Основний настрій симфонії – світла, задушевна лірика, життєрадісність, м’який гумор.

Симфонія складається з чотирьох частин: перша – сонатне allegro, друга – intermezzo scherzando, третя – романс, четверта – також сонатне allegro.

Вступ, побудований на темі народної пісні “Віють вітри”, передає поетично-ліричний настрій. Потім з’являються основні емоційні й тематичні образи першої частини, зокрема – головна партія. Це дещо змінена, викладена більш рухливо і збуджено та ж сама мелодія “Віють вітри”.

Побічна партія заснована на мелодії побутової пісні “Йшли корови із діброви, а овечки з поля”, має спокійний характер. Вона ніби поглиблює ліричні сторони головної партії. У її викладі композитор дотримується засобів народної хорової манери виконання.

В розробці переважають прийоми класичного симфонізму. Тут образи насичуються активністю, динамікою, не втрачаючи при цьому своєї основної властивості – ліричної пісенності.

Характер ДРУГОЇ частини – зумовлений тематичним матеріалом: це майстерна симфонічна розробка відомої народної пісні “Дівка в сінях стояла”, сповненої м’якого, але задирливого гумору. В ній у формі жартівливого діалогу передано побутову сценку між дотепною дівчиною і парубком-боягузом, що не хоче виходити на побачення, бо у дівчини “батько лихий, мати лиха... миші лихі”.

У симфонії використано лише першу частину пісні, її заспів. Intermezzo побудоване у тричастинній формі. У середньому епізоді тема проходить у мінорі і в збільшенні, у заключному – варіаційно видозміненою.

ТРЕТЯ частина симфонії – Романс – своєрідна симфонічна інтерпретація поширеного в побуті жанру романсу. Вона побудована на народній пісні “Побратався сокіл з сизокрилим орлом”. Широка наспівність, теплота емоцій переносить у світ ліричних, але вже більш драматизованих образів

Третій частині різко контрастує остання, ЧЕТВЕРТА, - життєрадісний, святково-піднесений фінал, насичений нестримним танцювальним рухом. Такий характер музики зумовлюють, насамперед, народні мелодії, покладені в основу фіналу “Ой гай, гай зелененький”(головна партія), та “Ой джигуне, джигуне”(побічна).

Завершує симфонію урочиста кода. У ній використано головну тему фіналу, але на цей раз вона звучить не як веселий, запальний танець, а як хорова пісня- гімн, що прославляє радість життя, перемогу світлого і щасливого буття.

М.М.Калачевський – видатний український композитор, який на рідній національній основі розвивав принципи класичного європейського симфонізму.

МИКОЛА ВІТАЛІЙОВИЧ ЛИСЕНКО (1842—1912)

Микола Віталійович Лисенко – найвидатніший український композитор другої половини 19-початку 20ст. Він увійшов в історію світової музики як засновник української класичної музики, талановитий диригент, вдумливий педагог, вчений-фольклорист і визначний музично-громадський діяч.

Народився Микола Лисенко у 1842р. в селі Гриньки на Полтавщині, у сім’ ї середнього поміщика, людини передових поглядів.

М.В.Лисенко рано виявив музичне обдаровання і з дитинства навчався гри на фортепіано. Живучи ці роки на селі, він познайомився і з народною піснею, яку полюбив на все життя.

Загальну освіту майбутній композитор здобув у приватних пансіонах у Києві, у харківській гімназії, у Харківському(де навчався один рік) та Київському університетах. Закінчивши останній 1865 року, Лисенко дістав ступінь кандидата природознавчих наук.

Музики Микола Віталійович навчався спочатку у кількох приватних вчителів, з яких найвидатнішим був харківський педагог М.Дмитрієв. У 1867 – 1869 роках він вчився в Лейпцігській консерваторії по класу фортепіано і теорії композиції. Пройшовши за два роки повний курс навчання, Лисенко виявив себе як обдарований піаніст і композитор.

Серед творів, написаних у студентські роки, слід назвати оркестрову увертюру на тему української народної пісні “Ой запив козак, запив” та першу частину симфонії, скомпоновану в традиціях віденських класиків, а також перший твір на слова Т.Г.Шевченка – “Заповіт”. У 1868 році у Лейпцигу вийшов перший збірник українських народних пісень, упорядкованих та гармонізованих Лисенком. Цей збірник розпочав серію музично-фольклористичних праць композитора.

Закінчивши консерваторію, М.Лисенко повернувся до Києва, де розгорнув виконавську, композиторську та музично-громадську роботу. Вирішивши удосконалювати свою музичну освіту в Петербурзі, - найбільшому тоді центрі передової суспільної думки і музичної культури, - він протягом 1874 – 1876 років продовжує навчання у Петербургській консерваторії по класу інструментовки М.А.Римського- Корсакова.