Прийменник ПО в діловому стилі

Для українського ділового мовлення важливе правильне вживання прийменника ПО, особливо тоді, коли йдеться про переклад з російської мови на українську. Адже російські конструкції з прийменником ПО в українській мові перекладаються цілим рядом конструкцій з прийменниками:

за: за свідченням; за власним бажанням; за дорученням; за наказом; за вказівкою; менеджер за професією;

з: з питань комерційної торгівлі; з ініціативи; дослідження з медицини, курс лекцій з української мови; з багатьох причин; з певних обставин; з нагоди (чогось);

на: на замовлення; на вимогу; на пропозицію; на мою адресу;

для: курси для вивчення; комісія для складання актів;

після: після одержання посвідчення; після повернення; після від'їзду; після розгляду (чогось);

у (в): викликати у службових справах; у вихідні; в усіх напрямках;

по: черговий по району; наказ по відділенню; спеціаліст по проектуванню споруд; колеги по роботі; по можливості; комітет по сприянню малим підприємствам.

Як правильно?

 

Заходи щодо поліпшення – заходи до поліпшення -

заходи для поліпшення - заходи поліпшення.

Значення загального відношення при слові ЗАХОДИ передають звичайно такі форми, як:

ЩОДО+ родовий відмінок,

ДО+ родовий відмінок,

ПО+ місцевий відмінок,

Безприйменниковий родовий відмінок та форма ДЛЯ + родовий відмінок іменників.

Форми з прийменниками ЩОДО та ДО належать до найуживаніших у сучасній українській літературній мові.

Прийменниково-відмінкова форма ПО+ місцевий відмінок сприймається як стилістична помилка.

	ПРАВОПИС ПРИЙМЕННИКІВ
разом	через дефіс	окремо
Складні прийменники, утворені з двох простих: поміж, понад, заради	Складні прийменники із початковим з-(зі-, із-): із-за, з-над, з-посеред, з-під	Прийменники, що вживаються при повнозначних словах: з міста, на сонці, перед нами, на полі
Похідні прийменники, прислівникового походження як правило пишуться разом: внаслідок, напередодні, попереду, обабіч, наперекір, назустріч (але: на зустріч із вчителем)		Складені похідні прийменники, утворені поєднанням іменників, прислівників з прийменниками: у зв’язку, згідно з, відповідно до, на чолі (але внаслідок)

Тема: Загальні вимоги до складання документів. Текст документа. Основні реквізити. Види документів.

 

План.

1. Документ – основний вид ділового мовлення.

2. Загальні вимоги до складання документів.

3. Класифікація документів.

4. Правила оформлення сторінки. Вимоги до тексту документа.

5. Реквізити документа.

 

ДОКУМЕНТ - ОСНОВНИЙ ВИД ДІЛОВОГО МОВЛЕННЯ

 

Мова обслуговує всі сфери нашого життя: культуру, науку, мистецтво, і, зокрема, сферу ділових стосунків.

Дуже важливий і вагомий тут - національний офіційно-діловий стиль мови, який відображає рівень освіти нації та її культури.

Офіційно-діловий стиль - задовольняє потреби суспільства в документальному оформленні різних актів державного, суспільного, політичного, економічного життя. Відколи людина навчилася писати, вона вчилася і ділового мовлення. У наш час майже немає такої професії, яка зовсім не пов'язана з написанням ділових паперів - веденням облікових книг, заповненням різних бланків. Не обійтися без ділового мовлення у громадській роботі: ведення протоколів, характеристики, звіти про виконану роботу, плани та ін. І є цілий ряд документів, які доводиться писати кожному не один раз у житті: листи, заяви, оголошення.

Отже, ми можемо стверджувати, що мова має велике значення в діловому мовленні.

Документ - основний вид ділового мовлення. Документ (слово латинського походження, означає повчальний приклад, "доказ", "взірець") - засіб закріплення різними способами на спеціальному матеріалі інформації про факти, події, явища об'єктивної дійсності. В українську мову це слово прийшло через російську: при Петрі I документами стали називати ділові папери, що мали правове (юридичне) значення, тобто служили доказом чиїхось прав, підтвердженням законності якихось дій. Поступово це слово витіснило з української мови такі терміни як "грамота", "листовне письмо", "лист" і стало багатозначним.

 

ВИМОГИ ДО ДОКУМЕНТІВ:

1. Документ повинен видаватися повноважним органом або особою у відповідності з її компетенцією. Наприклад, паспорт видає орган внутрішніх справ, військовий білет - райвійськкомат.

2. Документ не повинен суперечити чинному законодавству.

3. Документ повинен бути достовірним. Важливо, щоб інформація, вміщена в ньому була повною й доцільною, базуватися на фактах і містити реальні пропозиції і вказівки.

4. Документ повинен бути складений за встановленою формою.

5. Документ має бути бездоганно відредагований і оформлений.

 

Класифікація документів:

1. За найменуванням: заяви, листи, довідки, інструкції, протоколи, акти, накази і т.і.

2. За походженням: - службові (функціонують в установах та організаціях);

- приватні (стосуються приватних осіб).

3. За структурними знаками:

- стандартні (документи, які мають однакову форму і заповнюються в певній послідовності й за суворо обов'язковими правилами);

- нестандартні (створюються в кожному конкретному випадку).

4. За призначенням: - розпорядчі (інформація про організацію роботи, установи, закладу);

- статутні (зі змістом статуту організації, установи);

- виконавчі (подається план або напрям роботи);

- інформаційні (містять інформацію необхідну для діяльності).

5. За напрямком документи поділяють на вхідні та вихідні.

6. За строками зберігання: постійного, тривалого (понад 10 років) і тимчасового (до 10 років) зберігання.

7. За технікою відтворення: рукописні і відтворені механічним способом (друковані).

 

ПРАВИЛА ОФОРМЛЕННЯ СТОРІНКИ

ВИМОГИ ДО ТЕКСТУ ДОКУМЕНТА

Для складання службових документів в установах повинен використовуватися папір форматів А3 (297х420 мм), А4 (210х297 мм) та А5 (148х210 мм). Складання документів на папері довільного формату не припускається.

Бланк документа – стандартний аркуш паперу з відтвореною на ньому постійною інформацією документа й місцем для змінної.

Основою ділового документа є текст, який має чітко й переконливо відображати причину й мету його написання, розкривати суть конкретної справи, містити докази, висновки.

Текст – сукупність речень (кількох чи багатьох), послідовно об'єднаних змістом і побуованих за правилами певної мовної системи.

Він є засобом відтворення зв'язного мовлення, тобто висловлювання, пов'язаного однією темою, основною думкою та структурою. При складанні тексту документа мають виконуватися вимоги, найголовнішим з яких є – достовірність та об'єктивність змісту, нейтральність тону, повнота інформації та максимальна стислість.

Текст можна оформляти у вигляді складного тексту, зв'язного (типового) тексту, трафарету, анкети, таблиці чи комбіновано.

Текст поділяється на вазємозумовлюючі елементи: вступ, основну частину (доказ), закінчення (коментар).

У вступі (зачині) формулюють тему тексту – про що йдеться в документі; у ньому зазначають привід та безпосередню причину укладання документа, висвітлюють історію питання.

Основна частина (доказ) містить основну інформацію, у ній наводять основні факти, докази, пояснення, міркування, розрахунки, посилання та інші матеріали, тобто тут розкривається суть питання, проблеми.

У закінченні (коментарі) міститься підсумок усього змісту, а також пропозиції та рішення.

Усі документи за способом викладу матеріалу можуть бути поділені на дві категорії:

1.Документи з низьким ступенем стандартизації. У них спосіб викладу тексту (добір потрібних фраз, їх будова та зв’язки між складовими тощо) залежить від конкретної ситуації, обставин та змісту, що спричинили їх укладання, для них не можна підготувати бланк (автобіографія, доручення, звіт, характеристика).

2. Документи з високим ступенем стандартизації. Такі документи мають точні стандарти, у яких передбачено не лише формуляр, вид, розмір шрифту, навіть словосполучення, якими має оперувати укладач, за винятком конкретних індивідуальних відомостей у відведених для цього місцях (наказ, протокол, акт, листок з обліку кадрів).

Загальні вимоги, які ставляться до викладу матеріалу в документах такі:

- виклад повинен вестись за чітко продуманим планом;

- не повинні порушуватись закони логіки.

Головною складовою частиною будь-якого документа є виклад його мети.

Діловий документ повинен бути насамперед переконливим, а переконливість будь-якого документа це його доказовість.

Фактичний матеріал, використаний у службовому документі, повинен бути достовірним.

Недостатньо чітка композиція документа утруднює сприймання тексту, збіднює його дієвість.

При викладі змісту не слід перевантажувати документ другорядними деталями, дрібницями, зайвими словесними прикрасами, надлишковими формулами ввічливості.