Яків степанович степовий (якименко)

1883-1921

Я.С. Степовий – видатний український композитор, творчість якого відзначається народністю, реалізмом, ідейною насиченістю. Почавши діяльність на початку ХХ століття Степовий особливо розгортає її в перші роки Радянської влади. Він упорядковує перший збірник революційних пісень, створює ряд солоспівів, романсів, дуетів і хорів, присвячує багато уваги справі пропаганди української народної музики, творів Лисенка, Стеценка, Леонтовича. Він прагнув піднести українську музику на рівень передового російського мистецтва.

Творчий шлях Степового дуже недовгий: його перші твори з’являються в 1905році., останні в 1921р. Ці роки охоплюють дуже складний історичний період. Творчість Степового пов’язана з життям народу. У творах він постає як художник – патріот, який розвиває традиції російського мистецтва в українській музиці.

Народився 21 жовтня 1883р. в Харкові в сім’ї відставного унтер-офіцера. Батько працював хористом. Музика, спів органічно входили в побут сім’ї. Батько прагнув, щоб сини (Федір і Яків) стали професіоналами – співаками. У 1886р. до Петербурзької придворної капели був прийнятий Федір, а у 1895р. Яків (12р.). Рівень капели був дуже високий (керував Аренський). В загальноосвітніх класах жили традиції Римського-Корсакова. В них училися найбільш обдаровані учні. Крім навчання в хорі Яків грав на фортепіано, кларнеті. У 1902р. він одержує атестат про закінчення музичних класів капели (5). В цьому ж році вступає до консерваторії, де навчається у Римського-Корсакова та Лядова. Тут він знайомиться з оперною музичною літературою: “Садко”, “Царская невеста”. Вирішальну роль в формуванні композитора відіграв Римський-Корсаков - ідеал Якименка – як людина і як дисциплінований трудівник, вимогливий, суворий. Він виховав у Якименка любов до народного мистецтва. Не менш значною була роль Лядова – тонкий, глибокий ліризм, тяжіння до мініатюри. У 1905р. Яків Якименко був серед революційно настроєних студентів, гаряче підтримував події. В цей час він пише цикл пісень –романсів “Барвінки”, підписаний псевдонімом Степовий, який зберіг на все життя. В цих творах він підкреслює свою любов до України, відтворює картини тяжкого життя: “За думою, дума” (слова Т.Г. Шевченка) №88, “Три шляхи” (слова Т.Г. Шевченка) №89, “Степ” (слова Чернявського) №90, “Зацвіла в долині червона калина” (слова Т.Г. Шевченка) №91.

Основним носієм ідеї “Барвінків” є широка пісенна мелодія, інтонаційно пов’язано з українською народною піснею. Найбільш характерні – 2-3 частини формі, фортепіанний супровід допомагає розкрити образ. Романси цього циклу швидко розповсюджувалися.

Після “Барвінків” Степовий пише низку фортепіанних творів – прелюдій і мініатюр. В цих творах також основою розкриття думки є пісенна мелодія, свіжа виразна гармонійна мова. Характерна риса фортепіанних творів – їх технічна доступність. Вони розраховані на широкі кола виконавців – аматорів.

В цей час композитор займається музично - громадською діяльністю: влаштовує музично – літературні вечори, дає сольні концерти.

В 1909р. закінчує консерваторію (основний курс), але продовжує далі навчатися на спеціальному курсі, веде різноманітну діяльність. Починає друкувати твори. З 1912 по 1914р. працює кореспондентом журналу “Музика”.

В цей час піше: сонату D -dur, фантазію, вокальний цикл “Пісні настрою”. В багатьох творах позначилися ідейні хитання Степового, обумовлені соціальними причинами: розгубленість, заглиблення в самого себе, розчарованість у житті. Цикл “Пісні настрою” – це безпосереднє реагування на поразку революції 1905-1907років.

Але не всі твори були такими.

Найяскравішим твором, що свідчить про рішучий злам у творчості Степового є “Прелюд пам’яті Шевченка”.

В період між 1909-1914 роками Степовий часто виїжджає на Україну, подорожує по ній, буває в різних містах і селах.

В 1914 р. він складає випускні екзамени в консерваторії і одержує звання вільного художника. Але восени 1914р. був мобілізований в царську армію. Відбував службу писарем на військово-санітарному поїзді. Служба в армії тривала до 24травня 1917року. Звільнився зі служби завдяки київській консерваторії, яка подала на нього запит.

Після революції 1917р. Степовий працює викладачем теорії і гармонії в Київській консерваторії. З 1919р. він завідує музичною секцією відділу мистецтва наросвіти. Віддає багато сил і енергії організації музичного процесу на Україні (разом з Леонтовичем). Приймає участь в організації симфонічного оркестру ім.. Лисенка, створює струнний квартет. З 1919р. починає працювати в Українському державному музично – драматичному театрі, де ставилися кращі російські та українські опери. Працює над оркестровкою опери Лисенка “Ноктюрн”. Починає роботу над оперою “Невільник” за поемою Шевченка. Цей твір не зберігся і невідомо, чи був він завершений. Паралельно Степовий працює в консерваторії.

Велике значення мала діяльність композитора, як керівника Державного вокального квартету (1920-1921р) Репертуар складався з українських та російських пісень, творів сучасних композиторів: Лисенка, Леонтовича, Стеценка, Степового. Пише романси “Слово”, “Гетьте думи”, “Земле моя”, поему “Каменярі”, де він відтворює образи важкої і впертої боротьби. В них зустрічаються інтонації, що мають характер заклику, руху вперед, активної дії, яких раніше в нього не було. В цих творах автор наближається до інтонацій сучасної йому масової пісні.

Звернення до революційних пісень сприяло творчому зростанню композитора. У Степового з’явився новий жанр: гумористичні і антирелігійні пісні на тексти Руданського та Кузьменка: “ Засідатель”, “Чумак за Мазницею”, “Прийшла в церкву стара баба”. Написані вони для вокального тріо (мецо- сопрано, тенор, бас).