Переяславська рада та Україно-Московський договір 1654 року , їх значення в житті українського народу.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Переяславська рада та Україно-Московський договір 1654 року , їх значення в житті українського народу.



У середині XVII ст. Європа увійшла у нову епоху суспільного й політичного розвитку, що характеризувалася створенням національних держав та утвердженням буржуазних відносин. Україна не була винятком з загальноєвропейських процесів. В ній активно розгорталася визвольна боротьба, спрямована на розв’язання найголовніших завдань - створення незалежної Української держави й запровадження нових соціально-економічних відносин на основі дрібної (фактично фермерського типу) козацької власності на землю.

Загалом для Українського народу конче важливим є досягнення суспільного компромісу в переосмисленні своєї історії, подолання стереотипів, що не лише за років тоталітаризму, а й задовго до цього насаджувалися у суспільній свідомості. Маємо грунтовніше розібратися самі у собі, пізнати самих себе, усвідомити свою цінність. Народ без історії є історичним безбатченком. Такий народ не лише втрачає основи національної свідомості, а й бачення перспективи. Вчені Національного інституту стратегічних досліджень вбачають свою місію у тім, щоб, використовуючи усі наявні можливості, упереджувати таку ситуацію. Аналітичні оцінки історичних уроків Переяславської угоди 1654 року для Українського народу, зроблені Інститутом, мають розглядатися саме у такому контексті.

І. Історіографічні концепції та політичні інтерпретації

1. В історичній науці кожної нації та держави, на розвитку яких відбилася Визвольна війна і переяслівські події, сформувалися власні версії трактування цих подій. Польська класична й модерна історіографія розглядає їх як "фатальне непорозуміння", "прикру випадкову помилку", котра не тільки призвела до втрати коронних земель Речі Посполитої, а й не пішла на користь Україні.

Українська народницька та національно-державницька історична традиція розглядає Переяславську угоду як "початок кінця" державних інституцій політичної суверенізації України, що своєю чергою загальмувало формування української нації. Особливо наголошується на міжнародно-правовому аспекті проблеми, зокрема на проблемі підробки та фальсифікації московських копій Договору.

ІІ. Причини укладання Переяславської угоди та її міжнародно-правовий зміст

1. У XV - XVI ст. в Подніпров'ї, на козацьких "слобідських" землях остаточно викристалізувалася військово-старшинська система організації суспільно-політичного життя, яка мала всі основні ознаки державного управління. Вона містила у собі елементи архаїчного, первинного демократизму, була розрахована на впорядкування внутрішнього життя відносно невеликих та соціально однорідних мілітаризованих спільнот. Поряд з цим у тодішній Україні існувала ієрархія польської шляхти й магнатів, яка мала певний обсяг легітимної влади. Загаломполітична система українського суспільства в період Визвольної війни та Руїни тільки почала формуватися. Підставою успішного завершення цього процесу мала стати зовнішня стабільність, якої бракувало постійно воюючій Україні. У перспективі політичний устрій Козаччини виявився досить життєздатним: він став основою державної організації Гетьманщини навіть під протекторатом Росії.

2. Протягом другої половини XVI - першої половини XVII ст. розвиток Українського народу відбувався в умовах політичного домінування польської шляхти, культурно-релігійного тиску та дискримінації, насаджування непритаманного Україні укладу торгівельно-господарського життя, "розмивання" і полонізації національної еліти. В цій ситуації, яка ускладнювалася постійною загрозою з Півдня,козацтво поступово ставало однією з основних форм соціально-політичної самоорганізації суспільства, а згодом перетворилося на його авангард у поступі до політичного суверенітету і створення власної державно-адміністративної і політичної системи.

3. Укладаючи союз з Росією, Б. Хмельницький насамперед розраховував об'єднаними зусиллями нейтралізувати Польщу і в такий спосіб (через досягнення принципово нового "розкладу сил" в регіоні) отримати можливість подальшого військово-політичного та дипломатичного маневру і на цій основі зміцнити міжнародно-правовий статус Війська Запорізького.Московська держава зі свого боку була зацікавлена в поширенні впливу на захід, у виході до Чорного моря, створенні плацдарму для боротьби з Портою та Річчю Посполитою.

4. Очевидно, що і з московського, і з українського боку альянс був суто політичною акцією: пафосна тональність та піднесена фразеологія міждержавних актів й листування диктувалися дипломатичним етикетом і формальними вимогами міжнародного права. Маючи за спиною непростий кількарічний досвід офіційних дипломатичних зносин, чітко усвідомлюючи різницю в інтересах, Військо Запорізьке і Московське царство ставилися одне до одного прагматично й обережно.

5. Низку запитань викликає процедура і договірно-правове оформлення українсько-російських домовленостей. Не збереглися оригінали письмових документів, що спонукало до численних спекуляцій, якими поступово "обріс" договір. Угода в Переяславі була усною і передбачала обопільну присягу: як козаки присягали на вірність царю, так і монарх (або уповноважений ним представник) зобов'язувався гарантувати права і вольності українського народу. О

6.В Україні далеко не всюди одразу згодилися присягати московському цареві.

ІІІ. Імперська політика денаціоналізації Українського народу

1. Імперська політика Росії в Україні малакатастрофічні наслідки – народжена в національно-визвольній боротьбі Українського народу Українська Козацька держава перестала існувати. Однією з причин цього стала втрата державницьких ідеалів насамперед керівною верхівкою України, яка з часом розірвала зв’язок зі своїм народом і поступово злилася із загальноімперськими елітами.

2.Починаючи з другої половини XVII ст., в умовах демонтажу української державності російська влада не без підтримки частини українських можновладців продовжувала посилювати політико-адміністративний, а з часів Катерини II і фінансово-економічний тиск на Україну, використовуючи її економічний і демографічний потенціали у власних цілях.

3.З кінця XVIII - початку XIX ст. розпочалася цілеспрямована політика русифікації українського народу

4. Особливістю колоніальної політики Росії XIX—XX ст. було прагнення до знищення національної самобутності колонізованих народів, що унеможливлювало розвиток її провінцій як самостійних, а в майбутньому – як незалежних національних держав. Щодо України така політика призвела до денаціоналізації значної частини її народу, глибоких деформацій в його духовно-культурному розвитку, деградації й розпорошення українських елітних прошарків, величезних викривлень в етносоціальній структурі суспільства і тенденціях його демографічного розвитку.<

5. Зі здобуттям Незалежності перед нашою державою з усією гостротою постало завдання цілеспрямовано, крок за кроком подолати всі жахливі наслідки політики денаціоналізації, яка впродовж багатьох століть насаджувалася Українському народові.

* * *

За останні 500-600 років Україна неодноразово виявлялася тією визначальною ресурсною базою, приєднання й використання якої забезпечувало геополітичне домінування Литви, Польщі, Росії у регіоні або й на континенті. Ця ситуація є вже архитиповою для нашої історії, і пам'ятати про неї необхідно, адже існує загроза її повторення і у нинішній час. Лише на шляху консолідації української політичної нації, зміцнення свого суверенітету та соборності Українська держава може і повинна перетворитися з об'єкта чужоземного впливу на повноправний суб'єкт сучасної міжнародної політики. Тому значення уроків

Переяславської угоди для усвідомлення цього важко переоцінити.

 

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.239.33.139 (0.008 с.)