Неоціниме значення для дальшої діяльності композитора мало його спілкування з передовими російськими музичними діячами того часу – стасовим, балакірєвим, мусоргським, римським-корсаковим, бородіним.

У Петербурзі Лисенко влаштовує ряд хорових концертів з метою пропаганди української і російської пісні, а також пісенної творчості братніх слов’янських народів.

Найбільш плодотворним періодом у житті композитора були 80-ті та 90-ті роки, коли він написав свої кращі твори: опери “Різдвяна ніч”, “Утоплена”, “Тарас Бульба”, велику кількість різних композицій на тексти Шевченка, Франка, Лесі Українки, три дитячих опери “Коза-Дереза”, “Пан Коцький “,”Зима і Весна” на сюжети народних казок.

Як і більшість прогресивних художників, М.Лисенко постійно змушений був заробляти на прожиття приватними уроками і викладанням музики у різних учбових закладах. Велику увагу приділяв композитор хоровому диригуванню, почавши цю діяльність ще у студентські роки, виступаючи з хором. Нерідко в таких концертах він виступав як соліст-піаніст, часто брав участь у відкритих камерних, симфонічних концертах РМТ в Києві.

Дбаючи про підготовку висококваліфікованих національних музичних кадрів, М.В.Лисенко заснував у 1904 році музично-драматичну школу в Києві, яка стала однією з підвалин професіональної вищої освіти на Україні. У цій школі було запроваджено класи гри на різних інструментах, співу, оперний, української і російської драми. Серед педагогів школи, крім самого Лисенка, який вів фортепіанний клас, були відомі діячі української культури – знаменитий співак О.Мишуга, драматична артистка М.Старицька, професори співу М.Зотова і О.Муравйова, скрипачка О.Вонсовська, теоретик Г.Любомирський. Курс навчання на музичному відділі був чотирирічний, на драматичному - трирічний. Програма музичних дисциплін відповідала програмам консерваторій. Основу програм вокального, оперного, інструментальних та ансамблевого класів школи становили твори західноєвропейської та російської класики, але поряд з ними велику увагу приділялося українській музиці – народній та професіональній.

У школі Лисенка вчилися такі згодом видатні діячі українського мистецтва, як композитори К.Стеценко та Л.Ревуцький, артисти М.Микиша, О.Ватуля, Б.Романицький, фольклорист і композитор В.Верховинець, теоретик А.Буцькой, хоровий диригент О.Кошиць, скрипаль М.Полякін.

М.В.Лисенко протягом всього свого життя підтримував найтісніші творчі зв’язки з прогресивними діячами російської та української культури, особливо з представниками української реалістичної літератури і театру – М.Кропивницьким, М. Заньковецькою, П.Саксаганським, М.Садовським, І.Франком, М.Коцюбинським, Лесею Українкою, Ф.Колессою. М.Старицький був близьким другом і постійним лібретистом опер М.В.Лисенка. У дружніх взаєминах композитор був з П.І.Чайковським, який з інтересом ставився до його творчості, зокрема цікавився оперою “Тарас Бульба”.

Багата і різноманітна творчість М.В,Лисенка відзначається реалізмом і демократичним спрямуванням. У творах написаних напередодні та в період першої російської революції – хорах “Вічний революціонер”, “Гей за наш рідний край “, відображено революційні прагнення народу.

Останній період життя і діяльності композитора припадає на тяжкі роки столипінської реакції. Музична творчість Лисенка в цей час відбиває протиріччя, характерні для мистецтва тієї пори: з одного боку, в його опері “Ноктюрн”,у деяких романсах, а також в інтересі до композицій на духовні тексти позначилось певне звуження тематики, з другого боку, останні хори і сьомий випуск народних пісень для голосу з фортепіано, а особливо опера-сатира на самодержавство “Енеїда”(за Котляревським) свідчать про те, що композитор не стояв осторонь революційно-демократичного руху.

Помер М.В.Лисенко 6(19) листопада 1912 року в Києві. Своєю творчістю він підсумував великий історичний період розвитку української музичної культури. У своїх композиціях він відтворив цілу галерею реальних життєвих характерів, які відзначаються широтою узагальнення і яскравістю художнього втілення.

Музична спадщина М.В.Лисенка велика й різноманітна: він написав 11 опер, музику до театральних вистав, ряд інструментальних композицій, понад 90 творів різних жанрів і форм на тексти Т.Шевченка, більше ніж 500 обробок українських народних пісень, романси і пісні на слова інших поетів, був автором перших на Україні наукових фольклористичних робіт про українську народну пісню.

Своєю музично-громадською та виконавською діяльністю Лисенко вписав славну сторінку у музичну культуру України.

ОБРОБКИ НАРОДНИХ ПІСЕНЬ

Великі заслуги Лисенка в галузі художньої обробки народної пісні. Внаслідок багаторічної роботи по збиранню і вивченню української народнопісенної творчості він опублікував понад 500 зразків українського музичного фольклору – в обробці для голосу з фортепіано, для чоловічого, дитячого і мішаного хорів (7 випусків одноголосних пісень по 40 у кожному, 12 десятків для хору, 5 випусків обрядових пісень: ”Веснянки ”- перший і другий вінок, “Колядки і щедрівки”, “Купальська справа”, ”Весілля ”; збірник дитячих пісень та ігор – “Молодощі”, збірник хорових розкладок для дітей шкільного віку тощо).

Основний принцип обробок Лисенка – прагнення якнайглибше і найяскравіше передати ідейний зміст пісні, посилити і підкреслити виразність образів, виявити і зберегти найбільш цікаві і характерні особливості народної мелодії, поліфонії, ладу, ритміки тощо. Тому його обробки і в наші дні не тільки не втратили своєї художньої цінності, але кращі з них є чудовими зразками глибокого й тонкого проникнення у саму суть музичної творчості українського народу.

В обробках Лисенка домінує метод, за яким пісенний матеріал підкоряється гомофонно-гармонічній фактурі в межах мажоро-мінорної системи. Він досить широко вживає кварто - квінтові сполучення (“Ой крикнула лебедонька”).