Кризові явища кінця 70-х — початку 80-х років XX ст. Політика реформ

В кінці 70-х років у Сирії загострились внутрішні супе­речності. Національна буржуазія була незадоволена втручан­ням держави в ціноутворення, наявністю необгрунтованих пільг і субсидій для деяких видів виробництва, підтримкою нерентабельних державних підприємств, жорстким контро­лем над зовнішньою торгівлею. Погіршувалось становище широких народних мас. Основні продукти харчування (рис, олія, цукор» чай, кава) продавались за картками, інші - за ви­сокими ринковими цінами.

Виразником загального невдоволення політикою ПАСВ стала асоціація «Врати-мусульмани», яка ставила мету скинути прав­лячий баасистський режим і побудувати в Сирії ісламську дер­жаву. Мусульманські фундаменталісти вимагали відміни законів про аграрну реформу, проведення денаціоналізації, вільної торгівлі. Для обґрунтування своєї антидержавної діяльності «Брати-мусульмани» використали конфесійний аспект. Прези­дент X. Асад, аначна частина діячів правлячої партії, вищих уря­довців і офіцерів належали до шиїтської общини алавітів, до якої входило дищбі 12% населення країни, тоді як дві третини сирійців були сунітами.

Ісламська пропаганда звинувачувала режим ПАСВ у «єре­тизмі» і небажанні, вести політику в інтересах сунітської більщості населення. З середини 70-х років у країні розпочався ісламській терор, який досяг свою апогею в 1979-1980 рр. Най-жорстокішою акцією «Братів-мусульман» було вбивство в червні 1979 р. більш щ^с 6і0 ^курсантів військового училища в Халебі.

ПАСВ змогла оволодіти ситуацією і організувати суспіль­ство на боротьбу з уасильством. Важливу роль у цьому процесі відіграв Національний прогресивний фронт. Пройшла мобілі­зація в робітничі, селянські, студентські загони самооборони, які отримали військкору підготовку в спеціальних таборах. За участю армії, сил безпеки і воєнізованих антитерористичних загонів у 1980-1981 рр. власті провели масштабні операції, спря­мовані на виявлення, д,, ліквідацію фундаментадістського підпілля. Запеклі боІ міїй^ озброєними заколотниками і урядо­вими військами із зйст^уаа^^іям танків і артилерії, жертвами яких стали тисячі людей, дід^улися в міста Хома. У 1983 р. боротьба проти релігійна,Єі?дтремісті'в завершилась перемо­гою ПАСВ. Розпочалася,.траа(Сформащя баасистського режи­му. Стратегічним завданням державного розвитку визначений «курс на багатоукладність в економіці, і багатопартійність у політиці». Відповідні зміни внесли в програму НПФ.

Економічні реформи створювали умови для багатоуклад­ного господарства, де рівні права мали державний, приватний, кооперативний, змішаний і іноземний сектор. Приватний ка­пітал переважає в сільському господарстві, внутрішній торгівлі, сфері послуг, посередницьких операціях, туризмі. Державний сектор контролює банки, енергетику, авіацію, транспорт, зв'язок, видобувну і обробну промисловість, 50% будівництва і зовніш­ньої торгівлі. Заохочується приватне підприємство. Створю­ються змішані підприємства, в яких державі має належати не менше 25% капіталу. Безпеку сирійських і іноземних інвес­тицій, вкладених в такі підприємства, страхує Кувейтська міжна­родна корпорація по гарантіях капіталовкладень. За допомо­гою міжнародних нафтових компаній «Пектен», «Демінекс», «Оксідентал», «Тотал» відкриті нові родовища нафти. Особливі умови господарської діяльності надані вільним економічним зонам. У сільському господарстві перед товаровиробниками всіх форм власності ставилось завдання збільшити обсяги продукції. Землі Сирії були розбиті на п'ять зон за рівнем родючості і кількість опадів і серед них спеціально виділені «зони сільсько­господарської стабілізації», де можна було зібрати 2-3 врожаї зернових на рік. Саме туди в першу чергу спрямовувались дер­жавні і приватні інвестиції. За короткий час Сирія змогла за­безпечити себе продовольством.

Відбувається швидке формування нового прошарку націо­нальної буржуазії шляхом збагачення баасистської партійної і військової еліти. Однак політична активність національної бур­жуазії поки що обмежується і знаходиться під контролем ре­жиму. В 1990 р. опозиційні угруповання різних напрямків (му­сульманські фундаменталісти, прихильники іракської Баас і по-передйіх сирійських керівників, усунутих від влади, арабські націоаалісти) зробили спробу створити свою організацію.

У 2000 р. помер президент Сирії Хафез Асад. За ЗО років перебування на посту глави держави йому вдалося вирішити ряд складних внутрішніх проблем, подолати ісламський екс­тремізм, забезпечити стабільність суспільства, помітно посилити військово-політичні позиції Сирії в регіоні. На знак поваги до заслуг видатного державного діяча перед сирійським народом і арабським світом був оголошений 40-денний траур у Сирії та Йорданії і триденний траур в усіх інших арабських країнах. Керівництво ПАСВ прийняло рішення передати посаду прези­дента сину X. Асада - Башару, який заявив про незмінність ос-, новних принципів внутрішньої і зовнішньої політики Сирії. Й'І республіканській державі посада президента перейшла' до на^ | ступника на засадах спадковості, '"і

35, ІРАК.;:..,.,зду

^! • • -Аі»,-Монархічний режим. Революція 1958 р. ^-зд»

Ірак став незалежною державою в 1932 р., проте він і надЙІІ залишався під англійським контролем за умовами двосторон­ньої угоди 1930 р. У роки Другої світової війни Великобритаіі|^ використовувала територію країни як важливий стратегічний плацдарм на Середньому Сході. Шсля закінчення війни вона в6 поспішала виводити свої війська. Почалася так звана «друга англійська окупація». Лише після підписання нової угоди 1947 р., де підтверджувались її особливі інтереси, військовий контин­гент Великобританії був виведений з території Іраку.

Ірак залишався монархією з обмеженою конституцією. Ко­роль Фейсал та його оточення були нездатні виробити ефективну політику в загальнонаціональних інтересах, яка знайшла б підтримку в суспільстві. У другий половині 40-х років загостри­лись внутрішні проблеми Іраку. Нестабільна ситуація склалася в Курдистані, де курдська національна меншййа, до якої належало 15-17% населення,боролася за визнання'її громадянських прав. У релігійному плані найбільшою конфесією Іраку були мусуль-мани-ппгіти (55-60% населення), проте їх допуск у державні уста­нови і армій Обмежувався. У перші повоєнні роки монархічний режим дозволив деяку демократизацію суспільного життя. Ви­ник ряд' політичних партій, в т.ч. ліві Комуністична партія Іраку і Партія арабського соціалістичного відродження. Настрої націо­нальної буржуазії і ліберальних поміщиків виражали Національ­но-демократична партія і Партія незалежності. Народна партія захищала інтереси середнього класу, дрібної буржуазії, інтелігенції» селянства. Так і не вийшла з підпілля Демократична партія Кур­дистану. З 1948 р. розпочався наступ на демократичні сиди, які своєю діяльністю нібито підривали єдність нації. ^;

Монархічний режим не збирався вирішувати проблеми.сус­пільства - не лише шляхом реформ, але навіть частковдпі: росту,-пок; Будь-які прояви незадоволення, критика дій правдйої вер­хівки супроводжувались репресіями проти всіх напрамЗДК ОД⁰" зиції. Політичних в'язнів у тюрмах піддавали тортурам, ^туїхчу- вали без суду і слідства. Так, у 1953 р. в тюрмі 6агдЙДі(ох6ро,ною було розстріляно 20 чол. в камерах, понад 100чол. поранено. Неодноразово вводився військовий стан і приймались надзви­чайні закони. Через військово-поліцейські репре'ейЬяі методи управління іракська влада Дістала назву «чорного режиму».

Зовнішня політика Іраку мала прозахідний, характер і май­же не враховувала національні і загальдоарабські інтереси. В 1950-1954 рр. було укладено кілька угод із СІЛА про надання економічної, технічної, військової допомоги. У 1955 р. між Іраком

і Великобританією замість договору 1930 р. була підписана спе­ціальна угода, яка передбачала співробітництво сторін у захисті Іраку від зовнішньої агресії і зобов'язання Великобританії щодо підтримання іракської армії в стані повної бойової готовності. Військовий блок Багдадський пакт (1955) об'єднав Великобри­танію, Ірак і неарабські мусульманські країни Іран, Пакистан, Туреччину. Визнавалось допустимим використання іракської армії в антиарабських акціях. Підписання Пакту було зустріну­те в арабському світі різко негативно.

Монархічний режим повністю дискредитував себе всередині країни. В 1956 р. в іракській армії виникла організація «Вільні офіцери» за єгипетським зразком на чолі з Абдель Карімом Ка-семом. Найважливіші політичні партії і організації (ІКП, ПАСВ, Національно-демократична партія, Партія незалежності) створи­ли Фронт національної єдності. Його програма передбачала пова­лення «чорного режиму», вихід Іраку з Багдадського пакту, прове­дення'політики позитивного нейтралітету, відміну надзвичайних законів, введення демократичних свобод, звільнення політв'язнів.

14 липня 1958 р. війська під командуванням членів органі­зації «Вільні офіцери» здійснили державний переворот у Багдаді. Король Фейсал, наступник престолу принц Абул Іллах, прем'єр-міністр Нурі ас-Саїд були вбиті. У країні перемогла антимонархічна революція. Ірак проголошувався республікою. Новий уряд, куди ввійшли військові з організації «Вільні офіцери» і представники ФНЄ, очолив А.К. Касем. Безпосередньо після повалення монархії були проведені демократичні перетворення. Звільнялись з тюрем політв'язні та учасники курдського національного руху. Легалі­зувались політичні парти. Була прийнята тимчасова конститу­ція. В 1959 р. країна вийшла з Багдадського пакту і ліквідувала іноземні військові бази на своїй території. Проте подальше ре­формування призупинилось через особисте суперництво за владу. А.К. Касем претендував на диктаторські повноваження. Відбу­лося кілька заколотів і змов, організованих його ворогами. У зв'яз­ку з черговим загостренням ситуації в Курдистані уряд запропо­нував винагороду в розмірі 100 тис. динарів (250 тис. дол.) тому, хто доставить у Багдад лідера курдського національного руху Мустафу Барзані живим чи мертвим. Розпочалися невдалі бо­йові дії регулярних військ проти повстанців.