Становлення адміністративно-командної системи

В 1926 р. розпочався так званий період «великого перелому» – оголошення Сталіним курсу на індустріалізацію, шляхом прискореного виконання «п’ятирічок» [436]; в зв’язку з цим було запроваджено ударництво, яке полягало в тому, що окремі робітники, бригади і цілі підприємства брали на себе зобов’язання збільшити норми виробітку, знизити собівартість і поліпшити якість продукції; висували підвищені «зустрічні» плани. Ударників й ударні підприємства порівняно з іншими було відзначено: краще забезпечено устаткуванням і сировиною, а ударників - ліпшим постачанням, що за браком товарів широкого вжитку, мало неабияке значення. Основним джерелом фінансування форсованих темпів індустріалізації стала українська важка промисловість (забезпечувала паливом, сировиною, енергією) та село (забезпечувало зерном, основною статтею бюджетних надходжень від міжнародної торгівлі)[437].

В роки першої 5-річки (1928-1932 рр.) на Україні було побудовано 400 великих підприємств, в тому числі Харківський тракторний завод, коксохімічний завод в Дніпродзержинську, завод «Дніпроспецсталь» та Дніпровська ГЕС в Запоріжжі, реконструйовано ряд діючих підприємств, шахт, електростанцій.

У 1927 - 1928 рр. розпочалась криза хлібозаготівельних компаній: невиконання планів хлібопостачання, виставлених Москвою, приховування об’ємів врожаїв селянами через те, що заготівельні ціни на сільгосппродукцію держава ввела низькі, а на промислові товари – високі.

Наслідком хлібозаготівельної кризи стало запровадження колективізації (1928-1931 рр.)[438].

З виступу Сталіна в різних районах Сибіру у зв’язку із хлібозаготівельною кризою (січень 1928 р.) – про саботаж (зрив кампанії, плану) хлібозаготівель… …кулаки підвищують ціни на зерно в три рази більше за державні, що потребує порушення проти них карної справи за спекуляцію (107 стаття Кримінального кодексу)… для того, щоб цього більше не сталося, а заготівлі були постійними говориться про потребу побудови колгоспів і радгоспів з метою покриття дефіциту зерна, що загрожуватиме голоду міст як промислових центрів та армії…Колгоспи і радгоспи великі господарства, здатні використовувати трактори і машини, відповідно вони створять більше товарів ніж кулацькі господарства…Промисловість росте, міста ростуть, індустріалізація розвивається потрібний хліб…не можемо поставити індустрію в залежність від кулацьких настроїв….Колгоспи і радгоспи потрібні іще й для того, щоб утвердити в країні соціалізацію всього с/г (ліквідацію приватної власності на засоби виробництва дрібноселянського господарства), так як це вже вчинено із промисловістю….Це значить: 1) поступово об’єднати всі індивідуальні селянські господарства як найменш товарні у колективні господарства, колгоспи як більш товарні, 2) вкрити всі території країни колгоспами і радгоспами, здатними замінити кулаків та індивідуальних селян як постачальників хліба; 3) ліквідувати всі джерела народження капіталізму і капіталізм; 4) створити міцну базу для безперебійного постачання хлібу та іншої с/г продукції із забезпеченням необхідних резервів для держави. [439]

Результатом колективізації став другий голодомор (1932-33 рр.).

Дальшим розвитком ударництва було соціалістичне змагання[440] між робітниками, бригадами і підприємствами за підвищення виробничих показників. У 1932 виник широко тоді пропагований ізотівський рух, новим у якому було те, що його ініціатор, донецький шахтар М. Ізотов, крім уже відомих, висунув ще одне зобов’язання: допомагати відсталим робітникам і наглядати за їх працею. Але найвищим етапом у соціалістичному змаганні став з 1935 р. стаханівський рух[441], спрямований на встановлення високих виробничих рекордів.

Вже в кінці другої 5-річки (1933-1937 рр.) УРСР стала головною вугільною і металургійною базою СРСР[442]. По добутку вугілля Україна займала 4-те місце в світі, а по виробництву метала і машин обігнала Францію, Італію і наздоганяла Англію.

В роки війни відбулася перебудова народного господарства України на військовий лад (мілітаризація економіки)[443]. Обладнання заводів, фабрик, техніку колгоспів і радгоспів, сировину, матеріали, продовольство і міліонні маси населення було евакуйоване на Схід СРСР у стислі строки. Завдяки цьому промислове виробництво на Уралі, Сибіру і Поволжі зросло в 3 рази.