Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь FAQ Написать работу КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Західноукраїнські землі у 1920-1930рр. У складі польщі↑ ⇐ ПредыдущаяСтр 4 из 4 Содержание книги
Похожие статьи вашей тематики
Поиск на нашем сайте
Унаслідок українсько-польської війни, яку українці програли 1919 р., поляки захопили Східну Галичину, Західну Волинь, Західне Поділля, Холмщину, Підляшшя. За Ризьким миром 1921 р. ці землі увійшли до складу Польської держави. Питання про державну приналежність Східної Галичини залишалося нерозв’язаним — за рішенням Паризької мирної конференції Польща окупувала ці території тимчасово. У Галичині проживало 80 % західних українців. 65 ЗАХІДНО УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ У 1920-1930рр. У СКЛАДІ РУМУНІЇ І ЧЕХОСЛОВАЧЧИНИ До Першої світової війни заселені українцями Хотинський, Аккерманський та Ізмаїльський повіти Бессарабії входили до складу Росії, а Північна Буковина - до Австро-Угорщини. У 1918 р. Румунія окупувала ці території. Відчуваючи непевність свого становища, вона прагнула якнайшвидше узаконити окупацію міжнародними договорами. У свою чергу, утворюючи «санітарний кордон» між більшовицькою Росією і Західною Європою, Антанта сприяла Румунії у цьому. 11 вересня 1919 р. представники країн Антанти підписали з Австрією Сен-Жерменський договір, за яким Буковину було передано Румунії. Наступного 1920 р. у Парижі Англія, Франція, Італія і Японія так званим Бессарабським протоколом визнали і затвердили захоплення Румунією Бессарабії. НЕП В УКРАЇНІ Після закінчення Громадянської війни внутрішнє становище України було надзвичайно складним. Воєнні дії завдали економіці УСРР величезних збитків і шкоди. Справу ускладнив голодомор 1921—1922 рр., який був одним із наслідків політики "воєнного комунізму. Голодувало близько 7 млн. людей. Голод в Україні вдалося ліквідувати лише 1923 р. завдяки поліпшенню загальної економічної ситуації. Оскільки навіть після Громадянської війни більшовицьке керівництво не відмовлялось від воєнно-комуністичних методів, то знову піднімався повстанський рух. Країна опинилася на межі нової Громадянської війни. Намагаючись не допустити втрати своєї влади, більшовицьке керівництво змушене було вдатися до інших методів подолання кризи – відмова від політики "воєнного комунізму" та впровадженням нової економічної політики (НЕПУ). Першим кроком цієї політики стала заміна продрозкладки. У промисловості почалася здача в оренду націоналізованих дрібних і середніх підприємств їх колишнім власникам. Була проведена децентралізація управління промисловістю (замість главків підприємства об'єднувались в трести, яким надали господарську самостійність). Скасовувалась загальна трудова повинність, створювався ринок робочої сили. Було здійснено перехід від зрівняльної заробітної плати до заробітної плати, що залежала від результатів праці. Була дозволена торгівля, яка замінила притаманний "воєнному комунізму" простий товарообмін. У великих містах почали діяти торгові біржі. В економіку активно залучались іноземні інвестиції у формі концесій. 1924 р. внаслідок грошової реформи в обіг була введена конвертована валюта — червонець, який дорівнював 10 золотим карбованцям. Джерелом постійного поповнення держбюджету стали податки.Перехід від "воєнного комунізму" до нової економічної політики. Понад шість років безперервних війн і революцій дорого коштували Україні. Внаслідок збройної боротьби, терору, епідемій і вимушеної еміграції вона втратила до 4 млн осіб. Промисловість була зруйнована, обсяг її продукції зменшився майже в 9 разів. Валовий збір зернових становив лише 25% довоєнного. Вартість карбованця порівняно з 1913 р. знизилась в 13 тис. разів. Однак причини катастрофічного стану економіки полягали не лише у воєнній руїні. Значною мірою це був наслідок політики "воєнного комунізму", яка підірвала матеріальну заінтересованість виробників у результатах своєї праці. Ще на початку 1921 р. більшовицьке керівництво не мало наміру відмовлятися від "воєнного комунізму". У лютому 1921 р. пленум ЦК КП(б)У визнав недоцільною і непридатною для України заміну продрозкладки продподатком. Однак московське керівництво, Ленін розуміли, що подальше здійснення політики "воєнного комунізму" може призвести до селянської війни. КОЛЕКТИВІЗАЦІЯ В УКРАЇНІ Початки колективізації приурочені до 1928 р. Первинний проект великих перетворень, ухвалений партією в 1928 р., називався п'ятирічним планом. Його головне завдання полягало в тому, щоб «наздогнати й перегнати капіталістичний світ» в економічному відношенні.Надаючи великої ваги розвиткові важкої промисловості, він установлював для країни приголомшуючі завдання: на 250 % забезпечити загальне зростання промисловості, причому лише.важка промисловість мала зрости на 110 %. Інша важлива частина п'ятирічного плану передбачала колективізацію — створення великих колективних господарств на основі 20 % селянських дворів. Сталін передбачав, що реалізація плану зустріне певний опір, особливо з боку селян, яких мали позбавити землі. Але він цинічно відмахувався від цього знаменитою приповідкою: «Не розбивши яєць, не підсмажиш яєшні».Ще більш драматичними й радикальними, ніж у містах, були перетворення на селі. Однак тут «друга революція» супроводжувалася такою, жорстокістю й страхіттями, що її можна назвати не інакше, як війною режиму проти селянства. По суті, не буде перебільшенням сказати, що колективізація з її спустошливими наслідками стала однією з найжахливіших подій в українській історії.Більшовики завжди доводили, що рано чи пізно колективне сільське господарство має замінити дрібні селянські господарства. Вони усвідомлювали, що переконати селян погодитися з таким поглядом буде процесом довгим і нелегким, особливо після тих поступок, що їх за непу отримали селяни. Реакція селян на створення в 1920-х роках колгоспів та радгоспів була малообнадійливою — до них вступило лише 3 % усіх сільськогосподарських робітників СРСР. Тому, опрацьовуючи перший п'ятирічний план, більшовики розраховували, що в кращому разі вони зможуть колективізувати 20 % селянських дворів (для України це завдання виражалося в 30%). Зосередивши увагу на індустріалізації, радянське керівництво, очевидно, вирішило не брати на себе величезний тягар, пов'язаний із докорінним перетворенням сільського господарства.Проте незабаром стало ясно, що індустріалізація, як її уявляли Ради, вимагала широкої колективізації. Сталін дійшов цього висновку, ймовірно, під час кризи зернозаготівель 1927—1928 рр.Радянські плани розвитку промисловості спиралися на те, що держава зможе дешево купувати зерно у селян. Це дало б їй змогу як забезпечувати хлібом зростаючу робочу силу в містах, так і продавати його за кордон, прибутки з чого в свою чергу йтимуть на фінансування індустріалізації.Але селяни вважали запропоновані державою ціни (часто вони становили лише одну восьму ринкових) надто низькими й відмовлялися продавати збіжжя. Розлючений непокірністю селян, яку він назвав «саботажем», Сталін вирішує, що для виконання п'ятирічки над селянством необхідно встановити як економічний, так і політичний контроль. Відтак без усякої попередньої підготовки він наказує розпочати рішучу кампанію «суцільної колективізації». У сер. 1920-х років, просуваючись рейками непу, економіка України завдяки працьовитості народу наближалася до показників 1913 р. Відбудова зруйнованого за роки Першої світової війни та революції господарства в основному завершилася. Проте Україна, як і раніше, була переважно аграрним краєм з низьким рівнем агрокультури. Основна частина її населення займалася ручною працею, в містах зростало безробіття, села залишалися перенаселеними. За роки непу економічно зміцнів значний відсоток українського селянства. Він вороже ставився до більшовицького режиму. Лідерам партії і держави таке становище видавалося загрозливим. У них міцніла ідея необхідності радикальних змін для порятунку і поглиблення "соціалістичних завоювань". Переконані в тому, що неп є вимушеним відступом, викликаним тимчасовими обставинами, більшовики прагнули повернути суспільство назад, до політики воєнного комунізму, в умовах якого вони почувалися впевнено.У ВКП(б) розгорнулася широка дискусія про шляхи та методи "будівництва соціалізму". По суті, вона була прикриттям завзятої боротьби за особисту владу і політичне лідерство, яка тривала між керівниками більшовицької партії після смерті Леніна. Наприкін. 1920-х років Й. Сталін та його прибічники перемогли. Вже перший п'ятирічний план, який передбачав реконструкцію та будівництво в Україні промислових підприємств, був для неї неприйнятним. Він ставив у привілейоване становище російський центрально-промисловий район, Ленінград і Урал. 6 Україні прискореним темпом мали розвиватися лише ті галузі, що забезпечували паливом та металом промисловість Росії. З 61,6 млрд. руб., призначених згідно з планом першої п'ятирічки на народне господарство, Україні припадало 11,3 млрд. руб., тобто 18,3 %, що менше від будь-якого показника її частки, тоді як Росії призначалося 68 %, що набагато більше, ніж належало б. З виділеної Україні суми на промисловість припадало 4,2 млрд. руб., з них на нове будівництво лише 1,2 млрд. Найгіршим було те, що з суми 1,2 млрд. руб. 78 % призначалось на Донецько-Криворізький район (6,5 млн. населення), отже, для задоволення потреб Росії у вугіллі й металі. На решту території України (22,5 млн. осіб) припадало лише 22 % асигнувань на нове промислове будівництво.Отже, розвиток промисловості в Україні мав і надалі відбуватися у старому напрямі, що сформувався ще за царських часів. І тоді, і тепер роль України зводилась до забезпечення Росії паливом, необробленим металом і важким прокатом. Наступні п'ятирічки не внесли суттєвих змін — у другій п'ятирічці на Україну припало ще менше коштів, лише 16,7 %. від загальної суми по Союзу, а у передвоєнні роки — 14,5 %, тоді як частка Росії зросла до 7Ї %. Така ситуація змусила вченого-економіста М. Волобуєва заявити, що революція в економіці нічого не змінила - Україна залишилася колонією Роси. У 1930-ті та наступні роки вона була остаточно позбавлена навіть залишків національної економіки.Водночас слід зазначити, що будівництво тисяч нових заводів протягом десятиліття вивело Україну на рівень великих індустріальних держав Європи, що її промисловий потенціал у 1940 р. усім разів перевищував показник 1913 р. У той час з'явилися такі велетенські підприємства, як "Криворіжсталь", "Азовсталь", Дніпрогес, Харківський тракторний завод та ін.Ще ніколи в історії жодне суспільство не робило спроби здійснити величезні економічні перетворення за такий короткий період. Для цього конче необхідною була масова активність усіх, ентузіазм мільйонів за мінімального матеріального стимулювання, гострого дефіциту товарів народного споживання, продуктів харчування, послуг. Значних обсягів набирала примусова праця в'язнів, передусім політичних. Адже табори ГУЛАГу (рос. абревіатура — Головне управління таборів СРСР) давно перетворилися зі спец резервацій для політично неблагонадійних, на грандіозні комбінати дармової праці, куди робочу силу постачали строго за раціонально розробленими планами й графіками.Величезним джерелом доходів став продаж горілки. У вересні 1930 р. Й. Сталін із цього приводу зазначав: "Потрібно, здається, збільшити (наскільки можливо) виробництво горілки. Потрібно відкинути помилковий сором і прямо, відкрито піти на максимальне збільшення виробництва горілки...". І це було зроблено.Щоб збудити ентузіазм, використовували різноманітні методи. Головним із них було впровадження масового змагання. За виконання плану почали змагатися окремі бригади, заводи, міста і навіть республіки СРСР. Це значною мірою підвищувало продуктивність праці. Багато трудівників по праву пишалося своїми здобутками. Проте невдовзі економічна ефективність змагання стала падати. Різко знизилися і темпи розвитку індустрії — з 23,7 % у 1928/29 рр. до 5 % у 1933 р. Зростали тільки "паперові" показники.У листопаді — грудні 1932 р. радянське керівництво прийняло радикальні рішення, які мали знизити плинність робочої сили та закріпити робітників на підприємствах, а також домогтися там твердої виробничої дисципліни, "розвантажити" міста від "зайвих", на думку влади, елементів і скоротити кількість осіб, які мали право на продовольчі картки. Постанова РНК СРСР від 15 листопада передбачала негайне звільнення за прогул на виробництві, виселення порушників з місця проживання і позбавлення продовольчих карток. Постанова від 4 грудня надавала підприємствам право самим вирішувати, кого слід позбавити карток, а також мала на меті виявити "мертві душі", шляхом обману внесені до списків домових комітетів на продовольчі картки, і умовах голодомору, що насувався, це був надзвичайно "дієвий" метод.
|
||||
Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; просмотров: 642; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 13.58.161.115 (0.018 с.) |