Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Політичне становище в Україні після смерті Б. Хмельницького . Пошук гетьманами України різних шляхів утвердження державності України.

Поиск

Після смертіБогдана Хмельницького хитання серед старшин і козаків, пошук союзників для відвоювання незалежності України і політичний розбрід, що почався після Віленської угоди, ще більше посилилися і дійшли кризової точки. Царизм, у свою чергу, вирішив скористатися ними, щоб обмежити автономію України і шляхом інтриг та поглиблення політичного розколу серед старшини прибрати українців до рук.

Жорстокі та згубні події історії українського народу кінця 50-70 pp. XVIIст. дістали назву «Руїни». У цей період часто змінювались гетьмани, а інколи в окремих регіонах одночасно обирали різних ватажків, що ворогували між собою. Військові ради нерідко перетворювались у зле протистояння, а підчас - у криваві сутички ворогуючих сторін. Українська держава руйнувалася.

У цих умовах ще більшої шкоди Україні приносили безупинні воєнні дії польських, турецьких, московських і татарських претендентів на володіння українськими землями й на право визискувати місцеве населення. Війни, що проходили з перемінним успіхом і переривалися перемир'ями, завершувалися мирними угодами за рахунок розподілу українських земель без згоди представників України.

Ще за життя Богдана Хмельницького старшина обрала наступником гетьмана його 16-річного сина Юрія, учня Києво-Могилянського колегіуму. Але позбавлений талантів і досвіду малолітній Юрій не міг управляти Україною в таких складних умовах. Тому старшина після смерті Богдана вирішила виправити помилку і на вузькій раді обрала гетьманом, ніби тимчасово, до повноліття Юрія, сподвижника, однодумця і друга Б. Хмельницького - генерального писаря Івана Остаповича Виговського (1657 - 1659). Пізніш його переобрала гетьманом і широка козацька рада в Корсуні 25 жовтня 1657 р.

Ставши гетьманом, Виговський повів політику відновлення дружніх стосунків з Польщею і розриву з Москвою, що викликало велике занепокоєння, заперечення і криваві сутички між прибічниками та противниками гетьмана.

Походив Виговський з української шляхти і, хоч був великим поборником православ'я, тривалий час служив у польському війську і під Жовтими Водами потрапив у полон до татар. Б. Хмельницький за коня викупив з полону і наблизив Виговського до себе, зробивши його генеральним писарем, фактично міністром зовнішніх зносин.

Зібравши сили і уклавши угоду з кримськими татарами, Іван Виговський рушив під Полтаву, де у кількаденних боях придушив виступ. Голову Пушкаря приніс гетьману на списі татарин, а Я. Барабаша невдовзі піймали й повісили козаки. Перемога була пірровою - у боях полягло з обох боків кілька тисяч українців.

Заспокоївши внутрішні чвари, I. Виговський усі зусилля спрямовує на порозуміння з Польщею, щоб тепер уже разом з нею звільнитися від московської присутності в Україні. 16 вересня 1658 р. у містечку Гадячі гетьманом укладено з польськими уповноваженими угоду, так звану Гадяцьку унію, про союз трьох держав - України, Литви і Польщі. За її умовами Україна (Київське, Брацлавське і Чернігівське воєводства) під назвою Великого князівства Руського мала увійти до Речі Посполитої як третя, федеративна частина (поруч з Литвою і Польщею). Причому, на випадок згоди, четвертим членом федерації могла стати і Москва. Гадяцька угода ліквідувала церковну унію, давала Україні державні права, козакам - вільності, передбачала відкрити два університети для Великого князівства Руського.

Та, на жаль, Гадяцька угода залишилася лише на папері. Подальші події завадили її реалізації. Дізнавшись про українсько-польський союз, цар надіслав проти Виговського більш ніж стотисячне військо на чолі з князями О. Трубецьким, С. Пожарським, С. Львовим і Г. Ромадановським.

Невеликому 4-тисячному загону козаків, очолених ніжинським Полковником Григорієм Гуляницьким, вдалося затримати ворога біля Конотопа, що дозволило I. Виговському зібрати військо і вирушити назустріч загарбнику. 29 червня 1659 р. під Конотопом гетьман завдав московським князям нищівної поразки: 30 тисяч кінноти було знищено, захоплено всю артилерію, у полон потрапили князі Львов і Пожарський, рештки з Трубецьким панічно втекли за Сейм. У Москві цар оголосив жалобу, а населення столиці готувалося до приходу козацького війська.

Дізнавшись про зречення Виговського, московська армія князя О. Трубецького дійшла до Переяслава і стала табором. На його вимогу з козацького табору, що стояв на правому березі Дніпра, до московського війська приїхав Юрій Хмельницький із старшиною, щоб власноручно підтвердити угоду Б. Хмельницького з царем. Переляканий погрозами князя Пожарського і силою зброї, Юрій підписав підроблений текст «Березневих статей» 1654 p., що дістав назву «Переяславських статей» 1659 р. Віднині при обранні кожного наступного гетьмана Москва стала підписувати з ним окрему спеціальну угоду, укладати договірні статті, які щодалі все більше обмежували політичні та економічні права України. За Переяславськими статтями, московські гарнізони мали стати в усіх полкових містах, а не тільки в Києві, старшині заборонялося вступати у будь-які зносини з іноземними державами і обирати гетьманів, генеральних старшин і полковників без схвалення царя. Це було нечуване втручання у внутрішні справи держави, що межувало з повним підкоренням.

Розчарований Юрій Хмельницький використав першу ж нагоду, щоб порвати з таким зажерливим союзником, як Москва. У вирішальний момент бою українсько-московського війська з поляками під Чуд-новим Юрій зі своїми полками перейшов на бік короля. Стрільці воєводи Шереметьєва, залишені напризволяще, капітулювали. 17 жовтня 1660 р. Юрій підписав з поляками Слободищенський трактат і відновив владу Речі Посполитої в Правобережній Україні. Народ і цього разу не підтримав старшину, а Юрію гірко дорікав: «Ей, Єврасю Хмельниченку, гетьмане молодий! Heподобало б тобі над нами козаками гетьманувати. А подобало б тобі наші козацькі курені підмітати».

У січні 1663 р. Юрій зрікся гетьманської влади і постригся в ченці. Згодом його захопили турки і відвезли до Стамбулу. Козаки Лівобережжя, не визнавши Слободищенського трактату, не пустили на свою територію поляків і відразу ж обрали наказним (тимчасовим) гетьманом рідного дядька Юрія по матері Якима Сомка - брата першої дружини Б. Хмельницького. Від цього часу Наддніпрянська Україна розділилася на два гетьманати - правобережний і лівобережний зі своїм гетьманом і своєю адміністрацією. Обидва вели криваву міжусобну ворожнечу.

Типовим явищем Руїни стала «чорна рада» (тобто рада, в якій брали участь всі прошарки українського населення), скликана у червні 1663 р. в Ніжині для обрання гетьмана Лівобережної України. Три претенденти - Яким Сомко, Василь Золотаренко (брат третьої дружини Б. Хмельницького) та Іван Брюховецький, якого висунули і підтримували запорожці й козацько-селянська «чернь», привели з собою в Ніжин війська. Інтереси царя представляло численне московське військо, що стояло там же. Бурхлива і войовнича рада закінчилася перемогою Івана МартиновичаБрюховецького (1663-1668) і вбивством Якима Сомка та Василя Золотаренка, пограбуванням і ґвалтом їхніх прихильників.

I. Брюховецький по-рабському став плазувати перед царем і його урядовцями, віддаючи на поталу Україну. Він підтвердив невигідні Переяславські статті 1659 p., першим з гетьманів поїхав на поклін до царя, де підписав ще більш обтяжливі Московські статті. Гетьман взявся утримувати українським коштом московські гарнізони, що він запросив у всі міста і містечка України. Царські урядовці дістали право збирати з України податки до царської казни, гетьман обов'язково мав обиратися у присутності царського «ока» та їхати в Москву на затвердження. За зраду українських інтересів цар нагородив Брюховецького званням боярина і одружив його з московською княжною.

Тетеря, на відміну від Івана Виговського, у якого був генеральним писарем, відмовився від власної незалежної політики і цілком піддався владі Польщі. У 1663-1664 pp., очоливши козацькі війська, він разом з королем Яном Казимиром ходив у похід на Лівобережну Україну, щоб приєднати 'й' до Польщі. Втягнувши українців у нову криваву братовбивчу війну, Тетеря і король не досягли бажаного. Війська Брюховецького і московських воєвод відтіснили їхню армію за Дніпро.

Правобережна Україна запалала у вогні антипольських селянсько-козацьких повстань. Придушуючи їх, Тетеря «по лікті купав руки в крові». На його вимогу поляки заарештували і стратили Івана Виговського, нібито «за зраду», а фактично як Тетериного суперника. До в'язниці кинули й Юрія Хмельницького, котрий жив у монастирі. Польський магнат Стефан Чарнецький, відомий з часів Хмельниччини як «ряба собака», з тупої люті, намагаючись хоч якось помститися на батькові козацької державності, наказав викопати тлінні рештки Богдана і Тимоша Хмельницьких і розкидати їх по степу. Зрештою, втративши авторитет, позбавлений підтримки, Павло Тетеря кинув гетьманування і втік до Польщі. Руїна і чвари продовжували роздирати Наддніпрянську Україну.

 



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; просмотров: 228; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.191.223.30 (0.006 с.)