У 1904р. Людкевич вчителює у Львові, а потім у Перемишлі. Пише статті та рецензії в журналах. Складає два великих збірника народних пісень.

У 1903р. Людкевич переїздить у Відень за наміром поглибити знання з інструментовки, відвідує лекції з музикознавства у Віденському університеті. Пише дисертації “Голоси птиць в програмній музиці” та “Драматичний конфлікт боротьби протилежностей в програмній музиці”.

Після повернення до рідного краю він працює вже тільки на тлі музичної культури як композитор – професіонал, педагог і громадський діяч. Стає організатором українського музичного шкільництва, центром якого став заснований у 1905р. Вищий музичний інститут ім.. Лисенка у Львові, працює в інституті професором.

Велику увагу в своїй творчості приділяв створенню солоспівів: “Не піду від вас”, “Я не жалую”, “Ой вербо, вербо”. В них глибоке проникнення у текст, фортепіанний супровід веде самостійну лінію, органічно пов’язану з вокалом. У зв’язку з збиранням композитором українського письменного фольклору з’являється новий інструментальний твір “Чабарашка” для скрипки з фортепіано. В 1913р. закінчив “Кавказ”.

У 1915р. Людкевич у зв’язку с війною потрапляє в Росію, спочатку в Перовськ, а потім в Ташкент. Працює педагогом співу і фортепіано. Пише фортепіанні п’єси: “Пісня до схід сонця”, “Баркарола”.

У 1918р. повертається до Галичини, активно працює, пише п’єси для симфонічного оркестру, солоспіви, фортепіанні варіації та інші.

Розгортає організаторську діяльність: закладає філіали музичного інституту по містах Галичини.

У 1924р. було відзначено 25-ти річний ювілей творчої діяльності композитора. В цей період він складає підручник з теорії музики, а також методичні вказівки до сольфеджіо та хорового співу. Це були перші музичні учбові посібники на Галичині.

В 1926р. закінчує симфонічну поему “Каменярі”, у 1928р. –“Галицьку рапсодію”, пише багато хорових творів. У 1934р. закінчує роботу над “Заповітом” (для хору і симфонічного оркестру), написав третю (вставну) дію “Запорожця за Дунаєм” Гулака-Артемовського, інструментував оперу “Ноктюрн” М. Лисенка.

У 1937р. його було обрано членом Наукового товариства у Львові. 1939 рік – возз’єднання західних областей України з східними – стало новим етапом у житті Людкевича, відкрило широкі перспективи для здійснення творчих планів.

Тільки тепер він по - справжньому почав працювати. В період 1939-1941р. він завершив великий вокально –симфонічний твір “Наймит” та переробив кантату “Вільній Україні”. Після війни він пише “Симфонієту” і “Новорічну увертюру”, “Прикарпатську симфонію”, оперу “Довбуш” та інше.

Найплідніше композитор працює в симфонічному жанрі. За останні 15-20років життя він створив симфонічні поемі: “Наше море”, “Довбуш”, “Мойсей”, сюїту А-dur, сюїту “Голоси Карпат”, “Пасакалію” та інші.

Помер С.П. Людкевич у 1979 р. на 101 році життя.

КАНТАТА – СИМФОНІЯ “КАВКАЗ” (1913р.)

Присвячена вона російським революціонерам 1905року. В основі поема Шевченка. Поема “Кавказ” викриває гнобительську суть царського самодержавства, закликає до боротьби проти нього. Тут також звучить ідея братерської дружки всіх поневолених народів. Музика захоплює суворою красою, ніжною ліричністю, героїчним пафосом.

Твір складається з 4- частин: 1- “Прометей”, 2 – “Не нам на прю”, 3 – Хортам і гончим слава!”, 4 – “Борітеся!”.

Така структура відповідає побудові сонатного циклу героїчного змісту. Форма окремих частин циклу, як і розгортання цілого, повністю випливає з програми: вона – наскрізна, музика від початку до кінця твору йде за текстом. Тут є лейтмотиви, які стають опорними точками музичного розвитку: тема Кавказьких гір (виконується чоловічим хором в унісон) – проста, лаконічна, сувора; тема Прометея – повністю звучить тільки в Першій частині, але її мелодійні звороти пронизують всі частини кантати - симфонії аж до фіналу; декілька мотивів одного характеру – героїчного, маршового (мелодійна арка – “Не вмирає душа наша”, “Не скує душі живої” – 1 ч., до “За вас правда, за вас слава” – 1Уч.)

Цільність і єдність досягається також цілеспрямованістю драматичного розвитку, який в кожній частині має свою кульмінацію, але найвищої точки сягає у фіналі.

Людкевич уміло протиставляє два контрастні начала – напружений драматизм і задушевний ліризм.

ПЕРША частина – побудована на вступній частині поеми. Починається довгим оркестровим вступом, де Людкевич розгортає величаву картину Кавказьких гір, серед яких тримає могутня непереможна сила. Потім вступає чоловічий хор словами “За горами гори хмарами сповиті“ (основний лейтмотив).

В образі Прометея, прикованого до скелі, якому орел щоденно роздирає серце, ми бачимо народ, придавлений жахливим ярмом царизму.