Соціально-економічний і політичний розвиток Індії в другій ' половині 60-х — 80-х рр. XX ст. Етнорелігійні конфлікти

Лідером Індійського національного конгресу стала дочка Дж. Неру Індіра Ганді, яка очолювала уряди з 1966 р. по 1984 р. з перервою в 1977-1979 рр».Наприкінці 60-х рр. в ІНК загостри­лася суперечка з питання ййбору шляху розвитку країни, яка привела до виникнення двох угруповань. Більшість на чолі з прем'єр-міністром І. Ганді наполягала на розширенні соціаль­но-економічних реформ. Опоненти виступали проти незмінності «курсу Неру» в економіці, проти обмеження великого капіталу, за скорочення державного сектора і пільг для нього. В 1969 р., незважаючи на опір опозиції, в Індії була проведена націоналі­зація 14 провідних банків і створені спеціальніоргани з інвесту­вання державних галузей. В ІНК відбувся перший розкол. Час­тина керівництва вийшла з неї і створила нову партію Індійський національний конгрес (організація).

На початку 70-х років Індія надала допомогу національно-виз­вольному руху Східної Бенгалії в боротьбі за незалежність і оголо­сила війну Пакистану, в якій здобула перемогу. Виникла нова дер­жава - Бангладеш. Ці події зміцнили позиції уряду І. Ганді.

В 1971-1973 рр. був установлений державний контроль над системою страхування, відмінені пенсії та привілеї князів, на­ціоналізовані виробництво кольорових металів, видобуток вугіл­ля, частина текстильної галузі. Активізувалось проведення «зе­леної революції». Уряд прийняв соціальні програми, спрямовані на поліпшення життя нижчих верств населення. Намічені пла­ни ве були реалізовані через відсутність необхідних коштів і помилки уряду І. Ганді. Політика сприяння державному секто­ру господарства за рахунок приватного привела до уповільнен­ня темпів економічного розвитку. На загальну ситуацію впли­нула одночасна дія таких факторів, як підвищення світових цін на нафту, війна з Пакистаном, необхідність забезпечувати мільйо­ни біженців з Бенгалії, демографічний вибух. Життєвий рівень населення, і без того низький, падав і далі, збільшувалось безро­біття, зростали ціни на продовольство і товари першої необхід­ності. Це викликало масові антиурядові виступи в різних кінцях країни, які використали противники ІНК. Під час передвибор­ної компанії 1977 р. опозиційні партії створили єдиний блок Джаната парті («Народна партія»), який переміг на парламентсь-

142

жих виборах і сформував уряд на чолі з М. Десаї. Він знахо­дився при владі 28 місяців, але не зміг виробити ефективної політики і оволодіти ситу­ацією. В 1978 р. в ІНК стався другий розкол» Основна части­на підтримала І. Ганді і діста­ла назву ІНК(І). Партія заяви­ла про свою вірність ідеям Ма-хатми Ганді і Дж. Неру. На позачергових парламентських виборах 1980 р. ІНК(І) здобув переконливу перемогу і повер­нувся до влади. І. Ганді знову стала прем'єр-міністром.

На початку 80-х років до попередніх складних внутріш­ніх проблем Індії додалися гострі релігійні, і •національні конфлікти. Розпочалися сутич­ки між мусульманами та індусами в штаті Джамму і Кашмір. Екстремістські ісламські націоналістичні організації висунули гасло віддалення від Індії і приєднання до Пакистану. В штаті Ассам місцеві жителі активно протидіяли розселенню біженців із Бангладеш- Часто сутички на релігійному ґрунті відбувалися в штатах УттартДрадещ, Біхар та ін.

Індіра Ганді

На півдні Індії виникла складна ситуація, пов'язана з подія­ми в Шрі-Ланці. В цій країні національна меншість — таміли — вела боротьбу за створення незалежної держави на частині те­риторії. Націоналістична організація «Тигри визволення таміл ілама» розпочала бойові дії проти урядових військ. Свою діяльність вона перевесла і на південний індійський штат Таміл-над, де мала чимало Врихильників. Індія намагалася стати посе­редником у розв'язййні конфлікту шляхом переговорів.

Надзвичайно загострилася ситуація в Пенджабі, де склався рух релігійної общиви: сикхів під керівництвом партії Акалі дал («Партія безсмертних»),-який боровся за широку політичну автономію штату. Найбільш екстремістські елементи висунули лозунг відокремлення від Індії і створення незалежної держави Халістан. Вони провели серію терористичних актів, переважно на транспорті, жертвами яких отали тисячі людей. Уряд І. Ганді робив спроби домовитися а представниками сикхів, та, коли це не дало позитивних наслідків, застосував силу. В 1984 р. екстре­місти захопили найбільшу сикхську святиню - Золотий храм у

місті Амрітсарі, до якого не можна заходити представникам/ інших релігій. І. Ганді проігнорувала це і наказала військам! взяти,храм штурмом. На знак помсти їй було винесено смерт-' ний вирок. 31 жовтня 1984 р. Індіру Ганді розстріляли з авто­матів її особисті охоронці - сикхи. Між індусами і сикхами розпочалися криваві сутички в Пенджабі.

В грудні 1984 р. відбулися вибори до парламенту, на яких ІНК(І) переміг. Уряд очолив син І. Ганді - Раджив Ганді, пред­ставник четвертого покоління сім'ї Неру в політичній еліті Індії. Він вніс помітні зміни в економічний курс держави стосовно приватного та іноземного капіталу. Для їх діяльності створюва­лись сприятливі умови і однакові з державним сектором мож­ливості в ринковій конкуренції. Індія успішно розвивала сучас­ну металургію, енергетичну базу, обробну, харчову, фармацевтич­ну промисловість, необхідну інфраструктуру. Програма уряду передбачала підвищення життєвого рівня народу, боротьбу з без­робіттям, неграмотністю тощо.

Уряд Р. Ганді виступив проти дій сепаратистських і екстре­містських сил. У 1985 р. були підписані угоди з регіональними партіями в штатах Ассам і Пенджаб про нормалізацію станови­ща. Там відбулися вибори в законодавчі збори, в результаті яких до влади прийшли місцеві впливові партії і політики. Однак повної стабілізації в Пенджабі досягти не вдалося. Окремі сепа­ратистські угруповання продовжують свої виступи, неодноразо­во провокуються сутички і хвилі насильства.

У 1987 р. Індія ввела війська в Шрі-Ланку з метою припи­нення громадянської війни між тамілами і сингалами. Ця акція викликала обурення і відкритий опір тамілів у обох державах, осуд індійської громадськості.

Індія в 90-х роках XX ст.

На початку 90-х років XX ст. Індія переживала тяжку еко­номічну кризу в умовах політичної нестабільності. Авторитет ІНК (І) швидко падав. Конгрес близько 40 років був правлячою партією, якій протистояла слабка неорганізована опозиція. На нього покладалась відповідальність за всі гострі невирішені про­блеми суспільства. Багато його членів, що займали високі поса­ди, звинувачувались у корупції, зловживанні службовим стано­вищем, кримінальних злочинах. 21 травня 1991 р. лідер ІНК(І) Раджив Ганді був убитий тамільською терористкою. Партія за­лишилась без авторитетних керівників.

Головним політичним суперником ІНК(І) стала Бхаратія джаната парті, створена в 1980 р. на базі іншої маловідомої партії. На парламентських виборах 1984 р. вона змогла провести в

Народну палату лише 2-х депутатів. ВДП висунула ідею хіндутви і - індуської нації в розумінні перетворення індуської релігійної більшості в привілейовану категорію населення, а індуїзму - в державну релігію з одночасним обмеженням прав релігійних меншин, в першу чергу мусульман. Різкої критики зазнало по­ложення про рівність громадян незалежно від віросповідання, зафіксоване в конституції. Бхаратія джаната парті закликала трансформувати суспільство на засадах класичного індуїзму. Вона апелювала до релігійних почуттів індусів і розробила ефективну тактику релігійно-націоналістичної пропаганди. В 1992 р. ліде­ри БДП спровокували зруйнування мусульманської мечеті зас­новника імперії Великих Моголів Бабура в м. Айодх'я (штат Уттар-Прадеш) на тій підставі, що вона нібито розташована на місці народження бога Рами. Вони звернулися до жерців усіх індуїстських храмів із закликом надіслати в Айодх'ю по одній цеглині для будівництва там храму на честь Рами замість ме­четі. Завдяки цьому заходу БДП стала широко відома в Індії як захисниця древньої віри предків, що виступає проти агресивного ісламу і експансії західного способу життя. Вона закликала та­кож «звільнити» місця народження бога Крішни в Матхурі і бога Вішванатха в Бенаресі (штат Уттар^Прадеш), де теж були побудовані мечеті. Кількість прихильників партії почала не­ухильно зростати, її підтримують висококастові індуси, які орі­єнтуються яа традиційні культурно-релігійні цінності, велика буржуазія, бюрократія, інтелігенція, більша частина середнього класу. В 1996'р. Бхаратія джаната парті перемогла на парла­ментських' виборах і сформувала коаліційний уряд, який про­існував 13 днів. Партії важко було знайти союзників по ко­аліції. Вона зняла деякі положення у своїй платформі і продов­жувала завойовувати електорат. В 1998 р. БДП і блок очолюва­них нею партій удруге перемогли на парламентських виборах і сформували уряд. йїтуючись до позачергових парламентських виборів 1999 р., войа залучила на свій бік регіональні партії і впливові релігійно+ббщинні організації. Її підтримали Союз доб­ровільних служителі» яа.цц\ Всесвітня рада індусів. Індійський робітничий союз, Всеіндійська студентська рада, Платформа агі­тації за свадеші. Вона залучила до співпраці 23 партії і створи­ла Національний демократичний альянс під лозунгом «За горду і процвітаючу Індію», який завоював у Народній палаті 297 місць із 537. Із 175-ти зареестроваиіи'к партій в парламент пройшли 39. Блок на чолі з ІНК(І) отримав 133 мандати. Комуністична партія Індії (марксистська) *м32, Самандваді парті - 26, Партія більшості народу - 14. ІНЇЄ(І) втретє підряд зазнав поразки на виборах і мусить серйозно переглянути свої лозунги і методи роботи з виборцями.

У 1991 р. в Індії розпочалась економічна реформа, спрямо­вана на розширення ринкових відносин. Країна відмовилась від програми і від фінансової допомоги Міжнародного валютного фонду і Міжнародного банку реконструкції і розвитку, посилаю­чись на специфіку національної економіки. Індійська модель базувалась на 4-х принципах. У ході реформи необхідно було вивести господарство з кризового стану («стабілізація»), створи­ти умови для піднесення («реструктуризація»), розширити рин­кові механізми всередині країни («лібералізація»), глибше інтег­рувати індійську економіку у світове господарство («глобаліза­ція»). В Тядії, як і раніше, зберігалась змішана економіка, співісну­вання державного і приватного секторів. Залишилась державна монополія в стратегічно значущих галузях виробництва. При­ватизація стосувалась лише збиткових об'єктів господарюван­ня. Держава не допускала неконтрольованого надходження на індійський ринок закордонних товарів. Головна увага зосере­джувалась на залученні прямих іноземних інвестицій у внутрішнє виробництво і на підтримці тих підприємців, які випускали про­дукцію на експорт. Були надані численні пільги і знижені по­датки експортерам. Знімались обмеження для приватного сек­тора в банківській справі, страхуванні, енергетиці, на транспорті. Створювалось дев'ять вільних економічних зон. Інвестиції на­правлялись в сільське господарство.

Проведені заходи дали позитивні результати. На 1997 р. приріст ВВП досяг 7,5% і більш ніж у 2 рази перевищив середні темпи зростання за три попередні десятиріччя. Обсяги промис­лового виробництва збільшувались на 12-13% на рік. На екс­порт направлялось 18-20% випущених товарів. Інфляція знизи­лась з 13,6% до 5% на рік. Обсяги іноземних інвестицій зросли із 155 мли.дол. в 1991 р. до 3,1 млрд. дол. в 1997 р. З 1998 р. темпи економічного розвитку почали знижуватись. Слабкими сторонами індійської господарської системи є низька продук­тивність праці, втручання держави у виробництво, численні ви­плати і субсидії з бюджету на користь «слабких» і «відсталих» груп населення, підтримка дрібних товаровиробників із соціаль­них мотивів для забезпечення зайнятості. Відчутного удару зав­дала господарству фінансово-економічна криза 1997-1998 рр. у

Південно-Східній Азії.;

Незважаючи на певні обмеження, великий іноземний капітал

скористався частковим відкриттям індійського ринку і почав активно його завойовувати. Використавши право вкладання пря­мих інвестицій і право купівлі індійських підприємств, транснац­іональні корпорації взяли під свій-контроль прибуткові галузі по випуску товарів масового споживання, витіснивши більш слаб­ких місцевих виробників. Такі ТНК, як «Хіндустан Девер», «Про->

' ктор енд Гембл», «Кетбері», «Нестле», «Пепсі» та інші переважа-\ ють у виробництві безалкогольних напоїв, продуктів швидкого приготування, миючих засобів, косметики, товарів для гігієни. Для проникнення на індійський ринок іноземні монополії запрошу­вали місцевиХібізнесменів створювати змішані підприємства, звідки індійські учасники потім були витіснені. На практиці з'ясува­лось, що іноземний бізнес мав більш широкі права, ніж національ­ний. Він не платив податків на підтримку соціальної сфери, міг проводити неконтрольовані звільнення робочої сили і повністю або частково змінювати профіль виробництва.

Труднощі, з якими зіткнулась Індія в ході проведення еко­номічної реформи, не ставлять під сумнів ц' необхідність. Триває доопрацювання ряду конкретних аспектів і виправлення поми­лок. В 1999 р. було оголошено про початок проведення еконо­мічних перетворень «другого покоління». Їх завдання - подаль­ше залучення іноземних інвестицій з одночасним захистом на­ціональних товаровиробників, прискорений розвиток інформац­ійних технологій, модернізація сільського господарства, зменшен­ня безробіття. Правляча еліта продекларувала необхідність підви­щення життєвого рівня 300 млн. індійців, які знаходяться за офіційною межею бідності (100 дол. на рік). Президент К.Р. Нараянан назвав становище жінок в Індії «найбільшим національним недоліком», а становище колишніх недоторканих (далітів) - «найбільшою національною ганьбою».

Головною зовнішньополітичною проблемою Індії й надалі залишається протистояння з Пакистаном, що спонукає країну нарощувати військовий потенціал. У 1998 р. Індія випробувала власну ядерну зброю, проте добровільно встановила мораторій на подальші ядерні випробування. В середині 90-х років XX ст. індійська армія була оснащена на 70% військовою технікою радянського і російського виробництва, в т.ч. військово-повітряні сили - на 80%, а.військово-морські сили - на 85%. У 2000 р. Індія продовжила дію, Комплексної програми співробітництва з Росією в галузі науки і техніки до 2010 р.

ПАКИСТАН