Ефективність перерозподілу земель як функції управління у галузі використання, відтворення та охорони земель.

Д ерж. управління у сфері використання та охорони земель - організаційно-правова діяльність уповноважених органів влади щодо забезпечення охорони та раціонального використання земель власниками та користувачами зем. ділянок, а також ін. S з-п відносин відповідно до ЗЗ.

Проведення в Україні земельної реформи, одним із результатів якої є приватизація значної частини земельного фонду країни та застосування ринкових механізмів до регулювання земельних відносин, зумовило істотну трансформацію адміністративних методів управління земельними ресурсами, застосуванням поряд з ними цивільно-правових та інших засобів регулювання земельних відносин, які зазвичай застосовуються в умовах ринкової економіки. Водночас реформування земельних відносин в нашій країні не призвело до зниження, а навпаки — зумовило необхідність підвищення ролі держави як учасника земельних відносин. Така роль держави виконується, зокрема, шляхом здійснення відповідними органами влади функцій державного управління у сфері охорони та використання земель.

Розподіл та перерозподіл земель. Розподіл та перерозподіл земель як функція управління полягає у наданні земельних ділянок державної та комунальної власності у власність та користування, відчуженні земельних ділянок інших форм власності у державну або комунальну власність, припиненні права землекористування ділянками державної та комунальної власності, зміні цільового призначення земельних ділянок.

Метою земельної реформи є створення умов рівноправного розвитку форм власності і господарювання на землі, формування багатоукладної економіки, раціонального використання і охорони земель. Завдання реформи полягає у перерозподілі земель з одночасною передачею їх у приватну та колективну власність, а також у користування підприємствам, установам і організаціям.

Як свідчить досвід проведення земельних реформ у різних країнах, у разі, коли метою реформи був проголошений зрівняльний перерозподіл земель, реформа найчастіше завершувалася невдачею. Навіть у випадку, коли перерозподіл було фактично здійснено, це не приносило користі для суспільства, оскільки тягло за собою загострення соціальних конфліктів та зменшення ефективності використання земель

Перерозподіл земель, на наш погляд, повинен здійснюватися шляхом «добровільного продажу, добровільної купівлі» земельних ділянок за підтримки певних соціально незахищених категорій покупців державою. Такий механізм повинен замінити механізм безоплатної приватизації земельних ділянок, що існує в Україні.

Успіхом характеризувалися реформи, спрямовані на підвищення ефективності використання земель, консолідацію земель, оптимізацію їх структури (навіть у випадку, коли вони були вкрай погано організовані – досвід Танзанії). Часто такі реформи забезпечували також обмежений перерозподіл земель між ширшими верствами населення, ніколи не досягаючи тотального зрівняльного перерозподілу.

Як видається, із цього слідує важливий висновок щодо земельної реформи, яка здійснюється в Україні: проведене паювання земель сільськогосподарського призначення не може розглядатися як мета реформи. Справжньою метою реформи має бути формування оптимальної структури землекористування, проведення землеустрою. В свою чергу, досягнення цієї мети неможливе без створення умов для ринкового перерозподілу земель на користь ефективних власників: системи реєстрації земель, банківсько-іпотечної системи, зниження рівня корумпованості органів влади тощо. Існуючий на сьогодні мораторій на відчуження земель сільськогосподарського призначення – істотна перешкода на шляху здійснення реформи, успішне проведення якої неможливе без створення правових передумов для обігу земель. Такий обіг існує навіть у соціалістичних країнах, де формально землі перебувають у державній (народній власності). З огляду на це, законодавство України, яке передбачає мораторій на відчуження земель сільськогосподарського призначення, є навіть менш ринковим, ніж законодавство соціалістичних Китаю та В’єтнаму.

Також дослідження зарубіжного досвіду здійснення земельної реформи дозволяє виділити окремі техніко-юридичні прийоми, що могли б бути впроваджені у законодавство України:

· приватизацію земельних ділянок виключно на конкурентних засадах із наданням певним категоріями громадян права «кредиту» («знижки» на придбання) (Польща);

· підтримку переселення (у трудонедостатні райони, населені пункти) (Польща, Бразилія та ін.);

· задоволення вимог про реституцію земельних ділянок у разі, якщо повернення земельної ділянки в натурі неможливе (аналогічний механізм може бути використаний для задоволення вимог суб’єктів права на земельну частку (пай), які були «пропущені» при паюванні) (Албанія);

· створення спеціальних квазісудових землевпорядних органів, що могли б оперативно і фахово приймати рішення щодо землеустрою (Болгарія);

· надання права управління державними землями спеціалізованим підприємствам (Німеччина) або агентствам (Польща);
розмежування земель державної та комунальної власності шляхом передачі в комунальну власність земель під об’єктами комунальної власності (Польща);

· запровадження оренди в силу вимог закону при фактичному використанні земельної ділянки (Словаччина);

· запровадження жорсткого оподаткування земель та ліберального оподаткування доходів, що стимулюватиме ефективне використання земель (Угорщина)12.

 

Особливості здійснення моніторингу земель та моніторингу ґрунтів

Моніторинг земель - це система спостереження за станом земель з метою своєчасного виявлення змін, їх оцінки, відвернення та ліквідації наслідків негативних процесів.У системі моніторингу земель проводиться збирання, оброблення, передавання, збереження та аналіз інформації про стан земель, прогнозування їх змін і розроблення науково обґрунтованих рекомендацій для прийняття рішень щодо запобігання негативним змінам стану земель та дотримання вимог екологічної безпеки.

Здійснення моніторингу земель регламентується ст. 22 ЗУ «Про охорону навколишнього природного середовища» (у складі моніторингу довкілля), ст. ст.. 191-192 ЗКУ, ст. ст.. 5, 8, 9 ЗУ «Про державний контроль за використанням та охороною земель» (щодо моніторингу ґрунтів земель сільськогосподарського призначення), ПКМ «Про затвердження положення про моніторинг земель» від 20.08.1993 № 661.

Державна система моніторингу довкілля - це система спостережень, збирання, оброблення, передавання, збереження та аналізу інформації про стан довкілля, прогнозування його змін і розроблення науково-обгрунтованих рекомендацій для прийняття рішень про запобігання негативним змінам стану довкілля та дотримання вимог екологічної безпеки.

Мірошниченко: Проблема: незважаючи на достатньо розвинене правове регулювання, через низку об´єктивних та суб´єктивних факторів спостереження за станом земель сьогодні не складають всеохоплюючої системи. Таким чином, моніторинг земель як система на сьогодні фактично відсутній.

Складовою частиною моніторингу земель є моніторинг ґрунтів.

На сучасному етапі моніторинг ґрунтового покриву – важлива компонента Державного земельного кадастру, яка забезпечує найбільш раціональне і ефективне використання та охорони земель. Для нормального функціонування цього моніторингу в Україні доцільно його удосконалювати з урахуванням вітчизняного і європейського досвіду, особливу увагу звернувши на:

· уточнення і корегування переліку обов’язкових індикаторів стану ґрунтів у процесі обстеження полів;

· коригування розміщення ділянок спостережень, які увійдуть до загальноєвропейської системи моніторингу ґрунтів;

· дистанційні методи спостереження за станом ґрунтів.