Війна Опору в Індокитаї (1946-1954). Женевські угоди

В роки Другої світової війни країни Французького Індоки­таю - В'єтнам, Лаос, Камбоджа - були загарбані Японією. Після капітуляції Франції перед гітлерівською Німеччиною профашист­ський уряд маршала Петена погодився на японську окупацію Індокитаю за умови збереження там французької колоніальної адміністрації.

Японія встановила в країнах Індокитаю свій «новий поря­док». Вона вивозила рис, кукурудзу, вугілля, апатити, залізну і марганцеву руду тощо. Були скорочені посівні площі під продо­вольчі культури і примусово введене вирощування бавовни і джуту, яких гостро потребувала японська промисловість. За ра­хунок різкого збільшення податків з населення утримувалась окупаційна армія. Звичайним явищем стали репресії проти мирних громадян, екзекуції, страти.

Народи В'єтнаму, Лаосу, Камбоджі зробили свій внесок у боротьбу проти японських загарбників. Важливу роль у цій бо­ротьбі відіграла Комуністична партія Індокитаю на чолі з Хо Ші Міном, яка виступала під патріотичними лозунгами. 2 верес­ня 1945 р. була проголошена Демократична Республіка В'єтнам, в якій встановився комуністичний режим.

Після закінчення Другої світової війни Франція прагнула відновити колоніальні порядки в країнах Індокитаю. Вона вве­ла війська в Лаос і Камбоджу, окупувала південь В'єтнаму. Ро­билися спроби відвовити в повному обсязі діяльність колоніаль­ної адміністрації. Патріотичні сили В'єтнаму, Лаосу, Камбоджі піднялися на боротьбу за національну незалежність.

В 1945-1946 рр. комуністичний уряд ДРВ, королівські уря­ди Лаосу і Камбоджі вели складні переговори з Францією, доби­ваючись визнання суверенітету своїх країн. Особливу активність виявив король Камбоджі Нородом Сіанук (1941-1955), який

кілька разів особисто їздив у ^/ Париж, зустрічався з французь- / ким президентом, з політиками різних рангів і поглядів. Спо- і чатку Франція зробила певні, поступки. В березні 1946 р. вона підписала з ДРВ попередню уго­ду, яка ще підлягала ратифі­кації. Франція визнавала неза­лежність ДРВ у рамках Фран­цузького Союзу. ДРВ одержа­ла право мати свій парламент, уряд, армію, фінанси. Питання про статус Південного В'єтна­му, окупованого Францією, мав вирішити всенародний референ­дум, результати якого Франція зобов'язувалась визнати. ДРВ погоджувалась прийняти фран-

"'v""- ' цузькі війська терміном на п'ять років у кількості 15 тис.

чол., які розміщувались не лише на півдні, але й на півночі В'єтна­му. Представники Лаосу і Камбоджі також одержали обнадій­ливі обіцянки.

Проте незабаром політична ситуація у Франції змінилась.

Велика буржуазія вимагала від уряду більш жорсткого курсу і збереження колоній. Франція порушила попередні зобов'язання. У грудні 1946 р. вона розв'язала колоніальну війну в Індокитаї, яка дістала назву війна Опору (1946-1954). Народи Індокитаю вели її спільно. Справедливу боротьбу у В'єтнамі очолювала Ліга неза­лежності В'єтнаму (В'етмінь), у Лаосі - Фронт визволення Лаосу (Нео Лао Ітсала), у Камбоджі - Єдиний національний фронт Кам­боджі (Кхмер Іссарак). Пізніше був організований Єдиний націо­нально-визвольний фронт (1951) для спільних дій.

У важко доступних районах створювались визволені райони

й опорні бази патріотів. Їх основною тактикою була партизансь­ка. Бої набули затяжного характеру, французькі війська, про­водячи операції в джунглях, несли значні втрати. В лютому 1949 р., прагнучи надати своїм діям видимість законності, Фран­ція створила маріонеткову Державу В'єтнам, очолювану імпера­тором Бао Даєм, від імені якого подавались тепер ті чи інші, рішення. В'єтнам оголошувався привілейованою сферою вкла­дення французьких капіталів.

1949 р. став переломним у війні Опору. Після виникнення,^

КНР змінилось співвідношення сил у регіоні, комуністи;

П я

Індокитаю одержали вагому підтримку. До ситуації в цій час­тині світу все більшу зацікавленість стали проявляти великі держави, виходячи зі своїх інтересів. У січні 1950 р. ДРВ була визнана СРСР та іншими прорадянськими державами, в лютому 1950 р. баодаевський режим визнали СІЛА і Англія. З 1951 р. патріотичні сили спільними зусиллями перейшли в наступ. На­магаючись закріпитись у більш розвиненому В'єтнамі, Франція вимушено визнала незалежність Лаосу і Камбоджі (1953). В 1954 р. французькі війська були наголову розбиті біля в'єтнамсь­кого міста Д'єнб'енфу. Військовий, політичний і моральний крах колоніальної політики в Індокитаї, героїчна боротьба за неза­лежність його народів примусили Францію визнати свою пораз­ку. За період війни вона втратила в Індокитаї 460 тис. чол.

З 26 квітня по,21 липня 1954 р. в Женеві відбувались пере­говори міністрів закордонних справ Франції, Великобританії, СІЛА, СРСР і КНР щодо Індокитаю, які закінчились підписанням відпо­відних документів. Делегація СІЛА не поставила свій підпис під Женевськими угодами, а лише заявила, що в цілому їх підтри­мує. Бойові дії у В'єтнамі, Лаосі, Камбоджі припинялись, фран­цузькі війська виводились. Створювалась міжнародна комісія з представників Канади, Індії і Польщі по спостереженню і конт­ролю за припиненням стану війни. Передбачалось, що ДРВ, Дер­жава В'єтнам, Лаос і Камбоджа не будуть входити ні в які військові союзи, на їхній території не буде іноземних військо­вих баз. В заключній декларації учасники наради зобов'язались поважати суверенітет В'єтнаму, Лаосу, Камбоджі і не втручатись у їхні внутрішні справи. В 1955 р. в Лаосі і Камбоджі наміча­лось провести вільні вибори. У В'єтнамі встановлювалась тим­часова демаркаційна лінія по 17-й паралелі. В 1956 р. передба­чалось провести загальні вибори в обох частинах і відновити територіальну цілісність В'єтнаму на демократичній основі.

Женевські угоди стали важливим кроком на шляху ослаб­лення міжнародної напруженості. Вони відкривали для країн Індокитаю можливість самостійно вирішити свою долю, побуду­вати свої суверенні національні держави. Ці перспективи не були реалізовані внаслідок втручання у внутрішні справи В'єтнаму, Лаосу, Камбоджі великих держав - СРСР і СІЛА. Їх суперницт­во на міжнародній ареаі та ідеологічна експансія виявились у підтримці антагоністичних сил і призвели до затяжного зброй­ного конфлікту в Південно-Східній Азії.

В'єтнамо-американська війна

Демократична Республіка В'єтнам приступила до будівниц­тва «основ соціалізму» за радянським сценарієм, орієнтуючись на допомогу СРСР. Радянські керівники неодноразово виступали

з заявами про свою готовність надати підтримку «братній соці­алістичній країні» в її боротьбі проти «світового імперіалізму».

В жовтні 1955 р. на півдні В'єтнаму під егідою США був проведений референдум про форму правління. Імператор Бао Дай, настроєний профранцузьки, був скинутий. Створювалась Респуб­ліка В'єтнам. Влада перейшла до рук проамериканськи настроє­ного генералітету. Розпочалося формування добре озброєної і навченої південнов'єтнамської армії. Південний В'єтнам був включений у сферу дії блоку СЕНТО. Почалося прискорене буді­вництво військових баз. Військові диктатори Республіки В'єтнам провели ринкові реформи в банківській справі, промисловості і сільському господарстві. Вони залучали іноземні інвестиції, орі­єнтуючись у першу чергу на американський капітал. Поряд з ним розгорнули свою діяльність у Південному В'єтнамі моно­полії Японії, Гонконгу, Тайваню, Німеччини та ін. Нерідко ігнору­валися інтереси національної буржуазії. Антинаціональний курс привів до зародження в Південному В'єтнамі руху опору режиму.

В 1960 р. був створений Національний фронт визволення Південного В'єтнаму (НФВПВ). Він сформулював такі програмні вимоги: ліквідація проамериканського режиму, створення де­мократичного уряду, мирне об'єднання країни. НФВПВ мав підтримку в масах. Він співробітничав із властями ДРВ, одержу­вав від них постійну допомогу, яка доставлялась «стежкою Хо

ШіМіна».

Виникнення Національного фронту визволення Південного

В'єтнаму і початок збройних сутичок ставили під загрозу і сай-гонський режим, і «життєві інтереси» США в регіоні. Президент Джон Кеннеді прямо заявив: «Відмова від наших зусиль у Півден­ному В'єтнамі означала б крах не лише в Південному В'єтнамі, але й у Південно-Східній Азії; отже ми збираємось там залиши­тись». З середини 1961 р. США почали вести «особливу війну» у В'єтнамі, яка полягала в розробці планів, що мали допомогти сайгонському уряду впевнено контролювати всю територію краї­ни. Був прийнятий план Стенлі-Тейлора, яким передбачалось насильницьке переселення сільських жителів у «стратегічні се­лища». Уздовж кордонів із ДРВ і зон партизанського руху ство­рювався «мертвий пояс» шляхом знищення рослинності силь­ними отрутохімікатами. План Макнамари (1964) передбачав будівництво стратегічного плацдарму в дельті р. Меконг і на­ступ на збройні сили НФВПВ. Обидва плани не дали очікуваних результатів, населення Південного В'єтнаму їх не сприйняло.

У 1965 р. розпочалася відкрита агресія США в Південному В'єтнамі і повітряна війна проти ДРВ. З весни 1965 р. в Півден­ний В'єтнам почали перекидатись американські війська, які брали безпосередню участь у бойових операціях проти сил виз-'

120

волення. Застосовувались варварські методи ведення війни (на­палм, хімічна зброя, каральні акції проти мирного населення). Була розроблена спеціальна схема бомбардувань Північного В'єтнаму, яка враховувала всі більш-менш важливі об'єкти. Ос­новні удари були завдані по портах.

За допомогою Радянського Союзу, який поставив найсу­часніші види озброєння, ДРВ за короткий час створила ефектив­ну систему протиповітряної оборони. За 1965-1968 рр. над тери­торією ДРВ було збито 2 942 американські літаки.

В Південному В'єтнамі американські і сайгонські війська провели три масштабні операції проти сил НФВПВ, які закінчи­лися невдачею.

На початок 1969 р. у в'єтнамській війні брало участь 550 тис. американських солдатів, а також 7 флот США, який налічував 200 військових кораблів і 80 тис. морської піхоти. У бойові дії були втягнені війська союзників США по військових блоках -Південної Кореї, Австралії, Філіппін, Таїланду, Нової Зеландії.

З кінця 1968 р. СІЛА почали поступово виводити свої війська з Південного В'єтнаму і висунули ідею «в'єтнамізації війни», коли сайгонський режим сам мав знайти відповідні засоби і сили, щоб залишитися при владі. В 1969 р. в одному з визволе­них районів була проголошена Республіка Південний В'єтнам і створений її уряд.

В 1972 р. Сполучені Штати зробили останню спробу завер­шити в'єтнамську війну на свою користь. Протягом 10 місяців тривала ескалація бойових дій на Півдні В'єтнаму і масовані бомбардування ДРВ, які не змінили загальної ситуації. Амери­канська агресія у В'єтнамі зайшла в глухий кут. США втратили вбитими 57 тис. чол., пораненими — близько 300 тис. чол., ви­тратили на війну 352 млрд. дол. «Брудна війна» викликала ма­сові протести світової і американської громадськості.

27 січня 1973 р. в Парижі представники ДРВ, Республіки В'єтнам, Тимчасового революційного уряду Південного В'єтна­му і США підписали; угоду про припинення війни і відновлення миру. СІЛА зобов'язувалися припинити бойові дії у Південному В'єтнамі і збройні акції проти ДРВ. Протягом 60 днів вони по­винні були вивести війська, військових радників і персонал та демонтувати військові бази. Уряд США давав обіцянку поважа­ти право народу Південного В'єтнаму на самовизначення.