У 1934р. композитор закінчує чотиричастинний фортепіанний концерт F-dur. У 1936р. разом з Лятошинським та Рильським починає редагувати оперу “Тарас Бульба “Лисенка.

В роки війни Ревуцький перебував у Ташкенті, працював у консерваторії. В цей період він пише переважно масові пісні: “Пісня про радянських прикордонників”.

У 1944р. композитор повертається до Києва і активно включається у відновлення музично – культурного життя України. Працює в консерваторії як професор і керівник кафедри композиції, прагне розвивати творчу індивідуальність своїх учнів.

У січні 1957р. його було обрано академіком Академії наук України. Творчість останніх років дуже нечисленна, практично основну увагу композитор приділяв науково – фольклористичній, редакторській та педагогічній праці. В його класі навчалися відомі митці повоєнного покоління, зокрема Григорій і Платон Майбороди, Віталій Кирейко, Анатолій Коломієць. Твори його досить часто звучать і на концертних естрадах, і в навчальних класах шкіл та музичних училищ.

Помер Левко Миколайович Ревуцький у 1972р. у Києві.

СИМФОНІЯ №2(e-moll)

Серед творів Л.Ревуцького симфонія №2 набула найбільшої популярності. Перша її редакція була закінчена до десятої річниці Великого Жовтня (1927р.). Симфонія разом з Увертюрою на 4 українські народні теми Б.Лятошинського була відзначена Першою премією на конкурсі творів до цієї дати.

У 1940р. Ревуцький здійснив другу редакцію симфонії.

В українській музиці цей твір має етапне значення. Він є першою українською радянською симфонією, поява якої знаменувала початок розвитку нового етапу симфонізму. В українській музиці існував ряд симфоній, створених на фольклорному тематичному матеріалі (“симфонії невідомого автора ” 18ст.,19ст., “Українська симфонія” Калачевського, симфонія g-moll Сокальського), які належать до типу пісенно-ліричних симфоній. Друга симфонія Ревуцького певною мірою продовжує традиції українського симфонізму в розумінні міцної опори на народно - пісенну основу.

У створенні симфонії Ревуцький використав величезний творчий досвід, набутий російськими композиторами класиками: Глінкою, Римським –Корсаковим,

Чайковським.

Друга симфонія - твір дуже своєрідний, з виразним національним характером. Тематичний матеріал композитор взяв з народної творчості. Всі теми є справжні українські пісні. Обрані теми - виразні, емоційні, наспівні. В них закладені великі можливості їхнього варіювання, динамічного розвитку. В цьому велика цінність їх як матеріалу для симфонії. Вплив української народно - пісенної творчості виявився не тільки у виборі тем: це і особливості ладової побудови, характерні ознаки багатоголосся, своєрідність звучань народної інструментальної музики. Навіть основна тональність симфонії, яку точніше було б визначити як мажоро - мінор з тонікою Е, показує зв’язки з народною творчістю.

ПЕРША частина (E – dur) – написана у сонатній формі. Її основний настрій – прагнення вперед, боротьба. Починається симфонія викладом головної партії у струнної групи. Ця тема є провідним образом усієї симфонії. Заснована вона на народній пісні “Ой весна, весна, весниця”.

Побічна партія – це сумна мелодія народної пісні “Ой, не жаль мені ні на кого “, яку задумливо співає гобой.

Своїм характером головна і побічна партії контрастні. В розробці велике місце віддається трансформаціям головної партії, хоча бере участь і побічна. Головна партія зазнає багатьох перетворень. На початку репризи вона звучить радісно, велично, могутньо як гімн батьківщині.

ДРУГА частина – має образну назву “Ноктюрн”. В музиці відтворені поетичні картини природи. Три народно – пісенні теми (у чергуванні 1-2-3-2-1) складають основу цієї частини. На першій – “Ой, Микито, Микито “ побудовані вступ і закінчення.

Друга тема – “Ой у полі сосна “ складає головну частину Adagio.

Варіаційна розробка гумористичної третьої теми – “Що у Києві на риночку “ становить середній – скерцозний епізод.

ТРЕТЯ частина - фінал, який є картиною народного свята, перемоги. Побудований він у формі варіацій на дві теми. Перша – “А ми просо сіяли “ – танцювальна народна пісня;

друга – теж танцювальна – “При долині мак”.

Наприкінці автор згадує теми попередніх частин, а кода побудована на темі головної партії першої частини, яка звучить велично, святково, символізуючи всенародну радість з приводу перемоги.

ВІКТОР СТЕПАНОВИЧ КОСЕНКО

(1896 – 1938)