Невротичне прагнення до влади в теорії К. Хорні

Відчуття влади, на думку К.Хорні, може виникнути у нормальної людини в результаті реалізації (або усвідомлення) своїх здібностей і сили, її прагнення до влади може викликатися також політичними, сімейними обставинами, ідеєю тощо. Однак невротичне прагнення до влади, як стверджує Хорні, виникає з тривожності, ненависті та відчуття власної меншовартості. Тобто нормальне прагнення до влади виникає з відчуття сили, а невротичне - зі слабкості.

Культура, соціальне оточення істотно впливають на розвиток прагнення до влади. Та обставина, що невротики у нашій європейській культурі прагнуть до влади як засобу заспокоєння, пояснюється тим, що у нашому соціумі влада та престиж можуть дати почуття безпеки. Таке прагнення до домінування розвивається тоді, коли кохання, любов та афіліація не знімають тривожності, коли на шляху потреби в коханні (любові) виникають значні перешкоди і труднощі.

Прагнення до влади служить захистом від безпорадності, котра є чи не найголовнішим елементом тривожності. Невротик не може змиритися зі своєю безпорадністю і слабкістю. Він намагається уникати ситуацій, які нормальна людина вважає за звичайні (наприклад, керівництво, пораду чи допомогу інших людей, залежність від людей або від обставин). Чим сильніше невротик відчуває пригніченість своїми внутрішніми заборонами, тим менше він здатний до самоствердження. Чим слабшим він себе відчуває, тим з більшою тривожністю йому доводиться уникати всього, що може "засвітити" (виявити) його слабкість.

Невротичне прагнення до влади служить захистом від відчуття своєї слабкості й безпорадності. Невротик розвиває ідеал сили, який підтримує його віру у власну силу й спроможність подолати будь-які труднощі й обставини. Для нього слабкість - це не лише небезпека, але й ганьба. Він поділяє людей на сильних і слабких, захоплюється першими і зневажає других. Зневага до всіх, хто слабший за нього, хто погоджується з ним, хто поступається йому, - найхарактерніша риса невротичної особистості. Невротик також з презирством ставиться до слабкості в собі. Він не схильний визнавати власної слабкості, прагне будь-що приховати її.

Важливою рисою невротичної особистості є її прагнення нікому й ніколи не поступатися і не здаватися. Погодитися з думкою іншої людини або прийняти пораду сприймається як слабкість. Часом вони впадають в іншу крайність і лише з одного остраху поступитися вдаються до протилежного. Невротик вимагає, щоб світ пристосовувався до нього, замість того, щоб самому пристосовуватись до світу. Така невротична установка негативно впливає на емоційні стосунки з іншими людьми. Кохання (любов) передбачають, що людина поступається іншій людині. Чим меншою мірою індивідуум здатний на таку "капітуляцію" (поступку), тим гіршими будуть його стосунки з коханою (коханим).

Іншою невротичною установкою є прагнення наполягати на своєму. Невротика постійно дратує небажання інших робити те, що він від них очікує. Якщо чоловік чи коханець не виправдовує очікувань невротичної жінки (наприклад, коли він спізнюється, не телефонує тощо), вона відчуває, що її не люблять. Замість того, щоб визнати, що вона гнівається, тому що інша людина не підкорилася її бажанням, вона пояснює (сприймає) цю ситуацію як ознаку своєї непотрібності. У неї виникає почуття, що її не люблять.

К.Хорні зауважує такий цікавий факт: невротична дівчина не може кохати "слабкого" чоловіка, оскільки відчуває зневагу до будь-якої слабкості. Але вона також не ладить із "сильним" чоловіком, адже прагне диктувати йому свою волю. Отже, людина, котра могла б її повністю задовольнити, повинна бути надзвичайно сильним героєм і водночас бути настільки слабкою (або демонструвати свою слабкість), щоб з готовністю виконувати усі її бажання.

Додатковою особливістю, що виникає як наслідок нав'язливого бажання домінувати, є нездатність людини встановлювати рівноправні стосунки з іншими людьми. Якщо вона не стає лідером, то почуває себе залежною, безпорадною і "втраченою".

Теорія влади Е.Фромма

На противагу К.Хорні, яка основну причину невротичного прагнення людини до влади вбачала у тривозі та бажанні ЇЇ позбутися шляхом домінування над іншими, Еріх Фромм мотивацію до влади виводив із прагнення індивідуума уникнути ізоляції, самотності. Суб'єкт влади (садист), згідно з Фроммом, повністю залежить від слабкої людини, котрою володіє. Садисту потрібна людина, яка йому належить, оскільки його власне відчуття сили ґрунтується на тому, що він може кимось володіти, керувати. Ця залежність, як правило, є цілком неусвідомлюваною. Так, наприклад, чоловік може знущатися над своєю дружиною - і при цьому щодня повторювати їй, що вона може в будь-який момент піти. Але коли жінка справді вирішить залишити його, то він буде у відчаї і прагнутиме будь-що утримати її. Як стверджує Е.Фромм, він не може жити без неї або когось іншого, хто був би безпомічною іграшкою в його руках. Садист, на думку вченого, "любить" тих, над ким відчуває владу, оскільки без них він не зміг би задовольнити цю свою потребу. Прагнення до влади (садистичне прагнення) допомагає індивідууму уникнути почуття самотності й безсилля. Такі люди переповнені страхом самотності й почуттям меншовартості. Це відчуття замасковане компенсаторним прагненням до влади і почуттям власної переваги над іншими людьми. Індивідуум відчуває себе самотнім у чужому і ворожому світі. Влада і садизм, надаючи йому впевненості, єднаючи його з іншими людьми, допомагають йому позбутися самотності та соціальної ізоляції. На думку Фромма, прагнення до влади зумовлюється не силою, а слабкістю, нездатністю особистості вистояти самому і жити своєю силою. Прагнення до влади - це спроба набути відчуття сили тоді, коли справжньої сили не вистачає. Влада і сила - це зовсім різні поняття. Можна бути сильним і не прагнути до влади. Але можна відчувати власне безсилля і компенсаторне прагнути до влади. Відчуття власної слабкості, імпотенція (не тільки стосовно сексуальної сфери, а в широкому значенні цього слова), викликає садистське прагнення до панування. І навпаки, коли індивідуум відчуває свою силу і здатність реалізувати власні можливості, панування над іншими людьми йому не потрібно і він не прагне до влади.

Е.Фромм запропонував поняття "авторитарний характер". Людина з таким характером захоплюється владою і хоче підкорятися, але в той же час вона сама прагне бути владою, щоб інші підпорядковувалися їй. Така людина поділяє усіх інших на сильних і слабких. Сила автоматично викликає її любов і готовність підкорятися. Сила приваблює її сама по собі, тому, що вона - сила. І навпаки, слабкі індивідууми та організації автоматично викликають зневагу й презирство. Один лише вигляд слабкої людини викликає бажання напасти, принизити, подавити. Інший суб'єкт може жахатися лише думки напасти на слабшого, принизити людину, але авторитарна особистість відчуває тим більшу злість і прагнення принизити, чим слабшою, більш безпомічною є жертва.

Розглянемо прагнення деяких людей чинити опір владі та відкидати будь-який вплив "згори". Така людина постійно бунтує проти будь-якої влади, навіть проти тієї, що діє в її інтересах і не вживає репресивних заходів. Інколи ставлення до влади роздвоюється: люди можуть боротися проти однієї системи влади (особливо коли вони розчаровані її недостатньою силою), і в той же час підкорятися іншій системі, яка за рахунок своєї більшої сили та більших обіцянок може задовольнити їхні мазохістичні бажання.

Запитання для самоконтролю

1. Що таке інструментальна та внутрішня мотивація влади?

2. Як пояснити зростання прагнення до влади внаслідок її реалізації?

3. Що таке ерозія влади?

4. Які існують джерела (засоби) влади?

5. Як співвіднести невротичне прагнення до влади в теорії К.Хорні з теорією влади Е. Фромма?

 

2.Категорії динаміки поведінки  у структурі потреб, активності поведінки і способу життя (за Х.Томом).

1. Спокій – активність. У способі життя і поведінці людей є періоди відносного спокою і періоди активності. Важливе усвідомлення і пошук оптимального співвідношення.

2. Одноманітність - різноманітність. Йдеться про співвідношення у способі життя повторюваних дій, операцій, видів діяльності, а також потреб, мотивів, інтересів тощо, і різноманітних  змін, їх частоти, напрямків і форм. Це співвідношення залежить від життєвої ситуації людини, в також – від типу темпераменту, характерологічних особливостей, спрямованості.

3. Залежність – незалежність. Йдеться про співвідношення у способі життя рамок зовнішніх обставин, наприклад, розпорядок дня, режим і зміст роботи   (бухгалтер, економіст) і  незалежних, вільних від заданого ритму фрагментів життя, де є місце ініціативі самої людини, її вільній активності творчості.

4. Ступінь пристрасності, В життєвій позиції людини можна виявити міру віддаленості, ізольованості, емоційної байдужості до життєвої соціальної ситуації чи її елементів або, навпаки, емоційний зв’язок, зацікавленість залученість, пристрасність. Це може проявлятись у стосунках з людьми чи у діяльності і є важливою характеристикою, що пов’язана із адаптаційною ефективністю людини. 

5.Неузгодженість – зрівноваженість (узгодженість) можливостей, здібностей  людини з її життєвими цілями, метою, наскільки останні є реалістичними і можливими для досягнення. Таке явище виражається  ступенем розриву між метою і можливостями людини і характеризується реалістичністю чи фантастичністю життєвої позиції в структурі способу життя людини.

6. Негативна чи позитивна емоційна тональність людини -   це частота та інтенсивність  почуттів задоволеності чи незадоволеності життєвими подіями, плином життя в цілому, що важливо вміти усвідомлювати і, по можливості, корегувати.

7.Замкнутість - відкритість стосується того, наскільки у людини є відчуття вимог ситуації, своєї ролі у ній, готовність до контакту чи відчуженість, чи є готовність швидко пристосовується  до будь-якої ролі. (Активного доля веде, а пасивного-волочить).

8.Менша або більша тематизація ( усвідомленість і осмисленість життєвої позиції), яку можна розглядати як наявність або відсутність чіткої я-концепції, системи життєвих цінностей,  достатньої диференційованості у відображенні світу і самого себе.

 

Фундаментальні тематики потреб і мотивації поведінки, що визначають спосіб життя ( за Х.Томом ).

Для розуміння сутності способу життя важливо засвоїти інформацію про сім фундаментальних тематик мотивації за Х. Томом: По суті, йдеться про три полярні шкали, на полюсах яких знаходяться зазначені нижче тематики потреб, поєднані по дві як полярні, при цьому 1- а і 2-а тематики умовно можна об’єднати в одну.

1.Регулятивна, пов’язана з мотивацією поведінки, спрямовану на збереження гомеостатичної рівноваги, по суті, рівноваги стосунків з середовищем.

2.Антицепаційна тематика, пов’язана з попередньою, тільки стосується мотивації поведінки, спрямованої на передбачення можливих порушень рівноваги у стосунках з середовищем, прагнення до профілактичного зняття потенційного майбутнього порушення гомеостазу.

3.Тематика активації тенденції до змін, прагнення до активності, діяльності, повноти життя.

4. Тематика прагнення диференціації себе від інших прагнення соціального виділення, влади, престижу тощо.

5. Тематика соціальної інтеграції  – прагнення до розширення соціальних  зв’язків, потреба мати широкі соціальні контакти, бути серед інших.

6. Креативна тематика - прагнення до творчого само здійснення, прагнення порушити  стереотипи,  бути не як всі.

7. Нормативна тематика - прагнення дотримуватися норм і правил, бути як всі, оскільки одним з базисних страхів - є страх соціального несхвалення.

   Працюючи з клієнтами, дуже важливо розуміти соціально-економічні, соціально-психологічні, суб’єктивно-емпіричні та інші засади організації способу життя, оскільки, в тій чи іншій мірі, психологічна робота і допомога стосується впливу та корекції усього способу життя людини. У певній мірі, це дещо розширене уявлення щодо завдань психологічної допомоги, однак обізнаність у глибинних мотиваційно-поведінкових аспектах способу життя може сприяти корегуванню останнього у конструктивному напрямку.