Землі іншого природоохоронного призначення

Ч.1 ст.46 ЗКУ визначає землі «іншого природоохоронного призначення» дуже нечітко: «До земель іншого природоохоронного призначення належать земельні ділянки, в межах яких є природні об'єкти, що мають особливу наукову цінність.»

Умовно до земель іншого природоохоронного призначення можна віднести землі, що входять до складу охоронних зон, що встановлюються навколо об’єктів ПЗФ

Ст.55 ЗУ «Про природно-заповідний фонд України» передбачає можливість резервування цінних природних територій для наступного заповідання із встановленням їх спеціального режиму. Ці території не можна віднести до земель ПЗФ, проте вони мають специфічний природоохоронний режим, що дозволяє віднести території, що резервуються, до земель іншого природоохоронного призначення.

Н.Р. Малишева відносить до земель природоохоронного призначення також водоохоронні зони, прибережні захисні смуги та смуги відведення»).

В перспективі велике значення для виконання природоохоронних завдань матиме створювана в Україні екологічна мережа (екомережа). Відповідно, включені до її складу землі, що не належать до земель ПЗФ, можна розглядати як землі іншого природоохоронного призначення.Правовою основою для формування екологічної мережі в Україні є ЗУ «Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки» та ЗУ «Про екологічну мережу». Відповідно до ст.3 ЗУ «Про екологічну мережу»,«екомережа - єдина територіальна система, яка утворюється з метою поліпшення умов для формування та відновлення довкілля, підвищення природно-ресурсного потенціалу території України, збереження ландшафтного та біорізноманіття, місць оселення та зростання цінних видів тваринного і рослинного світу, генетичного фонду, шляхів міграції тварин через поєднання територій та об'єктів природно-заповідного фонду, а також інших територій, які мають особливу цінність для охорони навколишнього природного середовища і відповідно до законів та міжнародних зобов'язань України підлягають особливій охороні;»

 

80. Актуальні правові питання використання земель оздоровчого та рекреаційного призначення

Ст.47 ЗКУ: До земель оздоровчого призначення (ЗОП) належать землі, що мають природні лікувальні властивості, які використовуються або можуть використовуватися для профілактики захворювань і лікування людей.»ЗОП на сьогодні прийнято вважати лише ті землі, які в установленому порядку оголошені курортами (це випливає із визначення курорту, вміщеного у ст.1 ЗУ «Про курорти»). Перелік ЗОП визначений Розділом 06 Секції D Класифікації видів цільового призначення земель, затв. наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010.

Доктринальне: Мірошниченко: до ЗОП також можна віднести землі, зайняті водними об’єктами, віднесеними до категорії лікувальних, що знаходяться поза межами курортів. Перелік лікувальних водних об’єктів на підставі ст.62 ВКУ затв. ПКМ від 11.12.1996 №1499 «Про затвердження переліку водних об'єктів, що відносяться до категорії лікувальних». Між тим, питання про режим земель під згаданими об’єктами поки що не отримало однозначного законодавчого і навіть доктринального вирішення.

Особливості використання ЗОП:

1. ЗОП можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності (ч.1 ст.49 ЗК). Встановлюється заборона на приватизацію санаторно-курортних закладів державної та комунальної власності, а отже, і земельних ділянок, на яких такі заклади розташовані (ст.26 ЗУ «Про курорти», ст.ст.83-84 ЗКУ);

2. На землях оздоровчого призначення забороняється діяльність, яка суперечить їх цільовому призначенню або може негативно вплинути на природні лікувальні властивості цих земель (ч.1 ст.48 ЗКУ). Більш детальний перелік обмежень та заборон вміщений у ст.ст.31-33 ЗУ «Про курорти», які визначають правовий режим різних зон округу санітарної (гірничо-санітарної) охорони курорту.

3. Особливий порядок оголошення місцевостей курортами (ст.ст.7-11 ЗУ «Про курорти»). Рішення приймає ВРУ за поданням КМУ (щодо курортних територій державного значення) або ради обласного рівня, ВР АРК за поданням державних адміністрацій обласного рівня, РМ АРК. Рішенню передує достатньо складна процедура: подання клопотання, його розгляд, погодження та експертиза;

4. Зонування території курортів. Межі курортів одночасно є межами округу санітарної (гірничо-санітарної) охорони курорту(ст.28 ЗУ «Про курорти»), територія яких поділяється на зони (ст.30 ЗУ «Про курорти»): перша зона (зона суворого режиму); друга зона (зона обмежень); третя зона (зона спостережень). Встановлення меж зон санітарної охорони здійснюється в порядку розроблення проектів землеустрою. Для кожної із зон встановлений особливий правовий режим;

Ст.50 ЗКУ: «До земель рекреаційного призначення (ЗРП) належать землі, які використовуються для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів». Перелік ЗРП визначений Розділом 07 Секції Е Класифікації видів цільового призначення земель, затв. наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010.

Доктринальне: (Мірошниченко) виходячи із положень ст. 51 ЗКУ (склад ЗРП), ЗРП мають вважатися земельні ділянки, спеціально призначені для відпочинку населення, у т.ч. для розміщення об’єктів стаціонарної рекреації. У правовій доктрині також вживається поняття «природні рекреаційні території» (А.Г. Бобкова), серед яких виділяються зони відпочинку, курортні зони та лікувально-оздоровчі зони.

Особливості використання ЗРП:

1. ЗРП можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Ч.9 ст.149 ЗКУ: вилучення ЗРП із складу земель державної власності, що перебувають у постійному користуванні, здійснюється за рішенням КМУ. ЗУ «Про мораторій на зміну цільового призначення окремих земельних ділянок рекреаційного призначення в містах та інших населених пунктах» від 17.03.2011 встановлено п’ятирічну заборону на зміну цільового призначення земельних ділянок зелених зон і зелених насаджень, об'єктів фізичної культури і спорту в населених пунктах.

2. На землях рекреаційного призначення забороняється діяльність, що перешкоджає або може перешкоджати використанню їх за призначенням, а також негативно впливає або може вплинути на природний стан цих земель (ч.2 ст.52 ЗКУ, ч.2 ст.63 ЗУ «Про охорону навколишнього природного середовища»), зміни природного ландшафту та проведення інших дій, що суперечить використанню цих зон за цільовим призначенням (ч.2 ст.63 ЗУ «Про охорону навколишнього природного середовища»).

ЗУ «Про природно-заповідний фонд України» передбачає використання для рекреаційних потреб більшості об’єктів ПЗФ, у т.ч. створення зон регульованої рекреації, рекреаційних зон тощо. Певне відношення до використання земель рекреаційного призначення має також ст.12 «Екскурсійне відвідування пам’яток» ЗУ «Про охорону культурної спадщини» від 08.06.2000. Також окремі положення, що стосуються правового режиму земель рекреаційного призначення, передбачені санітарними нормами (напр., розд.6 «Вимоги до організації ландшафтно-рекреаційних територій» Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів, затверджених наказом МОЗ України від 19.06.1996 №173) та нормативними документами у галузі будівництва (напр., ДБН 360-92** «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень»);

4. Додаткові обмеження на використання ЗРП: у чинному законодавстві можна віднайти фрагментарні розпорошені норми, які встановлюють додаткові обмеження на використання земель рекреаційного призначення з метою їх підвищеної охорони. Так, ст.13 ЗУ «Про пестициди та агрохімікати» забороняє застосування на цих землях пестицидів, ч.2 ст.45 ЗУ «Про нафту і газ» вимагає проведення обов’язкової екологічної експертизи проектів проведення геологорозвідувальних робіт на землях рекреаційного призначення тощо;

 

81. Землі історико-культурного призначення як основа правової охорони культурної спадщини та археологічної спадщини.

ЗК визначає поняття земель історико-культурного призначення через їх склад. Згідно зі ст.53 ЗКУ,

«1. До земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані пам'ятки культурної спадщини, їх комплекси (ансамблі), історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, музеї просто неба, меморіальні музеї-садиби.»

Слід мати на увазі, що, відповідно до ст.13 ЗУ «Про охорону культурної спадщини», «статус пам’ятки» об’єкт культурної спадщини отримує лише після його занесення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України.

Класифікація земель історико-культурного призначення ст.2 ЗУ «Про охорону культурної спадщини»:

«1. За типами об'єкти культурної спадщини поділяються на:

споруди (витвори), комплекси (ансамблі), визначні місця.

2. За видами об'єкти культурної спадщини поділяються на:

Археологічні, історичні, об'єкти монументального мистецтва, об'єкти архітектури, об'єкти містобудування, об'єкти садово-паркового мистецтва, ландшафтні, об'єкти науки і техніки.

Особливості правового режиму земель історико-культурного призначення:

1. особливості, що безпосередньо випливають із цільового призначення. На землях історико-культурного призначення забороняється діяльність, яка суперечить їх цільовому призначенню. (ст.ст.91,96 ЗКУ). Для забезпечення режиму охорони пам’яток передбачено укладення охоронних договорів;

2. законодавством встановлений дозвільний порядок використання земель історико-культурного призначення. Ст.35 Закону «Про охорону культурної спадщини» передбачає необхідність отримання спеціального дозволу для проведення певних видів робіт;

3. хоча, згідно із ч.1 ст.54 ЗКУ, землі історико-культурного призначення «можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності», слід пам’ятати, що режим земель під відповідними пам’ятками визначається режимом самої пам’ятки.;

4. відповідно до ст.20 ЗУ «Про охорону культурної спадщини» центральний орган виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини має право привілеєвої купівлі пам’ятки культурної спадщини національного значення в разі її продажу власником;

5. частина об’єктів культурної спадщини (заповідники, музеї-заповідники) одночасно є об’єктами ПЗФ, тобто мають складний правовий режим.;

6. встановлений особливий порядок віднесення земель до даної категорії (див. ст.ст.13-15, 33 ЗУ «Про охорону культурної спадщини;

7. здійснюється зонування прилеглих територій навколо окремих об’єктів з метою їх захисту та збереження традиційного середовища розташування (ст.32 Закону «Про охорону культурної спадщини»). Встановлюються «зони охорони пам'яток: охоронні зони, зони регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту, зони охорони археологічного культурного шару». Землі зон охорони пам’яток не належать до земель історико-культурного призначення;

8. існують правила про зонування території самих об’єктів історико-культурної спадщини »

9. Встановлені особливості оподаткування земель історико-культурного призначення земельним податком.;

10. Встановлена підвищена відповідальність за порушення правового режиму земель історико-культурного призначення. Ст.298 ККУ передбачає склад злочину «Незаконне проведення пошукових робіт на об'єкті археологічної спадщини, знищення, руйнування або пошкодження об'єктів культурної спадщини»; ст.92 КУпАП – склад адміністративного правопорушення «Порушення вимог законодавства про охорону культурної спадщини». Ст.ст.44-45 ЗУ «Про охорону культурної спадщини» передбачають господарсько-правову відповідальність юридичних осіб у вигляді адміністративно-господарського штрафу (фінансових санкцій) за порушення законодавства про охорону культурної спадщини.