Рух «Талібав». Режим талібів

Рух «Талібан» виник у.сетеДЗД¹ ^Р"^ років XX ст. як воєні­зоване угруповання пуштунської мрлрді - випускників і учнів релігійних шкіл (медресе) в ІЇакистані, зокрема в Белуджистані і Північно-Західній прикордсодрай провінції. Пакистанські власті, спецслужби, ультрарелігійніпартії та організації допомагали руху фінансами, зброєю, зв'язками, людьми. Рух розгортався під

гаслами ісламу. Ним керували дві Ради: Велика шура (ЗО чол.) і Мала шура (6 чол.). Його лідером був маулаві сеїд Мохаммад Омар Ахунд, пуштун-нурзай, 1962 р. народження, колишній по­льовий командир моджахедів.

Першу бойову операцію таліби провели в жовтні 1994 р., вста­новивши свій контроль над трасою Чаман-Кандагар. У листопаді | 1994 р. вони захопили найважливіший центр Південного Афгані- і стану Кандагар і перетворили його в свою опорну базу. Далі вони ° зайняли провінції Гільменд, Урузган, Заболь, Газні і розгорнули наступ на Кабул. Пуштунське населення їх підтримувало. Багато польових командирів, які самі були муллами, не хотіли воювати з «семінаристами». Загони талібів рідко застосовували партизанську тактику, а вступали у відкритий бій з противником. У вересні 1996 р. вони оволоділи Кабулом, скинули режим моджахедів і почали наступ на північ. Проти них була організована Північна коаліція на чолі з військовим міністром ЇДА А.Ш. Масудом. У серпні 1998 р. таліби розбили головні сили коаліції і взяли під свій контроль 90% території країни. А.Ш. Масуд утримував не­великі райони на північ від Кабула, долину Панджшир, провінцію Бадахшан. Військові успіхи талібів пояснювались їх організова­ністю, єдністю, а також потужною підтримкою з боку Пакистану, який надавав зброю і техніку, надсилав фахівців і бойовиків, що планували операції і часто безпосередньо керували ними. Таліби скористалися також суперництвом лідерів моджахедів, які не

змогли перебороти свої амбіції і об'єднатися.

Таліби прагнули створити ідеальну теократичну державу за канонами шаріату. Вони заперечували існування будь-яких інших законів, крім «вічних і незмінних законів Аллаха», і вва­жали, що кожен мусульманин мусить їх точно виконувати, а не намагатися удосконалити, доповнити чи змінити. З квітня 1996 р., в Кандагарі на зборах 1500 представників духівництва лідер талібів Мохаммад Омар Ахунд був оголошений «повелителем

правовірних» (титул халіфа). ^ 28 жовтня 1997 р. Рада руху талібів на підконтрольних те- 5

риторіях створила свою державу - Ісламський емірат Афгані- | стан. Почалася тотальна ісламізація суспільства. Були сформо- | вані центральні і місцеві органи управління. На провінційному | і районному рівнях засновувались ісламські консультативні ради І з 10-ти учених-богословів, які'обирались населенням і мали сте- ^] жити за діяльністю місцевої адміністрації.;

Судова система емірату включала військові та цивільні суди і Верховний суд, які вели процеси за законами шаріату в найко-ротші терміни. Так, прокурор мав вивчити'справу протягом? тижня, а суд - винести вирок упродовж місяця. Основні види покарання- «припинення», «стримування», «помста». Єдинр^

158

апеляційною інстанцією був сам глава держави М. Омар. За побутовими злочинами, в т.ч. вбивствами, вирок обговорювався з родичами потерпілого, щоб забезпечити можливість належних за шаріатом особистої помсти або особистого помилування.

Зайнявши Кабул, таліби оголосили загальну амністію і обі­цяли не вести репресій проти тих, хто служив попереднім режимам. Насправді ж проводились переслідування і вбивства цих людей без суду і слідства. Зокрема, був повішений талібами останній глава режиму НДПА Наджибулла, який не зміг покину­ти країну і в 1992-1996 рр. жив у місії 00Н. Розпочалась чистка державних структур від службовців, які не «сприймали законів аллаха», а на їх місце приймались «благочестиві спеціалісти». В листопаді 1997 р; буии звільнені з посад сотні чиновників! пред­ставників інтелігенції, в т.ч. 70% викладачів Кабульського уні­верситету. Наприкінці 1997 р. проводилась чистка армії, для чого засновувалась Надзвичайна комісія, яка мала оцінити моральний стан кожного військовослужбовця. Їм заборонялось носити дов­ге волосся;.стрижки і зачіски західного зразка, курити, ухилятися від п'ятиразових молитов, займатися мародерством.

Створювалась «поліція нагляду» за поведінкою населення і її відповідністю нормам ісламу, яка наділялась широкими ка­ральними повноваженнями. Заборонялось розвішувати кольо­рові рекламні плакати і робити яскраві написи, прикрашати стіни зображеннями живих істот, «аморальними» закликами і репро­дукціями, мати в будинках прозорі скляні вікна, носити білі шкарпетки і т.д. Чоловіки-кравці не мали права обмірювати жінок. Фотографи могли робити знімки лише для документів. Постраждало немало осіб, які не зачиняли торгові заклади під час щоденних п'ятиразових молитов, занадто коротко підстрига­ли бороди, гралив і карти'тощо. Не відповідали шаріату такі види розваг, як музика','кіно, танці, телебачення. Жінки мали жити під суворим домашнім наглядом і вступати в шлюб у 8 років. Жіноча освіта визнавалась шкідливою. Дівчаткам викладались не предмети, а обмежений перелік фактів і практичних навичок з біології, медицини, арифметики, правознавства, релігії тощо.

Жорстоких переслідувань зазнавали немувульмани (індуси, сикхи). Один з указів вимагав від них ^негайно виселитися з житлових кварталів правовірних і носити жовту пов'язку, щоб їх можна було відрізнити від' мусульман. Після штурму міста Мазарі-Шарифа, населеного} в основному,- хазарейпями-шиїтами, таліби вчинили криваву різни» серед мирного населення, в ре­зультаті чого загинуло кілька тисяч чоловік. Тих, хто вцілів, примушували переходити в сунізм або'сплатити податок для немусульман. Таліби безжалісно знищили ряд видатних пам'ят­ників буддійської культури.

Казахстані, оскільки було вигідно будувати металургійні заводи, які виробляли продукцію для всього СРСР, ближче до родовищ вугілля і залізної руди, а заводи мінеральних добрив - поряд з покладами фосфоритів. У регіоні були створені підприємства ви­соких технологій,.таких як Ташкентський авіаційний завод (Узбекистан), алюмінієвий завод у Регарі (Таджикистан), електро* вакуумний завод у Майлі-Сат (Киргизстан) та ін. В Казахстані знаходився радянський космічний комплекс Байконур.

Економіка СРСР являла собою єдиний народногосподарський комплекс, причому господарство всіх радянських республік, за ви­нятком Росії, України; Білорусії і Азербайджану, було збитковим. Дефіцит покривався шляхом перерозподілу через центральний бюджет прибутків зазначених республік. У 80-х роках Казахстану надавалась дотація в розмірі 28% від його національного доходу, Узбекистану - 25%. На момент розпаду СРСР (1991) ВНП Казах­стану оцінювався у 42,48 млрд. дол., Узбекистану - 29,3 млрд. дол., Туркменістану - 6,8 млрд. дол., Киргизстану - 7,13 млрд. дол., Таджикистану - 5,99 млрд. дол. (Росії -'479,78млрд. дол.). На душу населення в Казахстані припадало 2 470 дол., Узбекистані -1 350 дол., Туркменістані - 1 700 дол., Киргизстані - 1 550 дол., Таджикистані - 1050 дол. (Росії - 3 220 дол.). В умовах краху командно-адміністративної системи, припинення регулюючоїдіяль' ності центру, втрати дотацій, розриву господарських зв'язків у не­залежних республіках почалося обвальне падіння виробництва, інфляція, зниження життєвого рівня. Постало завдання реформу­вання економіки на ринкових засадах. У 1998 р. ВНП ла душу населення; становив; у Казахстані -1330 дол., Узбекистані -г 970 дол., Туркменістані - 920 дол., Киргизстані - 700 дол., Таджикистані -340 д&д. (Росії - 2 680 дол.). Середньостатистичний працівник от­римував зарнлатуцВ Казахстані - 105 дол., Росії - 96,4 дол., Біло­русії—70дол.. Україні-46 дол. (1999). ' У радянські часи помітними були досягнення центральноазі- Я атських дародів у культурній і соціальній сфері. На 1917 р. гра-мотними.були 1,6% узбеків» 0,7% туркменів, 0,6% киргизів, 0»5% таджиків. За підрахунками західних спеціалістів, щоб ліквідува­ти неписьменність серед,чоловіків, потрібно було 180 років, серед жінок - 280.років* Де завдання, в основному, було виконане в міжвоєнний період.;У регіоні» де до більшовицької революції вд існувало жодного техіздкуму і вузу, створювалась система середт ньої спеціальної А вивдрї освіти. На їк^нець 30-зь років тут працю­вало 325 технікумів» уія^их навчалось 66ч4 тис, студентів. Заснот. вувались виші навчальаі заклади, кількість яких на кінець 80-х. років перевищила 105. Десятки тисяч молодих людей на пільго^ вих умовах направлялись у вузи Москви, Ленінграда, інших йя>'1 знаних, університетських-центрів. За рівнем освіченості центральт'

ноазіатські республіки набагато переважали сусідні Іран, Туреч­чину. Сформувалась національна інтелігенція. Були організовані національні Академії Наук. У всьому світі відомі досягнення на­уковців Інституту геологічних наук ім. К.іу Сатпаєва, Інституту ядерної фізики. Інституту фізики високих технологій (Казахстан), Інституту пустелі (Туркменістан). Науковим центром світового рівня стала Гіссарська обсерваторія (Таджикистан), де виникла своя астрономічна школа, що досліджувала метеорити і комети. До 1917 р. в Центральній Азії працювали три театри, в 1940 р. їх було вже 142. Вдалося перемогти туберкульоз, трахому, різні епі­демії. Тривалість життя збільшилась із ЗО до 63-65 років.

На центральноазіатські республіки поширювались всі ті не­гативні явища, що були типовими для СРСР в цілому: контроль держави надсуспільствОм, відсутність демократичних свобод, пе­реслідування на ідеологічному та релігійному ґрунті, сталінські репресії і т.д. Місцева партійно-адміністративна номенклатура, неухильно проводячи в життя політику центру, незабувала про власні інтереси. Не'чуваного розмаху набули перекручення звітності, приписки з дозволу деяких лідерій республік (наприк­лад, «бавовняна справа» в Узбекистані періоду А. Адилова і ПІ. РаїпидОва). Частина російськомовного населення зверхньо ставилась до корінних народів регіону, не бйжала сприймати їх мову і культуру, моральні цінності.' Активно велась політика русифікації. Відмова від існуючого в дорадянські часи арабсько­го шрифту і введення кирилиці розірвало історико-культурну традицію, ускладнило роботу з історичними документами, літе­ратурними творами. У вищій школі відбулося витіснення націо­нальних мов російською. Нею видавалися практично всі підруч­ники і посібники, особливо в Казахстані і Киргизстані.

За роки Радянської влади було кілька переселенських хвиль з Європейської частини СРСР в Центральну Азію. Робітники і спе­ціалісти приїздили в період індустріалізації та освоєння цілинних земель. Сюди насильно висилили розкуркулених «ворогів колгосп­ного ладу». ПізнІїгіе відбулися депортації німців, татар, турків-мес-хетинців та ін. На мбія'енї розпаду СРСР в центральноазіатських республіках проживали^, 5 млн. ]р0сійськомовн0го населення. Воно зосереджувалось, як п^авйло; в містах і промислових зойах. В Тур­кменістані 8% російськомовних робітників і інжеНерно-технічно-го персоналу, що працювали в нафтОґйзовОму комплексі, давали 80% щорічного доходу. Працівники, зайняті у золотовидобувній галузі Узбекистану, давали'бО-УОТ золота на рік.

Тривалий час республікам нав'язувались надмірні державні замовлення на вирощування бавовна на шкоду інших продо­вольчих культур. Часто порушувались екологічні стандарти, що призведе до засоленості значних територій.

Для всіх центральноазіатських республік типова перенасе­леність землеробських районів на фоні високого демографічного приросту. В Північному Таджикистані розмір поливних площ на душу населення зменшився з 0,25 га в 1940 р. до 0,11 га на початку 90-х років. У 1990 р. частка працездатних безробітних чоловіків у регіоні складала 26-30%, або ж в Узбекистані -1,6 млн. чол., Казахстані - 1 мдн. чол., Таджикистані - 440 тис. чол., Киргизстані - 320 тис. чол., Туркменістані - 230 тис. чол. Частка жінок, особливо корінних національностей, зайнятих у суспільному виробництві, не перевищувала 30%, бо традиційне суспільство негативно ставилось до роботи жінок поза домів­кою. Між трьома республіками - Узбекистаном, Таджикиста­ном і Киргизстаном - була розділена територія родючої Фер­ганської долини, де катастрофічне не вистачало землі і води. Безробіття, низький рівень життя викликали соціальну й етніч­ну напруженість, прагнення вирішити складні проблеми за ра­хунок докорінних народів. У 1989 р. відбулися погроми турків-месхетинців у Ферганській долині, в 1990 р. - жорстокі кир-шаько-узбецькі зіткнення в Оші.

Зростали антиросійські настрої. Російськомовна община сприйняла як дискримінаційний захід введення національних державних мов у діловодство, освіту, науку, що призвело до її витіснення з управлінських структур, високооплачуваних посад. Молодь, не знаючи місцевих мов, не могла навчатися у вузах;

значно звузилось російськомовне культурне середовище. Нарос­тало недоброзичливе ставлення до російськомовного населення на побут'Ьвому рівні. Ці причини спонукали велику частку ро­сіян і російськомовних до виїзду. На 1 січня 1995 р. держави Центральної Азії залишило 915,3 тис. чол.

Національна еліта вважала, що після завоювання незалеж­ності в їх країні встановляться демократія і ефективний еконо­мічний лад. Однак там одразу ж розгорнулась боротьба за роз­поділ влади і власнос'їі. Гостро проявились кланово-етнічні су­перечності, в т.ч. і в розстановці сил у владних структурах. Про­тягом радянського періоду цей фактор існував, але його наявність замовчувалась. Правлячі угруповання піклувались перш за все про свої регіони. В боротьбу адвладу, крім партійно-адміністра­тивного апарату, включились лідери кланів і блоків, інтеліген­ція, мусульманське духівництво,

Казахстан

25 жовтня 1990 р. Верховна Рада Казахської РСР проголо­сила суверенітет республіки. На всенародних виборах 1 грудня 1991 р. єдиний кандидат Н. Назарбаєв отримав 99,88% голосів і був обраний президентом. Агентство Рейтер запропонувало

внести цей результат у книгу рекордів Гіннеса. 16 грудня 1991 р. Верховна Рада прийняла закон «Про державну незалежність Республіки Казахстан».

Політичне керівництво Казахстану відмовилось від однопар­тійної системи. Виникло близько ЗО партій і 400 громадських організацій, які виражали інтереси різних груп населення і пре­тендували на представництво у владних структурах. Пропрези-дентською була Партія народної єдності Казахстану, її підтри­мували Демократична партія. Селянська спілка. Народно-коопе­ративна партія. Спілка молоді. Найбільш радикальні праві партії виступали за депортацію некорінного населення і побудову мо-ноказахської держави. Ісламська партія «Алаш» («Червоний вовк») висунула лозунги «іслам - тюркизм - демократія». Партія «Жолтокеан» («Грудень») взяла таку назву в пам'ять про грудневі події 1986 р. в Алма-Аті і пропагувала ідею про ісламську основу казахської державності. Було зареєстровано кілька політико-культуриих об'єднань некорінних народностей. Росіяни створили організації «Російська община», «Лад», органі­зації семиріченського, уральського, північноказахського козацтва. Виникло уйгурське об'єднання «Східний Туркестан».

Хоча казахи відносно нерелігійний народ, посилилась роль ісламу в суспільстві. В 1991-1992 рр. було побудовано і відрес-тавровано 130 мечетей. Створювались Духовне управління му­сульман Казахстану та Ісламський інститут. При мечетях відкри­валися дворічні курси з вивчення основ мусульманської релігії.

Національні суперечності проявлялись у кількох напрям­ках. Зберігався неофіційний племінно-територіальний поділ країни. Район Семиріччя в Південному Казахстані був місцем розселення Старшого жузу (орди), а якого протягом радянсько­го періоду виходила більшість національної номенклатури, зо­крема й багаторічний перший секретар ЦК компартії Казахстану Д. Кунаєв. Середній жуз займав степову частину Центрального Казахстану, до меяц річок Сирдар'я, Ішим, Тобол. У західних районах Казахстану проживав Молодший жуа. У різних части­нах країни почалась дискримінація представників некорінних жузів. Лідери Середваого і Молодшого жузів боялися бути відсто­роненими від влади. Їйнував.і інший аспект міжказахських су­перечностей - між російськомовними казахами, що не знали рідної мови (національна Інтелігенція, населення міст), і сільським казахомовним ввселенням. 47,7% казахів на 1990 р. не володіли рідною мовою. Насильницькі дії спрямовувались проти таких меншин, як чеченці, турки-месхетинці.

У Північному Казахоздйвії проживало численне російське і російськомовне населеная' Воно займало в промисловості 75% робочих місць і давало 2/9 ВНП країни. Етнічна конфронтація,

165

вороже ставлення викликали його масовий від'їзд, що спричи­нило 'дестабілізацію виробництва. У нову конституцію Казах­стану внесено положення про російську мову як мову міжнаціо­нального спілкування.

Напружена ситуація склалася на південних кордонах Ка­захстану - в суміжному Сіньцзяно-Уйгурському районі КНР, де проживало близько 1 млн. казахів і 7^2 млн. уйгурів. Уряд КНР проводив лінію на розселення вздовж кордону китайців. Казахсь­ке Семиріччя було назване «тимчасово незаселеними територі­ями». Китайський посол у Казахстані припускав, що його країна «готова і збирається уточнювати кордони». В 1994 р. столиця Казахстану була перенесена з Алмати в Акмолу (Астану).

В 1993 р. президент Н. Назарбаєв розпустив парламент, пе­ред цим отримавши від нього додаткові повноваження: при­значати кабінет міністрів, голову Нацбанку, генерального про* курора,склад судів, проводити референдуми і вводити надзви­чайний стан. Була прийнята нова конституція держави (1995). Створювався двопалатний парламент із Сенату (47 депутатів) і Мажалісу (67 депутатів). У результаті референдуму 1995 р. термін повноважень президента Н. Назарбаєва був продовже­ний до 2000 р. В жовтні 1998 р. парламент виступив з ініціа­тивою обирати главу держави не на 5, а на 7 років і провести дострокові вибори. На багатопартійних виборах у січні 1999 р. Н; Назарбаєв залишив далеко позаду своїх суперників і знову здобув перемогу. Наступні президентські вибори в Казахстані відбудуться у 2005 р.

Близькі родичі глави держави займають високі посади у владних структурах і бізнесі. Неофіційним наступником Н. На­зарбаєва на посаді президента вважається його зять, Р. Алієв, нині заступник'голови Комітету Національної безпеки, генерал, доктор наук. Найбільший'інформаційний холдинг «Хабар» очо­лює його дочка Д; Назарбаева-Аліева. Інший зять, Т. КулібаєвуЄ директором компанії«Казахтранссійл», а племінник К.' Назар­баєв ^ віце-президентом'фірми «Казахойл».

В економіці перехід Від <коі»іандно-адміністративної системи до ринкових віднооинЧвиклйКав спад виробництва і серйозну кризу. Розроблений пл'ан кайплексногоі розвитку і раціонально­го освоєння міперально-сировйвних ресурсів. Гїрничовидобувна промисловість визнана' базоаею 'для виведення господарства з кризового стану. В жовтні 1997'рї була оприлюднена програма «Стратегія розвитку Казахстаійу' на період до 2030 р.». На даний час було приватизовано 79Уо малих і середніх' підприємств та 93% сільськогосподарських підприємств. Визнано доцільним передати великі підприємства сировинного, паливно-енергетич­ного комплексу в трастове управління зарубіжним компаніям.

На 1998 р. виникло 1388 підприємств з іноземними інвестора­ми. У створенні змішаних виробництв узяли участь ділові кола 81 країни, в т.ч. Росії, Бельгії, Великобританії, Канади, Туреччи­ни та ін. Планується створення кількох вільних економічних зон. Підписані'угоди з іноземними компаніями на 40 млрд. дол., які будуть вкладені в нафтовидобувну галузь протягом 40 років. Американська компанія «Шеврон» спільно з національними структурами веде видобуток і переробку нафти Тенгизького і КорольовсЙкого родовищ у Західному Казахстані, французька компанія «Ельф-Акітен» займається розвідкою і бурінням на­фтових свердловин у Темір-Актюбинській області. Створюється Каспійський трубопровідний консорціум за участю компаній «Лукойл», «Роснафта», «Транснафта» (Росія), «Шеврон», «Мобіл ойл» (СІЛА), «Аджйн» (Італія), «Бритіш газ» (Великобританія). Фінансову допомогу і кредити для проведення економічних ре­форм Казахстану надали СІЛА, Японія, ФРН, Оман, Франція, Ве­ликобританія, Австрія, Китай, Індія, Пакистан та ін. На середину 1998 р. сума зовнішнього боргу Казахстану становила 3,6 млрд. дол. Проведені заходи дають позитивні результати.

Узбекистан

20 червня 1990 р. Верховна Рада Узбецької РСР прийняла Декларацію про державний суверенітет. 31 серпня 1991 р. ви­щий законодавчий орган республіки заявив про її державну незалежність і створення суверенної держави - Республіки Узбе­кистан. Референдуму грудні 1991 р. підтвердив це рішення. Формування нової політичної системи відбувалось в обстановці боротьби за владу кількох кланових угруповань (джизаксько-го, наманганського, самаркандського, ташкентського) і опози­ційних об'єднань. На президентських виборах 29 грудня 1991 р. перемогу здобув представник самаркандського клану І. Кари-мов. В 1992 р. набрала чинності конституція Республіки Узбе­кистан. Законодавчу владу здійснює однопалатний Олій Мажліс із 250 депутатів, яїсйй обирається на 5 років. Президент Одно­часно є і главоюдержави, і главою кабінету міністрів.

Провідною партйю стала Народно-демократична Ііартія Уз­бекистану, яка виникла на базі комуністйчнбї і керується «принципово новою ідеологією іполітикою»і ЇГояЬлює прези­дент І. Каримов. У перші роки незалежності розгорнули діяльність такі політичні партії та об'^нання.'як «Ватан тар-ракієті»'(«Прогрес батьківщини»), «Адолат» («Справедливість»), «Міллій Тикланіїп» («Національне Відродження»), «Халк бир-личи» («Народна єдність») та ін. Товариство «Бирлик» («Єдність») виступало за економічну незалежність від Росії, створення спільної тюркської держави Туран, повернення до

167

арабської писемності, створення конфедерації мусульмансь­ких держав Центральної Азії. Від нього відділилась лівора­дикальна Організація «Ерк» («Воля»). Взаємовідносини вла­ди з опозицією розвивались за крилатою фразою президента І. Каримова: «В нашій державі може бути або демократія, або порядок». Опозиційні партії переслідувались. Деякі з них заборонені, інші перейшли на пропрезидентські позиції. Де­мократичні свободи обмежені, існує цензура.

Визнавались цінності ісламу на державному рівні. Прези­дент під час інаугурації склав присягу на Корані. Він сам і його найближче оточення здійснили хадж у Мекку. Проте були при­пинені спроби духівництва втручатись у політичні процеси, по­ставлені під контроль впливові.мусульманські діячі. Зокрема, був усунутий з посади глава Духовного управління мусульман Узбекистану муфтій Мухаммед-Содик Мухаммед-Юсеф (1993), який живе в еміграції в Саудівській Аравії.

Режим дав рішучу відсіч бажаючим рекомендувати Узбе­кистану ліберальну модель розвитку західного зразка. Активно пропагуються національні пріоритети і ціннрсті. «Узбекистан, що дав людству Улугбека, Навої і Біруні, поширював світло циві­лізації тоді, коли європейці ходили в шкурах, повинен зайняти одне з провідних місць у світі», - заявив президент І. Каримов. Символом нації оголошений «великий предок», завойовник Ти-мур (Тамерлан). Йому споруджений кінний монумент на місці пам'ятника К. Марксу в Ташкенті. Про діяльність Тимура роз­повідають музей і фільм. Цитати з його «Уложень» мають зас­воюватися політиками, наприклад, ідея про те, що той, хто заво­лодів думками людей, панує над світом. З ініціативи президента | І. Каримова був реабілітований мафіозний діяч радянських часів А. Адилов, Політична амністія була надана й радянському ке­рівникові У збезюистануЩ. Ращидову. Його іменем тепер назва­на колишня площа В.,Деніна в Ташкенті, йому зведений пам'ят­ник у Джизаку. Склався режим особистої влади президента І. Ка­римова. На референдумі 1995 р. термін його повноважень про­довжений без ви0орів^до 2000 р. Незважаючи на авторитарні методи управління, І. Каримов нагороджений американською медаллю «За визначну ^оль у встановленні співробітництва і за прагнення до свободи»,,

Після територіального розмежування 1924 р. по всьому пе­риметру кордонів Узбекистану в сусідніх республіках запищи" лись великі узбецькі общини, що проживали компактно. Вони активно втручаються в сучасні процеси в центральноазіатських державах, у т.ч. і дестабілізаційні. Таджицькі узбеки сприяли перемозі на президентських виборах у пій країні Р. Набієва (1991>» а потім допомагали ходжентсько-кулябському угрупованню

(1992). Бійці таджицького Народного фронту - етнічні узбеки -готувались до штурму Душанбе в узбецькому м. Термез. Узбець­ка авіація бомбардувала села Кафарнихону, Рамитської ущели­ни, Каратегину, Гірського Бадахшану в Таджикистані. 600 тис. узбеків проживає в Ошській області Киргизстану, що становить 15% населення цієї держави. Тут відбувалися криваві сутички між узбеками і киргизами на етнічному і соціальному ґрунті. Ряд угруповань киргизьких узбеків неодноразово висували ви­моги про приєднання до Узбекистану.

На І9$8 р. в Узбекистані проживало 71,4% узбеків, 8,3% росіян, 4,7°/о таджиків, 4,1% казахів, 2,4% татар, 2,1% каракал­паків, а також українці, киргизи, корейці, туркмени, турки та інші народи. Стосовно некорінних народів проводилась політика зни­ження їх суспільного статусу в «м'якому варіанті» (витіснення з керівних посад, відсутність перспектив у кар'єрі, нерівні умови отримання освіти і роботи, обмеження зв'язків з історичною бать­ківщиною, побутові конфлікти). З 1992 р, розпочався процес еміграції національних меншин. Євреї і греки масово виїхали в Ізраїль і Грецію, ЗД Західну Європу. Росіяни, українці, татари та інші неузбеки переселяються переважно в Росію. Узбекистан втратив велику кількість висококваліфікованих робітників і спеціалістів.

У радянські часи економіка Узбекистану залежала від до­тацій із союзного бюджету і була прив'язана до господарства Росії та ЩШИ.Х республік. Негативні наслідки від розриву еко­номічних зв^зків були меншими, ніж в інших регіонах колиш­нього СРСУ. 'Спад виробництва тривав до кінця 1995 р.» потім почалася поступова стабілізація і піднесення. Цього вдалося досягти шляхом розширення сільськогосподарського сектора, зростання видобутку нафти і газу, переорієнтації експорту на зовнішні ринки. На даний період в Узбекистані виявлено понад 2 700 родовищ 100 видів корисних копалин. Його загальний міне­рально-сировинний потенщал оцінений зарубіжними експерта­ми в 3,3 трлн. дод.^а видобутком природного газу він займає третє місце в СЇЩІ^^^рд,. куб. мн&^^^^

требі в 38-40 млрд. куЙ, м.) і,вхрдить у десятку найбільших газо-видобувних країн світу ^^бекистан має понад 160 нафтових ро­довищ. Запаси вугілля,в.і2 мл^Д< т зосереджені на Ангренському і Шаргунському родовиі^,ах«^ Зарівнем загального виробництва золота, в т.ч. і ка^еищо^і^^^уУ^^ місце у світі, за запасами - четв(8ртс|, відкрито,38 покладів цього дорого­цінного металу. Країна, цостаяаеіна експорт уранові руди, за об­сягом продажу урану поступається лише Австралії та Канаді. Значними є запаси руд міді, ц^б^етву, свинцю, цинку, вольфраму, літію тощо. Їх видобуток здійснюється відкритим способом, що

забезпечує високу рентабельність робіт. Ще одним джерелом валютних надходжень є експорт бавовни, за виробництвом якої Узбекистан перебуває на четвертому місці у світі.

Метою господарських реформ оголошене створення ринко­вої соціальне орієнтованої економіки. Вони проводяться на ос­нові 5 принципів, сформульованих президентом І. Каримовим. Це деідеологізація економіки; пріоритет економіки над політи­кою; провідна роль держави як організатора і гаранта перетво­рень; верховенство закону; соціальна спрямованість; поступо­вий характер реформ, перехід до ринкових відносин без соціаль­них потрясінь.

За роки структурної перебудови акціоновано 80 тис. дер­жавних господарських об'єктів. Приватні підприємства вироб­ляють 50% усієї продукції, в т.ч. в промисловості - 45%, у сільському господарстві - 97%.

22 тис. малих підприємств дають 20% ВНП Узбекистану. Держава зберегла контрольні пакети акцій об'єктів енергетики, паливної і гірничовидобувної галузей, чорної металургії, тобто тих Секторів економіки, які дають валютні надходження. Створено 300 спільних підприємств з іноземним капіталом із 70 країн. Інвестиції вклали ділові партнери з СІЛА, Німеччини, Франції, Японії, Туреччини, Південної Кореї, Індонезії та ін. Валютну підтримку надали міжнародні фінансові організації. Так, багато­стороннє агентство з гарантування інвестицій виділило на узбецькі проекти 172 млн. дол. Агентство є гарантом компанії «Зараф-шан-Н'юмонт» (за участю СІЛА) по видобутку золота. Європейсь­кий банк реконструкції і розвитку виділив 536 млн. дол. для фінансування обробної ігазовйдобувної галузей та зв'язку.

, Таджикистан

Державний суверенітет Таджицької РСР проголошений її Верховною Радою 24 серпня 1991р. 9 вересня 1991 р. був прий­нятий закон про створення незалежної держави Таджикистану. В республіці розгорнуласяборотьбаза владу на клановій і регі­ональній основі. Георріафічно Таджикистан поділяється на північну і південну зону, які в давнину і в середні віки входили До держав з різним рівнем розвитку і різними господарськими системами. Відмінності в заняттях, способі життя, самоідентифікації, тради­ціях, психологи населення збереглися до наших днів. У радянські часи республікою управляли представники"Півночі (Ходжент), при цьому інтереси Півдня часто "не враховувалися. Існувало п'ять великих кланів (ходжентськйй, каратегинський, кулябський, гіссарський, памірський). Склалася навіть певна кланова спегі.іал-ізаціяї ходженці були чиновниками, кулябці йшли служити в армію і міліцію, каратехинїц займались підприємництвом. Памірці

170

умовно вважали себе таджиками, бо вони розмовляли іншою мо­вою зі східно-іранської групи, належали до шиїтської секти ісмаїлітів і мали відмінний від таджиків побут. Адміністративне вони були виділенірВ Гірськр-Бадахщанську автономну область. В 1990-1991'ррі. цочали формуватися опозиційні сили різних на­прямків. Інтолшенція створила рухи «Растохез» ^(«Відродження»), «Лалі Бадахшан» («Скарб Бадахшана»), а також разом з части­ною радянської номенклатури Демократичну партію Таджикис­тану. Ісламське духівництво організувало Ісламську партію, відрод­ження Таджикистану. Після проголошення незалежності бороть­ба за владу перейшла у відкриту форму.

Президент Таджикистану К< Макхамов, який підтримав учас­ників серпневого і^тчу в Моркві <1991), був змушений піти у відсжавку. іНа багатіопартщних. виборах 24 листопада 1991 р. переміг кандидаті^йократії Р, Набіев, який виявився слабким і нерішучим політиком. Клани створили два блоки: ходжентсь-ко-кулябсько-гі<^р,ський (Народний фронт) і каратегіно-памір-ськиц. З травнЯїПО^грудень І!&92 р» точилися бої між урядовими силами;і бриявдк^ами і опозиції., Опозиція захопила Душанбе і пр|имусилаР..^а^ва створити «уряд національного примирен­ня», в якому,зайняла третину 'місць..Активну роль у конфрон­тації відігріала у^бепька.напірнальна меншина. В ході боїв вису­нувся один а, польових командирів Е.; Рахмонов, у минулому продавець сільмагу і директор радгоспу» Кулябське угрупован­ня визволило Дущанб^,,;;, < • >;,

В травні 9^3 р. в Москві був підписаний договір про дружбу, співробітниптво;;і,взаємодопомргу між Таджикистаном і Ро­сією. Визв.іізрйі^іас'Ьі необхідність російської, військової присут­ності в країні ^утаяді частин регулярної, армії і федеральної прикордонної ^лу^вби,, Створювались колективні миротворчі сили СНД, які н^С^,.складалися з російських військовослуж­бовців, а також,^роздід^,армій,,Узб,екистану, Киргизстану і Казахстану.. В ^а^ж^истди прибули миротворчі місії, 00Н і ОБрС. Для надазв^таЕмаїЦтарнрї,доцрмоапи, біженцям, кількість яких перевищила і млн. чол. (20% населення), розгорнула діяльність місія Міжнародного Червоного Хреста. Опозиція була витіснена в Афганістан, туди ж'втекли тисячі біженців. Ісламіс­ти консолідували евей еиави» А^оїВОрили^Об'^двану таджицьку опозицію на чолі з\Саз|домкАбдуз^до, Нурі.-До цього угрупован­ня ввійшли Рух ісламсБЗдняої^жідродження'іТяджйкистану, Ісламська партія відроджевділ ^адзкикистаиу, ^Демократична партія Таджикистану, об^еднания-еявВаетіоа^еа» і;*<іЛалі Вадахшан». Їй надали військову і фшаяеіміу? дажсріору. Афганістан, Іран, Пакистан, Саудівська АравшІ иіжяйфсідніісламські фундамен-таяістські оргаиізації. Для; падаготовкяі бойовиків в Афганістані

використовувалось ЗО центрів, у містах Кундуз, Файзабад і Ту-лукан розмістилось командування опозиційних сил. Був ство­рений «уряд у вигнанні» на чолі з С.А. Нурі.

Влітку 1994 р. в Таджикистані був опублікований проект нової конституції/а наприкінці року відбувся референдум та вибори президента, яким став Е. Рахмонов, представник кулябсь-кого клану. Бойові дії тривали з перемінним успіхом. Затягу­вання міжтаджицького конфлікту і його інтернаціоналізація не принесли перемоги жодній зі сторін, і вони пішли на політичне врегулювання.

24 грудня 1996 р. в Москві Е. Рахмонов, С.А. Нурі і спеці­альний представник Генерального секретаря 00Н Г.Д. Меррем підписали політичну угоду. Об'єднана таджицька опозиція ви­знала існуючий політичний і державний лад Таджикистану і статус Е. Рахмонова як президента. Створювалась Комісія на­ціонального примирення. 27 червня 1997 р. сторони підписали спільний договір про встановлення миру і національної згоди в Таджикистані. Свої підписи на ньому поставили і глави країн-спостерігачів - Ірану, Казахстану, Киргизстану, Пакистану, Узбе­кистану, Туркменістану, Афганістану і Росії, представники 00Н, ОБСЄ, Організації Ісламська конференція. 14 липня 1997 р. пре­зидент Е. Рахмонов і лідер опозиції Саїд Абдулло Нурі опри­люднили акт про взаємне прощення. Всі військовополонені і ув'язнені звільнялись з-під варти.

Внаслідок громадянської війни господарство Таджикистану зруйноване. Збитки оцінюються в 7 млрд.дол. Основну допомо­гу у відновленні економіки взяла на себе Росія: відповідно до угоди про економічне співробітництво на 1996-2000 рр. вона сприяла у завершенні будівництва Рогунської ГЕС і забезпеченні 12 найбільших промислових підприємств обладнанням і спеці­алістами. Таджикистан має поставляти Росії бавовну - волокно, заготовки алюмінію, свинцево-срібний і сурм'яно-ртутний кон­центрат. МВФ взяв на себе фінансування трирічної програми уряду по відбудові і реформуванню господарства (1998-2001).

Туркменістан

22 серпня 1990 р. Девутати Верховної Ради Туркменської РСР прийняли декларацію про державний суверенітет. 27 жовтня

1991 р. 94% населеная на загальнонародному референдумі підтвердили вибір самостійного шляху розвитку. Конституція

1992 р. визначила Туршвеністан як демократичну, правову»! світську республіку з ирваидентською формою правління. Ви-^ щим представницьким орідоом е Народна Рада, до складу якої | входять президент, депутати парламенту, голови Верховного^ Ц

172