Режим Особистої влади Сталіна та його наслідки в Україні.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Режим Особистої влади Сталіна та його наслідки в Україні.



Цю нову форму організації політичної влади, яка склалася в нашій країні в 30-і роки, в літературі часто називають тоталітаризмом. [9] Якщо ж ми спробуємо вичленувати смислове ядро ​​цього поняття, то виявимо, що слово «тоталітаризм» використовується для позначення ейфорію інших відомих понять - диктатура, авторитаризм, насильство, деспотизм. Етимологічно воно є похідним від слів тоталітарність, або «цілісність» [10]. Вживаючи його, мають на увазі, що авторитарна влада стає всепроникною, контролюючою життя людини і суспільства в її самих приватних, дрібних проявах.
Після смерті Леніна керівництву партії не вистачило політичного таланту протистояти впливу зароджується сталінізму. У результаті склалася певна система партійного управління - система бюрократичного централізму. Будь-які спроби партійців чинити опір даній системі, їх апеляція до ленінським заповітам, вказівки на те, що «радянська влада зараз стоїть міцніше, ніж коли б то не було, і якщо їй загрожує небезпека, то вона полягає не у можливості її повалення, а в можливості її переродження, якщо партія не зуміє оживити свій організм і зміцнити свої зв'язки з робітничим класом »(про це з трибуни говорив більшовик Т. Сапронов, пропонуючи скасувати застарілу, на його думку, резолюцію), а також нагадування про інше, так і не виконаному , рішенні X з'їзду «про розширення робочої демократії» - ігнорувалися правлячої сталінської фракцією. Для боротьби з інакодумцями стали практикуватися "атестаційні комісії", "особисті справи з секретним пакетом" і т. д. Апарат все більш виводив себе з-під контролю рядових членів партії і партійних організацій. У своєму консервативному опорі новим курсом тріумвіри і підтримували їх апаратники з самого початку дискусії вдавалися до ніколи раніше не застосовувався методом внутрішньопартійної боротьби: оцінці розбіжностей усередині партії як боротьби між більшовиками і елементами, чужими большевизму, ленінізму
Нова радянська Конституція була дивовижним по своїй двоїстості документом. У реальному житті більшість її норм виявилися порожньою декларацією. А соціалізм «по - сталінськи» мав вельми формальне схожість з марксистським розумінням соціалізму. Його метою було не створення економічних, політичних і культурних передумов для вільного розвитку кожного члена суспільства, а нарощування потужності держави. Функцію з розпорядженням соціалістичної власністю і політична влада зосередилися в руках Сталіна і партійно-державного апарату і виявилися відчуженими від народу. Але тим не менш демократизм змісту Конституції і констатація нею того факту, що ідеали та цінності Жовтневої революції втілюються в життя, мали великий вплив на суспільство, тому що підтверджували, що його позбавлення і жертви не були марними.
До кінця 30-х років ВКП (б) значною мірою змінила і свою власну зовнішність, втратила залишки демократизму у своїй внутріпартійного життя. У ній зникли дискусії, диспути, запанувало повне, але вельми відносну єдність. Рядові члени партії, а в ряді випадків і члени ЦК всіх виборних органів були усунуті від вироблення партійної політики, яка стала долею Політбюро і партійного апарату.
У роки «великого терору» в СРСР ніщо: ні безумовне дотримання лінії ЦК, ні особиста відданість Сталіну не могли гарантувати людині особистої безпеки. Це стосувалося, не тільки рядових членів суспільства, але й партійно-державних працівників, тобто представників класу політарістов. Можливостей позитивного стимулювання (кар'єра, матеріальні блага) було недостатньо, щоб змусити бюрократію ефективно працювати. У цих умовах єдиним реальним негативним стимулом могла бути тільки загроза позбавлення волі й життя. Щоб політарний апарат більш-менш надійно працював, його голова - політарх повинен був отримати право розпоряджатися долями всіх членів класу політарістов: не тільки переміщати їх по одній своїй волі з посади на посаду, але - головне - позбавляти їх свободи і життя. На чолі політичної системи може стояти і олігархія, але ідеальною формою політарного режиму є деспотія. Політарний апарат не може добре працювати, якщо його час від часу не змащувати кров'ю його членів. [13]
І. В. Сталін став визнаним єдиним вождем партії і країни і отримав можливість позбутися від поки ще обмежують його владу членів старої партійної гвардії, які займали свої пости не в силу благовоління І. В. Сталіна, а своїх минулих заслуг. Знищено або кинута в табору була значна частина класу політарістов. Сам клас, зрозуміло, не тільки зберігся, але і зміцнів. Однак тепер політарісти, як і всі піддані, почали жити під постійним страхом репресій. Така ситуація, природно не могла влаштовувати владну еліту, і рано чи пізно повинна була бути дозволена на її користь. Тому й політарісти з неприхованим полегшенням зустріли XX з'їзд КПРС. З цих часів репресії, правда, в значній мірі пом'якшені, продовжували здійснюватися лише проти рядових громадян. Глава політосістеми втратив право на життя і смерть її членів. На зміну деспотії прийшла олігархія. Контролю знизу політарісти давно вже не знали. Тепер багато в чому був ліквідований і контроль зверху. Політарісти середньої ланки придбали величезну частку самостійності. У цих умовах політична система стала розкладатися.

Наслідки сталінізму
Наслідки сталінізму - це та проблема, яка до цих пір характеризується далеко, не однозначно, викликаючи в науково-історичному співтоваристві масу суперечок, діаметрально протилежних суджень та оцінок. У цій главі я спробую розглянути думки на дану проблему різних авторів як вітчизняних, так і закордонних.
Почати розгляд наслідків сталінізму я хотів би з найбільш, на мою думку, думку, обговорюваної проблеми - репресії.
Загальна кількість засуджених за "контрреволюційні злочини" - 3777380 чол., У т. ч. до вищої міри покарання (розстрілу) засуджено - 642980 чол. До різних термінів ув'язнення (до 25 років) - 2369220 чол. До посиланням і висилці - 765180 чол.
Із загальної кількості заарештованих за "контрреволюційні злочини" колегією ОГПУ, "трійками" НКВС і Особливою нарадою (тобто позасудовими органами) були засуджені близько 2,9 млн. чол .. Судами, військовими трибуналами. Спецколлегіей і Військовою колегією - 877 тис. чол. 19
Про динаміку руху ув'язнених свідчать дані про їх сукупної чисельності, складалися на 1 січня кожного року. На цю дату в 1930 році в таборах містилося 175 тис., у 1933 році - 334,3 тис. осіб. Чисельність ув'язнених у таборах і виправно-трудових колоніях склала в 1934 році 510,3 тис. чол., В 1935 році - 965,7 тис., в 1936 - 1296 тис., у 1937 - 1196 тис., у 1938 році - 1882 тис., у 1939 - 1672 тис., у 1940 році - 1660 тис. чол. Для порівняння: у 1994 році у в'язницях, виправно-трудових та виховних колоніях Російської Федерації містилося понад 600 тис. ув'язнених.
Через тотальну практики фальсифікації судових процесів, підрахувати який відсоток із загальної кількості укладених становили політичні ув'язнені і який репресовані члени партії, можна тільки грунтуючись на умоглядних оцінках. Дослідники схиляються до думки, що комуністи становили близько половини жертв великого терору, число ж політичних приймають у відповідності з офіційною статистикою ГУЛАГу, згідно з якою чисельність ув'язнених, засуджених за звинуваченням у контрреволюційних (державних, політичних) злочинах, складала (за станом на 1 січня кожного року) у 1934 році 135,2 тис. осіб, у 1935 році - 118,3, у 1936 році - 105,9, у 1937 році - 104,8, у 1938 році - 185,3, у 1939 році - 454, 4 тис. чол. Протягом 1940-1941 років вона залишалася приблизно на тому ж рівні, що і в 1939 році, потім впала до 268,9 тис. у 1944 році і знов піднялася до 579 тис. у 1950 році.

Адам Улам у масивній біографії Сталіна, написаної в 1973 році, постарався викласти сталінську біографію, щоб вона повністю відповідала поточним політичним настановам США в їхньому протистоянні з СРСР. Це дозволило Уламу, зокрема, оголосити Сталіна головним винуватцем розв'язування "холодної війни". Така аргументація дозволяла знайти виправдання для гонки озброєнь, яка почалася відразу ж після закінчення другої світової війни.

Висновок
Складна внутрішня обстановка в країні вимагала жорстких заходів, невпинної, контролю влади, найсуворішої централізації керівництва, що не могло не позначитися негативно на розвитку держави, її політичної системи.
Складання тоталітарного режиму під впливом соціально-політичного явища як сталінізм призвело до тотального контролю Сталіним апарату управління, який тепер був побудований за принципом жорсткої ієрархії, і чільну роль партії. Сталін удосконалив державні інститути (Ради) в якості прикриття реальної влади партії і тим самим продовжив справу, розпочату ще Леніним. Забезпечити ж собі одноосібну владу в самій партії йому було важче, тому що партія була створена не ним, і в ній були інші впливові керівники - соратники Леніна, а крім того певний час була жива ідея колективного керівництва.

 

Курс на демократизацію суспільства в сер. 50-х років
При всіх «плюсах» та «мінусах» 50-ті – 60-ті роки цікаві для сучасників вже тим, що саме тоді почали формуватися елементи нової політичної культури, культури реформаторства. процес цей так і залишився незавершеним.
М.Хрущов, став секретарем ЦК КПРС, і отримав можливість через партійний апарат реально впливати на ситуацію, за власною ініціативою поставив мету викрити «Культ особистості», створити міцні гарантії проти його повторення.
Своє призначення як лідера країни Хрущов бачив у тому, щоб надати мир та добробут радянському народу. Однак, особиста причасність Хрущова до репресій, обмежений політичний кругозір, доволі таки загальна культура не дозволили йому бути до кінця послідовним. Він не чітко уявляв засоби для досягнення поставлених цілей. В економіці М.Хрущов бачив задачу в основному зміни методів керівництвом Міністерствами, Держпланом, але не зміг піднятися до осмислення необхідності глибоких структурних реформ.
Соціально-економічний розвиток України у 50-60 р.р. відбувався за складних умов. Пошуки спроб удосконалення управління розвитком господарства не завжди давали бажані результати, оскільки реформи часто не доходили до трудових колективів. Водночас, перехід від галузевої до територіальної системи управління став однією з найраціональніших реорганізацій тих часів і відповідав інтересам України, що позитивно позначалось на розвиткові її індустріального потенціалу. Проте ці нововведення не були доповнені гопрозрахунком, розширенням сфер товарно-грошових відносин, самостійністю підприємств, утвердженням економічного суверенітету республіки.
За всіх позитивних змін в аграрному комплексі України в 50-х – на початку 60-х р.р. далися взнаки посилення адміністративного тиску на село, непродуманість багатьох рішень, необґрунтовані реорганізації колгоспів, обмеження підсобного господарства, порушення агротехніки. Україна була використана як «експериментальний майданчик».
Низькою була матеріальна зацікавленість робітників та колгоспників в результатах своєї праці. Рівень життя народу знижувався, загострювалися соціальні суперечності. Спроби правителів реанімувати економіку України не дали позитивних наслідків.
Країна не була готова до демократизації суспільних інститутів, а також до того, щоб включити у боротьбу широкі прошарки суспільства.
В умовах політичної нестабільності, існування в керівництві різних підходів й поглядів на майбутнє країни, вирішуючим доволі таки часто опинявся фактор часу, ставка на миттєвий успіх. Адміністративні методи дозволяли отримати подібний ефект негайно.
перехід до територіального управління надав можливість звільнити владу від неефективного втручання в справи на місцях, ослабити вплив бюрократії.
У той же час, не було змінено самих принципів управління і планування, була замінена галузева організація територіальною.
Ускладнювало роботу раднаргоспів некваліфіковане втручання партійного керівництва.
Принципові пороки нової системи правління – місництво (неефективне економічне рішення для забезпечення своїх потреб) і прагнення використання ресурсів перед усім для задоволення власних потреб. В кінцевому разі система управління ще більше ускладнилася і стала менш кваліфікованою. Реформа потерпіла крах і після усунення Хрущова від влади. Територіальна система була ліквідована.
На з’їзді була висунута широка програма збільшення, покращення життєвого рівня трудящих, включаючи в себе скорочення робочого часу, масове житлове будівництво, збільшення заробітної плати низькооплачуваним робітникам і цілий ряд інших важливих перемін. Їх реалізація в наступні роки не була послідовною і не носила комплексний характер.
Десталінізація не була ні послідовною, ні цілісною. В промисловій політиці підтримувався курс на пріоритетний розвиток важкої та оборонної промисловості, командних методів керівництва. Реформа 1957р., що замінила галузеві міністерства територіальними радами народного господарства (раднаргоспи), принципових змін не внесла. Територіальна організація управління не змінила суті командно-економічної системи.
У сільськогосподарській сфері в 1958-1959 р.р. сталося повернення до адміністративних методів керівництва. Відома компанія з насильницьких впроваджень кукурудзи, реорганізація машино-тракторних станцій, боротьба проти особистих підсобних господарств були проявами директивного стилю керівництва.
Негативні наслідки сказалися – перепони в забезпеченні міст провізією, початок закупок зерна за кордоном (1963р.), збільшення роздрібних цін, пов’язані з цим хвилювання.
Не зважаючи на певні позитивні зрушення, реформи були непослідовними, не зачіпали основ соціалізму. На ХХІІ з’їзді партії (1961р.) була висунута програма побудови комунізму, спрямована в дусі соціальної міфології. Трудящі стали жертвами комуністичних експериментів. Багато з них, повіривши байкам про світле майбутнє, включилися у змагання за звання ударників та колективів комуністичної праці. Тодішні вчені-суспільствознавці оцінили цей рух як провісника настання комунізму. Інакше вони не могли, бо думки, які суперечили курсу партії, відкрилися, їх носії переслідувалися. Таких вчених чекала доля криворізьких правозахисників. За спробу мати і відстоювати свою думку, такі люди виключалися із партії, переслідувалися. Отож вчені, будучи засліплені комуністичним романтизмом, не могли об’єктивно оцінити народні рухи, в тому числі й червневі події в Кривому Розі, побачити в них іншу перспективу – крах комуністичних експериментів, загибель червоної імперії, а тим більше виникнення незалежної України.
Отже, «відлига» торкалася тільки окремих сторін життя радянського суспільства. Зміни, що відбувалися, сприяли певному прогресивному розвиткові України. Але непослідовність, суперечливість цих змі зрештою призвели до того, що задуми ініціаторів стали перетворюватись у свою протилежність. До того ж межі «відлиги» були занадто вузькими аби довести реформи до логічного кінця і докорінним чином оздоровити суспільство.

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.236.118.225 (0.005 с.)