Теорія оптимальної активації

Критичні зауваження щодо теорії гомеостазу спонукали розробляти концепцію, котра дала б змогу пояснити, чому наш організм інколи прагне знизити рівень активації, а часом прагне підсилити її, коли вона занадто слабка (для того, щоб підтримувати достатній психічний тонус).

Така теорія була запропонована у 50-ті роки психологами Даффі і Хеббом. Згідно з нею, організм прагне підтримувати оптимальний рівень активації, котрий дає йому можливість функціонувати найефективніше. Цей рівень не відповідає абсолютному нулю, як не було в теорії гомеостазу, а залежить від фізіологічного і психологічного стану індивіда на даний момент.

Таким чином, одні люди потребують надходження більш інтенсивної стимуляції, ніж інші, які здатні витримувати лише обмежену кількість стимулів.

Ця потреба в стимулах змінюється також залежно від психічного стану людини. Оптимальний рівень активації під час сну чи в стані замріяності, звичайно ж відрізняється від рівня активації, оптимального для людини, яка знаходиться в стані творчого натхнення.

Поведінка індивідуума буде тим ефективнішою, чим ближчим буде рівень його активації до деякого оптимуму (він не повинен бути ні занадто низьким, ні занадто високим).

Дослідження феномени сенсорної ізоляції (відсутності сенсорних стимулів, наприклад, під час тривалого перебування в затемненому приміщенні) свідчить: відсутність стимуляції спричиняє серії короткочасних психічних розладів організму, позбавляє його будь-якої можливості самоконтролю і контролю над оточенням. Зрозуміло, що прихильники теорії оптимальної активації вбачають у цьому приклад такої ситуації, яку організм прагне уникати.

Ієрархічна модель класифікації потреб А. Маслоу

У наш час існує багато найрізноманітніших класифікацій потреб. У глибинних концепціях Фрейда й Адлера усі потреби людини виводилися з однієї, первинної і основної (наприклад, із сексуальної або „прагнення до влади"). Інші дослідники пропонують довгий список потреб, котрий охоплює майже всі відомі види поведінки. Усі ці теорії мали за мету пошук генетичне первинних потреб, до яких можна було б звести всі чинники, які динамізують (спонукають) поведінку людини.

Недоліки багатьох класифікацій потреб:

1. Усі вони обмежуються лише констатацією наявності певної кількості основних (базових) потреб особистості.

2. Потреби при цьому ставляться на один щабель, відсутні ієрархія потреб, взаємозв'язки між ними.

3. Не виділяються закономірності задоволення та розвитку потреб.

З іншої методологічної позиції виходив А.Маслоу, який запропонував своєрідну ієрархічну модель класифікації потреб.

 

 

Рис. 1. Ієрархічна піраміда потреб

Оригінальну модель А. Маслоу доповнено рівнем когнітивних і естетичних потреб

 

А. Маслоу — один із представників гуманістичної психології. Гуманістична психологія, прагнучи звільнитися від обмеженості біхевіористичного і психоаналітичного підходів, ставить у центр вивчення особистості питання ціннісних орієнтацій і сенсу життя. Цей напрям визнає особистість як цілісну унікальну систему, котра являє собою відкриту можливість самоактуалізації. Біхевіоризм і фрейдизм акцентували увагу на залежності особистості від її минулого, тоді як головне в ній, згідно з положеннями гуманістичної психології, - орієнтація на майбутнє, спрямованість до вільної реалізації своїх можливостей, особливо творчих.

Класифікація потреб А. Маслоу суттєво відрізняється від інших класифікацій. По-перше, Маслоу розмежовує не окремі потреби, а цілі їх групи. По-друге, ці групи впорядковані у ціннісній ієрархії відповідно їх ролі в розвитку особистості. Таким чином, існує ієрархія різних потреб - від найпримітивніших до найбільш витончених потреб вищих рівнів.

Фізіологічні потреби (їсти, пити, спати і т. п.), без задоволення яких ніщо інше не можливе, завжди виступають на перший план і лежать в основі ієрархії потреб. Далі, над фізіологічними, знаходиться потреба в безпеці (фізіологічній і психологічній), її задоволення створює можливість для розвитку потреби в емоційних контактах (потреби у доброму ставленні, в єднанні, в належності до деякої групи, потреби в коханні). Коли задоволені потреби трьох нижчих рівнів, то актуалізується потреба у самоповазі (у схваленні, визнанні, компетентності, досягненнях). Задоволення цієї потреби сприяє актуалізації когнітивних (пізнавальних) і естетичних потреб (прагнення відмовитись від рутини, випробувати щось нове). Лише коли задоволені всі інші потреби, виникає потреба у самореалізації (самоактуалізації).

Самоактуалізація — прагнення людини якомога повніше виявити, розвинути і реалізувати свої можливості, прагнення особистості бути тим, ким вона може бути. Згідно з А.Маслоу, якщо індивід не займається тим, до чого він схильний, то виникає незадоволення, неспокій, тривога. Щоб бути у згоді з самим собою, музикант повинен створювати музику, художник - малювати, поет — писати вірші. Людина зобов'язана виконати свою місію, використовуючи всі свої можливості і здібності.

За Маслоу, потреба в самоактуалізації виникає лише у здорових людей, у невротиків— ні. Невротики позбавлені цієї потреби, і, власне, невроз виникає саме у тих людей, у яких немає з певних причин цієї потреби. Іншими словами, людина повинна реалізувати те, що в ній закладено. Якщо людина цього не робить, якщо умови життя заважають цій реалізації, то можливий внутрішній конфлікт, який здатний викликати невроз. Власне, незадоволеність самореалізацією і породжує неврози. Навіть якщо всі інші потреби задовольняються, крім потреби в самоактуалізації (коли індивід не займається тим, до чого він схильний, тим, у чому він вбачає своє покликання), то людина відчуває неспокій, тривогу, незадоволення, тобто з'являються невротичні симптоми.

Основна ідея класифікації А.Маслоу — принцип відносного пріоритету актуалізації потреб, згідно з яким перш ніж активізуються (і почнуть визначати поведінку) потреби більш високих рівнів, повинні бути задоволені потреби нижчих рівнів. Адже очевидно, що смертельно голодна людина не прагне „чим-небудь зайнятися" і ще менше вона прагне зайнятися такою діяльністю, в якій можливо було б проявити свою компетентність і самореалізуватися. Думки і дії голодної людини спрямовані насамперед на пошуки їжі. Самоактуалізація (за А.Маслоу) може стати мотивом поведінки лише тоді, коли задоволені всі інші потреби. У разі конфлікту між потребами різних ієрархічних рівнів перемагає потреба нижчого рівня.

Але відносний пріоритет (перевага) тимчасово незадоволених потреб нижчого рівня не обов'язково повинен переривати і блокувати самоактуалізацію. Самоактуалізація може стати відносно незалежною від задоволення потреб нижчих ієрархічних рівнів (тобто потреба в самоактуалізації може виникати і тоді, коли тимчасово не задоволені потреби нижчих рівнів).

З точки зору вікової психології дана ієрархія потреб відповідає послідовності їх прояву в процесі розвитку дитини. Для немовлят на першому місці стоїть задоволення фізіологічних потреб. Далі в процесі індивідуального розвитку для дітей дошкільного віку актуальною стає безпека, потім — соціальні контакти і самоповага. Лише в підлітковому віці набувають значення деякі аспекти самоактуалізації, які в кращому разі можуть бути реалізовані у більш пізньому віці.

У своїх дослідженнях Маслоу спирався на біографічний матеріал видатних людей, яким, на думку вченого, притаманні такі риси як орієнтація на реальність, спонтанність, ділова спрямованість, незалежність, оптимізм, творча установка.

Відмінності між вищими і нижчими потребами.

А. Маслоу наводить такі відмінності між потребами вищих і нижчих рівнів.

1. Вищі потреби виникають пізніше.

2. Чим вищий рівень потреби, тим менш вона важлива для виживання, тим далі може відкладатися її задоволення і тим легше від неї на деякий час звільнитися.

3. Функціонування на вищих щаблях розвитку (на високому рівні потреб) означає більш високу біологічну ефективність (менше хвороб, чудовий сон, апетит і т. п.)

4. Вищі потреби суб'єктивно сприймаються як менш важливі.

5. Задоволення потреб вищих рівнів частіше має своїм результатом здійснення бажань і розвиток особистості, частіше приносить щастя, радість і збагачує внутрішній світ.