Кооперативний рух та ідеї кооперації у економічній думці

Кооперація (від лат. – співробітництво) – форма організації господарської діяльності, коли достатньо велика спільнота людей разом і на рівних началах приймають участь в одному і тому ж чи в різних, але пов’язаних між собою процесах виробництва.

Перші кооперативні підприємства були засновані в Англії на початку 19 століття зусиллями багатих благодійників, що намагалися поліпшити становище робітників та селян, зокрема надати можливість купувати товари за низькими цінами. Проте вже з 20-х років 19 ст. господарями кооперативних магазинів, млинів, хлібопекарень стають самі робітники та селяни.

Еволюція кооперативів:

- споживчі,

- кредитні,

- збутові,

- виробничі.

Основні принципи кооперації:

(розробили англійські ткачі з м. Рочдейла у 1844 році

для свого споживчого кооперативу):

- невисокі пайові внески;

- обмежена кількість паїв у кожного кооператора;

- всі кооператори мають рівні права і кожний з них має один голос;

- продаж товарів здійснюється за помірно-ринковими цінами і тільки за готівку;

- ціна товару однакова для всіх (в т.ч. і для тих, хто не входить у кооператив).

В 60-80-х роках кооперативний рух охопив майже всю Західну Європу і був настільки успішним, що кооператори почали об’єднуватись у союзи. У 90-х роках біля 2 млн. європейців були учасниками кооперативів.

В Російській імперії кооперативний рух розпочався у 1865 році одночасно із затвердженням Статуту про позиково-ощадне товариство у с. Рождєствєнскоє Костромської губернії. Перші російські кооперативи були засновані представниками інтелігенції (молочні і маслоробні заводи, артільні сироварні, позиково-ощадне товариство, інші виробничі артілі). Вже на початку 20 ст. Росія за кількістю кооперативів зайняла перше місце в світі. До 1917 року кількість кооперативів всіх типів наближалась до 50 000 (біля 25 000 споживчих, 16 500 кредитних, 8400 сільськогосподарських, 3000 маслоробних, 2000 виробничо-господарських кооперативів). В них було об’єднано біля 14 млн. чол.

Одним із засновників кооперативної теорії був український економіст Михайло Іванович Туган-Барановський. В своїй праці «Соціальні основи кооперації» (1919 р.) він зазначив, що кооперативні підприємства – єдина форма господарської діяльності, яка виникла в результаті свідомої діяльності соціальних груп населення з метою трансформації існуючої (капіталістичної) системи господарювання у соціалістичну, суть якої полягає у прагненні до економічної рівності всіх членів суспільства і соціальної справедливості на основі заперечення приватної власності. Кооперація на думку українського економіста, стає формою захисту трудящих від натиску капіталу. З капіталістичним підприємництвом як типом господарської організації суспільства може боротися тільки кооперативне.

Іншим дослідником явища кооперації був російський економіст Олександр Васильович Чаянов (1888-1937 рр.). В своїй праці «Основні ідеї і форми організації селянської кооперації» (1918 р.) він відмітив, що цінність кооперації подвійна, з одного боку вона несе антикапіталістичний зміст, звільнюючи селян від перекупників, а з іншої – антибюрократичний, розвиваючи трудове самоврядування. Головним шляхом підвищення аграрного сектору економіки Чаянов вважав розвиток кооперації не по горизонталі (союз однакових за видами діяльності кооперативів), а по вертикалі (союз виробничих, зберігаючи, збутових, позиково-ощадних, ремонтних, науково-технічних кооперативів).

Висновки: Кооперативний рух як економічне явище з одного боку є природнім процесом розвитку капіталістичних відносин та намаганням капіталістів розширити сферу свого впливу та широке коло населення (підвищити життєвий рівень населення та мінімізувати ризики соціальних повстань, підвищити платоспроможність потенційних споживачів), а з іншого – це спроба самого населення автономно розвиватися в капіталістичних умовах господарювання.