Природа і функції психологічного захисту

В ранній концептуальній схемі З. Фрейда механізми захисту виступали як засоби розв'язання конфлікту між свідомим і несвідомим, як способи спрямування сексуальної, інстинктивної енергії (лібідо) в соціальне бажані форми активності.

Згодом у зв'язку зі зростанням інтересу до соціальних детермінант особистості, Фрейд більше уваги приділяє „принципу реальності" і його ролі в розвитку особистості.

Виходячи із розробленої ним у той час структури особистості (Id, Ego, Super-Ego), психологічний захист розглядається як основна функція Ego в інтеграції та адаптації особистості. В ситуації вимог реальності, коли задоволення потреб Id є неможливим, Ego використовує спеціальні механізми затримки і контролю потягів - витіснення, заміщення тощо.

Загроза цілісності особистості може надходити також із інстанції Super-Ego, яка являє собою систему засвоєних (прийнятих особистістю як власні стандарти) соціальних норм і заборон. Super-Ego не дозволяє задоволенню інстинктивних бажань і потягів, які виходять з інстанції Id, включаючи в дію механізми психологічного захисту з метою зняття конфлікту і напруження.

Всі способи захисту слугують меті — допомогти Ego в його боротьбі з інстинктивним життям. Однієї лише боротьби конфліктуючих імпульсів уже достатньо для того, щоб включити захисні механізми.

Психоаналітичне дослідження проблеми захисту розвивалося таким шляхом: почавшись з аналізу конфліктів між Id та утворенням Ego, перейшло потім до боротьби між Ego і Super-Ego, після чого звернулось до вивчення конфліктів між Ego і зовнішнім світом. У всіх цих конфліктах Ego індивіда прагне відкинути частину свого власного Id (А. Фрейд, 1993).

Механізми психологічного захисту спрямовані на те, щоб забезпечити безпеку Ego і захистити його від переживання незадоволення. Однак Ego захищається не тільки від незадоволення, яке виходить від Id, а й від загроз зовнішнього світу і власної інстанції Super-Ego. Небезпека, яка загрожує Ego (втрата цілісності) існує як з боку інстинктивних потягів, так і з зовнішнього світу.

З.Фрейд писав, що захисні механізми вроджені, включаються в дію в екстремальних ситуаціях і виконують функцію „зняття внутрішнього конфлікту". Згідно з А.Фрейд, Ego і механізми психологічного захисту розвиваються. Процес розвитку Ego полягає у формуванні все більш досконалих способів захисту від зовнішніх і внутрішніх конфліктів; таким чином знижується рівень тривожності, зникає суб'єктивне почуття дискомфорту, яке заважає процесу адаптації. Більш досконалим механізмам психологічного захисту відповідає більша зрілість особистості і більш ефективна її адаптація.

Механізми психологічного захисту формуються в дитинстві; їх індивідуальний набір залежить від стосунків дитини з батьками, а саме від зразків, моделей захисного реагування дорослих.

Таким чином, А.Фрейд вносить суттєві корективи в попередню концепцію:

1) акцентується роль механізмів захисту в розв'язанні зовнішніх, тобто соціогенних конфліктів;

2) механізми психологічного захисту розглядаються як продукти розвитку;

3) набір захисних механізмів індивідуальний і характеризує рівень адаптованості особистості.

Кожна особистість характеризується індивідуальною комбінацією прийомів (індивідуальним набором захисних механізмів), які дають змогу подолати труднощі в розв'язанні зовнішніх і внутрішніх конфліктів. Кожна людина навчається по-своєму долати труднощі й перешкоди, вирішувати внутрішньоособистісні проблеми і конфлікти. Способи захисту, які допомогли один раз, можуть знову і знову використовуватись в аналогічних ситуаціях, усе сильніше фіксуються в особистості. Деякі люди продовжують захищати себе навііть за таких обставин, коли це зовсім недоцільно, коли обставини не вимагають цього. Для інших характерно, що натрапляючи на протидію, вони вдаються до фантазування.

Таким чином, набір захисних механізмів — індивідуальний і характеризує здатність людини адаптуватися в соціумі.