Берестейська унія 1596р., її ідеологічно-культурне значення

Берестейська унія - рішення Київської митрополії Константинопольського патріархату на території Речі Посполитої розірвати стосунки з Константинопольським патріархатом та об'єднатися зАпостольською Столицею у 1596 р. за умов підлеглості православних Папі Римському, визнання основних католицьких догм збереження православної обрядності.

Основні причини укладення унії для православних єпископів.

а) невдоволення втручанням у церковні справи організованого в братства міщанства;

б) бажання визволитися від своїй підпорядкованості східним патріархам, які не мали достатньої влади для захисту стану православної церкви в Речі Посполитій;

в) необхідність зберегти своє привілейоване становище в новій державі і домогтися рівності з католицькими єпископами, які засідали в сенаті, мали титули «князів церкви» і підкорялися тільки владі Папи та короля;

г) саму унію православні єпископи розглядали як рівноправне об'єднання церков під керівництвом Папи Римського, який після захоплення турками Константинополя залишався єдиним вищим церковним ієрархом, який мав реальну владу.

Основні причини укладення унії для католицьких священиків і польської шляхти.

а) необхідність ідеологічного обґрунтування захоплення польськими магнатами українських земель;

б) можливість збільшити кількість підвладних Ватикану парафій за рахунок православної церкви при неможливості прямого насадження католицизму в Україні, яка мала стійкі довголітні традиції православ'я.

в) майбутня уніатська церква сприймалася ними як другорядна тимчасова організація для підкорених українських «хлопів», покликана зміцнити польсько-католицький вплив на приєднаних українських землях.

Ідеологічно-культурне значення:

Розкол укр. церкви на уніатську і православну; православна церква опинилася поза законом; Розгорілась між православними і уніатами боротьба за храми, землі («Боротьба Русі з Руссю),Уніатів не урівняли в правах з католиками; уніатський митрополит і єпископи не тримали місць в сенаті; загострюється полеміка(літературно-богословська боротьба між противниками і прихильниками унії)

Києво-Могилянська академія та її значення в розвитку укр. освіти, науки, культури

Києво-Могилянська академія була заснована на базі Київської братської школи. 1615 року ця школа отримала приміщення від шляхтянки Галшки Гулевичівни. Деякі вчителі Львівської та Луцької братських шкіл переїхали викладати до Києва. Школа мала підтримку Війська Запорозького і зокрема гетьмана Сагайдачного.

У вересні 1632 року Київська братська школа об'єдналася з Лаврською школою. У результаті було створено Києво-Братську колегію. Київський митрополит Петро Могила побудував в ній систему освіти за зразком єзуїтських навчальних закладів. Велика увага в колегії приділялася вивченню мов, зокрема польській та латини. Станових обмежень для отримання освіти не було.

У 1701році отримала статус академії. Авторитет та якість освіти в академії приводили сюди іноземних студентів: росіян і білорусів, волохів, молдаван, сербів, боснійців, чорногорців, болгар, греків та італійців. Вихованці академії часто продовжували освіту в університетах Європи, оскільки, згідно з європейською традицією, викладання провадилось латиною. Незважаючи на намагання випускників перетворити академію на сучасний університет, за розпорядженням укр уряду, указом Синоду від 14 серпня1817 року Академію було закрито. Натомість у 1819 року в приміщеннях Києво-Могилянської академії була створена Київська духовна академія.

Києво-Могилянська академія — один з перших загальноосвітніх вищих навчальних закладів у Східній Європі.Як найбільший навчальний науковий центр України Києво-Могилянська академія мала виняткове значення для розвитку освіти, науки, культури України, утвердження національної самобутності. Зі стін академії вийшли видатні політичні діячі, вчені, письменники, композитори, художники (Є. Славинецький, С Полоцький, Г. Сковорода, Я. Ковельський, гетьман України І. Самойлович).Видатними просвітителями були професори академії І. Гізель, Ф. Прокопович, С Яворський, М. Козачинський, Г. Кониський. У 1734 р. в академії вчився М. Ломоносов. До вихованців належали також гетьмани Іван Мазепа, Пилип Орлик, Павло Полуботок, Іван Скоропадський та Іван Самойлович, а також багато хто з козацької старшини. Тут навчалися архітектор Іван Григорович-Барський, композитори Артем Ведель та Максим Березовський, філософ Григорій Сковорода та науковець Михайло Ломоносов. В Києво-Могилянській академії освіту здобували такі відомі медики:основоположник акушерства, ботаніки й фізіотерапії Нестор Максимович Амбодик; Іван Полетика;Данило Самойлович, який довів можливість проти чумового щеплення, почесний член 12 зарубіжних академій;основоположник російської анатомічної школи Павло Згурський. Випускником Академії був Петро Чайка, який працював згодом штаб-лікарем у В'ятці (Рочії)- дід знаменитого композитора П. І. Чайковського.

Університет готує фахівців відповідно до загальносвітових стандартів. Він вважається продовжувачем славних справ і традицій першого вищого навчального закладу України й усього слов'янського світу Києво-Могилянської академії. Діяльність університету ґрунтується на високих принципах гуманізму, просвітництва, регулюється міжнародним правом, чинним законодавством України, а також власним статутом.

Початок книгодрукування в Україні

Книгодрукування народилося в Німеччині у 1440-х pp. Його батьком вважають І. Гуттенберга. Перша ж книжка українського автора «Передбачальне судження» вийшла у Римі латинською мовою 1483 р. її написав Юрій Котермак із Дрогобича. На східнослов'янських землях книгодрукування розпочалося в 2-й пол. XVI ст. Точна дата початку книгодрукування в Україні не відома. Батьком українського друкарства вважають Івана Федорова.

Першим друкованим твором вважається «Апостол», виданий 1574 р. у Львові. Іваном Федоровим. Найновіші дослідження свідчать, що перша українська друкарня ймовірно існувала у Львові ще за століття перед тим. Багатий львівський міщанин Степан Дропан 1460 р. подарував церкві Св. Онуфрія і монастиреві при ній свою власну друкарню, яку польський король Казимир IV підтвердив привілеєм 1469 р.

1574 р. у Львові у друкарні Федорова вийшов перший український друкований підручник «Буквар». Іван Федоров під час перебування в Острозі, куди його запросив князь Острозький, видав «Новий Завіт» (1580 р.) і справжній шедевр з-поміж стародруків Острозьку Біблію (1581 p.). Це було перше повне друковане видання Біблії слов'янською мовою.
Після смерті Івана Федорова у 1583 його друкарське устаткування перейшло до Львівської Братської друкарні. У 1977 р. скульптори Б. Борисенко і В. Подольський у Львові спорудили пам’ятник слав­ному українському першодрукареві, у цьому ж році відкрито музей і присвоєно його ім’я Львівському поліграфічному інституту (нині — Академія друкарства).Іван Федоров багато зробив для розвитку друкарської справи. Са­ме він уперше ввів друкований шрифт, ще задовго до реформи Пет­ра І використав скорочений шрифт — „гражданку», вперше поміс­тив у книгах гравюри світського змісту, сторінки оздоблював рамка­ми, орнаментом тощо.
З-поміж перших українських книжок були граматики (підручники для вивчення мов): «Адельфотес» (1591 р.)та «Граматика словенська» (1596 p.). «Адельфотес» — греко-слов'янська граматика, складена у Львівській братській школі. «Граматику словенську» видав у Вільні український учений Лаврентій Зизаній. Він був також автором «Лексиса» — першого українського друкованого словника, де церковнослов'янські слова перекладалися українською мовою. Чималий вплив на розвиток української науки й шкільництва мала «Граматика» Мелетія Смотрицького, що вийшла друком 1619 р. Протягом двох століть вона залишалася основним підручником граматики в школах України, Білорусії, Росії, Болгарії та Сербії.