Ліберальні реформи 90-х років XX ст.

Під безпосереднім впливом радянської перебудови, «окса­митових революцій» у Східній Європі в 1990 р. в Монголії відбу­лася мирна демократична революція. Свою роль відіграли і внутрішні суперечності, які накопичились за час «будівництва соціалізму». ^

В 1990 р. в країні була введена багатопартійність. МНРП залишилась однією з найбільш впливових партій. Вона реорга­нізувалась і задекларувала такі нові засади своєї діяльності:

«МНРП із партії теоретичного догматизму, що застиг в рамках однобокого мислення, зробила крок до перетворення у творчо мислячу організацію, яка підтримує плюралізм; від державної надцентралізованої партії, яка спиралась на адміністративні ме­тоди керівництва, вона переходить до основ істинно демократич­ної партії». Виникли нові партії - Монгольська національно-демократична партія. Монгольська соціал-демократична партія, Монгольська нова соціал-демократична партія. Монгольська партія громадянської мужності та інші. Соціал-демократи підкреслюють, що саме їхні ідеї найповніше відповідають пси­хології кочового народу.

Прийнята нова конституція країни (1992), яка проголосила Монголію суверенною незалежною республікою, що ставить своєю метою побудову гуманного громадянського демократичного су­спільства. Держава підтримує всі форми суспільної і приватної власності і здійснює регулювання економіки, забезпечує наці­ональну безпеку і соціальний захист. У конституції Монголії окремо зазначено, що худоба є національним багатством країни і знаходиться під її захистом. Введена приватна власність на землю, винятком є пасовища, землі спільного користування і землі спеціального державного призначення. Іноземці не мають права придбавати землю у приватну власність, а можуть лише оренду­вати її на термін до 100 років. МНРП програла парламентські вибори 1996 р. і перейшла в опозицію, а при владі в 1996-2000 рр. знаходився блок нових партій - національно-демократичної і соціал-демократичної. На виборах до Великого державного ху­ралу 2000 р. МНРП здобула переконливу перемогу, діставши 72 місця з 76. Нині вона знову одноосібне управляє країною.

Перехід до ринкових відносин викликав поглиблення еко­номічної кризи, падіння виробництва, інфляцію, безробіття, зниження життєвого рівня народу. У важкому становищі опи­нилося сільське господарство, особливо рослинництво. Були лібералізовані ціни, розпочалась приватизація державної і ко­оперативної власності. На 2000 р. було роздержавлено близь­ко 90% нерухомості, 95% малих і середніх підприємств і 70% - великих. У приватному секторі працює 480 тис. чол., або

102

60% економічно активного населення. В сільському госпо­дарстві кооперативи розпускались, худоба переходила до при­ватних господарів. За 1990-1999 рр. поголів'я худоби зросло з 25,9 млн. голів до 33,6 млн. голів, тобто майже на 30%. Однак взимку 2000 р. в країні загинуло близько 3 млн. голів худоби, а збитки досягли 80 млн. тугриків (8 млн. дол.), бо не вдалося заготовити потрібну кількість кормів. Виробництво м'яса на душу населення залишилось попереднім - 120 кг, виробницт­во молока збільшилось на 30% і досягло 200 л. В той же час вирощування зерна зменшилось у 5 разів, картоплі - в 2,5 рази, овочів - на 20%.

Активну допомогу Монголії в реформуванні господарства надають іноземні інвестори. В 1991 р. за ініціативою Японії був створений міжнародний рух на підтримку монгольських реформ. За 10 років (1991-2000) країни-учасниці і міжнародні органі­зації надали їй субсидій і пільгових позик на суму 1,7 млрд. дол. За участю іноземного капіталу із 60-ти країн, головним чином Китаю, Японії, Росії, СІЛА, створюється 1 200 підприємств.

Монгольський народ стійко переживає соціальні наслідки перетворень. За 1990-2000 рр. ціни зросли в 90 разів. Нині мінімальна зарплата працівників бюджетної сфери становить 36 тис. тугриків (36 дол.) на місяць, мінімальна пенсія - 16 тис. тугриків (16 дол.). Кожен третій монгол живе за офіційною ме­жею бідності, яка становить 13-17 тис. тугриків (13-17 дол.). На даний момент в Монголії зареєстрований лише один хворий на СНЩ, але це не означає, що такою е реальна ситуація.

Реформовано систему освіти. Дещо зросла кількість загаль­ноосвітніх шкіл, однак тільки 80% дітей шкільного віку вчить­ся, а кількість учителів зменшилась з 20,6 тис. до 18,5 тис. Найбільші зміни сталися у сфері професійно-технічної і вищої освіти. Відкриваються приватні школи і вузи. Нині в країні працюють 8 державних університетів - національний, техніч­ний, педагогічний, сільськогосподарський, музичний, культури і мистецтва та ін. Навчання у всіх вищих навчальних закладах платне. Діє державний фонд освіти, який надає студентам пільгові кредити з їх подальшим поверненням. Держава щорічно виді­ляє 2 млрд. тугриків (2 млн. дол.) на підготовку магістрів і док­торів наук в Японії, СІЛА, Великобританії, Німеччині, Росії та інших країнах.

Монголія відмовилась від односторонньої орієнтації на якусь країну і проводить «багатовекторну» зовнішню політику. Відпо­відно до Концепції зовнішньої політики (1994) пріоритетними є відносини з двома великими сусідами - Росією і Китаєм, а та­кож з іншими впливовими державами світу, такими, як СІЛА, Японія, Німеччина та ін. Нині вона має дипломатичні відносини

103

зі 140 країнами і є членом 48 міжнародних організацій. В еко­номіці Монголії помітно ослабли зв'язки з Росією і посилились позиції Китаю. Росія зараз зберігає провідні позиції в монгольсь­кому імпорті (29,2%), але 58% необхідних товарів Монголія вво­зить з Китаю. З КНР досягнута домовленість про вихід до моря через порт Тяньцзин. Монголія розвиває міжнародні гуманітарні зв'язки. В 1998 р. під егідою ЮНЕСКО в Улан-Баторі відкрито Міжнародний інститут по вивченню кочових цивілізацій. Міжна­родні археологічні експедиції продовжують пошук легендарної могили Чингізхана.

КОРЕЙСЬКА НАРОДНО-ДЕМОКРАТИЧНА РЕСПУБЛІКА. РЕСПУБЛІКА КОРЕЯ

Поділ Кореї на дві держави

В результаті анексії Кореї японським імперіалізмом (1910) в країні встановився режим національного гноблення і військово-поліцейського терору, так званий «шабельний режим». Законо­давча, виконавча і судова влада належала японському генерал-губернатору, який призначався з числа найбільш впливового генералітету. Колоніальний порядок забезпечували дві дивізії регулярних військ, ескадри бойових кораблів, понад 1,5 тис. жандармсько-поліцейських установ. Корейці не мали права зай­матися будь-якою громадською діяльністю, крім релігійної. За­боронялось вивчення корейської мови, літератури, історії. Поси­лено насаджувались ідеї покірного служіння і відданості «великій Японії». Корейські патріоти створювали підпільні організації, партизанські загони, боролись проти японського мілітаризму за межами країни.

На останньому етапі Другої світової війни в серпні 1945 р. Радянська Армія звільнила Корею від японського панування. Відповідно до постанов Ялтинської (лютий 1945 р.) і Потсдамсь-;

кої (липень-серпень 1945 р.) конференцій великих держав Корея ^ була поділена по 38-й паралелі на зони відповідальності СРСР і | США. На Московській нарада міністрів закордонних справ СРСР, І СІЛА і Великобританії в грудні 1945 р. було прийнято рішення' про встановлення опіки над Кореєю на 5 років і сприяння полі­тичним силам країни у створенні єдиної демократичної неза­лежної держави. Втілення цих постанов у життя покладалось на комісію з представників радянського і американського команду­вання, яка працювала в 1946-1947 рр. Одночасно створювалась Тимчасова комісія 00Н по Кореї, якій доручався контроль за:

веденням вільних демократичних виборів у обох зонах.

104

І радянська, і американська військові адміністрації прово­дили у своїх частинах Кореї перетворення в дусі своєї ідеології і моделі розвитку, шукали союзників серед різних прошарків корейського суспільства. Формувалися органи місцевої влади, сили правопорядку, збройні загони. Спроби радянської сторони домовитися з місцевими націоналістичними угрупованнями, що вийшли з підпілля, зазнали невдачі. Їх лідер Чо Ман Сик заявив, що він не бачить різниці між радянською і японською окупа­цією, яка заважає корейцям взяти власну долю у свої руки. Ко­рейські комуністи, які в період Другої світової війни воювали проти японців у збройних формуваннях КПК, теж здавалися ненадійними і занадто самостійними. Вибір радянського керів­ництва для просування на пост лідера Кореї впав на командира партизанського загону в Маньчжурії, пізніше капітана Радянсь­кої Армії Кім Ір Сена і ту групу комуністів, яка жила в емі­грації в СРСР. Американські власті активно залучали до співро­бітництва військових. Вони зробили ставку на Лі Син Мана, який багато років прожив у США і навіть створив «уряд Кореї в емі­грації». Початок «холодної війни» і суперництво наддержав за­вадили демократичному об'єднанню Кореї. США і СРСР пере­йшли до сепаратних дій у своїх зонах відповідальності.

10 травня 1948 р. під патронатом американської військової адміністрації в Південній Кореї відбулися вибори в Національні збори. 15 серпня 1948 р. в Сеулі була проголошена Республіка Корея. Залежний від США режим очолив Лі Син Ман. 9 верес­ня 1948 р. була створена Корейська Народне-Демократична Рес­публіка із столицею в Пхеньяні. Главою її комуністичного уря­ду став Кім Ір Сен.

Наприкінці 1948 р. СРСР вивів війська з Кореї. В 1949 р. американські збройні сили теж залишили Південну Корею, про­те залишились військові бази США.