Створення Організації визволеная Палестини

Поразки у війнах з Ізраїлем стали національною трагедією для арабського народу Палестини. Діючі партії та угруповання виявилися нездатними організувати й очолити маси в нових умовах, що склалися після створення Ізраїлю. У перші роки після

війни 1948-1949 рр. боротьба палестинців за свої права пішла на спад. Відбувалася переоцінка політичних та ідеологічних цінностей, спроби усвідомити причини національної катастрофи і зробити висновки. Знаходячись у вигнанні, значна частина палестинців активно включилася в економічне і громадське жит­тя країн перебування - Єгипту, Сирії, Йорданії, Лівану, Іраку, Кувейту, Саудівської Аравії, Лівії та ін. В арабських державах виникла нова палестинська інтелігенція - вчителі, лікарі, інже­нери, юристи, підприємці та ін. В кінці 50-х - на початку 60-х років почалося відродження палестинського національно-визволь­ного руху на новій основі. У боротьбу вступило нове покоління, яке виросло в умовах вигнання і вважало, що палестинський народ повинен відмовитися від пасивності і взяти вирішення своєї долі у власні руки, спираючись на допомогу арабських дер­жав. У 1959 р. група молодих палестинців на чолі з Ясером Арафатом створила організацію ФАТХ (Рух палестинського на­ціонального визволення).

В 1964 р. в арабському секторі Єрусалима відбувся Палес­тинський національний конгрес, в роботі якого взяло участь 400 делегатів. Він проголосив створення Організації визволення Палестини (ОВП), затвердив Національну хартію і статут, прий­няв рішення про формування армії. У Національній хартії виз­началися мета і завдання національно-визвольного руху Палес­тини. Вона засуджувала сіонізм, оголошувала незаконним поділ Палестини На основі резолюції 00Н від 29 листопада 1947 р. і стверджувала, що тільки араби мають право створити державу в Палестині; Відповідальність за визволення Палестини від сіоні­стських окупантів покладалася на ОВП і «всю арабську націю». Єдиним засобом Досягнення мети визнавалася збройна бороть­ба. Відповідно до статуту ОВП всі палестинці вважалися її чле­нами. Вищим органом ОВП була Національна рада Палестини, яка обиралась терміном на 3 роки. Її керівником став Ахмед Шукейрі. Для фінансування діяльності організації створювався Палестинський національний фонд, який формувався за раху­нок внесків палестинців, пожертв, дарів різних об'єднань і окре­мих осіб, дотацій Ліги арабських держав і окремих арабських країн і т.д. Виникали збройні загони палестинського руху.

Організація визволення Палестини очолила свій народ у його боротьбі за самовизначення і створення національної держави. В той же час в її програмі містилися положення, які не могли знайти підтримки світового співтовариства, зокрема, знищення збройним шляхом Ізраїлю, створеного за рішенням 00Н. Цей підхід розцінювався як міжнародний тероризм. ОВП не дістала офіційного визнання у світі, хоча їй надавало допомогу багато держав. Палестинські екстремісти здійснили ряд терористичних

\ актів у країнах Заходу. Ізраїль на міжнародній арені постійно звинувачував ОВП у ворожих діях проти мирного населення, які не могла виправдати ніяка висока мета. Світова громадсь­ка думка насторожено оцінювала діяльність Організації визво­лення Палестини.

Арабо-ізраїльські війви 1967, 1973, 1982 рр.

5 червня 1967 р. Ізраїль розпочав війну проти Єгипту, Сирії, Йорданії. Його військово-повітряні сили завдали удару по 16 єгипетських військових аеродромах. Використовуючи фактор раптовості, Ізраїль захопив Синайський півострів, сектор Газа, землі на західному березі р. Йордан, арабську частину Єрусали­ма, Голанські висоти. Всього було загарбано 70 тис. кв. км арабсь­ких територій. Активні бойові дії велася протягом перших шести днів, потім війна набула затяжного характеру. У 1970 р. сторо­ни підписали перемир'я,.

22 листопада 1967 р. Рада Безпеки 00Н прийняла резолю­цію № 242, яка містила положення про вивід ізраїльських військ з окупованих територій, припинення війни на Близькому Сході, визнання права на суверенітет усіх держав регіону, справедливе вирішення проблеми палестинських біженців» свободу навігації в міжнародних водах.

6 жовтня 1973 р. розпочалася четверта арабо-ізраїльська війна, в якій воювали Єгипет, Сирія та Ізраїль. Бойові дії пока­зали значно вищий рівень боєздатності арабських армій, які одер­жали передову радянську військову техніку, зокрема, системи протиповітряної оборони, літаки, танки. Ізраїльська армія заз­нала важких поразок. У ході війни арабські країни застосували економічні санкції проти Заходу, який надавав підтримку Ізраї­лю, припинили поставляти нафту на світовий.риноїк, вдо викли­кало енергетичну кризу і різке зростання пін ва нафтопродук­ти. Більшість європейських держав виступили»з-;вакликом дот­римуватися резолюції Ради Безпеки 00Н від 22 листопада 1967 р. Англія і Франція заборонили експорт збрОїіВокдочим сторонам.

Результати чотирьох арабо-ізраїльських воєн переконливо довели, що вирішити палестинську проблему] лище силою зброї неможливо. Почалися пошуки шляхів поді'І'ичноговрегулюван-ня. Організація визволення Палестини знала свою вимогу зни­щення держави Ізраїль і визнала можливість переговорів, що змінило ставлення до неї у світі. В 1974 рьі делегація ОВП впер­ше була запрошена на засідання Генеральної Асамблеї 00Н і одержала міжнародне визнання як законний представник арабсь­кого народу Палестини. Їй надавався статус спостерігача в 00Н, вона дістала право працювати в інших міжнародних організа­ціях, почала завойовувати прихильників.

Після війни 1973 р. була порушена загальноарабська єдність щодо палестинського питання. Новий президент Єгип­ту А. Садат змінив зовнішньополітичну орієнтацію (з Радянсь­кого Союзу на США) і розпочав сепаратні переговори з Ізраї­лем. В 1979 р. в літній резиденції президента США Кемп-Девіді був підписаний мирний договір між Ізраїлем і Єгип­том. Між обома країнами припинявся стан війни, ізраїльські війська поетапно виводились із Синайського півострова, де відновлювався єгипетський суверенітет. Цей договір відпові­дав національним інтересам Єгипту, але завдавав шкоди за­гальним арабським інтересам і боротьбі з Ізраїлем. Він дістав високу оцінку на Заході. Політичні лідери Єгипту та Ізраїлю А. Садат і М. Бегін були нагороджені Нобелівською премією миру за новий підхід до близькосхідного врегулювання і про­рив у складних арабо-єврейських відносинах. Арабські краї­ни розцінили дії А. Садата як зраду, розірвали з Єгиптом дипломатичні відносини та економічні зв'язки. Садат був убитий мусульманськими терористами.

У 1982 р. Ізраїль розв'язав війну проти Лівану, прагнучи знищити штаб-квартиру Організації визволення Палестини та її збройні формування. Ізраїльські війська захопили Бейрут і витіснили палестинців з території Лівану. На лівано-ізраїльсь-кому кордоні була створена 45-кілометрова зона безпеки. Згідно з рішенням Ліги арабських держав, у Лівані постійно знахо­дяться війська Сирії.

Палестинська проблема на сучасному етапі

У кінці 80-х - на початку 90-х років розпочалися перегово­ри між лідерами ОВП та Ізраїлю, які відбувались у кілька етапів при посередництві США. Була прийнята ізраїльська формула «Мир в обмін на землю». У 1993 р. між ОВП та Ізраїлем укла­дено договір про поетапне врегулювання і Створення Палестинсь­кої держави на територіях, що окуповані, але не анексовані Ізраї­лем {сектор Газа, західний берег р. Йордан). На першому етапі врегулювання вводилася палестинська автономія, надалі плану­валося надати їй повну незалежність.

В 1994 р. був підписаний договір між Ізраїлем та Йорда­нією. Переговори з Сирією поки що завершилися безрезуль­татно, бо сирійська сторона неодмінною умовою укладення договору висуває вимогу про повернення своєї території -Голанських висот.

Єврейські і арабські екстремісти намагаються зірвати про­цес близькосхідного примирення. Здійснено ряд терористичних актів. Проте переговори тривають.

ЄГИПЕТ