КУЛЬТУРА МОВИ МЕДИЧНОГО ПРАЦІВНИКА



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

КУЛЬТУРА МОВИ МЕДИЧНОГО ПРАЦІВНИКА



Важко переоцінити силу слова. Важливим складником особистості кожного медика є мовна культура. Від мистецтва мовного спілкування багато в чому можуть залежати і наслідки лікування.

Як доводить медична практика і саме життя, слово і ранить, і лікує; словом можна вбити, словом можна врятувати. Тому медик має оволодіти культурою мови: вміти добирати мовностилістичні засоби і прийоми відповідно до умов і цілей спілкування, передаючи певний психокультурний контекст. Саме це є тим стрижнем, на який нанизуються професійні знання та вміння фахівця.

Магічна сила слова може зіграти виключно важливу роль у взаєминах медика і хворого.

Слово може не тільки спричинитися до функціональних змін в організмі людини, а й вбити людину – в повному значенні цього вислову.

Значення слова в лікуванні хворого добре розуміли в давні часи. За дві тисячі років до нашої ери один із постулатів давньої іранської медицини проголошував: «Три знаряддя має лікар: слово, рослину і ніж».

Гіппократу приписують такий вислів: «Якщо є декілька лікарів, один з яких лікує травами, другий – ножем, а третій словом, то найкраще звернутися до того, хто лікує словом».

Пройшли віки, забуто багато методів, декотрі з них втратили своє значення, а слово в його лікувальному значенні залишилося найбільш дієвим засобом. Сила слова іноді не може зрівнятися з дією навіть найефективніших засобів лікування. Чи потрібно доводити, яку повагу і довіру має пацієнт до лікаря, якщо той володіє вмінням переконувати. Звичайно, користуватися словом потрібно обережно, доброзичливо, бо в устах одного воно лікує, а в устах іншого – ранить. Необхідно знати, що, кому, коли і як говорити. При цьому слід врахувати психологічні особливості хворого, його стан, діагноз, характер хвороби.

«Не можна лікувати тіло, не лікуючи душу», - ці слова Сократа завжди звучать актуально.

Велике значення в мовному спілкуванні з хворими має звукова культура голосу.

Мова і голос, немов дзеркало, відображають культуру людини.

Варто пам’ятати відомий афоризм: «Якщо хворому після розмови з лікарем не стало легше, то це не лікар» (В.М. Бехтерев).

Велике значення має інтонація. Медичний працівник, який говорить монотонно, байдуже, навряд чи знайде контакт із хворим а його родичами. Звукова мова медика, якщо вона емоційна і водночас спокійна, впевнена, є найкращим методом дії на хворого. У зв’язку з цим доцільно нагадати такий вислів Гегеля: «У спокійному голосі можна з упевненістю розпізнати красу душі людини, яка говорить, у грубості голосу – грубість, почуття, що її характеризують».

Під час огляду хворого чи розмови з ним медик не повинен виявляти своїх негативних емоцій. Кожен хворий прислухається не тільки до голосу медика, а й до його відтінку, прагнучи навіть прочитати щось в очах лікаря.

Хворому потрібна дружня підтримка словом, але, в разі необхідності, слід суворо і твердо відхилити його вимоги.

Медичні працівники повинні бути дуже обережними і в розмовах між собою в присутності хворих. Іноді з випадково пророненого слова можна зробити хибні висновки.

Дуже легко необережним словом відібрати у хворого надію на одужання, а безнадійність ніколи не була помічницею медика. «Віру у виздоровлення слід уселяти в пацієнта», - так твердить стародавня заповідь для лікарів.

 


Тема: Формування навичок і прийомів мислення.

 

План.

1. Мова і думка.

2. Види, форми, прийоми розумової діяльності.

3. Вміння працювати з текстом.

 

МОВА І ДУМКА

Cogito ergo sum в перекладі з латинської означає: “Мислю – значить існую». Це слова французького філософа, фізика та математика Рене Декарта.

Мислення – узагальнене та опосередковане пізнання світу в процесі практичної і теоретичної діяльності людини, засіб творчості особистості.

Потужним джерелом розвитку мислення – є мовлення. Слово – одиниця мовлення, крім зовнішньої, звукової, має внутрішню форму – значення.

Значення – це ланка між мисленням та мовленням, умова їх єдності. Зрештою воно (значення) стає знаряддям мислення: створює можливість виходу за межі наочної, безпосередньої даної ситуації.

Мова – найважливіший засіб спілкування людей. Вона безпосередньо пов’язана з мисленням; не може бути мови без мислення й мислення без мови. Мова й мислення мають глибоко суспільний характер, не лише за своєю природою, а й за функцією в суспільстві. За допомогою мислення люди пізнають світ, закони розвитку природи та суспільства. Пізнавальна діяльність людини, її мислення можливі лише на основі мовного матеріалу: слів і речень. Кожен аспект діяльності зумовлюється думкою та її носієм – мовою. Тільки завдяки мові все здобуте попередніми поколіннями не гине марно, а стає фундаментом для подальшого розвитку людства.

Виділяють декілька класифікацій видів мислення.

1. За змістом:

а) наочно-дійове – мислення в практичній діяльності, безпосередньо включене в практичну діяльність;

б) наочно-образне – мислення з опорою на образи сприймання або образи уяви;

в) словесно-логічне – освоєння дійсності, що формується під час оволодіння науковими поняттями в процесі навчання.

2. За характером задач, що вирішуються:

а) практичне мислення – мислення, що направлене на розв’язання задач, які виникають у ході практичної діяльності;

б) теоретичне – мислення, спрямоване на розв’язання теоретичних задач, лише опосередковано пов’язаних з практикою.

3. За ступенем новизни та оригінальності виділяють:

а) репродуктивне (шаблонне) – відтворююче мислення;

б) творче – мислення, в якому вирішується проблема, виробляється нова стратегія, знаходиться нове, раніше невідоме.

Наочно-дійове мислення – розв’язування задач, поданих у наочній формі, шляхом практичних дій.

Наочно-образне (образне, просторове) мислення – розв’язування задач шляхом ідеального перетворення їх умов.

Словесно-логічне мислення – провідний засіб теоретичного освоєння дійсності, що інтенсивно формується під час оволодіння дітьми науковими поняттями в процесі навчання. Воно має вигляд міркування і здійснюється шляхом таких мислитель них дій, як аналіз, синтез, абстрагування, узагальнення, порівняння.

Теоретичне мислення можна вважати різновидом словесно-логічного. Це засіб цілеспрямованого теоретичного освоєння дійсності, відтворення її у поняттях. Поширеною формою є дискурсивне (від лат discursus – міркування, досвід, аргумент) мислення – розгорнуте в часі міркування за допомогою умовиводів – способів логічного зв’язку суджень.

Умовивід здійснюється шляхом індукції (від лат. Induction – наведення) – від менш загальних до більш загальних суджень або ж дедукції (лат. Deductio від deduco – виводжу) – застосування вже відомого до нових випадків. Отримані в результаті знання – також судження, які стверджують або заперечують наявність в об’єкті мислення певних властивостей.

Теоретичне мислення спрямоване, як правило, на побудову узагальненого і значною мірою усвідомленого образу світу.

Практичне мислення пов’язано з наочно-дійовим, але за механізмами функціонування нагадує теоретичне.

Цей вид мислення визначає успішність багатьох видів професійної діяльності. Для деяких професій практичне мислення має вигляд технічного чи оперативного.

Мислення розглядається як діяльність, направлена розв’язування певної задачі. Задача має мету та умови, з якими вона пов’язана. Початковим моментом мислення зазвичай є проблемна ситуація. Мислити людина починає тоді, коли у неї з’являється потреба щось зрозуміти. Мислення починається з проблеми.

Вирішення задачі є природним завершенням процесу мислення.

Реальний процес мислення пов’язаний зі всім психічним життям індивіда. Мислить не «чиста» думка, а жива людина, тому в процес мислення включаються почуття та переживання. Розумовий процес є активним, цілеспрямованим, вольовим актом. В свою чергу, перевірка, критика, контроль характеризують мислення як свідомий процес.

Мислення здійснюється в поняттях. Однак в реальному мисленні поняття не виступають в ізольованому вигляді, але функціонують в єдності і взаємопроникненні з наочними моментами уявлень та зі словом. Слово є формою існування поняття і разом з цим слуховим і зоровим образом.

Основні операції (прийоми) мислення: порівняння, аналіз і синтез, абстрагування і узагальнення.

Порівняння – первинна форма пізнання. Це мислительна операція, що дає змогу встановити подібні і відмінні ознаки аналізованих об’єктів. На перших етапах розвитку мислення порівняння є провідною формою пізнання: дитина пізнає речі, порівнюючи їх між собою. В процесі досконалого мислення порівняння супроводжує аналіз і синтез.

Аналіз – розчленування об’єкта мислення як цілого на частини за допомогою зовнішніх або внутрішніх дій чи операцій.

Синтез – практичне або теоретичне об’єднання виділених у процесі аналізу частин у нове ціле.

Абстрагування – виділення одних властивостей об’єкта мислення серед інших.

Узагальнення ­– об’єднання важливих властивостей об’єкта мислення, отриманих в результаті аналізу, синтезу, абстрагування.

Абстракція і узагальнення є взаємопов’язаними сторонами одного процесу – досконалого пізнання об’єктивної реальності в її суттєвих властивостях та закономірностях. Це пізнання здійснюється в поняттях, судженнях і умовиводах.

До форм мислення відносяться: поняття, судження і умовивід.

Поняття – опосередковане та узагальнене знання про предмет, засноване на встановлені більш або менш істотних зв’язків і відносин з іншими предметами та явищами.

Судження – основна форма, за допомогою якої здійснюється процес мислення. Будь-яке мислення виражається за допомогою судження. Це форма мислення, яка відображає зв’язки між предметами та явищами (поняттями); ствердження або спростування чого-небудь.

Умовивід – форма мислення, яка на підставі кількох суджень, здійснює певний висновок.

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-06-19; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 34.204.180.223 (0.01 с.)