Політика урядів А. Мендереса

У 1950 р. відбулися парламентські вибори, на яких перемог­ла опозиційна Демократична партія. Один з її лідерів М.Д. Баяр став президентом, а інший - А. Мендерес - прем'єр-міністром. В економічній політиці новий уряд проводив курс підтримки при­ватного капіталу і залучення іноземних кредитів та інвестицій. З одного боку, це сприяло зміцненню позицій національної бур­жуазії, з іншого - вело до залежності від США та міжнародних монополій, зростання, зовнішнього боргу. В 1955 р. уряд, не маю­чи коштів на виплату відсотків за кредити, заставив майже весь золотий запас. А. Меядерес здійснював відверто проамерикансь-ку зовнішню гіолітиіку і,сприяв експансії СІЛА як у своїй країні, так і в регіоні. Туреччійа ртала членом військових блоків НАТО, СЕАТО, СЕНТО. В 1^5^ р, вона уклала угоду із США про військове співробітництво, яка|,надала, американській стороні право мати військові бази на турецькій.території. З 1954 р. важливе місце в турецькій зовнішній пр^нуипі зайняло кіпрське питання. Ту­реччина добивалася кцз^цлу Кіпру між грецькою і турецькою общинами острова. Вон^^няла антиарабську позицію під час війни англії, Франції, Ізраїлю проти Єгипту в 1956 р., збиралася брати участь в антисиріиськихакціях 195;7 р. Така політика не сприяла міжнародному авторитету Туреччини і захисту її на­ціональних інтересів на Близькому і Середньому Сході.

У країні, незважаючи назаборони і репресії, складалася опо­зиція політиці Демократичної партії та уряду А. Мендереса.

Виникали підпільні організації в середовищі інтелігенції, сту­дентської молоді, які виступали за демократизацію суспільного життя, можливість легальної політичної діяльності. Формував­ся профспілковий рух. Офіцери турецької армії створили таєм­ну організацію ататюркістів, яка боролась за повернення до ос­нов політики М. Кемаля. Активізувалось мусульманське духів­ництво, яке змогло добитися від уряду деяких поступок (викла­дання ісламу в школах, будівництво нових і ремонт старих мече­тей, читання Корану по радіо, відкриття богословського факуль­тету в Анкарському університеті та ін.). Виникали націоналі­стичні організації нетурецьких народів - курдів, вірменів, лазів та інших, що виступали проти політики отуречення. Проти опо­зиційних діячів та організацій проводились репресії, показові судові процеси. У 1960 р. була створена спеціальна парламен­тська комісія з надзвичайними повноваженнями для розсліду­вання «підривної діяльності» опозиції.

У країні виникла гостра політична криза. Відбулися масові студентські демонстрації під лозунгами: «У відставку Мендере-са!», «Ми вірні Ататюрку!». Їх підтримали курсанти і викладачі військових училищ.'

Військові перевороти 60-80-х років XX ст.

27 травня 1960 р. група офіцерів під керівництвом коман­дувача сухопутними силами генерала Джемаля Гюрселя, спира­ючись на армію, здійснила державний переворот. А. Мендерес та інші керівники Демократичної партії були заарештовані, уряд і парламент розпущені, діяльність партій заборонена. За вирбком Верховного суду А. Мендерес і два його міністри були страчені, а президент республіки засуджений на довічне ув'язнення. Кілька сот діячів скйнуїоґо режиму теж засуджувались на різні строки позбавлення волі. Влада перейшла до рук Комітету національ­ноїєдності на чолі з Д. Гюрселем. Комітет заявив, що у своїй діяльності він буде керуватися національними інтересами та іде­ями М.К. Ататюрка. У 1961 р. були скликані Установчі збори, які прийняли нову конституцію. Туреччина проголошувалась національною правовою демократичйіоЮ світською державою. Розширялись рамки демократичний свобод, визнавалось право робітників на страйки. Відбулися вибори в парламент. Прези­дентом став Д. Гюрсель. *

Після зняття заборони на діяльність політичних партій діячі Демократичної партії, які не зазнали репресій і залишились на свободі, створили Партію справедливості. У 1965-197Грр. при владі знаходився її уряд, прем'єр-міністром був лідер партії Сулейман Демірель.'Партія справедливості сприйняла економічні ідеї своєї попередниці, виступала за розширення ринкових

Ї86

відносин, надання пільг великому приватному капіталу в про­мисловості і сільському господарстві. Керівники Партії спра­ведливості прагйули реабілітувати Демократичну партію та її політику» застудити тих, хто в 1960 р«-здійснив державний пере­ворот. Ця пропаганда викликала негативну реакцію в армії та суспільстві;"Восйлювалось незадоволення нижчих верств насе­лення екдй<йкічнйми труднощами,- безробіттям і обмеженням прав ісвоводУ -. '

12 б0ревйя)і971 р. в Туреччині відбувся другий державний переворот,- 8йаЕЄ військове командування пред'явило президен­ту мвмОріанДУмТїякому говорилось: «В результаті позицій, по­глядів і діяльйойті парламенту й уряду країна виявилась втягну­тою в анаїийюсбраі'овбивчу війну і соціально-економічні хвилю­вання». Меї<6рйіидум вказував на необхідність формування над-партійной® уреду» йкий «покінчив би а'анархією та'зайнявся б реформами'н^дусІзАтатюрка і передбаченими конституцією». В ньому зву*їааі^ її'їййїередження: «У випадку, коли це не буде швидко здійбвййЙВ, 'турецькі збройні сили сповнені рішучості виконати'поюлї^їйу иа них місію по захисту Турецької Респуб­ліки і взяти унїйайгівня країною безпосередньо у свої руки». Після оголдпЙїйййИНіьорО ультиматуму в парламенті С. Демірель і'його уряд підкурилися військовим і подали у відставку, пам'­ятаючи іір& суїїЇЕГ Зїййлідки перевороту 1960 р. •

Керівники армії прямо не захопили владу, але жоретко дикту­вали свою велю •в^і'гячййм партіям-і ІїаступнйМ урядам. Про­тягом 70-х "'реісіі^іі&іїьна разів формувались коаліційні і над-партійні урядій.рй'ЙїїЇе'їімбгли стабілізувати ситуацію.'

УскладнилОЙй'іійіЙнйвйще на Кіпрі. 15 липня 1974 р. тут відбувся заколот; і&рйсйййвгівйй грецькою військовою'хунтою, яка прагнула ліквідуВДй'їїЙвййдежну Республіку Кіпр і возз'єднати острів із Ррецівю.'^У^йЙ^Ї^йзидента Макаріосабуло скинуто. У відповідь на Кіпрі вІЙЙЗі^Ййсь турецькі військові частини, моти­вуючи ией крок ^ебвЙЗ|і(Йй;*Аї-захистити інтереси -турецької об­щини. Почалися вбяЙЙіїдіУмі^ж'І^еціієюї Туреччиною; 20 липня 1974 р. Рада Везшй^ООЙ? вийняла резооіюцію з 'вимогою до воюючих сторін прйЙіЙнЙЙІЙІЙрерйенцію і вивести з Кіпру свої війська; Ця вимога'не'буїжівййеіі'ана повйістю. ВійЙа Припини­лася. Кіпр поділен^^ва<<1^й^&ку'ітуреїїій1у;воййаокупації. Конфлікт набув затяййЙгіНаДрЮПЙру і покйащо- не.вирішений.

З другої половини 70-х років у Туреччині почався черговий період наростання еноїК^^М-уку№<їЯІХ&-•ії3^ і3асдій.і у промис­ловості і сільському господаіібістві, зростання безробіття, різке по-ґірїпеаня валютно-фіаанббйт^стЙОвийїа^'Пргівід^ в економіці залишався державний сект^^які^ ^.неефективним і лягав йа бюджет важким тягарем.'На^ЙоО р. Йбвнішня' заборгованість Туреччини досягла 20 млрД.'Дол. Різко загострились соїцальні

протиріччя. У країні налічувалось 2,7 млн. безробітних. актздій зувались екстремістські угруповання неофашистського і ліваздн кого напрямку. По країні прокотилась хвиля терору, пограбуваїді банків, захоплень заручників, політичних убивств. Уряд прийвцді| нову концепцію розвитку, але вже не зміг її здійснити.,гй|

12 вересня 1980 р. вище військове керівництво здійснилі черговий державний переворот. Його організував начальника нерального штабу турецької армії Кенан Еврен. Була створе» Рада національної безпеки, яка взяла владу у свої руки. Військ адміністрація заборонила діяльність політичних партій і здійс ла перебудову політичної системи в напрямку централізації,! контролем військових була розроблена і прийнята 7 листоп 1982 р. нова конституція. Законодавча влада належить па;

менту - Великим Національним зборам Туреччини, що сюк ються з 400 депутатів. Виконавчу владу здійснюють презнде уряд. Повноваження президента значно розширені. Він мс розпустити парламент і призначити нові вибори, провести ре рендум, накласти вето на прийнятий законопроект. Від особі тих якостей президента багато в чому залежить внутріши зовнішня політика держави. Важлива роль відводиться Р-«національної безпеки в складі президента, прем'єр-міністра, е чальника генерального штабу турецької армії, міністрів обор< і внутрішніх справ, командувачів видами збройних сил. Грома ка діяльність дозволяється на певних умовах. Ряд статей! ституції передбачає державний контроль за фінансовими дж лами партій, забороняє їм діяти спільно з профспілками. У 1983 р. Рада національної безпеки затвердила закон;

партії, який суворо регламентував їх діяльність. Були забої нені всі релігійні і буржуазні партії» що діяли до військове перевороту. У створенні нових партій не дозволялось брати у¹ великій групі (понад 700 чоловік) діячів розпущених парт деяким з них також заборонялось протягом 5-10 років за тися політичною; діяльністю. За всіх цих обмежень за коро час виникло.півтора десятки партій. До парламентських виї 1983 р. були допущені лише три: Партія вітчизни. Народна пі Партія національної демократії. Перемогла Партія вітчизна, завоювала більшість місць у парламенті - 211 із 400. Лідер па Тургут Озал сформував уряд. Армія, добившись нормалі» обстановки, передала владу в руки цивільних.