Авторами й виконавцями Вертепа були бурсаки , учні колегіумів та академії. Вони возили Вертеп по містах і селах , особливо під час канікул.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Авторами й виконавцями Вертепа були бурсаки , учні колегіумів та академії. Вони возили Вертеп по містах і селах , особливо під час канікул.



Першу частину вертепної вистави супроводжував хоровий спів –колядки і канти . “Дудочку” (“козачок”) – танець пастухів , що прийшли поклонитися немовляті – Христу , виконували під інструментальну (скрипка) музику чисто народного складу .

Схема найбільш розповсюдженого варіанта другої дії Вертепа така : характерний танець діда та баби під пісню “Ой під вишнею “;”Камаринська “солдата з красунею Дар’єю Іванівною ;танці гусара з мадьяркою , цигана з циганкою , поляка з полячкою; вихід Запорожця – сольна пісня “Та не буде лучче , та не буде краще , як у нас на Вкраїні “, танці Запорожця з шинкаркою та циганкою; танець єврейської пари і заключні загальні танці .

Вся друга частина вистави побудована на народних піснях і танцях – українських , російських та інших народностей, які служили національно – музичною характеристикою дійових осіб. Їх виконував хор і невиликий інструментальний ансамбль (сопілка, скрипка, бубон, цимбали та ін.)

Обов’язковою складовою частиною другої дії були : хорова пісня “Ой під вишнею”(своєрідний варіант народної гуморестичної пісні у вигляді канта), соло Запорожця “ Та не буде лучче” і ряд танцювальних мелодій (камаринська, казачки, краков’як ).

Пісні й танці чергувалися з розмовними діалогами в яких поряд з побутовим жартом нерідко звучали соціальні мативи. Дійові особи другої частини Вертепа – прості люди ,українські селяни вступають у сутички з польскою шляхтою . У репліках і монолозі головного персонажа другої дії Вертепа – Запорожця – відбилися деякі історичні події , зокрема боротьба українського народу з польською шляхтою і турками .

Народний характер комедійно – гуморестичних образів другої дії Вертепа , реалізм і простота їх впливали на дальший розвиток української комедії , особливості ж музичної драматургії – чергування музичних характеристик з прозовими або віршовими монологами й діалогами – довгий час позначилися на українських музично- драматичних п’єсах.

У 18ст. розвиваються світські жанри ХОРОВОЇ МУЗИКИ , а також відбуваються великі зміни у хоровій церковній музиці. На зміну одночастинному партесному концертові приходить багаточастинний чотириголосний хоровий концерт. В духовних концертах виявилися прагнення до відображення живих людських почуттів. У мелодику все більше проникають інтонації народної пісні; у хоровій фактурі помітні впливи народного багатоголосся. На кінець 18ст. хоровий духовний концерт зовсім витісняє партесний концерт. На цей час з’являється багато видатних композиторів у жанрі хорового концерту.

Максим Созонтович Березовський (1741—1777 ) –увійшов в історію як засновник циклічного хорового концерту. Народився у Глухові у 1741р. (Сумська область). Навчався у Київській академії, співав у хорі. У 1758р. Був зарахований до італійської оперної трупи при дворі у Петербурзі (у нього був дуже гарний голос ). У 1763р. Одружився з балериною-італійкою Ф.Ібершер. У 60-ті роки він пише багато хорової музики. Тривалий час Березовський перебував в Італії . В Болоньї брав уроки з поліфонії у падре Мартіні. Складає іспит і одержує титул академіка Болонської філармонічної академії (1771р.). Через рік написав оперу “Демофонт”. У 1773р. Повертається до Петербурга, працює з хором Придворної капели, пише хорові твори. Композитор сподівається на серйозну посаду, достатнє матеріальне забезпечення, але так і не дочекався її. Доведений до відчаю байдужістю чиновників, 24 березня 1777р. Покінчив життя самогубством.

Один з найкращих творів Березовського –концерт “Не отвержи мене во время старости”. Написаний для чотириголосного хору, він уявляє великий циклічний твір. Всі чотири частини сгруповані за принципами, близькими до симфонічного циклу. Перша частина - сповнена глибокої туги. Друга - контрастує першій своїм настроєм, темпом (allegro ). Третя –(adagio). Коротке, але надзвичайно глибоке за змістом, в ньому сконцентровано відчуття приреченності. Четверта – (moderato). Вона сприймається як вибух протесту й обурення. Це заключна фуга – лаконічна, сувора, мужня.

Артемій Лук’янович Ведель (1767-1808) – один з найталановитіших українських композиторів другої половини 18ст., життя якого рано обірвалося. Відома нам частина творчості Веделя обмежується жанрами духовної хорової музики; за своїми мелодико - інтонаційними джерелами вона органічно пов’язана з українською народною музичною творчістю.

Артем Ведель (Ведельський ) народився у Київі, освіту здобув у Київській академії, де став відомим співаком-солістом у хорі, скрипалем, композитором. 90 -ті роки були порою найвищого розквіту його таланту. В цей час написані його видатні духовні хорові концерти, пройняті глибоким почуттям людяності, насичені гостро драматичними переживаннями. У 1799 р. За наказом царя Веделя було заарештовано за якійсь “крамольний” виступ, замкнено до так званого інвалідного дому, де йому не давали ні пера, ні чорнил і майже забороняли спілкуватися з людьми. Ведель відразу занепав духом і захворів. Його недугу видавали за психічне захворювання. Помер він у 1808р.

Серед творів Веделя зберіглися дванадцять духовних хорових концертів. Один з найтиповішіх – концерт “Доколе, господи, забудеши мя”(у трьох частинах). Перша і третя частини мають в своїй основі українські ліричні пісні, а друга – виявляє спорідненість з вільними імпровізаційними і драматичними українськими думами.

Дмитро Степанович Бортнянський (1751-1825) –найвидатніший творець хорового концерту того часу . Українець за походженням (народився в м.Глухові ), Бортнянський почав займатися музикою з раннього дитинства. Певний час композитор перебував в Італії де підвищував свою майстерність .

Саме там він почав писати опери. За своє життя Бортнянський написав їх багато: на італійські тексти, на французькі тексти. Але найкращі - російські:”Сокіл”,”Син суперник”. Композитор написав велику кількість камерних творів - фортепіанних сонат, ансамблів, пісень-романсів,”концертуюча симфонія” для камерного оркестру і фортепіано. Але найбільш самобутні хорові духовні концерти (всього він написав 35 концертів для одного хору та 10 концертів для двох хорів ). Одним з найкращих вважається концерт №24, в якому композитор прагне наблизитися до російських протяжних пісень, а також використовує традиції народного хорового співу (унісонно-октавний заспів).

В українському міському музичному побуті 18 - початку 19ст. розвивається музика для різних інструментів соло та невеликих інструментальних ансамблів: варіації, парафрази, вітчизняні сонати та симфонії. Великого розвитку набувають кріпацькі оркестри ( у графів Розумовського, Румянцева-Задунайського, Потьомкіна). Капельмейстерами та солістами були обізнані музиканти з вільнонайманих, або кріпаки (Артемка, Петро Білий ). За своїм складом кріпацькі оркестри були духові, струнні, мішані та рогові. Репертуар складався з різноманітних інструментальних творів від симфоній, увертюр до простої побутової пісні. Вже у 18ст. починають з’являтися інструментальні твори класичного типу, з’являється і симфонія невідомого автора на українські теми, але вона ще не уявляла класичного примірника. На початку 19ст. з’являється ще одна симфонія невідомого автора , яка

СИМФОНІЯ НЕВІДОМОГО АВТОРА XIX СТОЛІТТЯ

Соль мінор

Симфонія є свідченням зростання майстерності не відомих нині авторів у оволодінні новим для вітчизняної музики жанром . Написана вона була приблизно у 1809р. На відкриття Одеського оперного театру. Точних даних про час виникнення симфонії ми не маємо. Коли партитуру було знайдено у 1949р. її певний час приписували Овсянніко – Куліковському, під чиїм іменем твір було видано у 1951р.

Тематичний матеріал симфонії тісно пов’язаний з українською народнопісенною і танцювальною творчистю. Засоби розробки й прийоми викладу матеріалу говорять про високий рівень композиторської майстерності її автора. Увесь твір пройнятий світлим, життєрадісним настроєм. Симфонія класична за своєю будовою: чотири частини. Перша – сонатна форма, друга – лірична( романс ), третя – менует, четверта – весела, танцювальна(козачок).

ПЕРША ЧАСТИНА (g – moll ) – починається повільним вступом ліричного характеру. Інтонаційна сфера його спирається на характерні риси народної протяжної пісні. Вступ підготовляє початок ясного, життєрадісного за настроєм сонатного allegro. Головна партія – рухлива і жвава.



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-19; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.227.235.216 (0.009 с.)