Загальний теоретичний аналіз наукових підходів щодо поняття «мотивація», її характеристик та структурних компонентів (за Т.В.Пупцевої)

Осмислюючи основне поняття та сутність категорії «мотивація» слід зазначити існування безлічі точок зору відносно трактування суті «мотивація», що пояснюється багатоаспектністю і міждисциплінарним характером даної категорії. Різні дослідники, як зарубіжні, так і вітчизняні, залежно від поглядів, переконань, методологічних підходів по-різному описують значення слова мотивація.

Мотивація – це сили, що існують всередині і поза людиною, які збуджують в неї ентузіазм і завзятість у виконанні певних дій [1];

Мотивація – сукупність спонукальних чинників, які викликають активність особи і визначають спрямованість її діяльності [2];

Мотивація – сукупність внутрішніх і зовнішніх рушійних сил, які спонукають людину до діяльності, задають межі і форми діяльності, додають цій діяльності спрямованості, орієнтованої на досягнення певної мети [С.С. Занюк, 3]. Єдність думки в тому, що це є активність суб'єкта в певному напрямі для досягнення конкретної мети. Отже, мотивацію можна охарактеризувати, як сукупність мотивоутворюючих чинників, які можуть бути задані зовні, або формуватися особистістю відповідно до її ціннісних орієнтацій, прагнень, інтересів, очікувань. Але найчастіше вплив зовнішніх чинників сприймається суб'єктом крізь призму внутрішнього "я", приводячи до зміни вигляду системи мотивоутворюючих чинників. Поведінка індивіда, як правило, детермінована не одним мотивом, а їх сукупністю, яка створює певну мотиваційну структуру.

Проте мотивацію не можна розглядати тільки як сукупність яких-небудь спонукальних сил, чинників. Певний стан людини – це скоріш процес формування мотиваційної структури особистості, як сукупності мотивів, під впливом комплексу мотивоутворюючих чинників, що спонукають суб'єкта до цілеспрямованої поведінки і здобуття певного результату.

Досліджуючи механізми мотивації ми, перш за все шукаємо відповіді на питання: які впливи забезпечують її формування, в яких утвореннях вона виявляється в індивідуальній психіці, як мотивація актуалізується в особистості та які закономірності цих процесів. Будь-який механізм передбачає наявність складових частин (елементів, ланок), які певним чином пов'язані між собою і впливають одна на одну. При цьому завжди можна розрізнити силу (складовий елемент), що надає дію і об'єкт, який його випробовує, за допомогою чого реалізується дана дія (важелі), а також, для чого воно здійснюється, тобто конкретний результат від дії механізму.

За аналогією з описом характерних рис поняття "механізму", для з'ясування суті і принципів дії мотиваційного механізму необхідно мати чітке уявлення про таке:

- хто з суб'єктів, або що здійснює мотивування, тобто спонукає до певної поведінки, а хто випробовує спонукаючу дію;

- на що направлена мотиваційна дія – об'єкт мотивації;

- чого, конкретно, бажається досягти, тобто яка мета.

 

Зазначимо кілька чинників, які ускладнюють і роблять не зовсім зрозумілим процес практичного розгортання мотивації. Перш за все це неочевидність мотивів. Можна припускати, міркувати з приводу того, які мотиви діють, але в явному вигляді, як саме - «вичленувати» дуже проблематично. Потрібні тривалі спостереження для того, щоб спробувати з достатнім ступенем вірогідності сказати про те, які мотиви є рушійними в мотиваційному процесі людини.

Наступним важливим чинником є мінливість мотиваційного процесу. Характер мотиваційного процесу залежить від того, які потреби ініціюють його. Однак самі потреби перебувають між собою в складній динамічній взаємодії, найчастіше суперечать одна одній, або ж, навпаки, підсилюють дії окремих потреб. При цьому складові цієї взаємодії можуть змінюватись в часі, змінюючи спрямованість і характер дії мотивів. Тому навіть при найглибшому знанні мотиваційної структури людини, мотивів її дії можуть виникати непередбачені зміни в поведінці людини й непередбачена реакція з її боку на мотивуючі впливи.

Ще одним чинником, що робить мотиваційний процес кожної конкретної людини унікальним і не на сто відсотків передбачуваним, є відмінність мотиваційних структур окремих людей, різний ступінь впливу однакових мотивів на різних людей, різний ступінь залежності дії одних мотивів від інших. В одних людей прагнення до досягнення результату може бути дуже сильним, в інших же воно може бути відносно слабким. У цьому випадку даний мотив буде по-різному впливати на поведінку людей. Можлива й інша ситуація: дві людини мають однаково сильний мотив на досягнення результату. Але в однієї цей мотив домінує над усіма іншими, і вона буде домагатися результату будь-якими способами. В іншої ж цей мотив порівняний по чинності дії з мотивом на співучасть у спільних діях. У цьому випадку дана людина буде поводитися по-іншому. Як видно з вищесказаного існують психологічні чинники, що ускладнюють і роблять не до кінця ясним механізм процесу мотивації: неочевидність мотивів, мінливість та динамічність мотивацій, розбіжність та унікальність мотиваційного поля в кожній окремо взятій людині, нестабільність та неврівноваженість цього процесу.

Зупинимося на деяких механізмах мотивації, досліджених у психологічній науці. Механізм розвитку біологічної мотивації, згадуваний у роботах багатьох психологів, і діє за принципом умовного рефлексу, був виділений і детально описаний В. К. Вілюнасом і названий мотиваційним обумовлюванням. У випадку мотиваційного обумовлення відбувається «передача емоційного (мотиваційного) значення нового змісту» від одного впливу до іншого [4].

Ряд механізмів розвитку мотивації був виявлений З. Фрейдом. Теорія мотивації була сформульована Фрейдом у праці «Потяги і їх доля», в якому постулюється наявність базових потягів і розкриваються механізми їх динаміки. Подання про динаміку потягів - одне з основних положень теорії Фрейда. Сексуальний потяг, що є базовим, допускає перетворення, зміну об'єкта, механізми зміщення,сублімацію і витіснення в несвідоме (Фрейд, 1923).

Питання про механізми зміни мотивації отримав розвиток в теорії поля К. Левіна. З точки зору К. Левіна поведінка особистості залежить не тільки від її минулого, і не тільки від її внутрішніх спонук, але і виходячи з наявної ситуації, що складається у людини з середовищем в даний момент. Основним принципом побудови теорії мотивації К. Левіна залишився, як і у З. Фрейда, принцип відновлення порушеної рівноваги. Однак, якщо в розумінні Фрейда джерела напруги знаходилися усередині суб'єкта, К. Левін запропонував розглядати як джерело мотивації і все оточення особистості. Мотиваційну сферу К. Левін пропонував розглядати у вигляді моделі мінливих станів напруги в різних областях структури особистості, що володіє власною динамікою.

Мотиваційним механізмом, в якому значну роль відіграють процеси пізнання і спілкування, є мотиваційним опосередкування: передача (формування, розвиток) спонукальної сили одного мотиву іншому за допомогою словесної аргументації (в основному – від дорослого до дитини в учбовій діяльності). Таким чином, в даному механізмі мотивації визначальну роль відіграє процес виховання, а з боку самої особистості – спілкування та пізнання.

На роль пізнавальних процесів у мотивації людини вперше звернули увагу представники когнітивних теорій мотивації (Фестінгер, 1990). Основний акцент в даних теоріях зроблено переважно на ситуативну мотивацію. У подальшому ці розробки дали початок теоріям каузальної атрибуції (Келлі, 1984; Weiner, 1972) та численним дослідженням у рамках соціальної психології (Андрєєва, 2000).

Детально розроблено питання про мотиваційні механізми особистості в теорії діяльності (Леонтьєв, 1971, 1975; Рубінштейн, 1989). У ній проводиться чітке розрізнення між потребами суб'єкта і мотивом – конкретним предметом, що задовольняє цю потребу. В аналізі діяльності виділяються окремі свідомі цілі дії, які суб'єкт ставить перед собою при виконанні діяльності. Цілі діяльності усвідомлюються суб'єктом і зазвичай відмінні від мотивів (які, до того ж, можуть не усвідомлюватись). Мотиви (тобто предметний зміст потреб) схильні динаміці; навіть при незмінних потребах зміст мотивів може змінюватися. А. Н. Леонтьєвим був описаний механізм зсуву мотиву на мету, який може відбуватися в тих випадках, коли функції і зміст мотиву передаються цілям дії. Утворений новий мотив може стати усвідомленим, що вимагає від особистості аналізу власної діяльності. Таким чином були розроблені механізми розвитку мотивації, в яких велике значення приймала внутрішня робота особистості через особистісний сенс. Механізми зсуву мотивів та їх усвідомлення є основними і для подальшого розвитку мотиваційної сфери людини.

В наших дослідженнях був розглянутий та проаналізований загальносистемний критерій диференціації рівнів особистості. Він дозволяє цілісно і багатопланово досліджувати мотиваційну сферу як в учбовій діяльності, так і в будь-якій іншій. Було доведено, що мотиваційна сфера є дуже специфічне системне утворення. Це треба трактувати так: багато особистісних утворень мають динамічний потенціал і тому можуть виступати як функція мотиву. Тобто деякі особистісні якості одночасно належать і до особистості і до мотиваційної сфери. Отже, мотиваційну сферу треба розглядати, як структуру, до складу якої входять утворення локалізовані на різних рівнях особистісної організації. Мотиваційні явища, неодноразово повторюючись, з часом стають рисами особистості людини. До таких рис передусім можна віднести мотив досягнення успіхів і мотив уникнення невдачі, а також локус контроль, самооцінку, рівень домагань. Розглянемо більш детально ці мотиваційні риси:

Мотив досягнення успіху – це прагнення людини домагатися успіхів у різних видах діяльності і спілкування.

Мотив уникнення невдачі – відносно стійке прагнення людини уникати невдач у життєвих ситуаціях, пов'язаних з оцінкою іншими людьми результатів його діяльності та спілкування.

Локус контроль – характеристика локалізації причин, виходячи з яких людина пояснює свою поведінку і відповідальність, або перекладає цю відповідальність на інших людей. Інтернальний (внутрішній) локус контролю - пошук причин поведінки та відповідальності в самій людині, у собі; екстернальний (зовнішній) локус контролю – локалізація таких причин і відповідальності поза людиною.

Самооцінка – оцінка особистістю самої себе, своїх можливостей, якостей, достоїнств і недоліків, свого місця серед інших людей.

Рівень домагань – бажаний рівень самооцінки особистості (рівень Я), максимальний успіх і тому чи іншому виді діяльності. Особистість характеризують і такі мотиваційні особистісні риси як потреба у спілкуванні (афіліація), мотив влади, мотив надання допомоги людям (альтруїзм) і агресивність. Це - мотиви, що мають велике соціальне значення, так як вони визначають ставлення особистості до людей - прагнення людини бути в товаристві інших людей, налагодити з ними емоційно-позитивні взаємини. Антиподом мотивацію афіліації виступає мотив нехтування, який з'являється в боязні бути відкинутим, не прийнятим людьми.

Мотив влади – прагнення людини мати владу над іншими людьми, панувати управляти і розпоряджатися ними.

Альтруїзм – прагнення людини безкорисливо надавати допомогу людям. Антиподом є егоїзм, як прагнення задовольняти самокорисливі особисті потреби і інтереси.

Агресивність – прагнення людини завдати фізичної моральної або майнової шкоди іншим людям, заподіяти їм неприємність. Поряд з тенденцією агресивності у людини є і тенденція її гальмування, мотив гальмування агресивних дій, пов'язаний з оцінкою власних дій як небажаних і неприємних, що викликають докори совісті. У значній частині випадків агресія виникає як реакція суб'єкта на фрустрацію – психічний стан людини, що викликається об'єктивно або суб'єктивно непереборними труднощами, які виникають на шляху до мети або до вирішення завдання, це, так би мовити, переживання невдачі.

На наш погляд мотиваційну складову слід розглядати як складну систему в якій можуть бути присутніми різні якості особистісного характеру. Вони можуть локалізуватися в мотиваційній сфері як тимчасово, так і можуть ставати більш стабільними. Мотиваційні явища, неодноразово повторюючись, з часом стають рисами особистості людини. Особистість якби відтворює себе в мотиваційній сфері. Чим більше та змістовніше таке відтворення, тим більш розвинутою буде сама мотиваційна сфера особистості. Тут ми спостерігаємо взаємозворотній механізм деяких структур особистості та мотивації. Такий підхід до вивчення мотиваційних механізмів дозволяє створити більш розгорнуту модель мотивації, яка є відкритою та взаємопов’язаною як з особистістю в цілому так і з навколишнім середовищем.

Мотив сприймається, з одного боку, як спонукання, а з другого, як відображення в свідомості людини об'єктивних рушійних сил поведінки. Отже, ми бачимо, що мотивація складне психологічне утворення, що не може існувати без діяльності людини. Людина весь час перебуває у розвитку, безперервно змінюється її стан, настрій, бажання. Внутрішні рушії, такі як активність, мотиви є тими силами, що надають особистості ті вектори розвитку, що роблять її індивідуальністю, самостійною одиницею, стимулятором нових ідей і цілей.

Для виникнення мотиву прослідковується  його зв'язок з потребою і необхідністю її задоволення. Зупинимося на цьому питанні більш детально. У загальному вигляді потреба - це стан деякої нестачі в чому-небудь, яку організм прагне ліквідувати. Потреба також виникає "всередині" людини, це необхідна умова будь-якої діяльності, вона також викликає активність суб'єкта, але потреба сама по собі ще не здатна надати діяльності чіткого напряму. Таким чином, потреба спонукає до активності, а мотив – до спрямованої діяльності. Мотив – це вже не сама потреба, а її прояв, як трансформоване і конкретизоване відображення. У цьому основна відмінність понять потреба і мотив. Співвідношення різних мотивів, що обумовлюють поведінку людей, утворює його мотиваційну структуру, що може бути стабільною, або мінливою, та може піддаватись цілеспрямованому формуванню, наприклад, у процесі виховання. У кожної людини мотиваційна структура індивідуальна й обумовлюється безліччю факторів: рівнем добробуту, соціальним статусом, кваліфікацією; посадою, ціннісними орієнтаціями та ін.

Розглядаючи розгорнутий механізм мотивації, як психологічний процес ми можемо теоретично представити його у вигляді наступних стадій:

1 стадія – виникнення потреб. Потреба проявляється у вигляді того, що людина починає відчувати, що їй чогось не вистачає. Проявляється потреба в конкретний час і починає "вимагати" від людини, щоб вона знайшла можливість і вжила якихось заходів для її усунення. Потреби можуть бути різними. Умовно їх можна розбити на три групи: фізіологічні, психологічні, соціальні.

2 стадія – пошук шляхів усунення потреби. Раз потреба виникла й створює проблеми для людини, то вона починає шукати можливості усунути її: задовольнити, придушити, не зауважувати. Виникає необхідність щось зробити, щось почати.

3 стадія – визначення цілей (напрямку) дії. Людина фіксує, що і якими коштами вона повинна зробити, чого добитися, що одержати для того, щоб усунути потребу. На даній стадії відбувається зв'язування чотирьох моментів:

• що потрібно одержати, щоб усунути потребу;

• що потрібно зробити, щоб одержати те, що бажаю;

• якою мірою я можу добитися того, що бажаю;

• наскільки те, що я можу одержати, може усунути потребу.

 

4 стадія – здійснення дії. На цій стадії людина витрачає зусилля для того, щоб здійснити дії, які в підсумку повинні надати їй можливість одержання чогось, щоб усунути потребу. Оскільки процес роботи впливає на мотивацію, то на цій стадії може відбуватися корегування цілей.

5 стадія – одержання винагороди за здійснення дії. Проробивши певну роботу, людина або безпосередньо одержує те, що вона може використовувати для усунення потреби, або те, що вона може обміняти на бажаний для неї об'єкт. На даній стадії з'ясовується наскільки виконання дій дало бажаний результат. Залежно від цього відбувається або ослаблення, або збереження, або ж посилення мотивації до дії.

6 стадія – усунення потреби. Залежно від ступеня зняття напруги, викликаної потребою, а також від того, викликає усунення потреби ослаблення або посилення мотивації до діяльності, людина або припиняє діяльність до виникнення нової потреби, або продовжує шукати можливості здійснювати дії щодо усунення потреби.

Такий розгляд мотиваційного процесу носить досить умовний характер, тому що в реальному житті немає настільки чіткого розмежування стадій і немає відособлених процесів мотивації. Однак для з'ясування того, як розгортається процес мотивації, яка його логіка й складові частини, така модель може бути прийнятна та корисна для розуміння та вивчення механізму мотивації.

Потреба, на нашу думку, є позитивна характеристика індивіда, що відображає присутність певної форми взаємодії зі світом, конкретної форми активності. У повноті й розмаїтті таких проявів полягає ознака внутрішнього багатства людини. Діалектична єдність потреб і діяльності полягає в наступному: потреби носять активний характер і служать людині спонуканням до діяльності, яка спрямована на задоволення цих потреб. З іншого боку, сама ця діяльність виступає найважливішим чинником формування потреб. Чим вона ширша, тим різноманітніші потреби людини й тим повніше вони задовольняються. Відповідно до уявлень системного підходу, існує загальна закономірність, за якою варіативність елементів системи й сполучень між ними виступає основою для прогресивного розвитку системи в цілому. Виходячи із цього, можна говорити про те, що велика різноманітність індивідуальних потреб, потреб мікро- і макросоціальних спільнот не перешкоджає а сприяє розвитку соціуму та людини зокрема.

Як вже зазначалося, тільки через діяльність можна збагнути глибину і сутність мотиваційного психологічного утворення. Розглянемо більш конкретно цей момент. Фундаментальна характеристика діяльності – це цілепокладання, тобто свідома постановка та реалізація певної мети. Тільки конкретна мета, що людина ставить перед собою, і поєднує в єдине ціле складну структуру регуляторних процесів поведінки особистості. Без такої мети немає й організованої, строго направленої поведінки. Процеси індивідуальної ініціації й реалізації дій, спрямованих на конкретну мету, обумовлюють те, що людина здійснює даний вчинок, а не інший. В цьому і проявляється її мотивація. Вивчення мотиваційних процесів є, по суті справи, вивчення особистості в її дії. Можна сказати, що й ціль діяльності, і програма конкретних дій, або те, до чого повинна вести реалізація програми, є елементами, з яких складається зміст мотиву. Тобто роль мотиву полягає у визначенні мети діяльності й призначеної для її досягнення програми, що створює основу ухвалення рішення про дію. Таким чином, мова йде про дії спрямовані на досягнення заздалегідь запрограмованого результату. Подібна програма може мати як строго вивірений алгоритм, так і може бути позначена лише загалом, конкретизуючись по ходу реалізації. Діяльність мотивована, тобто – спрямована на досягнення мети мотиву. Діяльність складається з окремих функціональних компонентів: сприймання; научіння; відтворення знань, мови чи моторної активності. А вони, в свою чергу, мають власний набутий за життя запас можливостей (умінь, навичок, знань).

Від мотивації залежить те, як і в якому напрямі будуть застосовуватися різні функціональні здібності. Мотивацією також визначається вибір різних варіантів сприймання. Крім того, нею визначається й інтенсивність і наполегливість у здійсненні обраної дії чи досягненні її результатів. У цьому випадку зустрічаємося з проблемою багатогранності впливу мотивації на поведінку та її наслідки. Вихідні умови спрямованої дії (а саме – особливості ситуації) мотивують поведінку особистості. Ця актуалізація усвідомлюється як процес двосторонньої взаємодії між характеристиками ситуації і мотивації об’єкта. Мотивація у цьому випадку обумовлена ситуацією й тому порівняно нетривала. Вважається, що саме вона „запускає” послідовність дій, спрямовує їх на досягнення мети.

Ми підтримуємо думку вчених про те, що структура мотивації поділяється на чотири компоненти стосовно чотирьох основних функцій, які мотивація здійснює в діяльності. Структурними компонентами мотивації є: мотивація ініціації (спонукальної, що ініціює діяльність); мотивація селекції (відповідає за вибір мети); мотивація реалізації (регулює, контролює реалізацію прийнятого наміру та виконання відповідної їй дії); мотивація постреалізації (відповідає за завершення виконання відповідної дії й за перехід від однієї дії до іншої).

Власне, мотивація ініціації – це спонукальна функція діяльності. Механізмом функціонування тут виступає мотиваційно-емоційна оцінка ситуації діяльності, яка є відображенням характеристик ситуації (тобто, неформальна структура ситуації) через предметні характеристики узагальненого мотиву (мотиваційної диспозиції). Аспектами оцінки виступають: мотиваційна значимість ситуації й оцінка суб’єктом власної компетенції в ситуації досягнення. Мотиваційна тенденція, що спонукає й спрямовує діяльність до певної зони конкретизації мотиву, утворюється при інтеграції трьох детермінант: мотиву, мотиваційної значущості ситуації і компетентності.

Мотивація селекції спрямована на висвітлення динамічного процесу вибору мети й залежить від зміни мотиваційної значущості ситуації, в якій цілі задані, причому мотиваційна значущість зростає в ситуації активації і зменшується в ситуації релаксації. Детермінантами, що впливають на вибір мети, є: зміна мотиваційної значущості самої ситуації досягнення; загальна компетентність в ситуації досягнення; почуття конкретної компетенції в певній сфері поставлених завдань.

Мотивація реалізації. В ролі механізмів реалізації виступають: раціональні стратегії (що забезпечують оптимальність прогнозованих дій); різні самоінструкції, тобто – встановлення алгоритму дій і самоналаштування особистості; емоційні самовпливи (створення емоційного піднесення тощо); контроль за розподілом часу (організація власного часу, його оптимізація).

Мотивація постреалізації є порівняльним моментом між передбачуваною та виконаною дією, який дає змогу осмислити відповідність власних дій поставленій меті та їх подальшу корекцію тощо.

Аналізуючи здобутки з дослідження мотивації ми ще раз хочемо наголосити на тому, що мотиваційна сфера особистості є досить динамічним утворенням, що змінюється відповідно до власних диспозицій, уподобань і переконань, впливу ситуаційних чинників і поставлених завдань. А також вона є не лише спонукальним, але й регулюючим компонентом поведінкового акту.