Світова економічна криза 1929-1933 рр.

В кінці 1920-х рр. в економіці США спостерігався стрімкий ріст продуктивності праці і реальних доходів американців. Хоча вже в середині 20-х рр. наступив період стабілізації із поступовим скороченням. В цей період мільйони американців скуповували акції компаній із розрахунком швидкого підвищення їх вартості. Біржові спекуляції підбадьорювались бізнесменами, політиками, а також брокерськими конторами. Завдяки спекулятивним очікуванням вартість цінних паперів постійно зростала, що в загальному підсумку вилилося в драматичну подію.

Світова економічна криза (1929-1933 рр.) розпочалась в США і охопила все світове господарство. Криза розпочалась в Нью-Йорку з краху на фондовій біржі[332]. Спекулянти почали швидко скидати акції, коли стало відомо, що в ряді галузей починається циклічний спад, викликаний головним чином перевиробництвом автомобільної промисловості. Падіння курсу акцій моментально зробило бідними 20 млн. американців, зруйнувало банківську систему (банки, надавали кредити під акції), збанкрутували промислові і сільські господарства. Наслідком цього стало:

- спад виробництва, безробіття та падіння зарплат;

- криза недоспоживання (через зменшення доходів);

- значне зростання банкрутств банків повністю підірвало довіру до банківської системи серед населення, почалось масове вилучення вкладів із банків з одночасним обміном їх на золото;

- дефляція (відтік грошей та падіння цін), скорочення внутрішнього попиту.

Всі ці явища ввели економіку в „зачароване коло”: втрата доходів вела до зменшення попиту, а це – до зменшення виробництва. Посиленню кризової ситуації ще сприяла економічна політика президента США Герберта Гувера, зокрема: догматизація економічного лібералізму[333]; введення „сухого закону”, з метою збільшення попиту на промислові та с/г товари, а натомість посилилось пияцтво, пауперизм тощо.

Таким чином, світова економічна криза розвіяла той факт, що ринкова економіка здатна до саморегулювання (відтоді економічний лібералізм зник в чистому вигляді, постійно розмішуючись державним втручанням).

Що стосується інших країн, то їхні економічні кризи були наслідком післявоєнної розрухи та залежності економік від інвестицій, промислових і сільськогосподарських товарів США.

Єдиною країною, яку не зачепила “Велика депресія” був СРСР. Цьому сприяла індустріалізація країни (успішне виконання перших п’ятирічок) і колективізація сільського господарства, корінні зміни в духовній сфері, що утвердило соціалістичний устрій та швидкий розвиток економіки СРСР.

Новий президент США, Франклін Делано Рузвельт, подолав економічну кризу, запровадивши нову економічну політику, що ґрунтувалась на вченні Дж. М. Кейнса. Цей комплекс реформ, здійснених протягом 1933-1938 рр., назвали „Новий курс” (New Deal) Рузвельта.

Суть: впровадження державного регулювання в усі сфери економіки (до цього часу держава втручалась здебільшого тільки у транспортну сферу), за допомогою вбудованих стабілізаторів кредитно-грошової та бюджетно-фінансової систем. Перші закони Нового курсу повинні були повернути втрачену довіру населення до уряду, підтримати національну валюту і економіку в цілому, щоб зупинити падіння цін.

Основні реформи:

- Оздоровлення банківської і фінансової сфери: заборона продажу, користування та вивозу золота за кордон[334]; ліквідація слабких банків, скасування розміну грошей на золото та сприяння сильним банкам[335]; державна закупівля золота[336] та срібла[337], девальвація[338] долара, політика дешевих грошей[339], що в сукупності призвело до масового інвестування, кредитування[340] та споживання.

- Організація суспільних робіт за державним наймом – безробіття істотно знизилось завдяки державній програмі інфраструктурної[341] відбудови (будівництво автодоріг, жилих кварталів, портів, вокзалів, водогонів тощо).

- Аграрна політика щодо припинення розорення дрібних фермерів – для подолання кризи перевиробництва застосовувалися обмеження щодо виробництва с/г продукції. Держава надавала компенсації за скорочення обсягів с/г виробництва та пільгові кредити фермерам. Результат: зростання цін на с/г товари та збільшення прибутковості аграрної сфери.

- Промисловість. В 1933 р. було прийнято закон про відновлення промисловості, за яким монополії під контролем держави встановлювали кодекси “чесної конкуренції” (нормативи обсягів сировини і виробництва продукції, ціни на товари і зарплату), які б забезпечили робітникам засоби для існування та запобігли зупинці виробництва.

- Організація наповнення державного бюджету: підвищення мита, зниження податків, підвищення акцизів на горілчані вироби (відміна „сухого закону”), зниження зарплат службовцям і пенсій військовим.

- Соціальна політика: заборона працювати особам молодше 16 років; введення мінімальної тижневої зарплати ($12); восьмигодинного робочого дня; закону “Про соціальне страхування”: введення допомоги по безробіттю ($11 в тиждень) і по старості, обов’язковий пенсійний вік (65 р.); та закону „Про профспілки”[342]. Результат: масова перекваліфікація та трудове заповнення галузей, необхідних для держави.

Таким чином за один рік стан економіки досяг додепресивного рівня. Вперше в мирних умовах держава відіграла роль регулятора економіки.