Діяльність Данила Галицького



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Діяльність Данила Галицького



Зовсім малим хлопчиком, у чотири роки, його посадили на "золотокований" престол Галицько-волинського великого князівства. У розквіті сил і слави загинув батько, Роман Мстиславич, безстрашний переможець половців та "иных народов", як звали його літописці. Удова, княгиня Анна, залишилася з двома синами, молодшому з яких, Василькові, ледве виповнилося два роки. Одразу ж по досягненні сумної звістки про смерть Романа проти його родини піднялося могутнє галицьке боярство, подолане, але не викоренене великим князем. За боярами стояли належні їм міста й села, величезні багатства, тисячі озброєних людей.

Княгиня відчула, що втрачає грунт під ногами. Волинянка за народженням була чужою у Галичі, де прожила з чоловіком трохи більше п'яти років, ні в що не втручаючись, поглинена турботами про дітей. Вона могла спертися лише на хоробру, але нечисленну дружину Романа та на купку волинських бояр, що залишилися вірними родині сюзерена. Велика смута розпочалася в Галицькій землі, з сумом занотував літописець.

Анні з синами довелось залишити Галицьке-Волинське князівство й просити притулку у володарів сусідніх держав, Польщі й Угорщини, з якими її чоловіка зв'язували союзні взаємини. Сама вона з Васильком їде до Кракова, а Данила з кимось із ближніх бояр Романа відіслали до Буди, де він на кілька років став другом свого ровесника Бели, сина короля Андрія.

Тим часом феодальна анархія настала на Галицько-Волинській Русі. Бояри, розбившись на кілька партій, невпинно ворогували, закликаючи на престол підхожих собі претендентів. Руйнацію державної структури ще недавно сильного та єдиного великого князівства яскраво характеризує факт самочинного вокняжіння в Галичі 1212 р. боярина Володислава, проводиря ворожої до Романовичів партії земельної аристократії. То було найбрутальнішим порушенням норм феодального права Давньої Русі, згідно яких князем міг стати лише той, хто ним народився, тобто член династії Рюриковичів.

У перебігу більш ніж тридцятилітньої боротьби за Галич і його землю між іноземними феодалами, прийшлими здалеку руськими князями та місцевими боярами Данило кілька разів сідав на хиткий галицький престол, і кожного разу його скидали бояри. Але князь не втрачав оптимізму. Перебуваючи у волинській глушині, в маленьких містах Тихомлі й Перемишлі, Романовичі, за словами галицького літописця, «стали княжити там із своєю матір'ю, на місто Володимир поглядаючи. Й мовили вони: «Як там не крути, а Володимир буде наш!»

Зовсім юний, але розумний, розважливий, сміливий і наполегливий Данило з кожним роком наганяв страху на галицьке боярство, яке не могло не зважати на народне прагнення бачити старшого Романового сина великим князем. Тому 1219 р. бояри запросили на княжіння уславленого полководця Мстислава Мстиславича на прізвисько Удатний, тобто удачливий. Мстислав дійсно був непереможним полководцем і за три роки до того виграв знамениту Липицьку битву у володимиро-суздальських князів, найсильніших на тогочасній Русі. Мстислав княжив до того в Новгороді Великому, але так само, як і всі інші князі, непевно почувався на престолі, бо новгородські бояри щомиті могли вигнати його. Тому і пристав на пропозицію перебратись до Галича, не відаючи, що змінює одне лихо на інше, набагато більше. Дуже швидко він потрапляє у повну залежність від галицьких великих бояр, які крутили ним на власний розсуд.

'Всього того Данило тоді не знав. Йому просто було образливо бачити чужинця на батьківському престолі. Але юний князь добре усвідомлював, що час його ще не настав, що не склалися умови для рішучого наступу на Галич. І він прийняв вокняжіння Мстислава в Галичі зовні спокійно. Більше того, вирішив укласти союз із новим князем і одружився з його дочкою Анною.

Не встиг огледітися Данило, як юність минула. Та чи й була вона? Адже ще малим хлопцем мати й волинські бояри посадили його на високого батькового коня й сказали: «Ти наш повелитель і заступник, веди нас!» І княжич на все життя запам'ятав ці слова. Він з малих літ виявляв неабияку розсудливість і почуття обов'язку щодо своєї родини і оточуючих його бояр і старших дружинників, роздумував про державні справи й про долю Русі. Де вже йому було виявляти юнацький запал і безпосередність! 1219 р. Данилові виповнилося лише 18 років, але в суспільстві його сприймали як дорослого й досвідченого мужа, про що не раз свідчить галицький літописець. Та й сам князь розумів, що він, і лише він, є опорою дому Романовичів, єдиним, хто може захистити його й відновити втрачену єдність Галицько-Волинського великого князівства.

Вивівши з гри польського князя, Данило повернув до складу Волині удільне князівство спільника Лєшка белзького князя Олександра. Та раптом тесть Мстислав, що не схотів допомагати Романові проти Лєшка, під'юджений боярами, втрутився і звелів віддати Белз із землею зрадливому Олександрові. Лєшко змовчав, бо не хотів розпалювати нової усобиці. А стосунки між тестем і зятем натяглися. Трохи зблизила їх знаменита битва на Калці.

За 16 років до вторгнення у Східну Європу керівництво Монгольської держави вирішило провести розвідку боєм і послало на схід 30-тис. кінноту на чолі з найбільш досвідченими воєначальниками Чінгісхана Субудаєм і Джебе. З боями продершись крізь Закавказзя і Крим, монголо-татарське військо у причорноморських степах ударило на половців. Зазнавши тяжких втрат, половецькі хани, очолювані Котяном, тестем Мстислава Удатного, попросили помочі в руських князів. Ті згодилися допомогти, й об'єднане військо рушило з Києва на південь.

Все ж таки смерть тестя розв'язала руки Данилові. Продовжуючи по клаптику збирати волинську отчину, він готується до вирішального наступу на Галич. Зосередивши під своєю владою Луцьку, Белзьку й Пересопницьку землі, князь вирішує: настала пора відбити у бояр і угорського королевича галицьку отчину.

Монголо-татарська навала не обминула Галицько-Волинську Русь. Були захоплені й розграбовані ворогом Галич, Володимир і більшість міст князівства. Данило тоді перебував у Польщі, марно намагаючись розбудити бойовий дух у серцях князів і рицарів. Повернувся він додому після того, як полки Батия пішли до Угорщини. На рідній землі князя зустріли смерть, руїни й згарища. Як пише галицький книжник, «Данило з братом прийшли до Берестя й не змогли вийти в поле через сморід від безлічі вбитих. Жодної живої людини не залишилося у Володимирі, церква святої Богородиці була заповнена трупами, інші церкви були повні трупів і мертвих тіл». Якщо вірний своїй емоційній манері письма літописець навіть перебільшив втрати русичів, все одно становище було вкрай тяжким.

Якщо на Волині Данило зумів швидко відновити свою владу, то інакше сталося у Галицькій землі. Бояри за традицією вирішили протиставити законному князеві іншого претендента. Для цього вони запросили на престол чернігівського княжича Ростислава, що, зрозуміла річ, не мав коренів у Галичині й неминуче перетворювався на ляльку в боярських руках. Так воно й сталося. Однак Данило з Васильком зібрали велике військо, головну ударну силу якого складали «пешцы», а також рицарська кіннота дружини князя й загони бояр, і завдали поразки Ростиславу під галицьким містом Ярославом улітку 1245 р. Незважаючи на те, що угорський король прислав Ростиславу сильне військо, а галицькі бояри — власні численні й добре озброєні загони, битва принесла повний успіх Данилові, котрий виявив себе талановитим полководцем.

Останні роки життя Данило Романович хворів, майже втратив зір. 1264 р. він помер у збудованому ним улюбленому місті Холмі. З його смертю закінчило існування Галицько-Волинське велике князівство, одне з наймогутніших державних утворень Східної Європи. Галицька і Волинська землі були поділені між його та брата Василька синами. По суті, повернулися часи феодальної роздробленості. Однак до війни не дійшло. Викоренення Данилом галицького боярства позбавило на довгий чаc грунту усобиці в Галицько-волинській Русі.

Історики високо оцінюють державну діяльність Данила, Він був людиною непересічних політичних і військових здібностей. Незважаючи на несприятливі умови ворожого оточення, протягом сорока років вів війну з боярською опозицією й здолав її. Князь об'єднав Галичину й Волинь, докладав величезних зусиль до згуртування Південної Русі. Головними ідеями його життя були відновлення Галицько-Волинського великого князівства й вигнання монголо-татарських поневолювачів з Русі. Не вина Данила, що йому не вдалося здійснити другий задум. Занадто сильними були окупанти, занадто слабкою — Русь, бо залишалася роз'єднаною. Але все те аж ніяк не применшує життєвого подвигу Данила, князя Галицького.

 

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.210.184.142 (0.004 с.)