Приклад учителя і формування внутрішньої мотивації

Важливий шлях розвитку внутрішньої мотивації в контексті шкільного навчання полягає у впливі прикладу вчителя. Малоймовірно, що в учнів формується внутрішня мотивація від учителя, котрий не отримує задоволення від змісту і процесу роботи. Діти досить спостережливі і чудово розуміють, як ставиться до своєї справи учитель. І коли вчитель не любить свій предмет, не цікавиться ним, діти відчують це, і цілком ймовірно, що це спонукає їх дійти висновку, що даний предмет позбавлений будь-якого інтересу. Якщо ж учителі демонструють у своїй роботі виключно зовнішню мотивацію, то в учнів може сформуватися установка, що учіння саме по собі нічого не варте і має сенс лише як засіб досягнення інших благ. І дійсно, чому вони повинні любити цей нудний, нецікавий предмет, якщо навіть у вчителя він не викликає ніякого інтересу?

Усі ці питання цілком слушні, оскільки навчання передбачає поряд із передачею знань також і передачу смислів. Значення (інформацію) можна транслювати учням різноманітними способами - за допомогою книг, лекцій тощо. На відміну від цього передача смислів у процесі навчання не можлива без людських переживань і вчинків. Ось тому смисли (на відміну від інформації) може передати лише внутрішньо мотивований учитель, котрий демонструє не лише знання, а й інтерес, емоційне ставлення до свого предмета. На жаль, у школі не так вже й багато вчителів, котрі отримують задоволення від своєї роботи, здатних передати учням своє внутрішньо мотивоване ставлення до знань, до свого предмета, до процесу навчання в цілому. У найближчому соціальному оточенні школярів кількість дорослих-ентузіастів своєї справи також, як правило, вкрай обмежена. Ось тому й не дивно, що формування внутрішньої мотивації відбувається стихійно і дуже повільно. Запитання для самоконтролю

1. Які психологічні особливості зовнішньої та внутрішньої мотивації?

2. Які фактори визначають внутрішню мотивацію?

3. Чому послаблюється внутрішня мотивація під впливом зовнішнього підкріплення?

В чому полягає вплив зворотного зв'язку і оцінки на формування внутрішньої мотивації?

Лекція 3. Теорії і класифікації потреб

Теорія гомеостазу

Теорія потреб К.Гольдштейна

Теорія оптимальної активації

Ієрархічна модель класифікації потреб А. Маслоу

Індивідуалізація способів задоволення потреб

Витіснення одних потреб іншими

 

Динамічними (мотиваційними) чинниками поведінки є своєрідні внутрішні сили організму, які спонукають його до дій. З.Фрейд пояснював динаміку поведінки за допомогою теорії лібідо (енергії сексуального потягу) і перетворень, яких воно зазнає в житті особистості. А. Адлер, на відміну від З.Фрейда, вважав, що поведінку мотивують соціальні фактори, які керуються „прагненням до влади".

В психології існує чимало теорій потреб. Обмеженість багатьох із них полягає в можливості пояснити лише окремі види поведінки і форми мотивації. Розглянемо найбільш відомі й універсальні теорії потреб.

Теорія гомеостазу

Згідно з Камероном, потреба — це стан відхилення від внутрішньої рівноваги, що призводить до напруження і викликає поведінку на відновлення рівноваги.

Гомеостаз (від гр. homoios - подібний, однаковий і statis -стояння, нерухомість) - це здатність за будь-яких обставин підтримувати стабільність внутрішнього середовища, внутрішню рівновагу (наприклад, певну концентрацію деяких речовин чи компонентів). Рівновага ця, однак, унаслідок змін в організмі (обміну речовин) і змін у зовнішньому середовищі (загроза з боку ворогів, коливання температури тощо) часто порушується.

Голод, спрага, потреба в нових враженнях, потреба в емоційному контакті— первинні потреби, задоволення яких важливе для організму. Будь-яке порушення балансу (цукру, води, вражень, інформації та інших необхідних компонентів) призводить до появи відповідної потреби (і спонуки до відновлення рівноваги).

Чим довший час баланс залишається порушеним, тим вищий рівень мотивації і тим сильніше активізується організм. Рівновага ж відновлюється лише після задоволення потреби, а услід за цим зникають спонукання і активація.

Гомеостаз — це підтримання рівноваги, при якій організм не відчуває ніяких потреб. Потреба (і відповідно спонукання до активності) виникає внаслідок відхилення від рівноваги. Гомеостатична поведінка спрямована на ліквідацію напруження шляхом задоволення потреби.

Таким чином, щоб утримувати організм у стані внутрішньої рівноваги (щоб зберегти стабільність внутрішнього середовища), індивід повинен належним чином реагувати на подразники, які порушують рівновагу.

Коли відсутня н організмі звична концентрація цепних речовин (наприклад, алкоголю в організмі алкоголіка), то це спонукає його до відновлення звичного рівня алкоголю (до відновлення внутрішньої рівноваги), тобто до вживання спиртного. Після того як алкоголік вжив певну кількість спиртного внутрішня рівновага відновлюється (тобто забезпечується звична концентрація алкоголю в організмі). Вночі завдяки функціонуванню певних фізіологічних механізмів алкоголь виводиться з організму. Внаслідок цього знову порушується внутрішня рівновага (звична концентрація алкоголю в організмі); знову виникає сильний потяг, який спрямований на відновлення звичного балансу. Коли досягається певний рівень насичення спиртним, то потреба задовольняється і „діяльність алкоголіка" припиняється

В психології проти теорії гомеостазу виступив Олпорт, який вказав, що їй „не вдалося зрозуміти природу істинного потягу, характерною особливістю якого є протидія рівновазі: напруження не зменшується, а підтримується". Розрядка (зменшення) напруження не єдиний спонукальний чинник активності людини. Адже часто індивідуум прагне не до зменшення напруження, не до внутрішньої рівноваги і спокою, а, навпаки, до пошуку нового збудження.

Теорія потреб К.Гольдштейна

На особливу увагу заслуговує концепція К.Гольдштейна, який, спираючись на матеріали вивчення мозкової патології, навів підтвердження того, що прагнення до гомеостазу (тобто внутрішньої рівноваги) не є характеристикою нормального організму, а ознакою патології. Лише при захворюваннях організм прагне будь-що уникнути напруження.

Організм, згідно з теорією Гольдштейна, має постійний середній стан напруження і до цього стану прагне повернутися, як тільки настає відхилення внаслідок дії зовнішніх чи внутрішніх факторів. Таким чином, варто говорити не про розрядку (зменшення) напруження в процесі задоволення потреб, а про його вирівнювання. Вирівнювання напруження є метою дії кожної нормальної, здорової особистості. Розвиток (інтелектуальний, духовний), накопичення життєвого досвіду —це не що інше, як прагнення до збалансування напруження. Потреба, згідно з цією теорією, це стан нестачі, який проявляється у відхиленні напруження від середнього рівня. Цю нестачу особистість прагне ліквідувати.