Правління Г.А. Насера (1954-1970)

28 березня 1955 р. Г.А. Насер уперше публічно сформулю­вав 6 принципів єгипетської революції: 1) ліквідація імперіалі­зму, 2) ліквідація феодалізму, 3) ліквідація капіталістичних мо­нополій, 4) встановлення соціальної справедливості, 5) створен­ня єдиної сильної національної армії, 6) встановлення дійсно демократичної системи. Вони мали лягти в основу моделі онов­леної єгипетської держави.

23 червня 1956 р. була прийнята нова конституція країни. Єгипет проголошувався республікою, а єгипетський народ - ча­стиною арабської нації. Законодавча влада належала парламен­ту — Національним зборам, що обиралися шляхом загальних таємних виборів на 5 років. Главою держави був президент з широкими повноваженнями. Цю посаду обійняв Г.А. Насер.

Єгипетське керівництво розпочало переговори із США і Міжнародним банком реконструкції і розвитку про отримання позик для економічних реформ, зокрема,, 9^і будівництво Асу-анської ТЕС на Нілі. Перед загрозою ізраїльської агресії Г.А. На­сер шукав стратегічних партнерів, мав наї^ір закупити сучасну зброю для посилення боєздатності національної армії. Західні держави не пішли на військове співробітництво. Єгипетська сто­рона провела консультації про можливість втримання зброї з СРСР. У відповідь США і МБРР відмовили Єгипту в наданні обіцяних позик. Незадоволення Заходу 'викликала й активна участь Насера в русі неприєднання.

Тоді в 1956 р. керівництво Єгипту націоналізувало Суець-кий канал, плануючи направити доходи від його експлуатації на

економічне відродження країни. 44% акцій каналу належало англійському уряду, 52% - французьким власникам, незначна частина - США, що купили їх у Ватикану. Щорічно Суецький канал давав компанії 35 млн. фунтів стерлінгів чистого прибут­ку, з яких Єгипту виділявся І млн. фунт стерлінгів. Власники акцій мали отримати компенсацію. Уряд Єгипту підтверджував свободу судноплавства по каналу.

Великі держави, крім прямих прибутків, використовували геополітичні можливості власників каналу для контролю над Близьким'Сходом. Вони організували антиєгйпетську кампа­нію, намагаючись зберегти свої позиції в регіоні. З ініціативи Великобританії в Лондоні відбулася нарада, на якій США запро­понували вивести Суецький канал з-під контролю Єгипту і пе­редати його під міжнародне управління. Рада Безпеки 00Н підтвердила суверенітет Єгипту над каналом (жовтень 1956 р.). Після провалу міжнародного тиску на Єгипет Англія і Франція розв'язали інтервенцію проти нього, яку підтримав Ізраїль. Ра­дянський Союз надав Єгипту велику політичну і дипломатичну підтримку. Була зроблена заява про можливість участі «радянсь­ких добровольців» у боях на боці Єгипту. Англо-франко-ізраїльсь-ка агресія закінчилася провалом. З цього часу остаточно визна­чилась орієнтація режиму Насера на СРСР.

У кінці 50-х років лідери країни взяли курс на «єгиптиза-цію» економіки. Акції іноземних підприємств продавались єгип­тянам, їх контрольні пакети викуповувалися державою. У 1960-1963 рр. було проведено націоналізацію за викуп великих про­мислових,, будівельних, транспортних компаній, що належали єгипетській буржуазії. Виник державний сектор, який зайняв пріоритетні позиції. Інтенсивно здійснювалась індустріалізація.

До початку 70-х років було побудовано понад 1 000 нових господарських об'єктів. У створенні національної економіки Єгипет спирався на допомогу СРСР. 27 грудня 1958 р. була підпи­сана угода про спорудження Асуанського гідроенергетичного комплексу, для чого радянською стороною виділявся кредит на суму 90 млн. інвалютних рублів. 27 серпня 1970 р. було прий­няте рішення про надання ще 202,5 млн. руб. Був розроблений унікальний проект ПЙС на 12 турбін потужністю 175 тис. кВт кожна, споруда якої була вирубана у скелі. Іригаційна система складалася з озера, трьох головних і 8-ми тис. додаткових по­льових каналів. Найцінніші історичні пам'ятки за допомогою ЮНЕСКО були перенесені в інше місце. Асуанський комплекс став основою господарства Єгипту і після закінчення будівницт­ва приносив державі прибуток в 1 млрд. фунтів на рік. Електро­енергія експортувалася в Сирію, Йорданію, Саудівську Аравію, Туреччину. Посівні площі країни збільшилися на 30%. На

210

зрошуваних землях можна було збирати три врожаї на рік. Ра­дянський Союз надав Єгипту допомогу в будівництві 150 про­мислових, сільськогосподарських і навчальних об'єктів.

В економіці країни залишився і приватний сектор. Дрібним і середнім національним власникам належали невеликі підприєм­ства, ремісничі майстерні, заклади'обслуговуванняв легкій і хар­човій промисловості, у внутрішній торгівлі.

У бО-'х роках був прийнятий ряд доповнень до закону про аграрну реформу 1952 р. Максимальний розмір земельних діля­нок встановлювався в 50 феддавів на власника і 100 федданів на його сім'ю. З 1964 р. компенсація поміщикам за вилучену зем­лю відмінялась, а викупні платежі для селян знижувались на 75%. Держава заохочувала створенн'яй&ооперативів. Велике зна­чення надавалось освоєнню нових земель і створенню держгоспів у провінції Ат-Тахір і в районі Асуанської Греблі.

Г.А. Насер і його соратники негативно оцінювали партійно-парламентську систему, що існувалав монархічному Єгипті. Вони прагнули створити єдину організацію, яка б виражала інтереси всіх груп суспільства. Спочатку така роль відводилася Націо­нальному конгресу народних сил, який прийняв програму «Хар­тія національних дій» (1962). Головною метою режиму і сус­пільства проголбїпувалась побудова «єгипетського Соціалізму». Підкреслювався його національний характер, принципова відмінність від комунізму, неприйняття диктатури пролетаріату, велике значення для єгиптян принципів і норм ісламу. В 1962-1963 рр. була створена насерівська партія - Арабський соці­алістичний союз. У країні встановився режим особистої влади Г.А. Насера. Президент став центром політичної системи, а де­мократичні інститути мали допоміжний, другорядний характер. Реальною опорою режиму були армія і органи держбезпеки. Опо­зиція переслідувалась.

У зовнішній політиці Г.А. Насер орієнтувався на СРСР, звідки отримував суттєву економічну, політичну, військову допомогу. Єгипет претендував на особливу об'єднуючу роль у регіоні. Згідно з геополітичною концепцією Насера, ЄгигіеТ був центром трьох кіл: арабського, африканського, мусульманського. Насе^) праг­нув об'єднати арабські країни в єдину державу. Практично ййму вдавалося на деякий час об'єднати Єгипет і Сирію (1958-1961) і створити Об'єднану Арабську Республік^. Одн^к досить швидко Сирія вийшла зі складу ОАР. Інші арабські країни не сприйня­ли ідею Насера, воліючи розвиватись кожна своїм шляхом. Єги­пет активно підтримував арабський народ ЇІалестини в його боротьбі проти ізраїльської окупації за Створення незалежної держави. Він воював проти Ізраїлю у війнах 50-60-х років і під час війни 1967 р. втратив Синайський півострів і сектор Газа.

Наприкінці 60-х років позитивні можливості насерівської моделі •«єгипетського соціалізму» в основному були вичерпані. Країна вступила в стадію затяжної кризи. Державний сектор працював неефективно. На загальний стан економіки негативно вплинули такі наслідки поразки у війні з Ізраїлем 1967 р., як закриття Суецького каналу, втрата нафтопромислів на Синайському пів­острові, припинення туризму. Єгипет потребував фінансової до­помоги. Сподіваючись на отримання субсидій, Насер змушений був піти на примирення з монархами Аравійського півострова, яких він завжди критикував за деспотизм. В останні роки життя він зробив заяви про можливість поліпшення стосунків із СІЛА та іншими західними країнами. В 1970 р. Г.А. Насер несподівано помер від серцевого нападу в 52-річному віці.

Г.А. Насер - видатний діяч єгипетського, арабського і світо­вого національно-визвольного руху. Він відіграв визначну роль у визволенні Єгипту від монархії і принизливого контролю За­ходу, повернув під суверенітет країни Суецький канал, наполег­ливо боровся проти ізраїльської експансії, зробив вагомий вне­сок у розбудову незалежної єгипетської держави. Насер корис­тувався величезною популярністю і авторитетом в арабських країнах і в усьому світі. Його методи боротьби за національні інтереси, модель «єгипетського соціалізму» вважалися найбільш ефективними в ряді країн. Організації «Вільні офіцери» були створені в Сирії, Іраку, Лівії. Патріотично настроєні суспільні сили, в першу чергу офіцерство, на початкових етапах після при­ходу до влади в цих країнах орієнтувалися на насерівські ре­форми. Водночас він допустив ряд об'єктивних і суб'єктивних помилок. Життя вимагало нових підходів до вирішення про­блем країни.