Які визначають офіційно-діловий стиль

 

1. Точність, послідовність і лаконічність викладу фактів, гранична чіткість у висловленні. Діловий стиль позбавлений образності, емоційності та індивідуальних авторських рис.

2. Наявність усталених мовних зворотів, певна стандартизація початків і закінчень документів. Найхарактерніші прояви стандартизації такі:

а) широке вживання готових словесних формул типу у зв'язку; згідно з; відповідно до; з метою, що спрощує й полегшує процес укладання окремих видів документів;

б) часта повторюваність тих самих слів, форм, зворотів, конструкцій як результат прагнення до однотипності способів вираження думки в подібних ситуаціях.

3. Наявність реквізитів, які мають певну черговість. У різних видах ділових паперів склад реквізитів неоднаковий, він залежить від змісту документа, його призначення й способу обробки. Закріплення за реквізитами постійного місця робить документи зручними для зорового сприймання, спрощує їх обробку. Підпис є обов'язковим реквізитом будь-якого документа.

4. Лексика здебільшого нейтральна, вживається в прямому значенні. Залежно від того, яку саме галузь суспільного життя обслуговує офіційно-діловий стиль, він може містити суспільно-політичну, професійно-виробничу, науково-термінологічну лексику.

5. Наявність великої кількості мовних штампів і кліше.

6. Для чіткої організації текст ділиться на параграфи, пункти і підпункти.

7. У текстах часто вживаються словосполучення з дієсловами у формі теперішнього часу із значенням позачасовості, постійності дії: рішення надсилається, має місце, виробнича рада розглядає. Вживаються і такі звороти, як з оригіналом згідно, складено і завірено у двох примірниках, вжити заходів, визнати за можливе, звернутися з заявою, надати слово, оголосити подяку, накласти резолюцію.

8. Найхарактерніші речення - прості поширені (кілька підметів при одному присудку, кілька присудків при одному підметі, кілька додатків при одному з головних членів тощо). Вживаються також складні речення з сурядним і підрядним зв'язком.

Отже, тексти офіційно-ділового стилю вимагають документації тверджень, точності формулювань, не припускають двозначності сприймання змісту.

Зразок стилю:

 

Акт проголошення незалежності України

 

Виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла була над Україною в зв'язку з державним переворотом в СРСР 19 серпня 1991 року, - продовжуючи тисячолітню традицію державотворення в Україні, - виходячи з права на самовизначення, передбаченого Статутом ООН та іншим міжнародно-правовими документами, здійснюючи Декларацію про державний суверенітет України, Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки урочисто

 

П Р О Г О Л О Ш У Є

НЕЗАЛЕЖНІСТЬ УКРАЇНИ та створення самостійної української держави - УКРАЇНИ.

Територія України є неподільною і недоторканою.

Віднині на території України мають чинність виключно Конституція і закони України.

Цей акт набирає чинності з моменту його схвалення.

 

24 серпня 1991 року Верховна Рада України

 

Тема: Літературна мова. Мовна норма, культура мови. Культура мовлення під час дискусії. Специфіка мовлення фахівця.

 

План.

1. Літературна мова.

2. Мовна норма.

3. Ознаки культури мовлення.

4. Культура мови медичного працівника.

 

ЛІТЕРАТУРНА МОВА

Українська літературна мова як вища форма загальнонародної національної мови, відшліфована майстрами слова, характеризується наявністю сталих норм, які є обов’язковими для всіх її носіїв.

Становлення народу тісно пов’язане з формуванням його мови. Усі сторони суспільного життя, процеси пізнавальної і творчої діяльності, кожен аспект її свідомості супроводжується мовою.

Літературна мова – відшліфована форма загальнонародної мови, що обслуговує державну діяльність, культуру, пресу, художню літературу, науку, театр, державні установи, освіту, побут людей.

За функціональним призначенням – це мова державного законодавства, освіти, науки, мистецтва, засобів масової інформації, засіб спілкування людей у виробничо-матеріальній і культурній сферах.

Українська літературна мова постійно розвивається й збагачується. Людське суспільство ніколи не буває байдужим до мови. Воно виробляє мовний еталон – досконалу літературну мову. Щоб досягти цього еталону, треба дбати про високу культуру мови у повсякденній мовній практиці.

МОВНА НОРМА

Найголовніша ознака літературної мови – це її унормованість, властиві їй норми. Мовні норми є обов’язковими для всіх її носіїв.

Норми літературної мови – це сукупність загальноприйнятих правил, якими користуються мовці в усному і писемному мовленні. Опанування норм сприяє підвищенню культури мови, а висока мовна культура є свідченням культури думки.

Розрізняють орфоепічні, графічні, лексичні, граматичні, стилістичні, орфографічні та пунктуаційні норми.

Мовні норми можна показати такою таблицею:

Норми української літературної мови

Назва норм	Що регулюють норми
Орфоепічні норми	Правильну вимову звуків, звукосполучень і наголосу в словах
Лексичні норми	Вживання слів у властивому їм значенні та правильне поєднання слів за змістом у реченні і словосполученні
Граматичні норми	Правильне творення і вживання слів та їх форм, правильна побудова словосполучень і речень
Стилістичні норми	Вживання мовних засобів відповідно до їх стилістичного забарвлення та стилю мовлення
Орфографічні норми	Правильний запис слів
Пунктуаційні норми	Правильну розстановку розділових знаків

 

ОЗНАКИ КУЛЬТУРИ МОВЛЕННЯ

Без мови неможливе існування будь-якого людського колективу, неможливо виробництво, трудова діяльність.

Щоб якнайкраще розуміти один одного членам колективу, треба дбати про правильність мови.

Культура мови - це володіння нормами літературної мови, вміння користуватися її засобами виразності в різних умовах спілкування відповідно до мети і змісту мовлення.

Які ж найзагальніші вимоги ставляться до усного мовлення культурної людини?

Найважливіші риси зразкового мовлення	Як цього досягти
Змістовність	Продумай тему і основну думку висловлювання; розкривай тему повністю, але без зайвих слів, не пиши і не говори того, чого не розумієш.
Послідовність	Говори зв'язно логічно, за написаним або продуманим планом (тезами), не перестрибуй з одного на інше. Дбай про переходи ("місточки"), висновки, узагальнення.
Багатство	Уникай повторів, банальностей, порожніх фраз, користуйся різноманітними, але зрозумілими тобі мовними засобами, не повторюй тих самих слів, однакових речень, уникай монотонності, однакової структури речень.
Точність	Добирай найбільш точні слова, чітко формулюй думку, якщо необхідно при потребі звернись до тлумачного, синонімічного словника.
Виразність	Виділяй найважливіші місця, виражай своє ставлення до того, про що говориш.
Правильність	Дотримуйся мовних норм (правильної вимови, побудови речень).
Доцільність	Вмій оцінити ситуацію спілкування і засоби, які найкраще підходять для неї. Завжди враховуй, з ким розмовляєш, з якою метою, де.
Образність	Підбирай слова і речення, які яскраво, емоційно можуть впливати на слухача.

 

В інформаційному суспільстві фахівець має вміти швидко сприймати будь-яку форму мовлення, схоплювати необхідну інформацію, створювати монологи, вести діалоги. Слово є одним із інструментів професійної діяльності лікарів, педагогів, правозахисників, менеджерів, журналістів.

Будь-яка професійна діяльність потребує певних мовнокомунікативних вмінь. Уже на етапі працевлаштування необхідно вміти складати резюме, спілкуватися по телефону, писати електронні повідомлення і листи, брати участь у співбесіді, заповнювати бланки.

Професійна мовна компетенція передбачає насамперед наявність професійних знань, а також загальної гуманітарної культури людини, її вміння орієнтуватися в навколишньому світі, вмінь і навичок спілкування.

Проте навіть при високому володінні нормами сучасної української літературної мови, людина не може бути цілком гарантована від окремих помилок.

Основними причинами недостатнього рівня культури мовлення є такі:

1) Недостатнє читання, в тому числі художніх текстів, зокрема українською мовою; відсутність навичок осмисленого читання, слабо розвинене почуття естетичного задоволення від спілкування з книгою.

2) Вік комп’ютеризації виробив у багатьох людей байдужість до гуманітарних дисциплін, втрачаються елементи творчості, немає усвідомлення практичної необхідності знання мови.

3) Практика білінгвізму (двомовності).

4) Відсутність в окремих людей навичок користування довідковою літературою (словниками, довідниками та ін.)

5) Відсутність гарних зразків мовлення. Не завжди такі еталони культури мовлення, як преса, радіо, телебачення, відповідають сучасним вимогам.

Отже, щоб підвищувати рівень мовленнєвої культури необхідно:

1) Поважати мову, якою спілкуєшся, і людей, з якими спілкуєшся.

2) Багато читати – творів різних стилів і авторів.

3) Прагнути добре володіти нормами російської і української мови, не допускати змішування мовних явищ.

4) Не залежно від сфери своєї діяльності стежити за змінами норм.

5) Критично (і творчо) ставитися до написаного і промовленого слова.