Економічне зростання у післявоєнний період

Особливості економічного розвитку в США у 50-70 рр.

По закінченню ІІ Світової війни американці побоювались приходу нової «Великої депресії», адже різко скоротились воєнні замовлення. Однак замість цього вже давно стримуваний попит на мирні товари викликав в післявоєнний період надзвичайно швидкий економічний ріст: автомобільна промисловість повернулася до виробництва автомобілів; стрімко розвивались авіаційна і електронна галузі; зростанню сприяв «будинковий бум», викликаний легкодоступною іпотекою[368] для демобілізованих військових. В результаті післявоєнного сплеску народжуваності («бебі-буму») одночасно виросла кількість споживачів.

Між тим, наступив період консолідації (об’єднання) бізнесу. Компанії зливались, утворюючи великі диверсифіковані[369] конгломерати[370] (наприклад, Міжнародна телефонна і телеграфна компанія скупила мережу готелів «Шератон», Континентальну банківську мережу, Хартфордську протипожежну страхову компанію, фірму «Эйвіс» по прокату автомобілів і інші компанії).

Значні зміни відбулися і в американській робочій силі. В 50-ті рр. продовжувала рости кількість зайнятих в сфері послуг до тих пір, поки вона не зрівнялась, а потім і не перевищила кількість зайнятих на виробництві. Так, до 1956 р. в США стало більше «білих комірців» (управлінці, працівники сфери послуг), ніж «синіх комірців» (промислові робітники).

Проте для фермерів наступили важкі часи. По мірі перетворення сільського господарства у великий бізнес, зростаюча продуктивність праці призвела до перевиробництва аграрної продукції. Мілким сімейним фермам ставало все важче конкурувати, і все більша кількість фермерів залишала землю.

Шістдесяті роки правління президентів Джона Ф. Кеннеді (1961-1963 рр.) та Ліндона Б. Джонсона (1963-1969 рр.) пройшли під егідою кейнсіанської економічної політики (збільшення державних видатків та зменшення податків, подолання безробіття тощо), які в короткостроковій перспективі сприяли процвітанню. Однак, до кінця 60-х рр. неспроможність держави підняти податки для сплати державних програм призвела до росту інфляції і підриву процвітання.

Негативний стан платіжного балансу, посилення темпів інфляції та, у зв’язку з цим, неспроможність обмінювати долари на золото (починаючи з 1960 року об’єм доларів, якими володіли кредитори США, перевищив золотий запас федеральної резервної систем), призвели до скасування Бреттон-Вудської валютної системи. В серпні 1971 р. указом президента Ричарда Ніксона була припинена конвертація долара в золото.

Оголошене в 1973-1974 рр. членами ОПЕК нафтове ембарго («енергетична криза»[371]) викликало швидкий ріст цін на енергоресурси та їх нестачу. Навіть після зняття ембарго ціни на енергоресурси залишались високими, сприяючи росту інфляції і в кінці-кінців підвищуючи рівень безробіття. Виріс дефіцит федерального бюджету, загострилась міжнародна конкуренція, а на біржових ринках почалось падіння цін. В результаті напливу в країну дешевого і почасти високоякісного імпорту (авто, сталь, напівпровідники тощо), збільшився дефіцит торгового балансу[372].

В умовах зростання акціонерної власності, диверсифікації виробництва, світової енергетичної кризи[373], політика кейнсіанства себе вичерпала, сприяючи не тільки скороченню виробництва, а й вивезенню капіталу за кордон.

Нова економічна хвороба кінця 70-х рр. отримала назву стагфляції – стан неперервно-зростаючої інфляції, який супроводжується падінням ділової активності і ростом безробіття. В період стагфляції, інфляція сама провокує свій ріст: в очікуванні неперервно-зростаючих цін люди починали закупати наперед; додатковий попит викликав подальший ріст цін і потреби збільшити зарплату. В результаті ціни продовжували поступово зростати.