Набуті захворювання статевих органів

Механічні пошкодження. Серед набутих механічних пошкоджень статевих ор­ганів самців найчастіше реєструються різної етіології травми препуційного мішка прутня і калитки. Ступінь пошкодження тканини залежить від форми і напрямку сили діючого предмета.

У ділянці травми, що є "місцем найменшої резистенції" (іост тіпогез гешіепііо) дуже часто виникають гострі запальні процеси (абсцес, флегмона).

За локалізацією механічні пошкодження препуційного мішка ділять на екстрапре-пуційні - коли пошкодження наносяться з боку шкірно-фасційного шару крайньої плоті; інтрапрепуційш - коли ці пошкодження здійснюються з середини препуційного мішка \ ретропрепуційні - коли пошкоджується статевий член та навколишні щодо нього тка­нини препуційного мішка. Ці пошкодження бувають закритими і відкритими.

До екстрапрепуцінних пошкоджень відносять удари, рани крайньої плоті (поверх­неві, глибокі і проникні), абсцеси та флегмони крайньої плоті (рис. 165).

До інтрапрепуційних пошкоджень відносять рани статевого члена та листків пре­пуційного мішка (забиті, рвані та різані).

До ретропрепу цінних пошкоджень відносять розриви статевого члена (з пору­шенням цілісності білкової оболонки та крововиливами з утворенням гематоми); ви­вертання препуційного мішка  (вихід його парієтального листка назовні з можливими по­шкодженнями, тріщинами, сад­нами, синцями, запаленнями); випадання препуційного мішка (коли препуційннй мішок, що випав, не може повернутися у вихідне положення); запалення препуційного мішка (акропостит та баланопостит); фімоз, парафімоз.

Рани стінки препуційного мітка. Залежно від причині: рани можуть бути колоті, різа-

.

 

 

 

Рис. 165. Схема будови препуція (за 1.1. Вороніним):

1 шкіра; 2 - поверхнева фасція; 3 - листки внутрішньої фасції; 4 -глибока фасція крайньої плоті; 5 - паріггальний листок прспуційного мішка; а - препуційний отвір; б - прутень.

 

ні, кусані з широкою і вузькою зоною ураження тканин, а за глибиною - поверхневі, глибокі і проникаючі, рвані і клаптеві.

Причини: пошкодження препуція гострими предметами стійл і станків, пнями, кусками металу, укуси, удари рогами, копитами.

Симптоми. У більшості випадків рани характеризуються болючістю, кровотечею і зя­янням. На 2-3-й день виникає набряк тканин, що може розповсюджуватися за межі рани. Діагноз. Характерним симптомом для встановлення діагнозу є кровотеча. Наявність проникаючих ран підтверджується зондуванням, яке виконують після знеболення.

Лікування, При лікуванні поверхневих і глибоких ран застосовується хірургічна обробка ран з частковим висіканням тканин. Після хірургічної обробки рану зашива­ють глухим швом. Проникаючі рани в порожнину препуційного мішка після хірургіч­ної обробки з повним або частковим висіченням тканин зашивають двоповерховими швами - на слизову оболонку із захопленням стінки рани і на шкіру.

Прогноз - благополучний, оскільки в багатьох випадках рани загоюються без ускладнень.

Забій (сопііто) виникає переважно під дією тупих предметів: ударів рогами, ко­питами, при доланні перешкод, бар'єрів, падінні, тривалому стисканні повалом, при взятті сперми на чучело.

Симптоми: розлитий крововилив у тканини, почервоніння або посиніння ділянки травми, набряк, біль, зменшення отвору препуційного мішка,

При травмі з глибоким ураженням тканин може утворитися набряк слизової обо­лонки. Залежно від сили удару і форми предмета набряк на 2-3-й день може розповсю­джуватись аж до калитки. Загальний стан самця пригнічений, він не лягає, сечовиді­лення затруднене і болісне. При сильних ударах може пошкоджуватися статевий член.

Діагноз ставиться за характерними ознаками з врахуванням анамнестичних даних.

Прогноз - обережний.

Лікування - симптоматичне і скероване на профілактику гнійного запалення. Хво­рих тварин заганяють у чистий станок з м'якою підлогою. Ділянку травми вистрига­ють, очищають від механічних забруднень, обробляють спиртовим розчином йоду, ссптонсксом або куб ато лом.

Тканини інфільтрують 0,25 %-им розчином новокаїну з антибіотиками.

Гематома стінки препуційного мішка виникає при розривах краніальної гілки зовнішньої соромітної артерії або вени.

Симптоми. Зразу ж після забиття утворюється округлої форми з чітко виражени­ми краями набряк. При пальпації його в перші дні відчувається флуктуація, з третього дня - крепітація. Ділянка травми болюча, гаряча. Набряк може випинатися в порож­нину препуційного мішка і заважати виведенню статевого члена.

Діагноз ставлять з урахуванням часу утворення набряку після травми. Витікання крові з голки при пункції набряку підтверджує діагноз.

Лікування. Ділянку травми вистригають, обробляють асептичним розчином (спир­товий розчин йоду, іхтіол, стептонекс, кубатол). При можливості в перші години і дні

 

Рис. 166. Екстрапрепуційні пошкодження пренуція (за 1.1. Вороніним):

а- абсцес крайньої плоті; б- вигляд крайньої плоті після ліквідації абсцесу; в - фіброз крайньої плоті; г- гематома крайньої плоті

 застосовують холод, а третьо­го дня - тепло. На 4-5-й день гематому розтинають, згустки фібрину видаляють, раму за­лишають відкритою. При необ­хідності депонують антибіоти­ки і сульфаніламіди.

Абсцес - гостре гнійне запалення тканин препуційного мітка з утворенням по­рожнини, наповненої гноєм і обмеженої піогепною оболон­кою. Реєструється у самців усіх видів свійських тварин (рис. 166).

Причіпні: колоті рани, забої з розчавлюванням тканин і на­ступним інфікуванням збудни­ками гнійної інфекції: стрептококами, стафілококами, кишковою паличкою.

Симптоми. У стінці препуційного мішка протягом 3-5-ти днів виникає спочатку розлитий набряк тканин, що з часом набуває круглої форми. Він гарячий, болючий із накопиченням гною, при пальпації відчувається флуктуація. Виведення прутня ви­кликає біль. При значному об'ємі абсцесу сеча виділяється з порожнини препуція краплинами.

Діагноз обґрунтовується клінічними ознаками з врахуванням даних анамнезу. На­явність гною при пункції набряку підтверджує діагноз.

Лікування. В перші дні після нанесення рани - хірургічна обробка. В усіх випад­ках ефективна коротка новокаїнова блокада з антибіотиками. При утворенні порож­нини проводять розтин абсцесу з евакуацією гною і пухким дренуванням емульсією синтоміциновою або Вишневського.

Флегмона- гостре, гнійне, розлите запалення пухкої сполучної тканини стінки препуційного мішка. Спостерігається у всіх самців.

Причини: забої і рани з широким пошкодженням тканин і інфіковані збудниками гнійної інфекції.

Симптоми: дифузний набряк тканин стінки препуційного мішка, інколи — з ура­женням слизової оболонки. Виведення прутня затруднене, болісне. Набряк гарячий, тканини ущільнені, болісні. На 5-7-й день появляються фокуси абсцедування, загаль­ний стан тварини покращується, біль зменшується.

Статевий член не можна вивести з препуційпого мішка. Сеча виділяється в по­рожнину препуційного мішка, застоюється, подразнює слизову оболонку, що супрово­джується пригніченням загального стану з підвищенням загальної температури тіла.

 

 

Рис. 166. Екстрапрепуційні пошкодження пренуція (за 1.1. Вороніним):

а- абсцес крайньої плоті; б- вигляд крайньої плоті після ліквідації абсцесу; в - фіброз крайньої плоті; г- гематома крайньої плоті

 

 

У кнурів флегмону препуція необхідно диференціювати від наповнення сечею ампулоподібного розширення препуційного мішка, що не болісне і при натисканні "зменшується в об'ємі внаслідок випорожнення. Діагноз ставиться за характерними симптомами.

Лікування. Коротка новокаїнова блокада, тепло, іхтіолова мазь або емульсія Ви-ІІІнсвського місцеве. Утворені абсцеси розтинають,

Постиг (рохїііія) - запалення крайньої плоті. Зареєстроване у всіх самців, але час­тіше виникає у бугаїв, кнурів і псів.

Етіологія. Накопичення в прспуційному мішку сперми і затримання сечі є осно­вними причинами ноститу. Сприяють виникненню захворювання анатомічні особли­вості препуційного мішка: довгий і вузький у бугаїв, наявність дивертикула у кнурів, вузький отвір у псів. Атрофія прутия і фімоз, особливо у жеребців, теж сприяють накопиченню сперми в прспуційному мішку. При себореї, що супроводжується інтен­сивним виділенням смсгми та подразненням слизової оболонки сечовим піском, теж може виникати постиг.

Патогенез. Забруднення препуційного мішка збудниками гнійної інфекції (мікро­би, віруси, гриби) сприяє гнійно-гнильному розвитку накопичених там субстратів, а утворені в результаті цього продукти подразнюють слизову оболонку і викликають запальні процеси.

Особливості запального процесу в препуційному мішку полягають в тому, що в його перебігу звужується отвір препуційного мішка і затримується виділення еякуляту, роз­вивається запалення голівки прутия. Утворені виразки слизової оболонки ятряться, роз­ростаються гранулярні клітини. При загоюванні утворюються рубці слизової оболонки, звужується отвір препуційного мішка, що веде до виникнення фімозу (І. С. Черненко). У бугаїв, при локалізації запального процесу в ділянці отвору препуційного міш­ка, набрякає стінка отвору і внаслідок реакції м'язів шкіра завертається в порожнину мішка, а її довгі волоски додатково подразнюють слизову оболонку не тільки препу­ційного мішка, а і голівку пеніса.

Симптоми: набряк стінки препуцію, особливо навколо отвору, виділення гнійно­го ексудату з отвору препуційного мішка, подразнення слизової оболонки, біль при пальпації стінки препуційного мішка, затрудненс виведення прутня, порушення ста­тевих рефлексів, виділення сечі в препуційний мішок, звідки вона витікає крапли­нами, переповнення сечового міхура, наповнення ексудатом і сечею дивертикула у кнурів, утворення виразок на слизовій оболонці.

Діагноз. Ознаки захворювання дають можливість безпомилково ставити діагноз. Постиг необхідно диференціювати від трихомонозу і кампілобактеріозу. У псів виді­ляється гнійний ексудат зеленуватого відгінку, на набряклій слизовій оболонці видно 'збільшені лімфатичні фолікули і виразки, розмірами як горошина.

Лікування хворих тварин передбачає утримання їх у чистих і сухих стійлах; са­кральну епідуральну анестезію або блокаду за І. І. Магдою (у жеребця), за 1.1. Воро-иіпим (у бугая); механічне очищення препуційного мішка і його отвору; виведення статевого члена із препуційного мішка; обробку препуційного мішка і статевого члена асеп­тичними речовинами (стакри-дин лактату 1: 5 000, калію пер­манганат 1: 5 000, фурациліну 1: 1 000), розчином антибіоти­ків на 0,25 %-му розчині ново­каїну; змащування виразки сли­зової оболонки йод-гліцсрином, коротку новокаїнову блокаду ділянки запалення; введення у порожнину препуційного міш­ка мазей іхтіолової, стрсптоци-дової, емульсії синтоміцинової. Вишневського; припікання ви­разок бриліантовим зеленим.

Баланопостит (Ьаіапорох-Шіії) — запалення слизової обо­лонки препуція та голівки ста­тевого члена.

Етіологія, У більшості ви­падків баланопостит виникає як ускладнення тривалого періоду поститу.

Характерним симптомо.\ І захворювання є набряк слизо­вої оболонки голівки прутня і крайньої плоті з виділенням еякуляту, злинання волосся, за-труднсння виведення статевого члена при сечовиділенні і галь­мування статевих рефлексів. Залежно від виду збудника, який є причиною запалення і ступеня ураження слизової оболонки, перебіг запального процесу може характе­ризуватися значним виділенням фібрину, утворенням виразок і некрозом слизове: оболонки.

При хронічному перебігу хвороби внаслідок розростання сполучної тканини стін­ка препуційного мішка потовщується.

В окремих випадках виникає загальне пригнічення тварин, підвищується темпе­ратура тіла.

Лікування - таке ж, як при поститі.

 

 

 

Рис. 168. Гангре­нозний баланопос-тит у барана (за Л. І. Целіщсвим).

Фімоз (ріїітохія) - цс вроджена вада розвитку або набуте захворювання, що характеризується звуженням отвору прспу-ційного мішка. Може бути у всіх самців свійських тварин і про­являтися неможливістю виведення статевого члена із прспуцій-ного мішка.

Етіологія. Набутий фімоз виникає на ґрунті акропоститу і баланопоститу, загоювання ран препуція із звуженням його отвору внаслідок утворення рубців.

У пса уроджений фімоз може виникати при гіпоплазії прутня з різким звуженням отвору препуція (Г М. Калиновеький).

Груба травма голівки прутня, що виникає при доланні пере­шкод, падінні, ударах тупими предметами, а також пухлини теж супроводжуються фімозом.

Неминучим є виникнення фімозу після ампутації прутня, що найчастіше буває у жеребців.

Діагноз. Звужений отвір препуція, накопичення сечі в його

порожнині, збільшення голівки і наявність вуздечки прутня - основні ознаки, за яки­ми обґрунтовують діагноз. Неможливість вивести статевий член після блокади за І. І. Вороніним підтверджує правильність діагнозу.

Лікування. Консервативне - масаж отвору препуція - не завжди дає позитивний результат тому основним є оперативне лікування: після підготовки операційного поля і санації прспуційного мішка та інфільтраційної анестезії розрізають звуже­не кільце отвору препуція або роблять повздовжні розрізи його вентральної стінки. Якщо такі маніпуляції не дають бажаного результату, то розсікають нижню стінку мішка препуція, починаючи з його отвору. Рани зашивають, з'єднуючи шкіру з сли­зовою оболонкою.

Післяопераційне лікування. Змащування ран антисептичними мазями, емульсіями або аерозольними препаратами.

Парафімоз (рш-асігітохіх) - защемлення голівки виведеного статевого члена або його тіла після травми чи внаслідок утворення гематоми, що унеможливлює його зво­ротне втягування у прспуційний мішок, називають парафімозом. Найчастіше парафі-моз спостерігається у жеребців, рідше - у бугаїв і псів.

Етіологія. Набряк внутрішнього листка препуційного мішка, що виникає най­частіше після травми прутня, є основною причиною виникнення захворювання. На 5-7-й день від часу виникнення захворювання сполучна тканина прспуційного мішка розростається і утворює манжетоподібнс ущільнення, що охоплює тіло прутня і під­вищується над його поверхнею. Частина прутня, що звисає нижче "манжетки", набря­кає, на голівці його утворюються тріщини, з яких витікає лімфа (рис. 169).

Подібні ознаки виникають у бугаїв при вивертанні препуційного мішка. Часто причиною захворювання у бугаїв та псів є окутування і защемлення прутня довгими волосками препуція.

Рис. 169. Набряк внутрішнього пре-пуційного листка при парафімозі (за 1.1. Вороніним).

Описані випадки защемлення прутня у жеребців гумовим кільцем від штучної вагіни, що сповзло на поніс при отриманні сперми.

Симптоми. Статевий член звисає, само­стійно і рефлекторно не втягується у ире-пуційпий мішок. Протягом 3-х днів виникає значний набряк певної ділянки внутрішньо­го листка прспуція, що циркулярне охоплює прутень. Звисаюча частина псніса холодна, щільна, малоболісна, на ній утворюють­ся шкоринки засохлої лімфи. Протягом 2-х тижнів наступає склероз манжстоподібного потовщення, на тілі прутня утворюються ви­разки. Звисаюча його частина травмується до підлоги, стійла, підстилки, а зимою може на­ступати відморожування.

Постановка діагнозу легка і не вимагає особливих досліджень.

Лікування. У свіжих випадках, в перші 2-3 дні застосовують холодні компреси із в'я­жучих. Набряк внутрішнього препуційного

листка знімають застосуванням в'яжучих речовин (танін, буровеька рідина) та асеп­тичних (при парафімозі) розчинів (етакридин лактат, фурацилін) і масажу, туге бин­тування еластичним бинтом дозволяє вправити статевий член у препуцій. Застосову­ють підтримуючий бандаж, для фіксації статевого члена до черева. Тривалий масаж випалої частини і стягування еластичним бинтом інколи дає можливість вправити статевий член у препуцій.

Після вправлення прутня у препуцій на його вхід накладають 2-3 вузлуваті шви. захоплюючи обидві складки препуційного мішка. Нитки швів залишають довгими, щоб можна було за них підтягувати препуцій і між швами вводити у препуційний мішок лікарські засоби.

Якщо консервативне лікування не дає бажаного результату, то манжетоподібнс потовщення циркулярне висікають, рани зшивають вузлуватими швами, статевий член вправляють у препуцій, а на його отвір накладають 2-3 стібки перехресного або циркулярний шов.

У виключних випадках випалу частину прутня ампутують з уретротомією у ді­лянці промежини або без неї.

Вивертання препуційного мішка. Хворобу зареєстровано у бугаїв м'ясних по­рід. Внаслідок перерозвитку парієтального листка прспуція у них реєструють звисан­ня крайньої плоті під час отримання сперми, дефекації та сечовиділення.

 

Рис. 170. Фіксація випадаючого лист­ка преііуція (за І. І. Вороніним):

1 - шкіра; 2 - внутрішня стінка прспуція; 3 - про пуціальний мішок; 4 - хід нитки шва, фіксуючого випадаючий листок препуція.

Симптоми. З отвору препуція випадає циркулярна складка слизової оболонки до­вжиною 10-1.2см. Постійне випадіння пре-Ііуційного мішка сприяє забрудненню його, травмуванню, розвитку запального процесу. Додатковим фактором, що ускладнює перебіг захворювання, є подразнення сечею і пере­хід запалення у хронічну форму з розвитком фіброзної сполучної тканини, що мас кільце­подібну форму. Так виникає випадіння прс-пуцінного мішка.

Лікування. На початку захворювання вда­ється припинити розвиток гострого запально­го процесу консервативним лікуванням (меха­нічна очистка, коротка новокаїнова блокада, розчини асептичних і зв'язуючих речовин) і перехід хвороби у хронічну форму з роз­витком фіброзної тканини. Випалу частину

вправляють, фіксують провізорними швами (рис. 170) на один два тижні. При необ­хідності випаиу частину видаляють.

Рани статевого члена. Найчастіше зустрічаються колоті, різані і кусані рани го­лівки прутня. Кусані рани тіла прутня у кнурів спостерігаються при утриманні їх в од­ному станку зі свиноматками, а рани голівки прутня у псів - при насильному роз'єд­нанні зкліщсних тварин під час природного парування (Г. М. Калиновський).

Причини. Гострі ріжучі і колючі предмети у підлозі та перегородках станків і стійл, укуси при скупченому утриманні і під час парування тварин.

Симптоми. Спостерігається крапельна кровотеча із препуційного мішка, згустки крові навколо отвору і на волосках препуційного мішка, наявність крові на підлозі стійла і на підстилці.

Діагноз. Локалізацію рани встановлюють при виведенні прутня із препуційного мішка. При рані тіла прутня згустки крові можуть накопичуватись у глибині препу­ційного мішка. Рани мають незначне зяяння. При травмуванні уретри із рани виді­ляється сеча.

Прогноз. Обережний, особливо при кусаних ранах тіла прутня. Як ускладнення може виникати фістула кавернозних тіл або уретри.

Лікування. При хірургічній обробці ран видаляють тільки мертві тканини і заши­вають рану швом. Рани тіла прутня без ушкодження уретри загоюються за вторинним натягом протягом 9-14-ти днів. Рани голівки прутня у псів після видалення сторонніх тіл і анестезії загоюються протягом 12-14-ти днів. У порожнину препуційного мішка вводять емульсію Вишнсвського, стрептоцидову або синтоміцинову.

 

Запліднювальна імпотенція

Уроджена та спадково обумовлена запліднювальна імпотенція Гермафродитизм (інтерсексуалізм, двостатевість). Під гермафродитизмом розу­міють уроджену аномалію, коли у одного індивіда одночасно розвиваються елементи мюллєрових та вольфових проток. Дуже рідко гермафродитизм проявляється справж­ньою двостатевістю, при якій у тварини одночасно е сім'яники і яєчники, порівняно рідко у них виявляють поєднання сім'яників із зовнішніми статевими органами самки (статеві губи, переддвер'я піхви, клітор). Таких тварин вибраковують.

Крипторхізм - уроджена аномалія, при якій сім'яники затримуються у черевній порожнині самця, а не опускаються у калитку (переважно крипторхізм буває ліво­стороннім).

Гіпоплазія сім'яників - недостатній розвиток сім'яників, що буває наслідком спадково зумовленого розладу ембріонального розвитку. Одностороння гіпоплазія (звичайно лівого сім'яника) проявляється різним ступенем олігоснсрмії та тератос-пермії, а двостороння - аспермією. Бугаїв з ознаками гіпоплазії сім'яників вибрако­вують.

Сегментальна аплазія та гіпоплазія похідних вольфової протоки характери­зується одно- чи двосторонньою відсутністю чи недостатнім розвитком придатків сім'яників, сім'япроводів та міхурцеподібних залоз.

Бугаї з симптомами аплазії та гіпоплазії придатків сім'яників, сім'япроводів та міхурцеподібних залоз підлягають вибракуванню.