Особистісний сенс і сенсоутворюючі мотиви

Особистісний сенс — це індивідуалізоване відображення ставлення особистості до тих об'єктів, заради яких розгортається її діяльність, „значення для мене" об'єктів навколишнього світу (О.М. Леонтьєв, 1975).

Існує відмінність між тим, що людина знає про дійсність, і тим, як вона до неї ставиться, тобто відмінність між сферою значень і смисловою сферою особистості. Значення засвоюється в процесі навчання. Зміст значень зафіксовано у сфері понять, узагальнених зразків дій, предметних і соціальних норм. Однак, головною для розуміння суті особистості є інша система — система смислових зв'язків суб'єкта. Для аналізу цієї системи пропонується така одиниця як смислове утворення. Сенс, згідно з О. Леонтьєвим,- це те, що безпосередньо відображає (і містить у собі) власне ставлення суб'єкта.

Будь-яка діяльність є полімотивованою, тобто одночасно відповідає двом і більше мотивам. Це й очевидно, оскільки дії людини реалізують сукупність відношень (до предметного світу, до людей, до суспільства, до самого себе). Так, трудова діяльність суспільне мотивована, але вона керується і такими мотивами як матеріальна винагорода. Обидва цих мотиви хоча і співіснують, але лежать, так би мовити, в різних площинах. Сенс праці породжується, за О. Леонтьєвим, суспільними мотивами. Що стосується матеріальної винагороди, то цей мотив теж представлений у мотиваційній сфері, але лише в функції стимулювання. Хоча він і спонукає, динамізує діяльність, але позбавлений головної функції — функції сенсоутворення.

Таким чином, одні мотиви, спонукаючи до діяльності, разом з тим надають їй і особистісного сенсу. О.Леонтьєв називає їх сенсоутворюючими мотивами.

Інші, які співіснують з ними, виконуючи роль спонукальних факторів (часто дуже емоційних, афективних), позбавлені сенсоутворюючої функції, їх називають мотивами-стимулами. Мотиви-стимули підключаються до окремих ланок (операцій) діяльності і забезпечують додаткове спонукання саме цих ланок. Мотивами-стимулами є будь-які схвалення або покарання, які пов'язані з проміжними цілями і результатами діяльності (наприклад, оцінка в навчанні).

Сенсоутворюючі мотиви, за О. Леонтьєвим, завжди займають більш високе ієрархічне місце. Важливою особливістю мотивів є те, що в структурі однієї діяльності мотив може виконувати сенсоутворюючу функцію, в структурі іншої — функцію додаткової стимуляції.

Значення сенсоутворюючих мотивів і їхнє місце в ієрархії мотивів розкриває такий випадок із життя політв'язнів. Для ув'язнених ввели фізичну зовсім непродуктивну примусову працю. Відповідно до місця, яке цей мотив займав в ієрархічній структурі їхньої мотиваційної сфери, він не міг виконувати роль сенсоутворюючого мотива: така праця для в'язнів не мала ніякого сенсу і була нестерпною. Арештанти знайшли такий психологічний вихід: вони включили це заняття в контекст головного мотиву — продовжувати боротьбу з тиранією. Тепер нікому не потрібне переношування землі суб'єктивно перетворилося для них у засіб підтримання своїх фізичних і моральних сил для цієї боротьби.

8. Домотиваційне утворення ("знаний мотив") як стадія розвитку мотивації

Часто буває так, що людина усвідомлює, розуміє необхідність виконання певної діяльності, але це не спонукає її до жодних дій. Це свідчить про те, що мотив ще не сформовано, але існує передумова його розвитку - певне домотиваційне утворення ("знаний мотив"). „Знані мотиви" - це розуміння, усвідомлення необхідності певної діяльності, але це знання позбавлене спонукальної функції (не спонукає особистість до дій). Таке розуміння і усвідомлення виконує важливу роль у формуванні мотивів. На певному рівні розвитку мотиви спочатку виступають як „знані", як можливі, але які поки що не спонукають до жодних дій (О.Леонтьєв, 1975).

Мистецтво виховання полягає в умінні надати більш високого значення „знаним мотивам" (домотиваційним утворенням), і таким чином, трансформувати їх у діючі мотиви. Самого по собі розуміння необхідності виконання певної діяльності (або дотримання соціальних норм) замало. Виховання особистості не повинне обмежуватися лише навчанням, передачею суб'єкту певної суми знань, значень. Без знаходження людиною особистісного сенсу дані знання і значення не здатні спонукати до діяльності.

Але для того, щоб надати "знаним мотивам" (домотиваційним утворенням) спонукальної сили і реальної дієвості (тобто, щоб вони спонукали до діяльності), спочатку їх необхідно довести до рівня повного усвідомлення.

Що ж забезпечує перетворення „знаних мотивів" у реально діючі? О.Леонтьєв писав, що мотиви, які „розуміються" (а до дій не спонукають), позбавлені особистісного сенсу. Отже, надання їм особистісного сенсу сприяє трансформації їх у реально діючі мотиви.

Іншим важливим чинником у розвитку мотивів є включення „знаних мотивів" у мотиваційну структуру особистості, зв'язок їх з іншими мотивами і потребами, що надає „знаним мотивам" (домотиваційним утворенням) спонукальної функції (тобто, переводить їх у категорію діючих мотивів). Внутрішня робота особистості в плані свідомості забезпечує зв'язок цих мотивів з іншими мотивами і потребами. Коли домотиваційне утворення („знаний мотив") займає певне місце в системі (ієрархії) мотивів, можна стверджувати про його перехід в категорію діючих мотивів.

Деякі психологи розрізняють потенційні та реально діючі мотиви. Потенційні мотиви — це ті, котрі за певних обставин можуть спонукати до діяльності, але в даний момент не актуалізуються. В розряд потенційних мотивів можуть перейти ті мотиви, які в даний час втратили свою актуальність або витіснені на периферію іншими мотивами (тобто в ієрархії мотивів займають значно нижче місце, ніж раніше).