і узагальнення.

Порівняння – первинна форма пізнання. Це мислительна операція, що дає змогу встановити подібні і відмінні ознаки аналізованих об’єктів. На перших етапах розвитку мислення порівняння є провідною формою пізнання: дитина пізнає речі, порівнюючи їх між собою. В процесі досконалого мислення порівняння супроводжує аналіз і синтез.

Аналіз – розчленування об’єкта мислення як цілого на частини за допомогою зовнішніх або внутрішніх дій чи операцій.

Синтез – практичне або теоретичне об’єднання виділених у процесі аналізу частин у нове ціле.

Абстрагування – виділення одних властивостей об’єкта мислення серед інших.

Узагальнення ­– об’єднання важливих властивостей об’єкта мислення, отриманих в результаті аналізу, синтезу, абстрагування.

Абстракція і узагальнення є взаємопов’язаними сторонами одного процесу – досконалого пізнання об’єктивної реальності в її суттєвих властивостях та закономірностях. Це пізнання здійснюється в поняттях, судженнях і умовиводах.

До форм мислення відносяться: поняття, судження і умовивід.

Поняття – опосередковане та узагальнене знання про предмет, засноване на встановлені більш або менш істотних зв’язків і відносин з іншими предметами та явищами.

Судження – основна форма, за допомогою якої здійснюється процес мислення. Будь-яке мислення виражається за допомогою судження. Це форма мислення, яка відображає зв’язки між предметами та явищами (поняттями); ствердження або спростування чого-небудь.

Умовивід – форма мислення, яка на підставі кількох суджень, здійснює певний висновок.

 

Як складати тези

1. Попередньо переглянути текст, продумати мету, яку ви ставите перед собою, приступаючи до його опрацювання.

2. Уважно прочитайте текст, визначте його основну думку.

3. Поділіть текст на смислові частини, визначте всі мікротеми.

4. Сформулювати пункти плану, логічно пов’язані між собою.

5. Сприймаючи текстову інформацію, намагатися чітко уявити, що є важливим для автора, а що для вас – як читача.

6. Вибирати для тез основні ідеї та положення, відділивши важливі деталі від подробиць, записати їх словами автора або властивими словами, розмістивши в певній послідовності.

7. Керуватися найголовнішим принципом нотування чужого тексту – не допускати перекручень змісту.

 

Конспект – це короткий, але зв’язний і послідовний переказ змісту статті, розділу книжки, брошури, лекції тощо. Це універсальна форма запису почутого і прочитаного, в якій знаходять місце і план, і тези, і виписки, і цитати, і самостійні спостереження, зауваження. Основною особливістю конспекту є його лаконічність, стислість.

 

Як складати план, тези, конспект

1. Прочитати текст, визначити його тему та основну думку.

2. Поділити текст на логіко-смислові частини.

3. Дібравши заголовок до кожної частини, матимемо план тексту.

4. Поставити до кожної логіко-смислової частини запитання: «Про що говориться в цій частині?»

5. Знайти в тексті відповідь. Записавши її стисло власними словами або словами автора матимемо тези.

6. Доповнивши тези конкретним матеріалом, фактами, взятими з тексту цитатами, матимемо конспект.

7. Складаючи план, тези чи конспект, записати прізвище автора, повну назву роботи, рік, видавництво, назву журналу чи газети, в якому вона надрукована.

8. Виділяти в конспекті розділи, параграфи, пункти, відокремлюючи їх один від одного.

9. Після кожної закінченої частини робити інтервал (сюди можна вписати нові замітки).

10. Виділяти основні тези, ідеї різними кольорами, підкресленням, значками та ін.


Форми ділового спілкування

Справедливо відзначив І. Лафатер: "Хочеш бути розумним — навчись розумно питати, уважно слухати, спокійно відповідати й переставати говорити, коли нема чого більше сказати".

Ділове спілкування існує в двох формах: усній і писемній (табл. 1).

Усне ділове мовлення — це спілкування людей під час виконання ними службових обов’язків (під час бесід, нарад, у години приймання відвідувачів тощо). Це може бути мовлення однієї службової особи перед іншою або перед колективом чи зібранням.

Писемне спілкування є вторинним щодо усного мовлення. Воно й виникло пізніше. Писемне мовлення офіційно-ділового стилю є монологічним.

Таблиця 1

ФОРМИ ДІЛОВОГО СПІЛКУВАННЯ

Усна форма ділового стилю Писемна форма ділового стилю
Ділова бесіда, діловий прийом, ділова доповідь, ділова розмова по телефону, ділова нарада, ділові переговори Документи різних видів: автобіографія, резюме, заява, пропозиція, скарга, характеристика, трудова книжка, особовий листок з обліку кадрів, довідка, висновок, доповідна записка, пояснювальна записка, запрошення, звіт, лист, оголошення, план, протокол, витяг із протоколу, телеграма, адреса, телефонограма, радіограма, факс, акт, доручення, розписка, список, таблиця, накладна, договір, трудова угода, контракт, ділова доповідь (написаний текст) тощо

ЛЕКСИКА ЗА СФЕРОЮ ВЖИВАННЯ

 

За сферою використання словниковий склад сучасної української мови ділиться на 2 групи:

1) загальновживана, або загальнонародна лексика;

2) лексика обмеженого вживання.

До загальновживаної лексики входять слова, використовувані в різних мовних сферах і зрозумілі будь-якому носієві мови незалежно від того, де він живе, професії, способу життя, наприклад: картопля, школа, журнал, море, п'ять, літо, понеділок, тисяча, високий, зелений, низько, радісно тощо. Загальнонародна лексика становить основу української мови.

Певні обмеження сфери функціонування виявляють діалектна, спеціальна, жаргонна, арготична лексика.

Спеціальна лексика — це слова і вирази, які вживаються групами людей, об'єднаними професійною спільністю. У ній виділяються два основні шари: терміни і професіоналізми.

У межах спеціальної лексики термінам протистоять професіоналізми — слова і звороти, які використовуються людьми певної професії і є напівофіційними назвами понять цієї професії. Часто професіоналізмами є загальнонародні слова, ужиті у специфічному значенні, наприклад: вікно для викладачів — це час між заняттями, висячим редактори називають рядок, що не вміщується в сторінку, а ляпом — помилку, у водіїв загоряти — сидіти без діла, бублик — руль, гума — автопокришка тощо. ТЕРМІНИ І ТЕРМІНОЛОГІЯ

Терміни - це слова або сполучення слів, які вживаються у досить специфічній (науковій, публіцистичній, діловій сфері мовлення і створюються для точного вираження спеціальних понять і назв предметів. Іншими словами, термін - це слово в особливій функції, а саме з цією функцією термін набуває великої точності, він позбавлений образних, експресивних, суб'єктивно-оціночних відтінків.

Терміни створюються засобами власної мови (діловодство), запозичуються (дебет), конструюються з власних і запозичених складників (телетайп, фототелеграма).

У діловому стилі є своя термінологія.

Правила вживання термінів

1. Термін повинен вживатися лише в одній, зафіксованій у словнику, формі. Уникати нестандартних термінів, що засмічують мову.

2. Термін повинен вживатися лише з одним значенням. Економічний термін повинен вживатися в тому значенні, в якому його застосовують. Визначення термінів зафіксовані у спеціальних словниках, довідниках, державних стандартах. Серед стилів діловодства є багатозначні.

Справа. 1) Класифікаційне поняття, вживане для позначення сукупності документів.

2) Одиниця зберігання текстових документів в архіві.

3) Різновид справи, який становить одне питання (судова справа).

3. При користуванні терміном слід суворо дотримуватись правил утворення від нього похідних форм (акт - акт(а), акт звірки взаємних розрахунків, актувати, заактований, актування).

4. Рекомендується уникати використання застарілих термінів.

Ускладнення термінології, недоречна пишномовність висловлення - це свідчення невисокої культури людини, вбогого її інтелекту. Високоінтелектуальна людина завжди прагне висловитися ясно, чітко, шукає для формулювання своєї думки найточніших слів і словосполучень.

5. Не рекомендовано в тексті одного документа вживати на позначення того самого поняття і запозичене, і власномовне слово (якщо патент, то не вживати в 2-ому, 3-ому реченні слово "авторське свідоцтво").

Термінологічна лексика поділяється на ряд окремих груп відповідно до існуючих галузей науки, техніки, виробництва, мистецтва тощо.

У сучасній українській літературній мові можна виділити такі групи лексики:

- математичну (множення, чисельник, синус, куб, квадрат);

- політико-економічну (товар, ринок, рента, вартість, продуктивні сили);

- біологічну (плазма, клітина, рецептор);

- медичну (хірургія, офтальмологія, стрептоцид, пеніцилін, ін'єкція, ампутація);

- шахову (гарде, гамбіт, шах).

Перерахувати всі термінологічні групи важко, адже кожна галузь знань і діяльності людей має свою термінологію. Кожна широка термінологічна група в свою чергу може розпадатись на вужчі, спеціальні.

Наприклад, медична:

- стоматологічна (афти, дентальний, пародонтоз);

- гінекологічна (вагіна, метрит, оваріум, вірго).

Поняття фразеології

 

Слова в мові вживаються не ізольовано, а в реченні або у фразі, тобто в сполученні з іншими словами. У нашій мові розрізняють словосполучення лексичні, синтаксичні і фразеологічні. Лексичне словосполучення означає назву якогось одного поняття, воно виступає зрідка в термінології (антонів вогонь - гангрена, атомна вага, регресивна асиміляція) та як географічна та інша власна назва (Біла Церква, Вітрова Балка, Червоний Лиман, Паризька комуна). Синтаксичні словосполучення - це вільне, граматично організоване за допомогою сурядного або підрядного зв'язку поєднання слів (батько і мати, широке поле, посіяли кукурудзу, підемо в гай).

Однак слова об'єднуються не тільки у вільні, а часто й у стійкі, або фразеологічні, словосполучення, що сприйма



Последнее изменение этой страницы: 2016-06-19; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.235.120.150 (0.083 с.)