Економічні вчення Давида Рікардо

Рікардо (1772-1823 рр.) - ідеолог промислової буржуазії (виступав проти «хлібних законів»[164], прийнятих англійським парламентом, суть яких полягала в забороні ввозу дешевого зерна, оскільки в цьому випадку ціни в середині країни спадуть, а значить і рента знизиться, чого зовсім не хотілося лендлордам).

Вчення Рікардо викладені в його основній праці«Засади політичної економії та оподаткування» (1817р.), де:

- головним завданням політекономії вважає визначення законів, що керують розподілом доходів між класами суспільства;

- оголошує, як і Сміт, ідею «природного порядку», «економічного лібералізму», «трудової теорії вартості», додатково додаючи вартість яка визначається рідкісністю товарів (картини, рідкісні книги, статуї, ін.).

Вирішення протиріччя трудової теорії вартості, а саме виправдання прибутків капіталістів в умовах еквівалентного обміну, пропонує в рамках своєї теорії розподілу доходів. Зауважуючи, що нееквівалентний обмін виявляється «законним» внаслідок мальтусівської теорії народонаселення, тобто чим більше населення, тим меншу зарплату пропонує капіталіст. Відповідно, зарплата у Рікардо визначається під дією попиту і пропозиції.

Рікардіанська теорія розподілу доходів твердить про протилежну спрямованість руху різних доходів, а саме:

1. Зарплата – має тенденцію до зростання: внаслідок швидкого зростання кількості населення та стійкої пропозиції праці на ринку, вона хоч і наближена до мінімального рівня, та завдяки збільшенню потреби зростаючого населення у сільськогосподарській продукції та спадній родючості землі [165], ціни на сільськогосподарську продукцію будуть підвищуватись, а це призведе до зростання прожиткового мінімуму і зрештою, до збільшення зарплати.

2. Рента – має тенденцію до зростання внаслідок:

- спадної родючості ґрунту («чим скупішою стає земля, тим більшу ціну вона вимагає за свою роботу», тобто - тим вище ціни на с/г продукти), а значить рента росте через постійно зростаючий попит на продукти аграрної сфери, викликаний спадною урожайністю та вичерпанням надр;

- мальтусівської теорії народонаселення, за якою населення збільшується в геометричній прогресії,а продукти, необхідні для його життєдіяльності, тільки в арифметичній; відповідно на Землі завжди буде незадоволений попит на продукти аграрної сфери.

Розглядав ренту, як частину продукту землі, яка сплачується землевласнику, як вільний дар природи, результат її праці. Оскільки всі земельні ділянки диференційовані за своєю якістю, то земля на середніх і кращих ділянках сприяє продуктивності праці, внаслідок чого утворюється надлишок над середнім прибутком, який привласнюється землевласником як диференціальна рента. На гірших землях диференціальна рента не утворюється.

3. Прибуток – має тенденцію до спадання внаслідок зростання зарплати і ренти, що в свою чергу веде до стагнації капіталістичного виробництва.

Щодо теорії вартості, Рікардо, на відміну від Сміта, відстоював лише однофакторне – трудове походження вартості, визнаючи цей факт «абсолютним і загальним законом». Визначивши вартість працею, він наголошує, що величина вартості товару залежить не від фактично затраченої праці окремого робітника, а від праці, необхідної для виробництва товару за найгірших умов (таке розмежування індивідуальної і суспільно-необхідної праці лягло в основу подальшого дослідження механізму дії закону вартості, зокрема у дослідженнях К. Маркса). Зазначає, що на ціноутворення впливає попит і пропозиція, але цей вплив має тимчасовий характер, а тому здебільшого ціна визначається витратами виробництва (працею і капіталом). Так виникло положення класичної політекономії, за яким ціна товару у короткостроковому періоді визначається попитом і пропозицією, а в довгостроковому – витратами виробництва.

Багатство визначає як сукупність споживчих вартостей (корисностей).

Грошам відводив функції міри вартості та засобу обігу. Ґрунтуючись на теорії автоматичного регулювання платіжних балансів (створеної ще філософом і економістом Девідом Юмом), був прихильником кількісної теорії грошей, згідно з якою внутрішні ціни на товари залежать від кількості грошей, що перебувають в обігу, на основі якої зробив відкриття законів, що управляють обігом товарів і грошей у міжнародних економічних відносинах:

1. Гроші як товари при зменшенні своєї вартості (в умовах невідповідного збільшення їх кількості) зумовлюють необхідність зростання зарплати, а це веде до зростання цін.

2. Гроші як загальний засіб обміну між країнами, розподіляючись між ними, змінюють свої пропорції з кожним удосконаленням чи утрудненням виробництва благ для все зростаючого населення. Наприклад, якщо в країні виявляється багато грошей (внаслідок її активної торгівлі), то ціни на товари ростуть, отже в цю країну вигідно імпортувати товари. Перевага імпорту над експортом веде до дефіциту торгового балансу та відтоку золота з країни та зниження цін на товари. Таким чином імпорт скорочується, дефіцит торгового балансу зникає і платіжний баланс врівноважується.

Вирішальним чинником поділу капіталу на основний і оборотний вважав швидкість зношення. Довів, що капітал здатний переміщуватися від однієї галузі до іншої внаслідок нерівномірності прибутку на вкладених капітал – тим самим розкрив механізм міжгалузевої конкуренції капіталів.

Перевиробництво, як і економічні кризи, заперечував і пов’язував із прорахунками підприємців.

Проблеми реалізації суспільного продукту та їх вирішення у баченні Рікардо

Вслід за Смітом, Рікардо довів доцільність міжнародної торгівлі і у випадку відсутності абсолютних переваг, запропонувавши закон порівняльних переваг, який гласить: «країна повинна спеціалізуватися на виробництві певного товару та експортувати його, якщо відмінність між витратами виробництва даного товару і вищими витратами виробництва інших товарів більша, ніж в інших країнах».

Цю проблему Рікардо вирішував з позиції двох принципів: трудової теорії вартості та концепції «фритредерства» (вільної торгівлі у сфері міжнародних відносин).

Порівнюючи виробництво одних і тих самих товарів в різних країнах, Рікардо розробив теорію порівняльних витрат (в таблиці вказані витрати на виробництво одиниці продукції, в годинах):

Країни	вино	сукно
Англія	120	100
Португалія	80	90

Як видно, Португалія має абсолютні переваги, але виробництво вина в Англії в 1,5 рази дорожче, ніж сукна - в 1,1 рази. Цей більший виграш Португалії по вину і менший програш Англії по сукну і є порівняльними перевагами. Відповідно до них і буде відбуватися спеціалізація:

 - якщо Англія відмовиться від виробництва вина, а замість цього буде виробляти сукно, то економія витрат складе: 220-100-100=20 годин;

 - якщо Португалія відмовиться від виробництва сукна, а замість цього буде виробляти вино, то економія витрат складе: 170-80-80 = 10 годин.

Висновок: обидві країни заощаджують працю і виграють від міжнародної торгівлі.

Теорія міжнародного розподілу праці Рікардо була єдиною на протязі багатьох років. Нова модель була створена лише в 30-х роках ХХ ст. шведськими економістами Елі Хекшером та Бертелем Оліном, відповідно до якої країни експортуватимуть ті товари, виробництво яких вимагає значних затрат відносно надлишкових ресурсів, а імпортуватимуть ті, у виробництві яких потрібно інтенсивно застосовувати відносно дефіцитні ресурси. Отже експортуються відносно надлишкові фактори, а імпортуються - дефіцитні. Ця теорія передбачала спеціалізацію країн у зовнішній торгівлі, виходячи із співвідношення витрат на створення продукції між двома факторами виробництва (праці та капіталу), оскільки є країни, які забезпечені більше капіталом, а є такі, що мають надлишок трудових ресурсів.

Нині, крім моделі Хекшера-Оліна, основоположною у теорії міжнародної торгівлі є теорія конкурентних переваг американського економіста Майкла Портера, заснована на ідеї так званого національного ромба (діаманта), який визначає конкурентні переваги вітчизняних фірм-експортерів, що конкурують з фірмами інших країн. Зокрема він наводить чотири показники, що сприяють утворенню конкурентних переваг:

- великий внутрішній попит;

- наявність допоміжних галузей (сировина, комплектуючі, інформація, підтримка);

- сприятливість випадкових ситуацій (ноу-хау, природні катаклізми, відкриття родовищ сировини тощо);

- підтримка уряду (грошово-кредитна, податкова, митна, антимонопольна політика).

Висновки: Класична школа політичної економії своїми положеннями про природний порядок, економічний лібералізм, трудове походження вартості, фактори виробництва, невидиму руку ринку, економічну людину тощо внесла, що називається, нову парадигму в економічну науку. Саме «класики» спромоглися побудувати цілісну систему економічної науки, довести, що система цін і ринків здатна координувати діяльність людей без будь-яких директив згори. Проте багато інших економічних явищ і проблем не знайшли свого відображення у класиків; серед них: безробіття, кризи недоспоживання. Є і деякі помилкові уявлення та неточності, зокрема: підміна понять вартості і ціни, надмірне абстрагування (наприклад, ефект «невидимої руки» може проявлятися лише в умовах досконалої конкуренції, а «економічна» людина мало що подібна до реальної), вірування у нескінченну благотворність інституту капіталістичного нагромадження та його дистанціювання від інституту споживання.

(Лекційне заняття 8)