Суть нової економічної політики . Україна в умовах НЕПу.

27.Суть нової економічної політики. Україна в умовах НЕПу.

У результаті громадянської війни українські землі опинилися у складі різних держав. Основна їх частина входила до складу Української СРР (площа 452 тис. км2, населення 25,5 млн. чол.). Західна Україна (Східна Галичина, Західна Волинь, частина Полісся) відійшли до Польщі. Тут проживало 8,9 млн. чол., у тому числі 5,6 млн. українців. Північна Буковина була захоплена Румунією, Закарпаття — Чехо-Словаччиною.

Східна частина України, що стала радянською, змогла відтворити свою історичну назву «Україна» і формально державність.

Ця державність була достатньо умовною, оскільки всі політичні питання вирішувала Москва. Проте наявність державності давала можливість установлювати дипломатичні контакти з іншими державами і навіть укладати з ними міжнародні угоди.

Перший міжнародний документ — мирний договір з Литвою був підписаний 14 лютого 1921 p. A 18 березня того ж року Росія й Україна уклали Ризький мирний договір з Польщею. Протягом 1921 року УСРР встановила дипломатичні відносини з Латвією та Естонією, а в січні 1922 р. — з Туреччиною, що мало істотне економічне значення, оскільки майже половина зовнішньої торгівлі республіки припадала на цю країну.

Україна була запрошена для участі в Лозаннській міжнародній конференції, що розглядала питання про статус Чорноморських проток (кінець 1922 — початок 1923 р.)

З посиленням централістських тенденцій у політиці Москви зовнішньополітична діяльність уряду УСРР почала згортати ся. Закривалися дипломатичні місії в балтійських республіках, а у вересні 1923 р. остаточно перестав існувати апарат Наркома ту іноземних справ. Відповідно самостійна зовнішньополітична діяльність України припинилася на багато років.

Після закінчення громадянської війни економіка України були в надзвичайно скрутному стані. Загальні збитки народного господарства республіки досягали 10 млрд. золотих карбованців, промислове виробництво скоротилося у 9 разів порівняно з 1913 p., а в деяких галузях ще більше. Так, виробництво сталі становило лише 1,7% довоєнного рівня, машинобудівної промисловості — 4%. З 57 домен працювала лише одна невелика.

У тяжкому стані знаходилось сільське господарство. Посівні площі зернових культур скоротилися порівняно з довоєнними на 30 %, виробництво технічних культур зменшилося на 75-90 %.

Не вистачало основних продуктів і товарів, без яких неможливо було обійтись: хліба, солі, сірників, мила.

Крім того, загострилася політична ситуація. Селянин не був зацікавлений у продрозкладці, яка забирала у нього всі над лишки сільськогосподарської продукції. Звідси — зменшення посівних площ і врожайності, бо який сенс вирощувати більше потрібного для прожиття і посіву, якщо все, що зверх цього, забиралося владою.

Незадоволення переростало в збройні виступи проти радянської влади. Економічна криза переплелася з політичною. Потрібна була нова політика, різко відмінна від воєнного комунізму. Така політика почала здійснюватись з березня 1921 р.

Контури нової економічної політики були окреслені в проекті постанови ЦК про заміну розкладки натуральним податком (лютий 1921 p.), який було надіслано до партійних комітетів губерній та національних республік. У ньому пропонувалося до початку посівної кампанії визначити загальну суму податку та середній відсоток обкладання ним посівних площ, щоб селяни завчасно знали, скільки зерна треба буде віддати державі. Після оплати податку селяни могли використовувати залишок урожаю на власний розсуд, у тому числі збувати його «у місцевому господарському обороті» (на місцевих ринках).

НЕП як система нових економічних відносин склалася не од разу. Спочатку керівництво більшовицької партії вважало, що у загальнодержавному масштабі замість торгівлі вдасться налагодити обмін промислових товарів на продукти землеробства. Проте згодом довелося відмовитися від цього задуму, й до першого заходу НЕПу (термін уперше вжито в резолюції травневого (1921) пленуму ЦК РКП(б)) додалися інші.

Нова економічна політика (НЕП) являла собою певну систему заходів в аграрній, промисловій, торговельній та фінансовій сферах.

Першим заходом НЕПу була заміна продрозкладки продподатком. Згідно з цим у селян уже не забирали надлишки сільськогосподарської продукції, а встановлювали певну норму їх здачі. Таким чином, реквізиційний принцип у відносинах з селянством, який виключав товарно-грошові відносини, змінювався принципом еквівалентності. Тепер селянин, знаючи обсяг податку, міг планувати своє господарювання, став зацікавлений у роз ширенні посівних площ і підвищенні врожайності, адже все, що залишалося зверх продподатку, належало йому.

Накопичення надлишків сільськогосподарських продуктів у селян призвело до виникнення проблеми їх реалізації. Тому логічним став другий крок НЕПу — введення вільної приватної торгівлі, причому не тільки сільськогосподарськими товарами, а й промисловими. За рахунок торгівлі та обміну передбачалося додатково отримати ще 160 млн. пудів і довести плановий мінімум, необхідний для споживання, до 400 млн. пудів. З введенням вільної торгівлі змінилися розподільчі відносини — картки замінив ринок.

Наступним кроком НЕПу стала часткова денаціоналізація промисловості, розширення можливостей для створення приватних та функціонування орендних підприємств. Державі належали великі підприємства, значна частина дрібних передавалась у приватну власність або в оренду. В Україні з 1921 р. було здано в оренду 5200 дрібних підприємств харчової, шкіряної та інших галузей промисловості. Приватний капітал контролював у перші роки НЕПу 75 % роздрібного товарообігу.

Розширення можливостей для функціонування приватного капіталу, оренди вимагало ліквідації ще одного постулату «воєнного комунізму» — заборони наймати робітників і примусової обов'язкової праці. Зростаючі промисловість, торгівля, сільське господарство потребували робочих рук і встановлення нового типу виробничих відносин (порівняно з попереднім періодом) між власником і робітниками. Керівництво більшовицької партії змушено було дещо приглушити своє гасло про експлуатацію людини людиною і, хоч і з деякими обмеженнями і застереженнями (наприклад, на селі можна було наймати робітників, якщо члени сім'ї також працюють разом з ними), наймана праця була дозволена. Значне розширення обсягів торгівлі та виробництва вимагало введення загального еквіваленту, який би регулював відносини між виробниками та споживачами. Прямий товарообмін у мас штабах країни був нереальним і недосконалим. Потрібна була реформа фінансової системи, введення правильного грошового обігу і функціонування банківської системи. У листопаді 1922 р. почався випуск банкнот, названих червінцями, причому кожний з них дорівнював 10 золотим карбованцям. Ця емісія забезпечувалась на 25 % дорогоцінними металами, а на 75 % — короткостроковими облігаціями. Протягом 15 місяців стабільний, але в обмеженій кількості червінець циркулював поряд з необмеженою і постійно девальвуючою рублевою масою (загальна сума рублів у кінці 1922 р. досягла майже двох квадрильйонів).

У 1924 р. стало зрозуміло, що грошова реформа закінчилася успіхом, гіперінфляція була подолана, країна отримала стабільну валюту. За один червінець давали 5 доларів.

Змінилися методи і форми управління підприємствами. Вони об'єднувались,у госпрозрахункові трести за галузевими або територіальними ознаками. Госпрозрахунок як новий метод господарювання передбачав самоокупність трестів і отримання прибутку. Ліквідовувалась зрівнялівка в оплаті праці, натуральне постачання робітників поступово замінювалось заробітною платою, при нарахуванні якої враховувались кількість і якість роботи, що підвищувало зацікавленість працюючих.

Упровадження нової економічної політики позитивно вплинуло на розвиток усіх галузей народного господарства. За планом ГОЕЛРО розпочалося спорудження в Україні декількох, досить значних як на той час, електростанцій: Штерівської та Чугуївської ДРЕС, Дніпровської ГЕС. У 1921 р. на Кічкаському машинобудівному заводі (біля Запоріжжя) був створений перший радянський трактор.

Навесні 1923 р. економічна ситуація в країні загострилася. Почалися труднощі зі збутом промислової продукції, особливо тієї, що призначалась для селян. Головною ознакою кризи стала невідповідність між цінами на промислову та сільськогосподарську продукцію. На той час сільське господарство було відбудовано на 70% порівняно з 1913 p., а промисловість — на 39%. До цього додалися помилки у промисловому будівництві та кредитній політиці. Невідповідність між темпами розвитку окремих галузей, управлінські прорахунки призвели до підвищення цін на промислову та зниження цін на сільськогосподарську продукції.

Крім того, селянство, яке вперше отримало змогу сплачувати податок не тільки в натуральній, а й у грошовій формах, несподівано для хлібозаготівельних організацій обрало останню. Щоб отримати гроші для сплати податку, селяни восени викинули на ринок дуже значну кількість хліба. Ціни на нього різко знизилися. Унаслідок цього «ножиці цін» на сільськогосподарські та промислові товари розійшлися настільки, що зробили для селян невигідною купівлю промислової та продаж сільськогосподарської продукції.

Криза продемонструвала, що проблеми, які виникали у про цесі здійснення НЕПу, уряд намагався вирішити за рахунок селянства, а це призводило до напруження в усьому суспільстві. Необхідного висновку з цього не було зроблено і, як наслідок, у 1925 р. виникла нова криза, щоправда меншого масштабу. Знову постали труднощі у хлібозаготівлі, оскільки планові органи не врахували, що після попереднього неврожайного року селянство в поточний урожайний рік значну частину хліба від клало «про запас». Це призвело до зменшення експорту хліба, недоотримання валюти, а значить, до зменшення імпорту обладнання. Були допущені помилки в кредитуванні, що призвело спочатку до необґрунтованого розширення виробництва і капітального будівництва. У результаті дефіциту коштів будівництво заморожувалося, зростало явне й приховане безробіття. Попереднє зростання чисельності робітників спричинило збільшення сум виплат заробітної плати, зростання платоспроможності і відповідно попиту на продукти, зростання цін на них. Селяни почали отримувати за свою продукцію більше грошей, у їхніх руках зосереджувалися значні суми. Коштів у населення стало більше, а товарів не вистачало, оскільки темпи зростання виробництва відставали від темпів зростання грошових доходів населення. За гострився «товарний голод».

Уряд удався до «замороження» недобудованих об'єктів, скорочення імпорту, підвищення непрямих податків. У 1925 р. було запроваджено державну торгівлю горілкою, що збільшило над ходження до держбюджету. Унаслідок цих заходів господарську рівновагу вдалося відновити, але проблеми залишалися, головна з них — дефіцит коштів для розвитку економіки.

Восени 1927 р. виникли труднощі з хлібозаготівлями. Погіршилось міжнародне становище країни, і селяни, побоюючись війни, стали притримувати хліб. Іншою причиною були низькі ціни, і селяни не продавали хліб, чекаючи поки він зросте в ціні. У відповідь уряд вжив надзвичайних заходів. Дозволялось застосовувати репресії щодо тих селян, які притримували хліб і мали його надлишки обсягом більше 30 тонн.

Усе це означало повернення до воєнно-комуністичних методів управління. Прибічникам продовження НЕПу на чолі з М. Бухаріним не вдалося відстояти свої позиції. У результаті гострої боротьби з використанням тиску партапарату, преси група Бухаріна зазнала поразки. Доля НЕПу була вирішена. Сталін вважав, що ця «гра» в економічний плюралізм повинна закінчитись і слід переходити «безпосередньо до соціалізму».