Спроба перебудови радянського суспільства.М.Горбачов

Сподівання на можливість реформування і оздоровлення радянського суспільства виникло у зв'язку з перебуванням на посаді Генерального секретаря ЦК КПРС Ю. В.Андропова (листопад 1982 – лютий 1984 р.) Він зробив спробу переосмислення марксистської теорії, визначити характер суспільства, що утворилося у СРСР, розпочав боротьбу з корупцією, ініціював жорстокі заходи щодо наведення дисципліни на виробництві. Смерть Андропова зупинила цей процес.

Після короткочасного врядування хворого і немічного К. У.Черненка Генеральним секретарем ЦК КПРС у березні 1985 р. став М. С.Горбачов, представник молодшого покоління партійної еліти. Він висунув давно назрілі завдання і гасла: оновлення соціалізму, перебудови та демократизації радянського суспільства, прискорення соціально-економічного розвитку країни, інтенсифікації виробництва, гласності, нового політичного мислення та ін.

Перебудова, яка розгорнулася в другій половині 80-х рр., була спробою партійно-державного керівництва вивести СРСР з глибокої кризи, що охопила всі сфери суспільства. Але намірам верхів суперечили життєві потреби. Горбачовське прискорення не могло дати відчутного результату без глибоких якісних зрушень у системі виробничих відносин, розкріпачення особистої ініціативи виробника, перебудови економіки на ринкових принципах.

Єдиним помітним заходом у цьому напрямку був Закон "Про індивідуальну трудову діяльність" (листопад 1986 р.). У 1987 р. почався бурхливий розвиток кооперативів у сфері послуг, громадського харчування, торгівлі. Однак, найголовнішої сфери – виробничої індивідуальна трудова діяльність і кооперативи торкнулись мало. Не дав очікуваних результатів і прийнятий у 1987 р. Закон "Про державне підприємництво", на який в Україні покладалися великі надії. Союзні міністерства, у віданні яких перебувала переважна більшість промислових підприємств України, не квапилися надавати їм самостійності, передбаченої Законом. Щоб утримувати їх під контролем. використовувалось система директивного планування, централізований розподіл матеріальних ресурсів, постачання фінансування та ін.

У 1987-1989 рр. в економічній політиці державного керівництва стали з'являтися нові моменти. Одним з головних завдань перебудови було проголошено встановлення контролю з боку народу над господарським життям, "передача економічної влади трудящим". На липневому (1987 р.) пленумі ЦК КПРС було поставлене питання про радикальну економічну реформу. Головне, що передбачала реформа, – це перехід від адміністративних методів господарювання до нового господарського механізму, який ґрунтується на врахуванні економічних методів і демократичних засад управління. Намічалося розробити правові й економічні основи для забезпечення співіснування державного і незалежного від держави секторів народного господарства, для чого стимулювалося перетворення державних підприємств на орендні, кооперативні, акціонерні, приватні, змішані, а також з участю іноземного капіталу. Централізоване управління повинно було змінитися економічним механізмом ринкового типу. Головним питанням реформи стала можливість співіснування ринку і соціалізму, господарської свободи і державного контролю. У травні 1990 р. Урядом було опубліковано програму, що передбачала перехід до ринку при жорсткому контролі з боку держави. Програму було відкинуто та затверджено основні напрямки стабілізації народного господарства і перехід до ринкової економіки. Радикальна економічна реформа зупинилася перед могутньою адміністративно-командною системою.

Економічне становище в країні в цей час швидко погіршувалося. Це виявилося у наростанні темпів інфляції, поглибленні дефіциту бюджету. Карбованець перестав виконувати свої функції. В 1989-1990 рр. надзвичайного поширення набули натуральні або бартерні обміни. Планові поставки повсюди зривалися.

Економічна ситуація все більше виходила з-під контролю центральних відомств, партійних верхів. Страх перед ринковими відносинами, величезний вантаж стереотипів минулого, небажання позбутися звичайних привілеїв штовхнули їх на половинчаті рішення, що найгіршим чином відбилося на становищі народного господарства. Усе це в комплексі призвело до логічного результату. В 1990 р. вперше за багато років в СРСР скоротилися обсяги суспільного виробництва. Національний доход України вперше за повоєнні роки зменшився на 15%.

Отже, економічний застій попередніх десятиліть у другій половині 80-х років так і не змінився очікуваним прискоренням. Замість нього почався відкат назад. Безсистемна, сумбурна перебудова вела до незворотного розвалу народного господарства.

 

40.Причини розпаду СРСР та історичне значення утворення суверенної,незалежної української держави
Після смерті генерального секретаря ЦК КПРС К. Черненка в березні 1985 року на посаду керівника партії і держави обрано Михайла Горбачова. Саме за його ініціативою розпочалася перебудова в СРСР (з квітня 1985 року). Перебудова мала охопити п'ять провідних сфер життєдіяльності суспільства:

• економіку (перехід від екстенсивних методів господарювання до інтенсивних);

• внутрішню політику (демократизація суспільного життя та народовладдя);

• зовнішню політику (припинення «холодної війни» та побудова спільноєвропейського дому);

• соціальну сферу (поліпшення матеріального та культурного добробуту населення);

• ідеологію (ліквідація цензури; гласність, вільне виявлення думки громадян).

Теоретично ідеї перебудови мали шанс на реалізацію, але, як показало подальше життя, крім загальних декларацій, М. Горбачов так і не зміг протягом 6-річного періоду висунути будь-яку практичну концепцію реформування радянського суспільства.

Перебудова швидко зайшла в глухий кут, поглибила суспільно-політичну, економічну та національну кризи, завершилася розпадом СРСР. Партійне керівництво України на словах однозначно виконувало «маневри» кремлівського керівництва, а насправді певний час блокувало перебудовчі процеси в Україні.

Перебудова мала чотири етапи:

• березень 1985 року - січень 1987 року — перебудова здійснюється під гаслом «більше соціалізму»;

• 1987-1988 pp. — основний лейтмотив — «більше демократії»;

• 1989-1990 pp. — розмежування й розкол у таборі провідників перебудови;

• 1991 рік — перемога радикал-реформізму, розпад СРСР.

Перебудовчі процеси в Україні контролювала управлінська номенклатура тоталітарної держави. Протягом 1985-1987 pp. в Україні не було значних політичних сил у вигляді громадських об'єднань та народних фронтів, які виникли в Прибалтиці та Росії. На тлі загального розвалу ситуація в Україні залишилася відносно стабільною.

Був ще один важливий суб'єктивний чинник. Гласність у союзних республіках почалася з гострої критики перших партійних керівників і партноменклатур різного рангу. В. Щербицький, який 17 років очолював Компартію України, залишався ортодоксальним комуністом і перетворився на одного з основних опонентів М. Горбачова. Преса називала Україну «заповідником застою».

Аварія на Чорнобильській АЕС (26 квітня 1986 року), найбільша екологічна трагедія XX ст., сприяла пожвавленню суспільно-політичного руху в республіці. 13 листопада 1988 року в Києві відбувся перший за роки радянської влади масовий мітинг (20 тис. учасників), присвячений екологічним проблемам. Крім розгляду питань екологи, на мітингу гостро критикували посадових осіб, винних у Чорнобильській трагедії та її наслідках.

1989 року по Україні прокотилася хвиля шахтарських страйків, які поряд з економічними питаннями гостро ставили й політичні питання — висловлювали недовіру номенклатурі та чиновникам-бюрократам.

У вересні 1989 року В. Щербицький залишив пост першого секретаря ЦК КПУ, а цю посаду зайняв В. Івашко.

В умовах різкого загострення соціально-економічної кризи, зростання цін і невпинного погіршення життєвого рівня населення навесні 1990 року відбулися перші демократичні вибори до Верховної Ради, які посилили розшарування політичних сил.

У вересні 1989 року виникла масова політична організація — Рух (Народний рух України за перебудову). Одна за одною створюються політичні партії України (Українська республіканська партія, Демократична партія України, Партія зелених, Партія демократичного відродження України та ін.).

1985-1991 pp. були останнім періодом існування СРСР і перебування в ньому України. Політика перебудови М. Горбачова зазнала краху через:

 

відсутність чіткої стратегії перебудовних процесів і пов’язані з цим серйозні помилки в зовнішній і внутрішній політиці;

вичерпаність економічного потенціалу СРСР, виснаженого гонитвою озброєнь і екстенсивною економікою;

поразку СРСР в ідеологічному й психологічному протистоянні із Заходом; відсутність надійної президентської команди М. Горбачова, нерішучість і непослідовність у проведенні основних політичних і економічних реформ;

шалений опір перебудові старого партійно-державного апарату; конфлікт між тоталітарною системою і прагненням народів СРСР до демократії й національного самовизначення.

У цих умовах союзні республіки під тиском обставин (економічного та політичного хаосу, зубожіння народу, насування непередбачуваних соціальних катаклізмів) змушені були все більше брати під контроль власну економіку, ідучи на встановлення прямих міжреспубліканських зв'язків без посередництва Москви. Центр виявився непотрібним. Це спричинило передумови для розпаду Радянського Союзу. У Прибалтиці, на Закавказзі, в Україні, Росії та інших регіонах іде процес формування громадсько-політичних рухів, опозиційних до Кремля.

Наприкінці 80 - на початку 90-х pp. офіційна влада відповіла на масові виступи кривавою різаниною в Баку, Тбілісі, Вільнюсі та інших містах.

 

Отже,на мою думку,перебудова мала на собі вельми логічне та позитивне підґрунтя,але на жаль всі бажання обернулися великою проблемою,соціально-культурним,економічним розпадами які призвели до великої кризи.