Україна в умовах ПЕРЕБУДОВи початок нац0політ відродження 1985-90рр

У 1985 р. до влади приходить М. С. Горбачов, який проголошує політику «перебудови». Метою перебудови було збереження радянської системи шляхом її модернізації. Періодизація доби перебудови:

• 1985-1986 pp. — пошуки шляхів модернізації соціалістичного суспільства; курс на «прискорення»;

• 1987-1988 pp. — початок реальних перебудовних процесів, спроби реформ у промисловості, гласність. «Перебудова згори»;

• 1989-1991 pp. — «перебудова знизу». Падіння авторитету комуністичної партії, кінець її політичної монополії, утворення нових партій. Значна активізація політичної діяльності мас, посилення дезінтеграційних процесів у СРСР.

На початковому етапі «перебудови» М. С. Горбачов спробував «прискорити» розвиток економіки СРСР за рахунок ширшого впровадження наукових досягнень у промисловість і випереджаючого розвитку машинобудування, не змінюючи економічних відносин. Поряд з цим активно проходила антиалкогольна кампанія, яка призвела до дефіциту бюджету, інфляції, непродуманого вирубування виноградників, стимулювала розвиток самогоноваріння.

У 1987 р. почалася спроба реформувати управління економі кою — перейти від адміністративних методів господарювання до економічних з демократичними засадами управління. До 1989 р. належить розробка і впровадження нових підходів до аграрної політики. Були прийняті рішення, спрямовані на розвиток орендних відносин, сімейного підряду, акціонерних товариств. Визнавалось право на розвиток різних форм господарювання, що було дуже радикальним заходом. У травні 1990 р. була оприлюднена урядова програма переходу до ринку. Цим самим ставилось питання про перехід від планової системи управління до регулювання промисловості через вільні ціни і прибуток.

Перебудова почалася й у сфері ідеології. Виник чисто радянський термін «гласність», що означав перехідний етап у напрямі до свободи слова. Раніше вся інформація була під жорстким контролем, а частина її взагалі була заборонена, тому така політика означала значний радикалізм. Гласність перш за все поширилася на історію. Були вперше в такому обсязі опубліковані матеріали про сталінські злочини і голодомор 1932-1933 pp., переоцінювалось історичне минуле українського народу: діяльність І. Мазепи, громадянська війна і національно-демократична революція 1917-1920 pp., боротьба УПА тощо. За часів перебудови постійно йшла боротьба між консерваторами і реформаторами у керівництві КПРС. Це призводило до певних коливань і непослідовності в діяльності М. С. Горбачова.

Здійснення політики перебудови в Україні мало свої особливості:

1. Процеси реформування йшли повільніше, ніж у центрі та прибалтійських республіках, оскільки гальмувалися сильним партійно-державним апаратом на чолі з В. В. Щербицьким.

2. На здійснення «перебудови» дуже вплинула Чорнобильська катастрофа (аварія на Чорнобильській атомній електростанції у квітні 1986 р.). У результаті катастрофи було виведено з користування 144 тис. га землі, 492 тис. га лісу, забруднено площу в 10 млн. га. Масштаби катастрофи тривалий час замовчувались тодішнім партійним керівництвом республіки, що негативно вплинуло на соціально-економічну ситуацію людей. Наслідки аварії негативно позначилися на здоров'ї 2,5 млн. людей. У найкоротші терміни потрібно було відселити 160 тис. осіб, побуду вати їм житло. Ліквідація наслідків аварії вимагала і вимагає величезних економічних і фінансових затрат.

3. Процеси «перебудови» в Україні відбувалися без кровопролиття, як це було в Прибалтиці, Грузії, Азербайджані, Узбеки стані, Таджикистані та інших республіках тодішнього СРСР.

По суті, перебудова виявилася типовою, з усіма притаманними їй обмеженнями, революцією згори.

 

107. Декларація про держ.суверенітет Укр 1990р

Декларація про державний суверенітет України — документ про проголошення державного суверенітету України. Прийнята Верховною Радою Української PCP 16 липня 1990 року.

Декларацією визнавалося право української нації на самовизначення, держава повинна була захищати й охороняти національну державність українців. Єдиним джерелом державної влади визнавався народ, а Верховна Рада УРСР могла виступати від його імені. У документі йшлося про принцип поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову. Генеральний прокурор мав здійснювати контроль над виконанням законів. Територія України проголошувалася недоторканною. Уперше після багаторічного замовчування Декларація визнавала невід'ємні права і свободи людини. Вона складається з 10 розділів. У розділі про економічну самостійність проголошувалося, що "земля, її надра, повітряний простір, водні й інші природні ресурси є власністю українського народу, тобто громадян усіх національностей України". Передбачалося створення власних збройних сил. Україна брала зобов'язання не поширювати, не виготовляти й не нарощувати ядерну зброю. Одним із ключових пунктів - "Екологічна безпека" - передбачалося створення національної комісії для радіаційного захисту населення, що було необхідно у зв'язку з аварією на ЧАЕС. Майбутня зовнішня політика України, визначена Декларацією, вбачалася як нейтральна, першочерговим її завданням визначалося забезпечення національних інтересів України.

108 .Акт проголошення Незалежності Укр:передумови,політ особливості прийняття,значення.

Причин та передумов власне відродження незалежної України саме в 1991 році було чимало. Українці не могли вічність зносити тягар меншовартості і непотрібності у складі СРСР. Але серед найпопулярніших і найбільш широко вживаних можна назвати такі.

Зовнішні чинники:

1) поразка соціалістичного табору в «холодній війні», порушення світового балансу сил у зв'язку з розпадом соціалістичної системи;

2) помітне погіршення соціально-економічної та політичної ситуації в СРСР;

3) втрата центром контролю за подіями на місцях;

4) синхронне посилення відцентрових тенденцій у союзних республіках;

5) поразка путчу, тимчасова деморалізація консервативних сил;

6) намагання Росії зберегти домінуючу роль у післяпутчовий період.

Внутрішні чинники:

1) існування в Україні системи формально легітимних (законних за радянським правом) органів державного управління;

2) бажання київської номенклатури звільнитися з-під опіки центру;

3) певна стабільність українського товарного ринку;

4) активізація націонал-демократичного крила політичних сил республіки;

5) післяпутчове посилення відцентрових настроїв у суспільній думці;

6) дотримання політичного нейтралітету армійськими формуваннями, небажання правоохоронних органів виступити проти власного народу;

7) багатовікова боротьба народу за створення власної незалежної держави.

Факт проголошення незалежності України не можна назвати випадковістю або спонтанністю. Цей процес почав свій відлік іще дуже давно, просто був повільним, незначним та ще й постійно пригнобленим.

Так відбувається завжди у історії, і так трапилося з Україною. В певний момент наростання незадоволення і обурення народу стає настільки масштабним, що досягає свого апогею, і вибухає. Українцям набридло бути лише частинкою чогось, постійно займати другі позиції, тому, власне, 24 серпня 1991 року ми і засвідчуємо факт незалежності України.

День Незалежності України прийшов як результат тисячолітньої боротьби українського народу за право мати свою національну державу, проте, як пізніше виявилося, Україна була не готова чи то не навчена правити самостійно, і тому і досі ми можемо спостерігати спроби верхівки української влади займати вагомі позиції у світі.

109. Всеукраїнський референдум і обрання першого Президента Укр 1 грудня1991 року — загальнонаціональний референдум на території колишньої УРСР щодо проголошення незалежності України. Відбувся 1 грудня 1991 року. На референдум було винесено одне питання: «Чи підтверджуєте Ви Акт проголошення незалежності України?». Текст Акту проголошення незалежності України, прийнятий Верховною Радою 24 серпня 1991 року, було наведено у виборчому бюлетені. Громадяни України висловились на підтримку незалежності. У референдумі взяли участь 31 891 742 осіб — 84,18% населення України. З них 28 804 071 осіб (90,32%) проголосували «За».

Всеукраїнський референдум 1991 року був організований Верховною Радою та урядом УРСР.

Для проведення референдуму по всій Україні було створено 34 093 дільниць для голосування. 37 885 555 осіб було внесено до списків громадян, що мали право проголосувати. 31 943 820 осіб або 84,32% тих, хто мав право голосувати, отримали бюлетені для голосування. З них взяли участь в референдумі31 891 742 осіб або 84,18%.

Одночасно з референдумом проходили перші в історії незалежної держави Україна вибори Президента України.

Акт проголошення незалежності України було підтримано в усіх 27 адміністративних регіонах України: 24 області, 1 автономна республіка, та 2 міста зі спеціальним статусом. До бюлетеня було внесено запитання: «Чи підтверджуєте Ви Акт проголошення незалежності України?». Ствердно на це запитання відповіли 28 міл 804 тис. українців (або 90,32%), взяли участь у голосуванні 31 міл 891 тис.громадян (або 84,18%).

Того ж дня виборці віддали перевагу президентській формі правління, що передбачалась від 5 липня 1991 року постановою Верховної Ради УРСР "Про вибори Президента Української РСР". У ході референдуму відбулись і вибори Президента нової Української держави. На найвищу державну посаду було обрано голову Верховної Ради України - Леоніда Кравчука, який набрав 19,6 мільйона голосів виборців (61,59%). 5 грудня 1991 року на сесії Верховної Ради Леонід Кравчук прийняв присягу Президента України на вірність народу України.

 

110. Політичн розвиток Укр 1991-2004

Першочерговою задачею незалежної України стало державне будівництво. Варто підкреслити, що державотворчі процеси надзвичайно ускладнювалися відсутністю нової Конституції.

Основні державотворчі події.

• Законом від 17 вересня 1991 р. назва “Українська Радянська Соціалістична Республіка” була замінена на споконвічну назву держави – “Україна”.

• У листопаді 1991 р. прийнято закон “Про Державний кордон України”, яким встановлювалися кордони, порядок їх охорони і перетину.

• 1 листопада 1991 р. Верховною Радою було прийнято “Декларацію прав національностей України”.

• Будівництво власних Збройних сил на основі закону “Про збройні сили України” від 6 грудня 1991 р. і прийнятої 19 жовтня 1993 воєнної доктрини України. Воєнна доктрина базується на без’ядерному і позаблоковому статусі України.

• Створення правоохоронного органу – Служби безпеки України (СБУ).

• У січні-лютому 1992 р. Верховна Рада затвердила державну символіку України: Державний герб (тризуб), Державний прапор (синьо-жовтий), Державний гімн (музика М.Вербицького до національного гімну “Ще не вмерла Україна”).

• Створено Національний банк України, посольства та консульства, Українська фондова біржа.

• У березні-квітні 1994 р. відбулися вибори до Верховної Ради. Головою Верховної Ради 13-го скликання (1994-1998 рр.) було обрано лідера Соціалістичної партії України О.Мороза. майже третину мандатів у парламенті контролювало ліве крило.

• У червні-липні 1994 р. відбулися вибори Президента України. Із семи кандидатів перемогу здобув Л.Кучма, за якого у другому турі віддали голоси понад 52% виборців.

Однак, стосунки між гілками влади в результаті оновлення вищих органів суттєво не поліпшилися. Відсутність ефективної системи влади призводила до падіння авторитету влади, до втрати нею ж контролю над суспільними процесами. Питання негайного прийняття нової Конституції набуло особливої актуальності.

Прийняття Конституції 28 червня 1996 р. завершило період державного становлення, закріпило правові основи незалежності України. Наша країна реально стала невід’ємною частиною європейського і світового співтовариства.

У березні 1998 р. відбулися чергові вибори до Верховної Ради. Вони вперше проводилися за змішаною мажоритарно-пропорційною системою.

Вибори до Верховної Ради 1998 р. У виборах взяли участь 30 політичних партійних та виборних блоків. Лише 8 із них подолали необхідний 4-відсотковий бар’єр і отримали певну частку депутатських депутатів. Головою Верховної Ради 14-го скликання було обрано О.Ткаченко, пізніше після “оксамитової революції” правоцентристських сил у парламенті головою став І.Плющ.

Вибори до Верховної Ради 2002 р. показали силу правих і правоцентристських сил (за пропорційно системою найбільше голосів набрав Блок “Наша Україна” Віктора Ющенка, на третьому місці опинився Блок Юлії Тимошенко). Тим не менше найбільше представництво у парламенті становлять партії з блоку “За єдину Україну”. Вони формують парламентську більшість разом з Соціал-демократичною партією України (об’єднаною). В опозиції – блок “Наша Україна, блок Юлії Тимошенко, а також Соціалістична партія України.

111. Економ розвитокУкр 1991-2004

На економіку України руйнівний вплив мала загальна економічна криза, що охопила СРСР, розпад загальносоюзного економічного комплексу. В момент проголошення незалежності Україна виявилася немічною і деформованою в економічному відношенні: 95% підприємств підпорядковувалися Москві, майже 80% усього виробництва не мало завершеного технологічного циклу.

Криза охопила промисловість і сільське господарство. Верховна Рада 12-го скликання (1990-1994 рр.) змінила чотири уряди, розглянула сім програм виходу із кризи. Але жодна з них не була втілена в життя. Основні причини цього полягали в нерішучості й половинчастості програм, у затягуванні формування твердої виконавчої влади, блокуванні рішень уряду консервативною більшістю Верховної Ради, непродуманості програм соціального захисту людей, що робило реформи непопулярними.

Те, що сталося з економікою України, не має історичних аналогів: з 1990-по 1994 рік валовий національний продукт скоротився на 44%, обсяг промислової продукції – на 41%, національний доход – на 54%. У 1994 р. спад промислового виробництва України досяг свого максимуму – 27,7%. За даними Світового банку у другій половині 1993 р. рівень інфляції в Україні був найвищим у світі і перевищував показники світових війн. Близько 64% населення опинилися за межею бідності.

Економічні та соціальні перетворення.

У 1999 р. вперше за останнє десятиріччя чітко виявили себе ознаки економічної стабілізації. Було подолано падіння ВВП. Якщо спад ВВП у 1996 р. становив 10%, то в 1997 р. – 3,3%. У жовтні 1999 р. вперше за останнє десятиріччя було отримано приріст ВВП у порівнянні з жовтнем 1998 р. на 2,8%.

Обсяг промислової виробництва у 1999 р. зріс на 4,3%. Зростання промислової продукції було зафіксовано у 21 регіоні. На 7,5% зросли обсяги житлового будівництва.

Досягнуто відносно низького рівня інфляції гривні.

Зростання розвитку харчової і деревообробної промисловості (на 7,8% і 23,6% у 1999

Сформовано основні атрибути національної економіки: грошову, фінансову, платіжну, податкову, митну, банківську та інші системи. Здійснена грошова реформа у 1996 р.

Сформовано базові засади багатоукладної економіки. Утверджені механізми приватної власності. Понад 70% загального обсягу промислової продукції у 2000 р. вироблялося на недержавних підприємствах.

Земельна реформа. Майже 6,1 млн. громадян отримали земельні паї, обсяг яких становить більше половини земельних угідь країни. Приватизація присадибних ділянок. Їх власниками стали близько 11 млн. громадян.

Ліберальний режим зовнішньої торгівлі.

Ринкова інфраструктура. На кінець 1999 р. в Україні було зареєстровано 203 комерційні банки, 1230 інвестиційних компаній та фондів, 2250 аудиторських фірм, 262 страхових компаній. 340 бірж, 390 кредитних спілок. Відбулося становлення фондового, товарного, грошового та валютних ринків.

Частка зовнішнього експорту зросла з 26 до 53% у 1999 р. (відносно 1993 р.).

Нова програма економічних перетворень закладена у Посланні Президента України до Верховної Ради у лютому 2000 р. – “Україна: поступ у ХХІ століття. Стратегія економічного та соціального розвитку на 2000-2004 роки”. Згідно цієї програми визначаються два етапи економічного зростання:

І етап (2000-2001 рр.): перед урядом ставиться питання забезпечити зростання ВВП у 2000 р. на 1-2%, у 2001 р. – на 4%;

ІІ етап (2002-2004 рр.): забезпечити зростання ВВП у середньому за рік на 6,5%.

Напрями соціальної політики:

Адресна підтримка соціально незахищених верств населення;

Актуальні завдання пенсійної реформи;

Забезпечення продуктивної зайнятості;

Прискорений розвиток житлового будівництва, забезпечення доступності житла для різних верств населення;

Примноження інтелектуального потенціалу суспільства;

Зміцнення позицій середнього класу.

Недоліки соціальної політики:

поглиблення соціальної поляризації. Сформувалося помітне майнове розшарування, яке сьогодні приблизно відповідає рівню країн Центральної та Східної Європи (Чехії, Болгарії, Македонії, Словенії). Якщо у 1990 р. середній дохід 10% найзаможніших громадян України в 4 рази перевищував відповідний показник 10% найбідніших, то в 1999 р. – у 12 разів;

“розмивання” середнього класу. Немає ще стійкої верстви населення з середніми доходами.;

зростання бідності. Охопила майже всі верстви населення;

незареєстрована зайнятість;

поява маргінального прошарку. Появилися верстви населення, які опинилися на узбіччі суспільства, не можуть знайти себе у професійній діяльності. Тому відповідно їдуть за кордон шукати легшого життя.

 

112. Прийняття Конституції України в 1996 р.

Конституційний процес в Україні як процес підготовки нової Конституції України розпочався з прийняття Декларації про державний суверенітет України (16 липня 1990 р.). У ній передбачалось вироблення нової Конституції.

Життя вимагало невідкладного розв'язання багатьох складних проблем державотворення. У результаті виникла ідея "Малої Конституції України", яка знайшла своє втілення у проекті закону "Про державну владу і місцеве самоврядування в Україні". Але Верховна Рада України відхилила його. У зв'язку з цим виникла певна колізія між Президентом України, виконавчою і законодавчою владами.

З метою розв'язання конфлікту 8 червня 1995 р. було прийнято Конституційний договір між Верховною Радою України та Президентом України "Про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України".

11 березня 1996 р. Конституційна комісія схвалила проект Конституції і передала його на розгляд Верховної Ради. 24 квітня проект було прийнято за основу. 5 травня 1996 р. було створено Тимчасову спеціальну комісію з доопрацювання проекту Конституції, до якої увійшли представники всіх депутатських фракцій і груп. У червні комісія завершила свою роботу.

Розпочалась копітка робота по обговоренню доопрацьованого проекту Конституції. Але політичні суперечки заважали плідній роботі. До 26 червня 1996 р. Верховна Рада України не прийняла жодного розділу Конституції. Вважаючи неприпустимим затягування конституційного процесу, Президент України підписав Указ, яким призначав на вересень 1996 р. Всеукраїнський референдум з питань затвердження нової Конституції. 27 червня Верховна Рада відновила роботу, змінивши технологію розгляду Конституції. Було створено робочі групи з найболючіших питань — власності, символіки, організації влади тощо. Надвечір було відновлено пленарне засідання, яке тривало всю ніч. 28 червня 1996р. нову Конституцію України було прийнято.

Конституція юридично закріпила політичний і економічний суверенітет Української держави, її територіальну цілісність, основні права і свободи українських громадян.

113 помаранчева революція

Помаранчева революція - кампанія протестів, мітингів, пікетів, страйків організована і проведена прихильниками Віктора Ющенка, основного кандидата на президентських виборах у листопаді-грудні 2004 року, і противниками його основного конкурента Віктора Януковича. Початком Помаранчевої революції вважають акцію протесту після оголошення Центральною виборчою комісією (ЦВК) попередніх результатів, згідно яких переміг його суперник від влади-Віктор Янукович. Згодом Верховний суд України констатував факти порушень у процедурі голосування і підрахунку голосів виборців, скасував постанову ЦВК про результати виборів і зобов'язав її знову провести повторний тур голосування. Протестувальникам вдалося змусити владу України дочекатися рішення Верховного суду і на його підставі повторно провести повторний тур голосування на президентських виборах. У результаті повторного голосування перемогу здобув Віктор Ющенко.

Основною базою об'єднаної опозиції стали західні і центральні області України, в той час як В. Ф. Януковича підтримали переважно східні та південні регіони країни. Громадська думка РФ перебувало на боці Віктора Януковича, західних країн - на боці української опозиції. Ряд державних діячів країн Європи виступав у якості посередників між протиборчими силами.

Хідподій помаранчевої революції

22 листопада 2004 - наступний день після другого туру голосування, в ході якого виборці повинні були зробити свій вибір між діючим прем'єр-міністром Віктором Януковичем і кандидатом від опозиції Віктором Ющенком, коли стало зрозуміло, що офіційні попередні результати різко відрізняютьс. Прихильники Ющенка і іноземні спостерігачі з Європи та США заявили, що вибори проведені із численними порушеннями У цей же день Президент РФ Володимир Путін зателефонував Віктору Януковичу і привітав його з перемогою на виборах Президента України. Прихильники опозиції підготувалися до акцій протесту заздалегідь. Вже за добу до оголошення попередніх результатів на київській площі Незалежності (укр. майдан Незалежності) почали встановлюватися намети й трибуни для проведення виступів опозиції. 23 листопада в містах Західної України, в Києві і ряді інших міст і обласних центрів почалися мітинги на підтримку кандидата від опозиції. Основною ареною народного невдоволення став Майдан Незалежності, де зібралося на мирну демонстрацію. Після оголошення остаточних результатів, згідно з якими переможцем був визнаний Янукович, Ющенко виступив перед своїми прихильниками в Києві, закликавши їх почати "Помаранчеву революцію.3 грудня 2004 Верховний суд України після багатоденного обговорення визнав численні факти порушення законів і Конституції України в ході виборів, в результаті чого вимоги Ющенка були частково задоволені - зокрема, результати другого туру голосування були оголошені недійсними. У ході повторного голосування, проведеного 26 грудня 2004 року, переміг Віктор Ющенко.

Основним наслідком подій Помаранчевої революції на Україну було те, що вперше в політичній технології приходу до влади був використаний механізм виборів. Політичне протистояння на Майдані завершилося перемогою команди Ющенка. Другий об'єктивною тенденцією розвитку політичної системи після подій помаранчевої революції стало посилення націоналістичних тенденцій.

Досвід усіх вже здійснених "помаранчевих" революцій показав, що їх ненасильницький характер є умовністю.

 

114. Основня напрями зовн.політики Укр

Зовнішня політика є продовженням і розвитком політики внутрішньої. її спрямування є невід’ємною складовою формування в цілому незалежної Української держави. Основні засади зовнішньої політики Української держави були закладені ще Декларацією про державний суверенітет України (липень 1990 p.). Для обгрунтування власної чіткої лінії України на міжнародній арені 2 липня 1993 р. Верховна Рада республіки схвалила “Основні напрями зовнішньої політики України”. Цей документ визначив базові національні інтереси України і завдання її зовнішньої політики. Важливим моментом у процесі формування концепції зовнішньополітичного курсу стало прийняття нової Конституції України, яка юридично закріпила основні принципи зовнішньополітичної діяльності, спрямовані на забезпечення національних інтересів і безпеки держави.
Отже, протягом 1991-1999 pp. активно тривало вироблення зовнішньополітичного курсу незалежної України. На першому етапі її формування (1991-1994 pp.) було покладено принцип “балансу інтересів”, але перевага надавалася швидкій інтеграції до європейських структур. З 1994 р. у зовнішньополітичному курсі відбулись важливі зміни.Базовими принципами було проголошено виваженість, раціональність, професіоналізм. В основу зовнішньополітичної моделі покладено концепцію, про яку Президент України Л. Кучма, виступаючи на святкуванні 80-річчя прого­лошення ЗУНР у Львові (листопад 1998 p.), сказав: “Курс зовнішньої політики України не пронатовський, не проросійський, він є проукраїнський”.
Нині дипломатичні відносини встановлено зі 152 країнами світу. У Харкові, Львові, Одесі, Ужгороді, Маріуполі, Сімферополі працюють установ и іноземних держав.Україна є членом 15 міжнародних організацій, бере участь у понад 60 постійних або тимчасових органах цих організацій.
Протягом 1992-1993 pp. Україна стала членом Ради безпеки і співробітництва у Європі (РБСЄ, згодом - ОБСЄ), багатьох міжнародних організацій, зокрема Світового банку, Міжнародного валютного фонду (МВФ). У березні 1997 р. Україні вдалося збільшити власний член­ський внесок до МВФ з 93 до 227 млн дол. з метою одержання більших кредитів. Що ж до вступу України до НАТО,: цього не буде. Принаймні найближчим часом. Партнерство з НАТО має бути особливим, спеціальним, як про це свідчить укладена в липні 1997 р. у Мадриді уго­да - Хартія “Україна - НАТО”.
Отже, нині Україна є нейтральною, позаблоковою державою. Цей статус означає, зокрема, неможливість її вступу до будь-якого вій­ськово-політичного блоку. Одним із важливих аспектів зовнішньополітичної діяльності України є розвиток її зв’язків з країнами “великої сімки”. Про це свідчать державні візити Президента України Л. Кучми до США, Канади, Японії, Німеччини, Італії, Франції та Великобританії. Належне місце в поглибленні відносин України з державами АТР відводиться Японії, Пакистану та Індії.
Важливий пріоритет зовнішньої політики України - розширення відносин з основним стратегічним партнером - Росією.
Найхарактернішою рисою сучасної зовнішньої політики є її і багатовимірність, орієнтація на розбудову відносин з усіма країнами світу. Зокрема, відкинуто хибну тезу про те, що Україні орієнтованість виключно на Захід, що Схід є джерелом тільки загроз для України. Взято курс на прискорення економічних перетворень.
Здійснення зовнішньополітичного курсу покликане зробити все для того, щоб Україну сприймали на міжнародній арені як бажаного партнера, як демократичну, цивілізовану державу.

115. Укр за кордоном:розселення,політичні та громадські організації.

З незалежністю України, українці переселяються, зокрема в Португалію, Іспанію, Чехію, Італію через непевний економічний стан в Україні.

Станом на 2010 рік за межами України мешкало від 10 до 15 млн. українців, тобто близько чверті нації.

У країнах далекого зарубіжжя українські діаспори існують у Канаді (більш 1 млн. чоловік), США, Великобританії і Німеччині, у даний момент українська громада організовується в Еквадору. З найбільш великих організацій української діаспори можна відзначити Український державницький фронт (Великобританія), Український державницький фронт країн Бенілюксу, Європейський конгрес українців, Лігу українців і Лігу українок Канади, українсько-американську організацію "Воля".

Політичною організацією, найбільше тісно зв'язаної з українською діаспорою на Заході, є КУН (Конгрес українських націоналістів). Його очолює Ярослава Стецько, що до свого повернення в Україну вважалася одним з лідерів діаспори. Також з діаспорою зв'язаний ще ряд менш значних правонаціоналістичних партій.

Українська діаспора, розсіяна по всьому світові, являє собою могутній етнічний кущ, котрий живиться культурою материнського регіону України. І можна без перебільшення стверджувати, що від того, як проходитимуть етнокультурні процеси в Україні, багато в чому залежить життя української діаспори: як східної, так і західної.

116. Культ.розвиток доби незал.Укр:проблеми,досягнення,перспективи.

Після здобуття Україною незалежності в 1991 р. почався новий етап розвитку українського суспільства. Україна стала суверенною демократичною державою, почалися радикальні реформи. Головною особливістю сучасного періоду можна вважати його перехідний характер. Принципово новий статус в наші дні отримала національна культура. У той же час серйозно впливає на всі сфери суспільного життя економічна криза, яку переживає наша Україна в кінці ХХ століття

Одним з найважливіших для розвитку культури є питання про національну мову. У 1989 р. Верховною Радою був ухвалений «Закон про мови в Українській РСР». Статус української мови як державної закріпила Конституція України. З прийняттям нового законодавства почався процес переходу на українську мову державних органів, засобів масової інформації, установ культури, освіти. Життя вже виявило багато труднощів, які стоять на цьому шляху. Нові можливості відкриваються перед українською культурою в зв'язку з формуванням в Україні громадянського суспільства. Новий громадський (так званий «третій» — на відміну від перших двох — державного та комерційного, бізнесового) суспільний сектор — це сума недержавних неприбуткових організацій, які сьогодні вже здатні впливати на хід суспільних, зокрема культурних процесів.

Принципово змінилися відносини держави і церкви. Конституція України гарантує громадянам свободу совісті і віросповідання, зберігаючи відокремлення церкви від держави і школи від церкви.

ХХ сторіччя в історії української культури, як і у всьому світі, повне протиріч, досягнень і втрат. Особливістю розвитку національної культури є визначальна роль політичного чинника. Основні його етапи співпадають з основними етапами політичної історії. Нові можливості відкриває перед культурою утворення української незалежної держави. Однак досі (до кінця ХХ століття) їх використання було утруднене кризою. Вихід з неї — завдання не тільки економіки, але й культури.