Українська Соціалістична Радянська Республіка. Політика більшовиків на Україні в 1919р.

Радянська влада в Україні будувалася відповідно до зразків, що утвердилися в радянській Росії. 6 січня 1919 р. стара назва, якою радянська влада прикривалася в 1918 р. — Українська Народна Республіка, була відкинута. Відтепер і до прийняття Конституції 1937 р. офіційною назвою держави стала Українська Соціалістична Радянська Республіка (УСРР, після 1937 — УРСР). Вищим органом державної влади був Всеукраїнський з'їзд Рад, у період між з'їздами — Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет (ВУЦВК). На місцях влада належала місцевим радам. 10 березня 1919 р. третій з'їзд Рад прийняв Конституцію УСРР і тим самим узаконив в Україні радянську владу.

 

Конституція закріплювала диктатуру пролетаріату, відміну приватної власності і позбавлення виборчих вправ експлуататорських класів. Пролетарський характер держави закріплювала непропорційна система виборів депутатів.

У процесі оформлення радянської влади здійснювалися спроби від'єднати від України Донецько-Криворізький край і Крим. Якщо перший залишився у складі республіки, то в Криму була створена Кримська Радянська Соціалістична Республіка.

Таким чином, найважливішими рисами процесу радянизації України були:

— проходив "зверху вниз";

— здійснювався за зразком РРФСР та під її керівництвом;

— антинаціональний характер;

— суворий централізм;

— значна частина вищих чиновників була неукраїнського походження.

Суть політичного курсу більшовиків полягала в прискореній насильницькій ломці існуючої в Україні економічної системи, що грунтувалася на товарно-грошових відносинах, і заміні її прямим товарообміном, здійснення якого покладалося на державних чиновників. Така політика дістала назву "воєнного комунізму" й була доказом віри в можливість негайної заміни капіталізму соціалізмом.

Серед найважливіших заходів воєнно-комуністичної політики були:

— відміна товарно-грошових відносин, натуралізація в оплаті праці (карткова система розподілу продуктів, зрівняльний розподіл);

— проведення повної націоналізації всіх підприємств, державний контроль над виробництвом;

— мілітаризація праці (загальна трудова повинність, трудова мобілізація);

— заборона приватної торгівлі;

— введення продрозкладки

— початок колективізації селянських господарств

Запровадження в Україні "воєнного комунізму" супроводжувалося різким звуженням її суверенітету:

— КП(б)У, профспілки, Комуністична спілка робітничої молоді України фактично були філіями відповідних російських організацій і керувалися з Москви;

— РНК України, УРНГ діяли під безпосереднім керівництвом РНК та ВРНГ РСФРР;

— у травні - червні 1919 р. створено військово-політичний союз радянських республік; об'єднанню під керівництвом вищих державних органів Російської Федерації підлягали: військова організація і військове командування народного господарства, залізниці, фінанси; 4 червня ліквідовано Український фронт, а з підрозділів, Що входили до його складу, утворили три армії.

Політика більшовиків в Україні в 1919 р. справила гнітюче враження на населення республіки, викликала невдоволення у середовищі селянства, інтелігенції та робітників.

 

 

100. Розгортання руху Опору та його течії в Україні

Антифашистський рух Опору став складовою частиною загальної боротьби з окупантами. В Україні він був представлений трьома політичними течіями:

-керованим радянською владою партизанським і підпільним рухом;

-військовими формуваннями бульбівців, бандерівців і мельниківців. об'єднаними з часом в ОУН-УПА;

- двома польськими арміями: прорадянською Армією Людовою і підпорядкованою лондонському еміграційному уряду Армією Крайовою, що вели боротьбу з гітлерівцями, в тому числі на українських теренах.

Воєнною доктриною Радянського Союзу встановлювалося, що війна, якщо вона розпочнеться, має вестись виключно на чужій території і «малою кров'ю». Підготовка до партизанської війни була визнананедоцільною. У зв'язку з цим на початку 30-х років було ліквідовано мережу партизанських баз, які знаходились у лісах прикордонних округів. Досвідчені кадри зазнали репресій в період сталінських «чисток» як вороги народу.

Проте вже з перших днів війни в офіційних документах (Директива від 29 червня 1941 р.) ставилося завданнястворити мережі партизанських загонів і підпільних організацій на захоплених ворогом територіях під керівництвом комуністів.

Однак підпільні організації, поспіхом організовані з самовідданих, але малокомпетентних людей, виявились досить уразливими для німецьких спецслужб і були ліквідовані в перші ж дні окупації.

За матеріалами Українського штабу партизанського руху на середину 1943 р. тільки в Україні діяло 46 великих партизанських з'єднань, близько 2 000 загонів і диверсійно-розвідувальних груп. У бойових діях взяло участь до 100 тисяч чоловік.

У серпні 1942 р. партизанським угру­пованням Ковпака, Федорова, Сабурова було поставлено завдання перейти з Брянських лісів на Правобережну Україну для розгортання там всенародного партизанського руху.

Під час партизанських рейдів були знищені десятки ворожих гарнізонів, розгромлені формування поліцаїв, порушені комунікації та тилове забезпечення вермахту.

У лютому-березні 1943 р. глибокий рейд південними областями України розпочали партизанські з'єднання під командуванням М.Наумова.

В березні рейд із Чернігівської у Волинську область здійснило партизанське з'єднання під командуванням О.Федорова.

Восени 1943 р., в період підготовки радянських військ до форсування Дніпра, партизани України разом із партизанськими загонами Росії, Білорусії, Молдавії взяли участь в операції «Концерт», під час якої були знищені залізничні колії, засоби зв'язку, що на якийсь час паралізувало передислокацію військ вермахту.

Серед організацій, які почали боротьбу з німецькими окупантами, слід відзначити збройні формування, пов'язані з іменем ТарасаБульби-Боровця.

На підміну від військових угруповань ОУН, УПА Бульби-Боровця зайняла більш лояльну позицію стосовно національних меншин України, а з часом встановила нейтралітет і у відносинах з радянськими партизанами, який утримувався більше ніж півроку.

19 серпня 1942 р. збройні сили Воронця вчинили успішний напад на станцію Шепетівка і завдали значних втрат гітлерівському гарнізону.

Восени 1942 р. керівництво ОУН (Б) взяло курс на створення власної партизанської армії, яка б боролась як з німецькими окупантами, так і з радянськими та польськими формуваннями. Становленняоунівського партизанського руху почалось у середині 1942 р.

Утворення УПА припадає на козацьке свято Покрови – 14 жовтня 1942 р. Перший відділ Української Повстанської Армії зорганізував на Поліссі в жовтні 1942 року Остап, військовий референт Краєвого Проводу ОУН на Північно-Західних землях. Справжнє ім’я Остапа – Сергій Качинський. Він був сином православного священника на Поліссі, а також колишнім старшиною польської армії.
Причиною того, що перший відділ УПА повстає саме на Поліссі було те, що тут крім німецьких утисків взнаки населенню давалися ще більшовиькі партизани та польські “пляцуфки”.
В подібному положенні до Полісся була й сусідня Волинь. Тому й тут вже осінню 1942 року повстає сотня УПА під командою сотника Довбешки-Коробки (справжнє прізвище – Перегійняк, уродженець Волині, визначний член ОУН).
УПА була створена для захисту українського населення. Структура її повязувалася по територіальному принципу і поділялася вона у звязку з цим на чотири групи: УПА-Північ, УПА-Захід, УПА-Південь, УПА-Схід. Вони в свою чергу мали Воєнні Округи, а Воєнні Округи – Тактичні Відтинки, тактичною одиницею яких був курінь. Курінь УПА мав у своєму складі три-чотири сотні. У сотню входило 3 стрілецькі і одна кулеметна чота, а до чоти входило 3 рої.
У вересні 1943 року Головне командування УПА відокремилося від проводу ОУН й утворився пост Головного Командира УПА, на який був призначений підполковник Роман Шухевич.Систематичні бойові дії УПА розгорнула наприкінці 1942 – на початку 1943 р. В її складі вже були добре навчені та озброєні загони, здатні виконувати складні завдання. До речі, до складу вояків УПА входили люди з різних верств суспільства: селяни, робітники, інтелігенція.Розріст УПА йшов швидким темпом. Вістка про українських повстанців – самостійників, чи як їх німці називали – “Рух Бандери” а більшовики – “бандерівці” розходиться серед народу і організує до боротьби. З усіх сторін України поспішають добровольці, часто пішки по кількадесят миль, щоб вступити в ряди Української повстанської армії. Ідуть тепер на Полісся, як колись їх предки ішли на Січ…

101.Визволення України від німецько-фашистських загарбників

Визволення України почалося під час Сталінградської битви (листопад 1942 — лютий 1943 р.), яка поклала початок корінному перелому у війні на користь СРСР. Перші населені пункти України в східному Донбасі були звільнені в грудні 1942 р. Остаточне ж визволення українських земель почалося в ході Курської битви (5 липня—23 серпня 1943 р.). 23 серпня війська Степового фронту звільнили Харків. У вересні-жовтні 1943 р. розгорнулася героїчна битва за Дніпро, уздовж якого німці намагалися створити неприступну лінію стратегічної оборони («Східний вал»). Кульмінацією битви за Дніпро було визволення від окупантів Києва. Сталін, ігноруючи реальне співвідношення сил, наказав за будь-яку ціну звільнити Київ до річниці Жовтневої революції 1917 р. Ціною величезних людських втрат радянські війська 6 листопада 1943 р. звільнили місто. За визволення столиці України понад 1000 солдатів і офіцерів були удостоєні звання Героя Радянського Союзу.
1944 р. радянське командування силами чотирьох Українських фронтів, які налічували понад 2,3 млн осіб, здійснило серію блискучих наступальних операцій, остаточно визволивши територію України.
Радянським військам протистояла гітлерівська група армій «Південь» (командувач — генерал-фельдмаршал Е. Манштейн, із березня — генерал В. Модель), яка налічувала 1,8 млн осіб.
Отже, битва за визволення України тривала 22 місяці