Державний лад. Ісламське суспільство

СаудівськаАравія, Кувейт, ОАЕ, Оман, Катар, Бахрейн - дер­жави, що будуються за нормами мусульманської релігії, Корану і шаріату, відповідно до яких функціонують політична і судова системи, трактуються права людини. Всі рішення державної ваги приймаються правителями та їх близьким оточенням. Важливу роль відіграють Ради духівництва по тлумаченню законів і їх відповідності ісламу.

Провідна держава цієї групи Саудівська Аравія продовжує залишатися абсолютною монархією. Як неодноразово заявляли її правителі, їх конституцією е «Книга Аллаха Всевишнього і Сунна його пророкаї», а метою - забезпечення справедливості і рівності всіх підданих; Економічною і соціальною основою Сау­дівської Аравії визнавались «власність, капітал і праця». Забо­ронялось усе, що «веде до смути і розколу, е посяганням на без­пеку держави і суспільних відносин, гідність людини та її пра­ва». В 1986 р. корольг Фахд змінив титул «Ваша величність» на «Слуга двох святих місць» (Мекки і Медини). В 1992 р. він створив Консультативну раду із 60 чол., «відомих своїм благоче­стям і чеснотами», і надав їй право оцінювати діяльність виконав­чої влади, вносити пропозиції щодо управління державою і про­екти законів. Однак королі зберіг усі свої верховні повноваження.

Абсолютною монархією є Катар. ОАЕ - федерація абсолют­них монархій. Главою цієї держави є президент, що обирається з числа правителів окремих еміратів на 5 років. Рада монархів приймає спільні закони, їй допомагає порадами Консультативна рада, до складу якої входить по 40 представників від кожного емірату. В Бахрейні робились спроби перетворити цю державу в конституційну монархію. В 1973 р. тут була прийнята консти­туція і обраний парламент, але з 1975 р. дія конституції призу­пинена, а законодавчий орган розпущений. З того часу емір пра­вить одноосібне. В 1996 р. обмежену конституцію, яка не підри­ває абсолютних прав монарха, ввів султан Оману.

Кувейт - конституційна монархія. Його конституція введе­на в дію в 1961 р. паралельно з отриманням незалежності. За­конодавча влада здійснюється еміром і Національними зборами - парламентом, що складається з 50 депутатів. Він обирається шляхом прямих загальних виборів, у яких беруть участь грома­дяни чоловічої статі з 21 року за родоплемінною системою. За конституцією кувейтські жінки мають рівні права з чоловіками в практичній, науковій, культурній і економічній діяльності, але позбавлені права займатися політикою і не мають виборчих прав. Комісія з тлумачення Корану дала таке роз'яснення з цього при­воду: «Характер виборчого процесу підходить чоловікам, над­іленим розумом і досвідом. Не дозволено законом, щоб жінки призначали на виборні посади інших жінок або чоловіків».

Місце і роль жінок в аравійських монархіях визначається нормами шаріату. Вони мають право на діяльність поза домів­кою з дозволу глави сім'ї, можуть вчитися або працювати. Деякі з них досягають високого становища в закладах освіти, охорони здоров'я, в науці, бізнесі. Водночас для них продовжує існувати система обмежень. Зокрема, в Саудівській Аравії жінкам забо­ронено водити автомобіль, здійснювати подорожі без письмового дозволу когось із чоловіків їх сім'ї, знаходитись у товаристві сторонніх чоловіків.

Судові системи діють на засадах норм мусульманського права, які поширюються і на іноземців-немусульман. У Саудівській Аравії особи, винні в контрабанді наркотиків, вбивстві, зґвалту­ванні і деяких інших злочинах, засуджуються до смертної кари через відрубування голови. Страти відбуваються публічно що­п'ятниці після денної молитви і здійснюються спеціальним ка­том за допомогою середньовічного меча, За крадіжки винним відрубують кисті рук. Вироки виконуються швидко, подання апеляцій шаріатське судочинство не передбачає. За даними міжнародних правозахисних організацій в 1993 р. таким чи­ном страчено 85 чол., в 1994 р. - 53 чол., в 1995 р. - 97 чол. Серед засуджених були не лише саудівці, а й громадянами Ємену,

Єгипту, Філіппін, Пакистану, Афганістану, Нігерії, Чаду. Абсо­лютна більшість із них наклали життям за ввезення в країну наркотиків. На протести західних правозахисників міністр внутрішніх справ Саудівської Аравії заявив, що суди виконують заповіді Аллаха і не надають значення словам тих, хто нама­гається їх змінити. В інших монархіях шаріатські суди присуд­жують 20-1000 ударів палицями, причому стежать, щоб усі уда­ри були нанесені. Якщо кількість ударів занадто велика і засуд­жений може померти до кінця покарання, удари наносяться се­ріями з перервами в кілька місяців.

Економіка

Сучасна економіка монархій Аравійського півострова фор­мувалась за рахунок видобудку і продажу нафти. В 60-70-х ро­ках XX ст. у світі стався нафтовий бум. Різко зросли прибутки нафтовидобувних держав. Арабські монархії одержали фінансо­ву базу, яка дала їм можливість провести соціально-економічні реформи. Промислову експлуатацію нафтових родовищ започат­кували західні компанії. Правлячі династії одержували від них високу ренту, достатню для задоволення потреб верхівки су­спільства. Їх країни й далі могли залишатися бідними й відста­лими. Монархи-реформатори вирішили інакше. Держава взяла нафтовий бізнес у свої руки. Західні монополії послідовно витіс­нялись з провідних позицій в економіці. Створився сильний державний сектор, який контролював видобуток, переробку, транс­портування,. продаж нафти і нафтопродуктів. Організувались відповідні державні компанії. В Кувейті ці завдання виконує Кувейтська нафтова корпорація, в Саудівський Аравії - держав­на компанія Петромін, в ОАЕ - державна компанія АДНОК тощо. Економічна модернізація здійснювалась переважно шляхом за­лучення іноземної робочої сили.

Правлячі монархи одним із головних напрямків економіч­ної діяльності держави вважали створення умов для розвитку ринкових відносин. Були розроблені програми фінансової допо­моги і пільг для національної буржуазії. Вона формується, як правило, з представників родоплемінної верхівки і членів коро­лівських сімей. До підприємницької діяльності залучається та­кож частина службовціві робітників, які відкривають свою справу на зароблені гроші. Поступово поряд із державним сектором починає функціонувати змішаний і приватний. Є перші прикла­ди приватизації державної власності. В Саудівській Аравії де­націоналізовано промисловий конгломерат САБІК, авіакомпанію «Саудія». Підготовча робота з проведення приватизації розпо­чалась у Кувейті.

Правителі, представники ділових кіл цієї групи країн усві­домлюють, що запаси нафти і газу з часом вичерпаються. Тому важливим завданням є подолання великої залежності економі­ки і, відповідно, благополуччя підданих від нафтового бізнесу. Найбільш послідовно ця робота проводилась у Кувейті. В 1976 р. тут був створений Фонд майбутніх поколінь, в якому почали накопичуватись кошти для їх використання в «постнафтові часи» шляхом відрахувань 10% державних прибутків. В деякі періоди внески до фонду сягали навіть 25-28%. Робилися великі інвес­тиції в розвідку і видобуток нафти в Омані, Марокко, Туреччині, Пакистані, Індонезії, Судані, Конго-Заїрі, Танзанії, Анголі, Еква­дорі та інших країнах. Налагоджені широкомасштабні банківські операції. Купуються акції провідних транснаціональних корпо­рацій в різних галузях, наприклад, шведської компанії «Вольво», компанії «Фольксваген ду Бразіл» та ін. Придбаний навіть острів Кіава біля побережжя Південної Еароліни (США), де створено елітний туристський комплекс.

ОАЕ перетворились у найбільший у регіоні центр реекспорт-ної торгівлі, звідки різноманітні товари направляються в Іран, Індію, Пакистан, країни Східної Африки. Вигідне географічне положення стимулювало розвиток морських портів і вільних економічних зон. Тут знаходиться найбільший у світі сухий док для складного ремонту морських суден. Функціонує шість міжна­родних аеропортів. Бахрейн є важливим фінансовим центром Близького і Середнього Сходу. На його території знаходиться стільки ж банків, скільки в усіх інших арабських країнах, разом узятих. Прибуток від цієї діяльності складає 20% ВНП.

Соціальна політика

За рахунок надприбутків від продажу нафти в аравійських монархіях із дуже низьким рівнем життя розпочались масш­табні соціальні реформи. Їх правителі вирішили, що краще поді­литися зі своїми підданими нафтовими доходами, ніж провоку­вати антидержавні виступи і постійно жити під загрозою рево­люцій або переворотів.

В 70-80-х роках XX ст. на розвиток освіти спрямовувалось 8-12% державних бюджетів. В усіх монархіях проводились ма­сові кампанії з ліквідації неписьменності. Учням безплатно ви­дають підручники і шкільну форму, підвозять на автобусах до школи, забезпечують харчуванням. В ОАЕ школярам виплачу­ють стипендію від 70 дирхемів у початкових класах до 500 дирхе­мів у випускних. Створена власна система вищої освіти. Кувейт має два вищі навчальні заклади. В 1966 р. тут був відкритий університет, на дев'яти факультетах якого навчається 18 тис. сту-

242

дентів. Тривалий час його проректором, а потім ректором була жінка - член королівської сім'ї Раша Хамуд ас-Сабах. У Кувейт-ському інституті практичної освіти працює чотири факультети (технологічний, педагогічний, медичний, бізнесовий), де оволоді­вають престижними спеціальностями 12 тис. студентів. В ОАЕ університет був створений у 1977 р. Для організації його робо­ти емір Заїд бен-Султан аль-Нахайян виділив свій палац. Нині тут навчається 12 тис. студентів, працює 7 факультетів і 9 нау­кових центрів. У Бахрейні крім національного університету фун­кціонує ще й університет країн Перської затоки. Спочатку профе­сорсько-викладацький склад і наукові працівники запрошува­лись із західних країн, з Єгипту, Йорданії. Велику частину ви­кладачів складали палестинпі. Поступово формувалась місцева наукова й освітня еліта. Навчання у вузах безплатне. Молодь має можливість навчатися за кордоном у найпре<?тижніших ву­зах провідних країн світу з виплатою державної стипендії.

Розвиток національної системи охорони здоров'я в більшо­сті аравійських монархій починався майже з нуля. Так, в Абу-Дабі в 1965 р. був один державний госпіталь і три приватні, в 1975 р. працювало вже 379 державних і 45 приватних ліку­вальних установ. В Омані в 1970 р. існували дві лікарні, в 1977 - 69, в 1980 - 145. 60 років тому в Кувейті єдиним лікувальним закладом, була крихітна амбулаторія при американській релі­гійній місії. Зараз у країні налічується 14 багатопрофільних лікарень, десятки клінік і центрів здоров'я. В надто складних випадках будь-який підданий може лікуватися за рахунок дер­жави за кордоном.

У 60-70-х роках XX ст. в монархіях Аравійського півостро­ва були введені системи соціального забезпечення. Вони перед­бачають для громадян державні виплати на всі випадки життя, допомоги по безробіттю, по старості, по інвалідності, по хворобі, у зв'язку із втратою годувальника, на дітей, на непрацюючу дру­жину. Видаються безвідсоткові позики на весілля, на будівницт­во житла і т.д. Передбачена допомога сиротам, удовам, розлуче­ним жінкам, сім'ям студентів. Витримується певне співвідно­шення між рівнем зарплати і соціальними виплатами. Субсидії виплачуються кочовим племенам для забезпечення звичного способу життя. Така політика має і свій негативний бік. Піддані аравійських монархів здебільшого не дуже прагнуть здобути високу кваліфікацію, бо існує безліч робочих місць, де можна з початковою освітою отримувати гарну зарплату, або й зовсім не працювати і за рахунок субсидій мати відносно високий рівень життя. Винятком у цьому плані е Оман, де не існує виплат «за підданство», а державна допомога надається тим, хто дійсно не може сам себе забезпечити.

Поліпшення умов життя і соціальні пільги не поширюють­ся на осіб без підданства, іноземців, які реально забезпечують функціонування основних галузей економіки аравійських мо­нархій. Навіть при виконанні рівноцінної роботи для них вста­новлюється нижчий рівень заробітної плати, ніж для підданих, більшою є тривалість робочого дня. Системи надання громадян­ства не дозволять його отримати особам, що все життя прожили в тій чи іншій монархії і навіть народилися в ній, якщо їхні батьки не мають громадянства.

Зниження прибутків від продажу нафти призвело до деяко­го скорочення витрат на соціальні потреби. Була введена част­кова плата за медичне обслуговування, зменшені субсидії на підтримку стабільних низьких цін на бензин, електроенергію, воду тощо. Аравійські правителі прагнуть по можливості без­конфліктно перевести традиційне суспільство на новий рівень розвитку, в якому б найпередовіпгі досягнення капіталізму по­єднувались з ісламськими цінностями, уникнути революційних потрясінь, узгодити інтереси старих і нових класів, груп, про­шарків. Соціальні реформи мали попереджувальний характер. Вони призвели до зростання матеріального і культурного рівня життя підданих і дали стабільність правлячим режимам. Проте в майбутньому їм навряд чи вдасться уникнути проблем і супе­речностей в економіці, політиці, суспільних відносинах.